Злочини проти встановленого порядку зайняття підприємницькою та іншою господарською діяльністю 1 страница

Стаття 202. Порушення порядку зайняття господарською та банківською діяльністю

1. Здійснення без державної реєстрації, як суб’єкта підприємницької діяльності, що містить ознаки підприємницької та яка підлягає ліцензуванню, або здійснення без одержання ліцензії видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до законодавства, чи здійснення таких видів господарської діяльності з порушенням умов ліцензування, якщо це було пов’язано з отриманням доходу у великих розмірах, -
карається штрафом від ста до двохсот п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на той самий строк.
2. Здійснення банківської діяльності або банківських операцій, а також професійної діяльності на ринку цінних паперів, операцій небанківських фінансових установ без державної реєстрації або без спеціального дозволу (ліцензії), одержання якого передбачено законодавством, або з порушенням умов ліцензування, якщо це було пов’язано з отриманням доходу у великих розмірах, -
карається штрафом від двохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років.
Примітка. Отримання доходу у великому розмірі має місце, коли його сума у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

1. Статтею 202 передбачена відповідальність за два самостійних злочини, відповідальність за які передбачена окремо в ч.1 та ч.2.
2. Законом України “Про підприємництво” від 7 лютого 1991 р., який втратив чинність, крім його ст.4, з 1 січня 2004 р. у зв’язку з набранням чинності ГК України 2003 р. було гарантоване право громадян України, громадян інших держав та осіб без громадянства (крім тих категорій громадян, яким Закон забороняє займатись підприємницькою діяльністю), котрі не обмежені законом у правоздатності або дієздатності, займатися підприємництвом, під яким Закон розумів безпосередню самостійну, систематичну, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою одержання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб’єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством (див. ч.1 ст.1 Закону України “Про підприємництво” в редакції від 22 лютого 2000 р.). Порядок реєстрації суб’єктів господарювання визначається Законом України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців” від 13 травня 2003 р., який набрав чинності 1 липня 2004 р. До набрання чинності цим Законом державна реєстрація суб’єктів підприємницької діяльності здійснювалась відповідно до ст.8 Закону України “Про підприємництво”. ГК України під підприємництвом розуміє самостійну, ініціативну, систематичну, на власний ризик господарську діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст.42), тобто визначає підприємництво (підприємницьку діяльність) як вид діяльності господарської.
Для заняття підприємницькою діяльністю фізичні особи зобов’язані зареєструватися як суб’єкти підприємницької діяльності у відповідності із Законом України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців” від 13 травня 2003 р., який набрав чинності з 1 липня 2004 р. До набрання чинності названим Законом державна реєстрація суб’єктів підприємницької діяльності здійснювалась у відповідності зі ст.8 Закону України “Про підприємництво” та Положенням про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, затвердженим постановою КМУ від 25 травня 1998 р. № 740.
3. Згідно зі ст.43 ГК підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом. При цьому законодавством можуть встановлюватись певні обмеження у вигляді заборони або ліцензування окремих видів діяльності.
4. Безпосереднім об’єктом злочину є встановлений порядок зайняття підприємницькою та господарською діяльністю.
5. Злочин, відповідальність за який передбачена ч.1 ст.202, може бути вчинено у одній із трьох форм:
- здійснення без державної реєстрації, як суб’єкта підприємництва, діяльності, що містить ознаки підприємницької, та яка підлягає ліцензуванню;
- здійснення без одержання ліцензії видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до законодавства;
- здійснення видів такої діяльності, що підлягають ліцензуванню, з порушенням умов ліцензування.
Обов’язковими ознаками об’єктивної сторони злочину є наслідки у вигляді отриманого особою доходу у великих розмірах та причиновий зв’язок між діями і наслідками.
6. Об’єктивна сторона здійснення без державної реєстрації, як суб’єкта підприємництва, діяльності, що містить ознаки підприємницької діяльності, та яка підлягає ліцензуванню, дістає вияв в діяльності по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг особою, не зареєстрованою як суб’єкт підприємницької діяльності. При цьому кримінальна відповідальність передбачена за здійснення особою, не зареєстрованою як суб’єкт підприємницької діяльності, не будь-яких видів підприємницької діяльності, а лише тих із них, що підлягають ліцензуванню, і які особа може здійснювати, одержавши ліцензію після реєстрації як суб’єкта підприємницької діяльності. Види діяльності, що підлягають ліцензуванню, на здійснення яких особа не зможе отримати ліцензію навіть у разі її реєстрації як суб’єкта підприємництва з визначених законом підстав (відсутність необхідної освіти, кваліфікації, стажу роботи тощо), а також ті види, які можуть здійснюватись лише юридичними особами, для такої особи є видами діяльності, щодо яких законом встановлена заборона, а тому здійснення таких видів діяльності, за наявності підстав, може кваліфікуватися за ст.203. Обов’язковими ознаками об’єктивної сторони злочину у цій формі є систематичність здійснення діяльності, що містить ознаки підприємницької, та самостійність її здійснення. Злочин має матеріальний склад і вважається закінченим з моменту отримання доходу у великих розмірах.
При визначенні розміру отриманого доходу слід керуватись роз’ясненнями, що містяться у п.10 постанови ПВСУ “Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності” від 25 квітня 2003 р. № 3, у якому ПВСУ звернув увагу судів на те, що “фактичні дані на підтвердження розміру отриманого доходу від вчинення діянь, передбачених ст.202, ч.2 ст.203, можуть установлюватись як висновком експерта, так і за допомогою актів документальної перевірки виконання податкового законодавства та ревізії фінансово-господарської діяльності з вирахуванням витрат, безпосередньо пов’язаних з отриманням такого доходу, а в разі потреби - із застосуванням непрямих методів згідно із Законом України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”. Відповідно до наведеного роз’яснення, під доходом слід розуміти отримані особою кошти, які згідно із законодавством мали б бути об’єктом оподаткування податком з доходів фізичних осіб - підприємців від зайняття підприємницькою діяльністю згідно із розд. IV Декрету КМУ від 26 грудня 1992 р. № 13-92 “Про прибутковий податок з громадян” з урахуванням положень пункту 9.12 ст.9 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” від 22 травня 2003 р. (див. п.22.10 ст.22 “Прикінцеві положення” названого Закону), або об’єктом оподаткування податком на прибуток підприємств згідно із Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 28 грудня 1994 р. в редакції Закону України від 22 травня 1997 р. ГК України прибуток (доход) суб’єкта господарювання визначає як “показник” фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб’єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань (ч.1 ст.142).
Згідно зі ст.13 Декрету КМУ “Про прибутковий податок з громадян” оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов’язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами за нормами, визначеними ДПА України за погодженням з Мінекономіки України та Держкомпідприємництвом України. До складу витрат, безпосередньо пов’язаних з одержанням доходів фізичними особами - підприємцями, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно із Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств”. Під валовими витратами виробництва та обігу у п.5.1 ст.1 цього Закону розуміється сума будь-яких витрат у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Види витрат, які включаються до складу валових витрат виробництва та обігу, визначаються ст.5 названого Закону. Доходом суб’єкта господарювання - юридичної особи як ознаки злочину при його вчиненні у другій та третій формах, є одержаний ним прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу, визначеного згідно з п.4.3 цього Закону, на суму валових витрат виробництва і обігу та суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із його ст.8 і 9. Під скоригованим валовим доходом розуміється валовий дохід, визначений згідно з п.4.1 Закону (загальна сума доходу від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах) без врахування доходів, зазначених у п.4.1 Закону.
Оскільки фізичні особи не зареєстровані як суб’єкти підприємництва, обліку отриманих ними доходів та понесених витрат, пов’язаних з отриманням доходів, не ведуть, то розмір отриманих ними доходів від здійснення діяльності, що містить ознаки підприємницької, повинен визначатись за непрямими методами визначення сум податкових зобов’язань в порядку, визначеному п.4.3 ст.4 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21 грудня 2000 р.
При цьому слід враховувати, що визначення (нарахування) суми податкових зобов’язань з використанням непрямого методу може здійснюватись виключно податковими органами. Постановою КМУ від 27 травня 2002 р. № 697 затверджено Методику визначення сум податкових зобов’язань за непрямими методами.
При вчиненні злочину у другій та третій формах, тобто при здійсненні без одержання ліцензії видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до законодавства, чи здійснення таких видів господарської діяльності з порушенням умов ліцензування, факт сплати податків з отриманого доходу на кваліфікацію дій за ст.202 не впливає. Якщо ж податки не були сплачені, то за наявності підстав дії винного повинні кваліфікуватися за сукупністю злочинів - за відповідними частинами ст.202 та ст.212.
У Законі України “Про підприємництво” терміни “підприємництво” та “підприємницька діяльність”; “підприємець” та “суб’єкт підприємницької діяльності” вживались у різному контексті. Як різновиди суб’єкта підприємницької діяльності - юридичної особи, вживались поняття “підприємницька організація”, “підприємницькі товариства, їх спілки (об’єднання)”. Фактично терміни “підприємництво” та “підприємницька діяльність”, а також терміни “підприємець” та “суб’єкт підприємницької діяльності” у названому законі вживались як синоніми, тобто як тотожні за юридичним змістом. У ГК України терміни “підприємництво” та “підприємницька діяльність” вживаються також як синоніми.
У інших законах поняття “підприємницька діяльність” також розуміється як вид більш широкого за змістом виду діяльності - господарської діяльності. Зокрема, у абз.4 ст.1 Закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” від 1 червня 2000 р. поняття “господарська діяльність” визначається як “будь-яка діяльність, у тому числі підприємницька, юридичних осіб, а також фізичних осіб - суб’єктів підприємницької діяльності, пов’язана з виробництвом (виготовленням) продукції, торгівлею, наданням послуг, виконанням робіт”.
Головний зміст підприємництва - це здійснення діяльності (господарської), яка має обов’язкові ознаки, визначені безпосередньо у ст.42 ГК. Тлумачення тексту диспозиції цієї статті дає підстави для висновку, що самостійна систематична діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою одержання прибутку формально може визнаватись діяльністю підприємницькою (підприємництвом), якщо вона здійснюється особами, зареєстрованими як суб’єкти господарювання (підприємці). Виходячи із буквального розуміння положень ст.42 ГК, а до набрання останнім чинності - положень ч.1 ст.1 Закону України “Про підприємництво”, здійснення діяльності, що містить всі ознаки підприємницької (об’єктивні - самостійність, систематичність виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, та суб’єктивні - власний ризик, ініціативність, мета одержання прибутку) крім ознаки суб’єкта (відсутність державної реєстрації як суб’єкта підприємництва), не може визнаватись підприємницькою діяльністю. Тому кримінальним законом передбачена відповідальність не за здійснення підприємницької діяльності без державної реєстрації, як це мало місце у ст.148-3 КК 1960 р., а за здійснення діяльності, яка містить ознаки підприємницької, особою, яка не зареєстрована як суб’єкт підприємницької діяльності.
7. З суб’єктивної сторони злочин характеризується виною у виді прямого умислу і спеціальною метою - одержання прибутку від підприємницької діяльності, оскільки метою підприємницької діяльності, згідно з її визначенням у ст.42 ГК та раніше у ст.1 Закону України “Про підприємництво”, є одержання прибутку.
8. Суб’єктом злочину є лише фізичні особи, які досягли 16-річного віку.
Частиною 1 ст.2 Закону України “Про підприємництво” передбачалось, що суб’єктами підприємницької діяльності (підприємцями) можуть бути громадяни України, інших держав, особи без громадянства, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності. Дієздатність у повному обсязі громадяни за ЦК Української РСР 1963 р. набували після досягнення 18-річного віку, а також з моменту одруження до настання повноліття (ст.11 ЦК Української РСР). Тому формально, згідно із Законом України “Про підприємництво”, право на підприємницьку діяльність наставало з моменту набуття громадянами дієздатності у повному обсязі. Проте ст.22 Закону України “Про охорону дитинства” від 26 квітня 2001 р. передбачено, що діти, які досягли 16-річного віку, мають право займатися підприємницькою діяльністю в порядку, встановленому законом. Згідно з ч.3 ст.35 ЦК 2003 р. фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і яка бажає займатися підприємницькою діяльністю, за наявності письмової згоди на це батьків (усиновлювачів), піклувальника або органу опіки та піклування може бути надана повна цивільна дієздатність і така особа може бути зареєстрована як підприємець. З моменту державної реєстрації як підприємця особа набуває повної цивільної дієздатності. Таким чином, суб’єктом злочину у формі здійснення без державної реєстрації діяльності, що містить ознаки підприємницької, і яка підлягає ліцензуванню, може бути будь-яка фізична особа, що досягла 16-річного віку, яка здійснює діяльність, що містить ознаки підприємницької, без державної реєстрації як суб’єкта підприємництва, оскільки вона має право на державну реєстрацію як суб’єкта підприємництва.
9. Об’єктивна сторона здійснення без одержання ліцензії видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до законодавства, полягає у здійсненні фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб’єкти підприємництва, видів господарської діяльності, які підлягають ліцензуванню згідно зі ст.2, 9 Закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” від 1 червня 2000 р.
Ліцензія - документ державного зразка, який засвідчує право суб’єкта господарювання - ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов (ч.3 ст.14 ГК).
10. Статтею 2 Закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” передбачено, що ліцензування банківської діяльності, діяльності з надання фінансових послуг, зовнішньоекономічної діяльності, ліцензування каналів мовлення, ліцензування у сфері електроенергетики та використання ядерної енергії, ліцензування у сфері освіти, інтелектуальної власності, виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами, у сфері телекомунікацій здійснюється згідно з законами, що регулюють відносини у цих сферах. Згідно з ч.1 ст.4 Закону України “Про підприємництво” ліцензуванню підлягають також окремі види діяльності, пов’язані з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, які визначені Законом України “Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів” як такі, що підлягають ліцензуванню. Крім зазначених випадків, види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, вичерпно визначаються ст.9 Закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”. Інші види господарської діяльності ліцензуванню не підлягають (див. ч.3 ст.2 Закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”).
11. Порядок видачі ліцензій на здійснення видів діяльності, що підлягають ліцензуванню, визначається ст.10-18 Закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”. Перелік органів ліцензування затверджено постановою КМУ “Про затвердження переліку органів ліцензування” від 14 листопада 2000 р. № 1698.
12. З суб’єктивної сторони здійснення без одержання ліцензії видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до законодавства, характеризується лише умисною виною. Одержання прибутку від здійснення без ліцензії видів господарської діяльності, які підлягають ліцензуванню, не є обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони злочину у цій формі, хоча, як правило, така мета має місце, оскільки сама господарська діяльність здійснюється здебільшого саме з такою метою.
13. Суб’єктом злочину у цій формі є особи, які досягли 16-річного віку і зареєстровані як суб’єкти підприємницької діяльності, а так само службові особи суб’єктів господарської діяльності - юридичних осіб, котрі здійснюють без відповідного дозволу види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню.
14. Під здійсненням видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, з порушенням умов ліцензування слід розуміти їх здійснення з порушенням порядку та умов їх здійснення, визначених ліцензійними умовами здійснення тих чи інших видів господарської діяльності, затвердженими компетентними органами, перелік яких затверджено названою постановою КМУ від 14 листопада 2000 р.
Вжите у диспозиції ч.1 ст.202 формулювання “здійснення таких видів господарської діяльності з порушенням умов ліцензування” треба розуміти як порушення умов (порядку) одержання ліцензії на здійснення видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, так і порушення обов’язкових вимог щодо провадження ліцензованих видів господарської діяльності, тобто порушення ліцензійних умов, визначених нормативно-правовим актом, затвердженим компетентним органом - органом ліцензування.
Під “умовами ліцензування” буквально розуміється порядок одержання ліцензії на певний (конкретний) вид господарської діяльності, а не порядок її здійснення.
Формально умовами ліцензування є:
- визнання законом певного виду діяльності таким, здійснення якого потребує одержання спеціального дозволу (ліцензії);
- законодавче визначення ознак суб’єкта господарської діяльності, який може здійснювати такий вид діяльності: форма власності, організаційно-правова форма, розмір статутного фонду тощо;
- законодавче визначення вимог щодо персоналу, який може здійснювати безпосередньо ліцензований вид діяльності: наявність певної освіти, стажу роботи за спеціальністю тощо;
- законодавче визначення вимог технічного характеру щодо проведення такої діяльності: наявність певного приміщення, земельної ділянки певного розміру, місця розміщення (ринків, пальнозаправних станцій тощо), певного обладнання тощо;
- законодавчо визначений порядок одержання спеціального дозволу (ліцензії) на здійснення виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню.
15. Ознаки суб’єктивної сторони та суб’єкта цієї форми вчинення злочину аналогічні ознакам вчинення злочину у формі здійснення без ліцензії видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню (див. п.12, 13 коментаря).
16. Злочин, передбачений ч.2 ст.202, з об’єктивної сторони виражається у діях, описаних у цій нормі. Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони злочину є наслідки у вигляді отримання від перерахованих видів незаконної діяльності доходу у великих розмірах, яким визнається, згідно з приміткою до ст.202, доход у сумі, що у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
17. Під здійсненням без державної реєстрації банківської діяльності або банківських операцій, або професійної діяльності на ринку цінних паперів, або операцій небанківських фінансових установ слід розуміти здійснення таких видів діяльності особою, яка не зареєстрована як суб’єкт підприємницької діяльності.
Банківською діяльністю є діяльність по залученню у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриттю і веденню банківських рахунків фізичних та юридичних осіб, яка може здійснюватись банками - юридичними особами, які мають виключне право на підставі ліцензії НБУ здійснювати згадані операції (див. ст.2 Закону України “Про банки і банківську діяльність” від 7 грудня 2000 р.).
Банки мають право здійснювати види банківських операцій, передбачені ч.1 ст.47 згаданого Закону. Операції, визначені пунктами 1-3 частини першої цієї статті, належать до виключно банківських операцій, здійснювати які у сукупності дозволяється тільки юридичним особам, які мають банківську ліцензію. Інші юридичні особи мають право здійснювати операції, визначені пунктами 2-3 частини першої цієї статті, на підставі ліцензії на здійснення окремих банківських операцій, а інші операції та угоди, передбачені цієї статтею, вони можуть здійснювати у порядку, визначеному законами України.
За умови отримання письмового дозволу НБУ банки також мають право здійснювати ряд інших операцій (див. ч.4 ст.47 згаданого Закону).
Банківські операції у виді відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них через банківські установи та розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик з 1 січня 2002 р. можуть здійснюватись і небанківськими установами на підставі ліцензії НБУ на здійснення окремих банківських операцій. Порядок та умови видачі ліцензії на здійснення окремих банківських операцій небанківськими установами визначається Положенням, затвердженим постановою Правління НБУ від 16 серпня 2001 р. № 344. Небанківські установи здійснюють зазначені банківські операції для обслуговування клієнтів (резидентів), розміщення вільних коштів на своїх рахунках через банківські установи від свого імені, на власних умовах та власний ризик.
18. Під професійною діяльністю на ринку цінних паперів розуміється підприємницька діяльність по перерозподілу фінансових ресурсів за допомогою цінних паперів та організаційному, інформаційному, технічному, консультаційному та іншому обслуговуванню випуску та обігу цінних паперів, що є, як правило, виключним або переважним видом діяльності.
Професійною діяльністю на ринку цінних паперів визнається:
- торгівля цінними паперами;
- депозитарна діяльність;
- розрахунково-клірингова діяльність;
- діяльність з управління цінними паперами;
- діяльність з ведення реєстру власників іменних цінних паперів;
- діяльність по організації торгівлі на ринку цінних паперів.
Професійну діяльність на ринку цінних паперів, у тому числі посередницьку діяльність по випуску та обігу цінних паперів, можуть здійснювати юридичні та фізичні особи виключно на підставі спеціальних дозволів (ліцензій), що видаються в порядку, встановленому чинним законодавством (див. ст.1, 4 Закону України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” від 30 жовтня 1996 р.).
19. Небанківською фінансовою установою є юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру у порядку, встановленому законом. До небанківських фінансових установ належать кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг (див. п.1 ч.1 ст.1 Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” від 12 липня 2001 р.).
Під операціями небанківських фінансових установ слід розуміти операції, які здійснюються небанківськими фінансовими установами при здійсненні ними діяльності по наданню фінансових послуг, перелік яких передбачений ст.4 Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”:
- випуск платіжних документів, платіжних карток, дорожніх чеків та/або їх обслуговування, кліринг, інші форми забезпечення розрахунків;
- довірче управління фінансовими активами;
- діяльність з обміну валют;
- залучення фінансових активів із зобов’язанням щодо наступного їх повернення;
- фінансовий лізинг;
- надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту;
- надання гарантій та поручительств;
- переказ грошей;
- послуги у сфері страхування та накопичувального пенсійного забезпечення;
- торгівля цінними паперами;
- факторинг;
- інші операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
Окремі із перерахованих операцій, що можуть здійснюватись небанківськими фінансовими установами, є видом банківських операцій, а тому їх незаконне здійснення має кваліфікуватись відповідно як здійснення без державної реєстрації або без ліцензії чи з порушенням умов ліцензування.
Фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами - суб’єктами підприємницької діяльності.
Виключне право або інші обмеження щодо надання окремих фінансових послуг встановлюються законами про діяльність відповідної фінансової установи та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання ринків фінансових послуг.
Можливість та порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, визначаються законами та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, виданими в межах їх компетенції.
Ліцензії на здійснення небанківськими фінансовими установами фінансових операцій видаються органами, якими здійснюється ліцензування окремих видів фінансових операцій, а на здійснення банківських операцій ліцензії видаються НБУ. Зокрема, постановою Правління НБУ від 9 серпня 2002 р. № 297 затверджене Положення про порядок надання небанківським фінансовим установам генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій, а постановою Правління НБУ від 16 серпня 2001 р. № 344 затверджене Положення про порядок видачі ліцензії на здійснення окремих банківських операцій небанківським фінансовим установам. На здійснення фінансовими установами страхової діяльності, діяльності з надання послуг накопичувального пенсійного забезпечення, надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів, діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб, ліцензії видаються спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг - Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України, утвореною згідно із Законом України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” (див. п.1, 2 розд. VIII “Прикінцеві положення” названого Закону), Указом Президента України від 11 грудня 2002 р. № 1153/2002, яка діє на підставі затвердженого Указом Президента України від 4 квітня 2003 р. № 292/2003 Положення про неї. Згідно із зазначеним Положенням, Комісія здійснює державне регулювання і нагляд за діяльністю страхових компаній та страхових брокерів, установ накопичувального пенсійного забезпечення, довірчих товариств, кредитних спілок, лізингових та факторингових компаній, кредитно-гарантійних установ, ломбардів, інших учасників ринків фінансових послуг (крім банків, професійних учасників фондового ринку, інститутів спільного інвестування в частині їх діяльності на фондовому ринку, фінансових установ, які мають статус міжурядових міжнародних організацій, Державного казначейства України та державних цільових фондів).
Здійснення окремих видів діяльності може потребувати одержання не однієї, а двох ліцензій. Зокрема, на здійснення банком будь-якого виду банківських операцій необхідно одержати ліцензію НБУ, а якщо такі види діяльності регулюються нормативно-правовими актами ДКЦПФР і на їх здійснення потрібно мати її ліцензію, то такі види діяльності можуть здійснюватися банком лише після отримання ліцензії названої комісії (див. п.2.5 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління НБУ від 17 липня 2001 р. № 275).
20. Під здійсненням зазначених у диспозиції ч.2 ст.202 видів діяльності та операцій без одержання ліцензії слід розуміти їх здійснення зареєстрованими як суб’єкти підприємництва громадянами - підприємцями та юридичними особами без одержання ліцензії на їх здійснення. Всі зазначені у ч.2 ст.202 види діяльності відносяться до видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню (див. ст.2, 9 Закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”).
Склад злочину у цій формі є спеціальним щодо загального, яким є здійснення без одержання ліцензії будь-якого виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню (ч.1 ст.202).
21. Під здійсненням зазначених у диспозиції ч.2 ст.202 видів діяльності з порушенням умов ліцензування слід розуміти їх здійснення громадянами - підприємцями та юридичними особами, зареєстрованими як суб’єкти підприємництва, які мають одержані у встановленому порядку ліцензії на такі види діяльності, але порушують порядок їх здійснення, визначений відповідними законами та нормативно-правовими актами, затвердженими компетентними органами згідно із Переліком органів ліцензування, затвердженим згадуваною постановою КМУ від 14 листопада 2000 р. № 1698.
Зокрема, порядок здійснення банківської діяльності визначається Законом України “Про банки і банківську діяльність” та затвердженими НБУ нормативно-правовими актами: Положенням про порядок видачі банками банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженим постановою Правління НБУ від 17 липня 2001 р. № 275; Положенням про порядок визначення та формування обов’язкових резервів для банків України, затвердженим постановою Правління НБУ від 21 квітня 2004 р. № 172; Інструкцією про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженою постановою Правління НБУ від 28 серпня 2001 р. № 368, іншими нормативно-правовими актами НБУ, що визначають порядок відкриття і використання рахунків юридичних та фізичних осіб (див. Інструкція про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затверджена постановою Правління НБУ від 12 листопада 2003 р. № 492; Положення про регулювання Національним банком України ліквідності банків України шляхом рефінансування депозитних та інших операцій, затверджене постановою Правління НБУ від 24 грудня 2003 р. № 584), здійснення валютних операцій тощо.
Порядок здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів визначається законами України “Про цінні папери і фондову біржу” від 18 червня 1991 р., “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” від 30 жовтня 1996 р., “Про Національну депозитарну систему і особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” від 10 грудня 1997 р., а також Ліцензійними умовами провадження професійної діяльності на ринку цінних паперів, затвердженими наказом Держкомпідприємництва та рішенням ДКЦПФР від 14 березня 2001 р. № 49/60 зі змінами, внесеними наказами від 29 листопада 2001 р. № 145, від 6 серпня 2002 р. № 80, та рішеннями від 29 листопада 2001 р. № 337, від 9 липня 2002 р. № 202 від 10 грудня 2003 р. № 556.
Порядок здійснення операцій (діяльності) небанківських фінансових установ визначається Законом України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” від 12 липня 2001 р. та прийнятими у відповідності з ним компетентними органами, зокрема, Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України, нормативно-правовими актами, що визначають порядок надання окремих видів фінансових послуг окремими фінансовими установами.
22. Склад злочину, передбачений ч.2 ст.202, відноситься до матеріальних, злочин вважається закінченим з моменту настання наслідків у вигляді отримання особою, яка вчинила вказані у ній діяння, доходу у великих розмірах, тобто доходу, сума якого у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
23. Ознаки об’єктивної та суб’єктивної сторони, а також суб’єкта злочину, передбаченого ч.2 ст.202, аналогічні ознакам злочину, передбаченого ч.1 ст.202:
- суб’єктом злочину у формі здійснення зазначених у диспозиції ч.2 ст.202 видів діяльності чи операцій без державної реєстрації є особа, що досягла 16-річного віку, не зареєстрована як суб’єкт підприємництва. При цьому здійснення таких видів діяльності чи операцій має бути систематичним, а його метою має бути одержання прибутку;
- суб’єктом злочину у формах здійснення зазначених у диспозиції ч.2 ст.202 видів діяльності чи операцій без спеціального дозволу (ліцензії), одержання якого передбачено законодавством, або з порушенням умов ліцензування, є громадянин - підприємець чи службова особа суб’єкта господарської діяльності - юридичної особи.
Із суб’єктивної сторони ці форми вчинення злочину не обов’язково мають характеризуватися наявністю мети одержання прибутку. Не є обов’язковою ознакою об’єктивної сторони цих форм вчинення злочину систематичність діяльності.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Злочини проти встановленого порядку переміщення предметів через митний кордон України	\|	Злочини проти встановленого порядку зайняття підприємницькою та іншою господарською діяльністю 2 страница

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.