Найважливіші досягнення науки.

Нова епоха потребувала її осмислення. Перша третина XX ст. дала світу ряд яскравих і неоднозначних філософських постатей, кожна з яких прагла пояснити природу й майбутнє людства. Однією з таких постатей був німецький історик і філософ Освальд Шпенґлер, славу якому принесла двотомна праця «Занепад Європи: начерк морфології світової історії». Цю книгу не відносять до значних філософських та суспільствознавчих досліджень, проте віддають їй належне як справжньому літературному шедевру. У ній О. Шпенґлер доводив, що історія є «живим організмом» і розвивається циклічно, переживаючи «весну», «літо», «осінь» і «зиму». Давній, середньовічний і сучасний періоди світової історії супроводжувалися певними типами культур: китайської, давньосемітської, єгипетської, індійської, «аполлонічної» (греко-римської), «магічної» (арабської, єврейської, іранської), мексиканської та західної. XIX ст., переконував О. Шпенґлер, стало початком «зими» в історії Європи, але у XX ст. у боротьбі проти влади грошей і проти розуму гору беруть кров і інстинкт; ера лібералізму, індивідуалізму, гуманізму, демократії та свободи поступається місцем ері цезаризму і планетарних війн. Людство підкориться Цезарям (авторитарним диктаторам) і знову опуститься до примітивного рівня розвитку - своєї «весни». Незважаючи на те, хотів того О. Шпенґлер чи ні, але його філософські погляди відіграли суттєву роль у руйнуванні демократичних ідеалів Ваймарської республіки й створили сприятливу атмосферу для піднесення націонал-соціалізму.

Бертран Рассел, англійський філософ, займався питаннями захисту прав жінок, поширення соціальної свободи та великої власності, боротьбою проти війни та реформуванням освіти. На думку Б. Рассела, уникнути нової світової війни можна було б лише створивши світовий уряд, який би прийняв такі постанови, що новостворені національні уряди перевиховали б своїх громадян. При цьому він припускав, що світовий уряд може застосовувати заради відвернення війни засоби примусу.

Великий вплив на своїх сучасників мав австрійський психоаналітик і філософ Зигмунд Фрейд з його теорією про те, що головні проблеми людства, зокрема притаманна окремим людям агресивність, пов'язані з його сексуальними потягами. Змальована 3. Фрейдом песимістична й похмура картина дійсності й майбутнього не давала відповіді на ключові питання, оскільки люди, на його думку, є ледачими, нерозумними і не схильними до самозречення. На відміну від марксистів, 3. Фрейд вважав, що не приватна власність робить людей агресивними, а навпаки - вона є наслідком такої агресивності.

Важливими й революційними були відкриття в інших галузях наук, зокрема природничих наук. Так, у фізиці німецький фізик Макс Планк залишив помітний слід у царині термодинаміки, а своїми відкриттями у галузі квантової фізики поставив під сумнів достовірність учення Ісаака Ньютона про абсолютність (безвідносність) матерії, часу і простору.

Взявся за те, щоб узгодити суперечності між відкриттям М. Планка й вченням І. Ньютона, й успішно справився з цим Альберт Ейнштейн - автор теорії відносності, один із засновників квантової механіки і статистичної фізики. За теорією відносності матерія, час і простір є взаємно залежними. При цьому лише швидкість світла є незмінною, час же може уповільнюватися, а простір - змінювати свої форми. У 1921 р. А. Ейнштейну було присуджено Нобелівську премію. Після приходу в Німеччині до влади націонал-соціалістів з їхнєю антисемістською політикою, учений емігрував до США, де активно виступав за роззброєння й проти війни

Важливі відкриття у галузі фізики також належать датському фізику Нільсу Бору та англійському вченому Ернесту Розерфорду, завдяки яким у 30-х рр. стало реальним отримати атомну енергію. Спеціаліст у галузі нейтронної фізики італійський фізик Енріко Фермі довів, що при ланцюговій реакції поділу ядер урану вивільнюється атомна енергія; Фредерік та Ірен Жоліо-Кюрі здійснили відкриття в явищі радіоактивності, що знайшло практичне застосування в медицині та біології; революційне значення мало відкриття нейтрона

На стику різних наук у міжвоєнний період було розроблено засади нових наук: хімічної фізики, біофізики, біохімії та інших, які докорінно змінили технології й виробничі процеси. Виявлення механізмів спадковості сприяло науковому розведенню тварин і виведенню гібридів рослин, що значно підвищило продуктивність сільського господарства

Виявлення вірусів, уперше здійснене наприкінці XIX ст., мало велике значення для подальшого прогресу в медицині, проклало шлях до винайдення неоціненних ліків, відомих під назвою пеніцилін. Авторами винаходу, здійсненого 1928 р. в Англії, були Олександр Флемінг та Говард Флорей. Не менш важливими виявилися результати досліджень австрійського вченого Карла Ланштейна імунної системи людини. Йому разом з іншими дослідниками вдалося відкрити наявність різних груп крові, резус-фактора, а також інфекційний характер тяжкого захворювання на поліомієліт.

У галузі суспільних наук помітно вирізнялися два велетні сучасної соціології - француз Еміль Дюркгейм та німець Макс Вебер, творчий спадок яких став серцевиною сучасних соціологічних наук.

Е. Дюркгейм справив, особливо через учителів початкової школи, які вчилися в нього, всеосяжний політичний і культурний вплив на Францію.На його думку, не потрібно було створювати нове суспільство замість старого, а слід пристосувати його до нового часу, врівноваживши прагнення кожної окремої людини з потребами суспільства в цілому. Фактично, своїми дослідженнями релігійних вірувань, причин самогубства людей, недоліків тогочасної держави та права Е. Дюркгейм поставив діагноз «хвороб» суспільства, до якого сам же й належав.

Макс Вебер був настільки різноплановим ученим, що складно механічно віднести його чи то до соціологів, чи то до економістів. У теоретичній економіці М. Вебера цікавила проблема походження власності й природа прибутку. На його думку, прагнення людей до прибутку є наслідком виняткової людської риси постійно накопичувати зверх того, що людині потрібно для особистого споживання. Витоки такого потягу до накопичення М. Вебер шукав навіть в економічній етиці провідних світових релігій.

Досліджуючи політичні засади суспільства, М. Вебер дійшов висновку, що існує чіткий узаконювальний принцип владних повноважень, від якого й залежать форми права й форми управління. Серйозною небезпекою для суспільної гармонії М. Вебер вважав бюрократію, яку потрібно постійно тримати під політичним контролем. Значний інтерес для вченого становив феномен лідерства; М. Вебер навіть розробив теорію «демократії змагального лідерства»

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Лекція 18 (2 год.)	\|	Технічний прогрес.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.