• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Поняття форм державного управління

Форма управління —це зовнішній вияв конкретних дій, які здій­снюються органами виконавчої влади для реалізації поставлених перед ними завдань.

Термін «форма» означає вид, будь-який зовнішній вияв певного змісту. Якщо функції управління розкривають основні напрямки ціле­спрямованого впливу суб’єктів управління на об’єкти управління, то форми управління — це шляхи здійснення такого цілеспрямованого впливу, тобто форми управління показують, як практично здійснюєть­ся управлінська діяльність.

Процес реалізації завдань і функцій знаходить свій юридичний вияв у відповідних формах. Форми управлінської діяльності визначаються характером відносин у сфері управління. Вони складаються в процесі здійснення виконавчої та розпорядчої діяльності. Управлінська діяль­ність викликає різні наслідки: одні дії призводять до юридичних на­слідків, інші — ні.

Форми управлінської діяльності закріплюються в Конституції України, законах, положеннях, стандартах. Органи виконавчої вла­ди обирають ті форми, які видаються за даних конкретних умов найбільш виправданими та ефективними. Це означає, що в процесі управлінської діяльності відповідні органи виконавчої влади (по­садові особи) на основі чинного законодавства самостійно встанов­люють обов’язкові правила поведінки (норми права) з питань, що віднесені до їх компетенції. Тобто діяльність органів управління пов’язана з виданням правових актів, які тягнуть за собою певні юридичні наслідки, ведуть до виконання, зміни або припинення адміністративних правовідносин між суб’єктом і об’єктом управ­ління і є правовими формами.

Здійснення виконавчої влади у правовій формі є виразом того, що повноваження, якими наділені управлінські органи, мають державно- владний характер.

Але значна частина діяльності виконавчої влади не втілюється в правову форму, не пов’язана з виданням правових актів та здійснен­ням юридично значущих дій, тобто не породжує, не змінює та не при­пиняє адміністративних правовідносин. Ця частина діяльності вико­навчої влади є не правовою, а організаційною формою, яка безпосе­редньо не викликає юридичних наслідків (проведення нарад, інструк­тування, контроль, добір кадрів тощо). Неправові форми, як правило, є підставою для наступного здійснення виконавчою владою дій юри­дичного характеру. Неправові форми здійснення виконавчої влади також можуть виникати після правових форм. Неправові форми, як і правові, пов’язані з компетенцією органу виконавчої влади та його державно-владними повноваженнями. Відповідний орган виконавчої влади реалізує свою компетенцію шляхом не тільки видання юридич­них актів, а й проведення різного роду організаційних заходів та здій­снення матеріально-технічних дій.

§ 2. Види форм державного управління

Дії органів виконавчої влади можуть бути відповідним чином згру­повані, тобто зведені в певні однорідні групи за ознакою загальності чи подібності їх зовнішнього вияву. Всі форми управлінської діяльнос­ті безпосередньо чи опосередковано зумовлені відповідними юридич­ними постановами, за допомогою яких Українська держава регламен­тує діяльність своєї виконавчої влади.

Конкретні форми державного управління органічно пов’язані з пра­вовими формами діяльності взагалі: правовстановлюючою, правови- конавчою та правоохоронною.

Прийнято розрізняти чотири форми управлінської діяльності:

1) видання нормативних актів управління;

2) видання індивідуальних (ненормативних, адміністративних) актів управління;

3) проведення організаційних заходів;

4) здійснення матеріально-технічних операцій.

Ця класифікація державно-управлінської діяльності становить схематичне моделювання реальності, що не виключає певної умовнос­ті, оскільки існують й інші види класифікації.

Загальновизнаної класифікації форм управлінської діяльності немає.

Видання нормативних актів управління є особливою формою ді­яльності органів виконавчої влади, яка передбачає розпорядчу діяль­ність, спрямовану на виконання закону шляхом встановлення певних правил у сфері державного управління. Встановлення норм права під- законного характеру в процесі діяльності органів виконавчої влади — це адміністративна нормотворчість, яка здійснюється у формі видання органами виконавчої влади нормативних актів управління, в яких кон­кретизується та деталізується законодавство. Конституція та закони України є правовою основою для видання актів управління.

Кабінет Міністрів України реалізує свої повноваження передусім шляхом видання постанов і розпоряджень.

Нормативно-правові акти видаються міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади (державними комітетами, службами, департаментами). Виконавчу владу в областях та районах, містах Києві та Севастополі здійснюють державні адміністрації, які приймають рішення у формі розпоряджень.

Адміністрація підприємств і установ на виконання законів та актів органів виконавчої влади видає нормативні акти у вигляді наказів, за­тверджених посадових інструкцій, положень.

Органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень прий­мають рішення, які є обов’язковими до виконання на відповідній те­риторії.

Нормативні акти управління відіграють важливу роль в організації діяльності виконавчої влади.

Видання індивідуальних (ненормативних, адміністративних) актів управління є близькою до попередньої форми діяльності, але не тотож­ною їй. Відмінність між ними полягає в тому, що індивідуальні акти управління встановлюють, змінюють або припиняють конкретні адмі­ністративні правовідносини. Вони відрізняються від нормативних тим, що звернені до конкретних суб’єктів управлінських відносин і їх дія припиняється після здійснення встановлених у них прав і обов’язків, тобто після одноразового їх застосування. Індивідуальними актами є, наприклад, видання наказу про призначення державного службовця на

посаду, видання дозволу на носіння зброї, на управління транспортни­ми засобами та ін.

Для індивідуальних актів управління, так само як і для норматив­них, характерними є владність та підзаконність, вторинність відносно закону. Видання нормативних та індивідуальних актів — це основні правові форми здійснення виконавчої влади.

Проведення організаційних заходів є однією з форм управлінської діяльності. Ці заходи проводяться систематично, постійно і спрямова­ні на забезпечення чіткої та ефективної роботи відповідних систем управління. Вони не пов’язані з виданням правових актів та здійснен­ням юридично значущих дій. Організаційні заходи не породжують, не змінюють та не припиняють адміністративних правовідносин. Різно­манітність конкретних форм здійснення організаційних заходів визна­чається сферою або галуззю управління, особливостями керованих об’єктів, їх специфічного правового статусу. Стосовно органів вико­навчої влади безпосередніми організаційними діями можуть бути:

а) роз’яснення змісту і мети законодавчих та інших правових актів або тих чи інших заходів; б) інспектування роботи та інструктування ниж­чих органів (посадових осіб); в) розроблення програм, підготовка та проведення нарад, конференцій і под.

Організаційні заходи не фіксуються так само, як юридичні форми управлінської діяльності. Але як передумови, так і наслідки їх здійснен­ня можуть фіксуватися й юридично. Прикладом цього може бути Кон­цепція державної системи професійної орієнтації населення, затвердже­на постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2008 р.¹

Здійснення матеріально-технічних операцій є найбільш об’ємною частиною діяльності апарату виконавчої влади з боку як її кількості, так і різноманітності. Матеріально-технічні операції мають допоміжний характер. їх основне призначення — обслуговування самого процесу управління, всіх інших форм управлінської діяльності. Вони створюють умови для використання інших форм роботи органів виконавчої влади. В узагальненому вигляді матеріально-технічні операції — це підготовка матеріалів для видання юридичних актів, проведення організаційних заходів, провадження діловодства, складання довідок, звітів та ін,

У спеціальній літературі (як один із поглядів) залежно від призна­чення та засобів виконання відокремлюють такі матеріально-технічні операції:

а) діловодські (всі операції, які пов’язані з виготовленням докумен­тів органами управління і яким притаманні технічний характер листу­вання, передрук, розмноження тощо);

б) безпосереднє виконання приписів правових актів, якщо воно має матеріальний (технічний) характер (операції про передання засобів або майна, видання виконавчих документів, проведення конфіскації, оплат- ного вилучення і под.);

в) реєстраційні, що мають самостійне значення (реєстрація фактів та подій у сфері управління);

г) статистичні (збирання та оброблення статистичної інформації відповідно до встановлених правил);

ґ) інформаційно-довідкові (складання та опрацювання доповідних записок, довідок за результатами перевірок, підготовка довідників і довідок про роботу органів управління, надання відповідних роз’яснень і консультацій на підставі інформаційних матеріалів);

д) із систематизації матеріалів, у тому числі правових актів (ство­рення комплексних інформаційно-аналітичних систем для державних потреб);

е) інформаційно-технологічні (впровадження інформаційних тех­нологій у різних ланках державного управління).

§ 3. Правові акти державного управління

Акт державного управління —це офіційний припис, який засно­ваний на законі, прийнятий суб’єктом управління на будь-якому рівні державної ієрархії в порядку одностороннього волевиявлення і в ме­жах його компетенції з додержанням встановленої процедури та форми і тягне за собою певні юридичні наслідки.

Акти управління є різновидом управлінських рішень, за допомогою яких здійснюється управління народногосподарським комплексом, соціально-культурним будівництвом та адміністративно-політичною діяльністю держави.

Акти державного управління — це підзаконні акти. Підзаконний характер актів державної виконавчої влади полягає в їх точній відпо­відності закону.

Акти управління спрямовані на досягнення конкретного, оператив­ного керівництва. За їх допомогою здійснюється реалізація норм пра­на в процесі управлінської діяльності, забезпечується необхідна по­неділка учасників адміністративних правовідносин. Акти управління с основою виникнення відповідних правових відносин.

Акти управління встановлюють певні правила поведінки — при­писи, дозволи, заборони. Вони захищають права і законні інтереси громадян, державних і недержавних організацій, охороняють держав­ну безпеку і громадський порядок та ін. В актах державного управлін­ня містяться обов’язкові до виконання приписи, якими на громадян, державні та недержавні організації, посадових осіб покладаються права, обов’язки, відповідальність.

Акти управління є односторонньо вольовими актами. Владність цих актів полягає в тому, що згода на їх виконання з боку тих чи інших осіб або організацій, яким вони адресовані, не потрібна. Але це не означає, що всі акти управління мають імперативний характер. Багато в чому адміністративні правовідносини характеризуються тим, що праву однієї сторони відповідає обов’язок іншої і навпаки. В сучасних умовах існує значна кількість актів виконавчої влади, що містять при­писи науково обґрунтованих рекомендацій.

Акти державного управління приймаються суб’єктами управління тільки в межах їх компетенції і у певній формі.

Акти управління залежно від їх зовнішнього вияву є усними, пись­мовими та конклюдентними. Акти, розраховані на багаторазове за­стосування, мають письмову форму.

Акти управління є обов’язковими для тих, кому вони адресовані. Виконання актів управління гарантується авторитетом виконавчої вла­ди, а в разі необхідності забезпечується примусовою силою держави.

Акти управління незалежно від змісту повинні мати творчий ха­рактер, спрямований на розбудову України як суверенної, незалежної, демократичної, соціальної, правової держави.

Акти органів виконавчої влади діють у системі юридичних актів України. Тому виникає необхідність з’ясувати відмінність актів дер­жавного управління від інших юридичних актів — законів, актів право­суддя, прокурорських актів, актів, що діють у сфері цивільно-правових відносин, актів громадських об’єднань та ін.

Відмінність актів державного управління від інших зазначених актів визначається специфікою призначення органів виконавчої влади. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до

законів України. Акт державного управління відрізняється від закону тим, що:

а) в системі правових актів закон має вищу юридичну силу;

б) будь-який акт державного управління повинен бути виданий на основі закону (безпосередньо чи опосередковано);

в) ніякий акт державного управління не може скасувати або зміни­ти закон;

г) внесення змін до закону, на основі якого видано акт управління, веде до зміни останнього;

ґ) в разі, якщо акт державного управління суперечить закону, діє закон.

Акти управління за змістом, юридичними властивостями, порядком прийняття, скасування, оскарження, виконання відрізняються від су­дових актів (рішень, вироків, ухвал). Судові акти — це правова форма вияву правосуддя. Суд застосовує норми права щодо окремих фактів порушення права або спорів. Судові акти завжди є індивідуальними. Такі акти не містять норм права. Акти ж управління містять не тільки конкретні приписи, а й нові правові норми, наприклад, Кабінетом Мі­ністрів Україні 28 грудня 2000 р. затверджено Положення про прове­дення атестації державних службовців¹. Судові акти приймаються тільки на підставі закону. Акти управління приймаються на підставі як закону, так і актів вищих органів управління.

Акти управління відрізняються від цивільно-правових актів за юридичною природою та підставами прийняття. Цивільно-правові акти (двосторонні чи односторонні) завжди є результатом взаємного воле­виявлення учасників правовідносин, тоді як акти управління — це односторонні владні волевиявлення, котрі не вимагають згоди іншої сторони. В разі незаконної угоди відповідальність перед державою несуть обидві сторони, а за незаконне прийняття акта державного управління відповідає той, хто його прийняв.

Акти державного управління відрізняються також від актів про­курорського нагляду (протесту, подання, припису, постанови). Акти прокурорського нагляду — це форма реагування прокурора на пору­шення законності.

Від актів об’єднань громадян акти державного управління відріз­няються за своєю юридичною природою. Акти недержавних організа­цій поширюються тільки на членів цієї організації, а їх виконання за- бсзпечується можливостями самої організації, тобто вони не мають державно-владного характеру, крім випадків, коли виконання держав­них функцій покладається на громадську організацію.

Акти управління істотно відрізняються від документів, що мають юридичне значення, та від службових документів. Документи, що мають юридичне значення (паспорт, посвідчення, атестат, диплом про закінчення вищого навчального закладу та ін.), не встановлюють, не змінюють та не припиняють правовідносин. Складені за встановленою формою, вони свідчать про певні факти або стани. Акт державного управління завжди спрямовано на виконання, зміну або припинення адміністративно-правових відносин.

Службові документи (довідки, акти обстежень, рапорти, доповідні записки, характеристики та ін.) не мають юридичного значення, але вони є джерелами інформації. На підставі службових документів, як і документів, що мають юридичне значення, можуть бути прийняті акти державного управління.

Юридичне значення актів державного управління залежить від мети та змісту актів. Акти державного управління видаються органами ви­конавчої влади для здійснення безпосереднього керівництва господар­ським, соціально-культурним та адміністративно-політичним будівни­цтвом. Вони відіграють важливу роль у практичному здійсненні орга­нізаційних заходів, які розробляються органами управління, оскільки встановлюють обов’язки виконувати їх приписи. Прикладом таких заходів на загальнодержавному рівні є Концепція сприяння органами виконавчої влади розвитку громадянського суспільства¹, яка визначає основні засади діяльності органів виконавчої влади, спрямованої на створення сприятливих умов для розвитку громадянського суспільства та зміцнення демократії в Україні.

Акти державного управління можуть виступати як певні юридичні факти, на підставі яких виникають, змінюються та припиняються адмі­ністративні правовідносини, наприклад, розпорядження Президента про призначення головою районної державної адміністрації або про звіль­нення з посади директора Інституту проблем національної безпеки.

Акти управління можуть бути основою для прийняття інших актів. Наприклад, рішення комісії по розподілу молодих фахівців та направ­лення їх на роботу безпосередньо пов’язане з виданням наказу про призначення на посаду, що в свою чергу веде до виникнення як служ­бових, адміністративних, так і трудових правових відносин. Тому акти державного управління призводять до виникнення не тільки ад­міністративно-правових, а й трудових, сімейних цивільно-правових відносин, можуть виступати умовою їх дійсності. Так, рішення район­ної державної адміністрації про відведення земельної ділянки поро­джує цивільно-правові відносини, пов’язані з орендою ділянки. Акти державного управління можуть слугувати законними доказами для судів загальної юрисдикції, бути підставою для порушення справ про адміністративні правопорушення, наприклад, протокол про порушен­ня правил дозвільної системи або громадського порядку. Акти управ­ління можуть бути юридичною підставою для придбання громадяни­ном суб’єктивного права або звільнення його від конкретного обов’язку. Так, від сплати за користування землею звільняються пенсіонери та інваліди першої і другої груп.

§ 4. Класифікація актів державного управління

В основу класифікації актів державного управління покладено найбільш істотні їх ознаки, що дає можливість з’ясувати їх правову природу і значення у здійсненні завдань державного управління.

Акти управління класифікуються за різними критеріями. В науці адміністративного права акти управління класифікуються: а) за юри­дичними властивостями; б) за дією в просторі; в) за характером ком­петенції органів, які видають їх; г) за органами, які видають акти.

Але найбільш практично значущою є класифікація актів залежно від їх юридичних властивостей та суб’єктів права видання актів.

За юридичними властивостями акти державного управління поді­ляються на нормативні, індивідуальні та змішані.

Нормативні акти встановлюють загальні правила поведінки, нор­ми права. Вони регламентують однотипні суспільні відносини у певних галузях. Ці акти, як правило, призначені на їх довгострокове та багато­разове застосування. Прикладом може бути Положення про Міністер­ство економіки України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2007 р.¹

Індивідуальні акти вирішують конкретні питання управління і не містять у собі норм права. Тому їх прийнято називати актами застосу­вання норм права. Видання індивідуальних актів спрямоване на їх одноразове застосування відносно конкретних випадків, ситуацій, об­ставин. За допомогою індивідуальних актів управління здійснюється безперервне оперативне вирішення органами виконавчої влади чис­ленних справ (наприклад, призначення на посади).

Різновидом актів управління є змішані акти, що містять як нор­ми права, так і рішення стосовно конкретних управлінських справ та ненормативні приписи. Наприклад, постанова Кабінету Міністрів України від 7 серпня 1996 р. «Про посилення контролю за режима­ми споживання електричної і теплової енергії», якою затверджено Положення про державний нагляд за режимом споживання елек­тричної і теплової енергії, містить як певні приписи конкретним органам виконавчої влади (Міністерству енергетики та електрифі­кації і Державному комітету по використанню ядерної енергії), так і загальні правила.

За суб’єктами права видання актів вони класифікуються на акти, які видаються Кабінетом Міністрів України, центральними та місце­вими органами виконавчої влади. Істотною особливістю управлінських рішень є їх юридичне оформлення. Це означає, що всі рішення вико­навчої влади втілюються у відповідну форму, набувають певної юри­дичної сили і доводяться до виконавців за встановленими каналами інформації. Форму актів виконавчої влади передбачено в нормах Кон­ституції України та інших прийнятих на її основі актах.

На підставі чинного законодавства можна виділити такі основні форми актів виконавчої влади: постанови, розпорядження, накази, інструкції.

Постанови — акти управління, як правило, нормативного харак­теру, які приймаються на вищому і центральному рівнях виконавчої влади в колегіальному порядку з важливих питань державного будів­ництва.

Розпорядження — це, як правило, індивідуальні акти управління, які приймаються одноособово на всіх рівнях управлінської ієрархії держави. Юридична сила розпоряджень залежить від характеру питан­ня, що вирішується, та правового становища конкретного носія розпо­рядження.

Накази — це акти управління, видані в процесі здійснення єди­ноначальності відповідними посадовими особами органів виконав­чої влади. Наказ є найбільш категоричною регламентуючою формою передання рішення. Накази видаються керівниками єдиноначальних органів управління: міністрами, головами державних комітетів, головами державних департаментів, державних служб, начальника­ми головних управлінь та ін. Накази залежно від характеру питань, що ними регулюються, можуть бути як нормативними, так і індиві­дуальними.

Інструкціями називаються акти управління, що визначають порядок здійснення певних дій, робіт. Вони видаються і діють у зв’язку з видан­ням закону або акта управління, що потребують встановлення порядку їх виконання. Інструкції можуть бути більш або менш докладними. Необхідний ступінь деталізації інструкції залежить головним чином від ступеня кваліфікації тих, кому її адресовано. Інструкції видають міністри та керівники багатьох єдиноначальних органів управління.

Постанови, розпорядження, накази можуть бути нормативними та індивідуальними. Інструкції завжди є нормативними.

Акти управління за суб’єктами, що їх видали, поділяються на такі види.

Кабінет Міністрів України в межах своїх повноважень видає по­станови та розпорядження, які публікуються в «Офіційному віснику України».

Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади в межах своєї компетенції видають накази, якими можуть затверджуватися по­станови, правила, положення та інструкції.

Голови місцевих державних адміністрацій в межах своїх повно­важень приймають рішення та видають розпорядження.

Керівники відділів, управлінь та інших підрозділів місцевих дер­жавних адміністрацій видають накази.

Керівники державних підприємств та установ видають накази і роз­порядження, якими можуть затверджуватися положення та правила.

Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації, встановленій законом.

Нормативні акти міністерств, інших центральних органів виконав­чої влади, що зареєстровані Міністерством юстиції України, публіку­ються в «Офіційному віснику України».

§ 5. Дія актів державного управління

Акти виконавчої влади діють у вимірах простору і часу, але їм передують опрацювання, видання, набрання чинності та дія з певними обов’язковими вимогами. Положення про те, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції України), є засадничими та вихідними щодо актів державного управ­ління.

Дія актів державного управління в просторово-часовій дійсності — це певний рух від початку ініціативи та опрацювання актів управління до їх втілення в життя. Він складається з таких стадій: 1) постановлення питання про видання акта управління; 2) опрацювання проектів актів управління; 3) видання актів управління; 4) доведення актів управління до відома адресатів — суб’єктів адміністративно-правових відносин;

5) набрання чинності актами управління; 6) дія актів управління.

Процедури опрацювання проектів, прийняття, набрання чинності та дія актів управління регулюються нормативними актами.

Ініціатором видання акта управління може бути будь-який суб’єкт державного управління. Це такі суб’єкти, як органи виконавчої влади, державні підприємства, установи, державні службовці, громадські об’єднання, а також громадяни.

Процес підготовки акта управління встановлюється, як правило, самим органом і закріплюється в його відповідному акті. Прикладом такого порядку може бути Регламент Кабінету Міністрів України від 18 липня 2007 р.¹, розділ 6 якого детально регламентує процедуру під­готовки проектів актів Кабінету Міністрів. Підготовку проектів актів Кабінету Міністрів здійснюють відповідно до своєї компетенції Секре­таріат Кабінету Міністрів, міністерства, інші центральні органи ви­конавчої влади, Рада міністрів АРК, обласні, Київська та Севастополь­ська міські держадміністрації.

Проекти актів управління мають бути узгоджені з іншими зацікав­леними суб’єктами управлінських відносин. Проекти актів Кабінету Міністрів подаються Міністерству юстиції України для проведення правової експертизи. Після закінчення опрацювання проекту та його

обговорення приймається рішення, яке підписується відповідними по­садовими особами: Прем’єр-міністром, міністром, директором та ін.

Наступна стадія — видання актів управління. Акти виконавчої влади видаються у певному порядку, з додержанням відповідних про­цесуальних правил. На цій стадії акт управління стає офіційним до­кументом. Одні акти видаються колегіальними органами, інші — єди­ноначальними.

Доведення актів управління до відома адресатів — суб’єктів ви­конавчої влади здійснюється у різний спосіб: одні публікуються в пре­сі, інші просто доводяться до відома виконавців. Перший — це опри­люднення актів законодавства України, наприклад, в інформаційному бюлетені «Офіційний вісник України», в якому публікуються: закони України, укази і розпорядження Президента України, постанови і роз­порядження Кабінету Міністрів України, що мають нормативний ха­рактер, акти Конституційного Суду України, нормативно-правові акти Національного банку України, міжнародні договори України, що на­брали чинності, нормативні акти міністерств, інших центральних ор­ганів виконавчої влади, зареєстровані Міністерством юстиції України. Акти місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого само­врядування публікуються у місцевих друкованих виданнях, вивішу­ються у громадських місцях, передаються по радіо та телебаченню.

Другий спосіб доведення правових актів до відома адресатів — це розсилання текстів зацікавленим учасникам управлінських відносин. У разі прийняття актів індивідуального характеру зацікавленим особам надсилаються їх копії або вони ознайомлюються з ними під розписку.

Набрання чинності актами управління — момент, коли акти управ­ління набувають юридичної сили. Питання про час набрання актом чинності вирішується по-різному:

а) акт управління набирає чинності з часу його опублікування або підписання акта єдиноначального органу компетентною посадовою особою;

б) акт управління набирає чинності з моменту, вказаного в самому його тексті;

в) в інших випадках — з моменту доведення його до виконавців.

Строки введення в дію постанов Кабінету Міністрів визначено в їх

тексті. У разі, якщо в постановах строк не вказаний, вони набирають чинності з часу їх прийняття. Постанови Кабінету Міністрів, що сто­суються прав і обов’язків громадян, набирають чинності не раніше дня їх опублікування. Розпорядження Кабінету Міністрів набирають чин­ності з моменту їх підписання. Акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, місцевих адміністрацій, їх відділів і управ­лінь, органів місцевого самоврядування набирають чинності, як пра­вило, в строк, вказаний у їх тексті, а коли строк не вказано, то з момен­ту одержання акта виконавцем.

Дія актів управління розрізняється в просторі, часі та за колом осіб. За територією дії акти виконавчої влади поділяються на акти, що діють у масштабі всієї держави, та акти, що діють у межах адміністративно- територіальних одиниць. Як правило, акти управління діють у про­сторі і часі згідно з компетенцією та територіальним масштабом ді­яльності відповідного органу виконавчої влади. Що стосується актів управління міністерств та інших центральних органів виконавчої вла­ди, то їх дія поширюється за ознаками відомчої належності на відпо­відні органи управління, установи, підприємства.

Деякі міністерства та інші центральні органи управління прийма­ють акти, які є обов’язковими до виконання установами, підприємства­ми, організаціями незалежно від їх підпорядкування. Такі акти прий­мають, наприклад, міністерства охорони здоров’я, освіти, фінансів, внутрішніх справ та Служба безпеки України. Дія актів управління за колом осіб передбачає за мету конкретно визначити перелік уповно­важених або зобов’язаних органів управління, громадських об’єднань, державних службовців, громадян. У таких актах управління вказуєть­ся перелік суб’єктів, на яких поширюється їх дія (наприклад, на не­повнолітніх, залізничників, працівників авіаліній України та ін.).

Дія правових актів управління в часі є більш складною, оскільки вона передбачає неоднакові правила дії для актів управління. У вимірах часу акти управління діють від моменту набрання ними чинності до їх припинення, а саме:

1) закінчення строку, на який було прийнято акт (нормативні акти);

2) припинення дії акта у зв’язку з виконанням його приписів (пере­важно індивідуальні акти);

3) прийняття нового акта з даного питання;

4) з часу скасування нормативного акта.

Умовою для скасування акта управління можуть бути різні обста­вини, але найчастіше це застарілість акта або його незаконність. Ану­лює правовий акт як орган, що прийняв його, так і вищий орган.

Зміни, зупинення та скасування актів управління відбуваються з різних підстав.

Зміни застосовуються з метою забезпечення ефективності актів управ­ління, внесення до них необхідних доповнень, змін, проведення додатко­вих заходів або видання їх у новій редакції. Прикладом цього може бути постанова Кабінету Міністрів України від 4 березня 2004 р. «Про вне­сення зміни до Порядку обчислення стажу державної служби»¹.

Зупинення дії актів управління (як тимчасовий захід) спрямоване, як правило, на забезпечення законності або доцільності в державному управлінні. Цей захід застосовується для захисту як державних і сус­пільних інтересів, так і громадян від неправомірних дій органів ви­конавчої влади, їх посадових осіб. Дія актів зупиняється, наприклад, у зв’язку з поданням скарги, принесенням протесту прокурором у спра­вах про адміністративні правопорушення та ін.

Скасування актів управління — визнання недійсності акта в цілому або окремих його положень. Відповідно до Конституції України ска­совувати неправомірні акти може Президент України. Він скасовує акти Ради міністрів АРК. Рішення голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції та законам України, іншим актам законо­давства, можуть бути скасовані Президентом або головою місцевої державної адміністрації вищого рівня.

Особливе місце в системі визнання актів недійсними (правові акти або їх окремі положення) посідає Конституційний Суд України. До його повноважень належить вирішення питань про відповідність Кон­ституції України: законів та інших правових актів Верховної Ради України; актів Президента України; актів Кабінету Міністрів України; правових актів Верховної Ради АРК (ст. 150 Конституції України).

Акти управління можуть бути оскаржені і до адміністративних судів, які розглядають спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно- правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяль­ності (ст. 17 КАС України).

До чинних актів управління ставляться певні вимоги. Вони мають бути оптимальними, доцільними, соціально справедливими та ефек­тивними. Ефективність управлінських рішень — це результат, зістав­лений з витратами на реалізацію цих рішень. Вона залежить від різних чинників: організації, мотивації, кваліфікації кадрів, забезпечення

фінансовими та матеріальними ресурсами тощо. Акти повинні перед- ьлчлти як безпосередні, так і соціальні наслідки в перспективі.

Акти управління мають відповідати певним обов’язковим юридич­ним вимогам:

1) нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй;

2) органи виконавчої влади можуть видавати акти тільки з питань, піднесених до їх компетенції, і в межах своїх повноважень;

3) акти повинні відповідати меті, приписам та вимогам законодав­чого акта, з приводу виконання якого їх прийнято;

4) акти мають видаватися у встановлених порядку і формі.

Це свідчить про основну вимогу — законність акта управління, юбго відповідність його приписів, форми і порядку його видання обов’язковим вимогам Конституції та інших норм чинного законодав­ства України.

Правові акти мають бути видані у формі, передбаченій чинним за­конодавством. Такі форми є обов’язковими, якщо їх визначено у Кон­ституції України, законах, кодексах, положеннях, статутах, правилах, інструкціях. До організаційно-технічних належать вимоги щодо рек- иізитів актів управління. Вони повинні містити вказівки на виконавців (адресатів) та авторів акта (адресантів), дату прийняття акта та строки його виконання, відповідні підписи, штампи, печатки.

Вимоги конституційного і лінгвістичного характеру полягають в тому, що акти повинні бути викладені державною мовою (ст. 10 Конституції України), грамотно, чітко, конкретно, ясно, зрозуміло для виконавців.

Акти обов’язкові до виконання всіма, кому вони адресовані, з мо­менту набрання ними чинності. Акти управління, видані з порушенням вимог, що ставляться до них, є дефектними. Дефектні акти можуть бути нікчемними або заперечними.

Нікчемні акти управління — це акти незаконні. Вони не породжу­ють ніяких юридичних наслідків, не повинні виконуватися, їх юридич­на неспроможність є явною. Це підтверджується конституційним по- ноженням про те, що ніхто не зобов’язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази. За видання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність.

Заперечні акти — це такі акти, що містять певні недоліки, після усунення яких акт визнається правомірним, законним і підлягає ви­конанню.

Читайте також:

1. C. 3. Структурна побудова управління організаціями.
2. ERP і управління можливостями бізнесу
3. H) інноваційний менеджмент – це сукупність організаційно-економічних методів управління всіма стадіями інноваційного процесу.
4. II. Поняття соціального процесу.
5. III. КОНТРОЛЬ і УПРАВЛІННЯ РЕКЛАМУВАННЯМ
6. ISO9000. Як працює система управління якістю
7. Oracle Управління преміальними
8. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
9. VII. Поняття про рану, рановий процес, види загоювання ран
10. А. Видання прав актів управління
11. А/. Поняття про судовий процес.
12. Автоматизація управління діяльністю готелю

Переглядів: 1194