Позиційні модифікації голосних

Модифікації голосних. Комбінаторні модифікації голосних. Акомодація.

Артикуляція кожного голосного в позиції між приголосними має постійну закономірність, яка виявляється в тому, що початкова й кінцева фази його залежать від артикуляції попереднього або наступного приголосного.

Коли попередній приголосний видозмінює початкову фазу наступного голосного,— це прогресивна акомодація. Коли ж, навпаки, наступний приголосний видозмінює кінцеву фазу попереднього голосного,— це регресивна акомодація. У мовному потоці вони, як правило, діють одночасно, позначаючись на якості початку голосного і його кінця. Разом з тим дія акомодації в обох випадках неоднакова: перша перехідна фаза голосного завжди зазнає більшого впливу попереднього приголосного, ніж друга — наступного.

Загалом ступінь вияву акомодації голосних найбільше визначається місцем творення сусіднього приголосного, точніше тим, наскільки близькі за місцем творення артикуляції голосного й сусіднього приголосного. Так, вплив задньоязикових на голосні [о], [у] менший, ніж вплив на них передньоязикових. З цієї ж причини спостерігається незначний вплив на артикуляцію [о], [у] губних приголосних. З другого боку, наприклад, пом'якшені передньоязикові більше впливають на голосні заднього ряду, ніж на голосні переднього ряду і особливо на [і], де цей вплив майже зовсім не відчувається.

Усі голосні фонеми української мови в ненаголошеній позиції, у зв'язку з ослабленням загальної артикуляційної напруженості, зазнають значних і кількісних, і якісних змін.

Характерною особливістю ненаголошених алофонів е те, що короткий стаціонарний сегмент наявний у ненаголошених голосних, як правило, тільки в повному стилі. У розмовному він звичайно буває відсутній зовсім.

Тверде чи м'яке консонантне оточення позначається на артикуляційно-акустичних особливостях ненаголошених голосних ще більше, ніж наголошених, оскільки воно відбивається не тільки на перехідних, а й на умовно стаціонарних сегментах.

Диференціація ненаголошених алофонів щодо підняття спинки язика зберігається, причому виділяється чотири ступені підняття, як і в наголошених

На слух зміни [а], [у], [і] майже непомітні. Вимова [е] більше чи менше наближається до вимови звука [и], наприклад: [зеирнина]. З другого боку, вимова ненаголошеного [и] розширюється й наближається до вимови [е], наприклад: [жиевут'], [диетина] й под. Ненаголошений [о] в позиції перед складом з наголошеним [і], а особливо перед складом з [у] звужується й більше чи менше наближається своїм звучанням до голосного [у]: [коужух],[гоУлубка] й под.

Але, незважаючи на цілком закономірні деякі і якісні, і кількісні зміни, головна особливість українського вокалізму полягає в тому, що ненаголошені голосні . різко не відрізняються своєю вимовою від наголошених, і усі складові голосні української мови в усіх позиціях зберігають повнозвучну вимову, а також (за нечисленними, порівняно, винятками) й свою якість і в ненаголошених складах. Різке скорочення, ослаблення, напів-глуха вимова голосного — рідке й нетипове для української мови явище.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
МОДИФІКАЦІЇ ФОНЕМ	\|	Редукція голосних

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.01 сек.