• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема 10. Енергетичний баланс народного господарства країни.

10.1. Поняття, сутність і завдання розроблення енергетичного балансу країни.

10.2. Шляхи економії паливно-енергетичних ресурсів. Державна політика енергозбереження в Україні.

10.1. Оптимальний паливно-енергетичний баланс (ПЕБ) є однією з вирішальних передумов для ефективного функціонування та розвитку будь-якої країни, особливо в умовах переходу від планового централізованого управління до ринкових механізмів господарювання. Економічна ефективність, життєздатність і конкурентоспроможність галузей ПЕК безпосередньо залежать від об'єктивних споживчих властивостей та якостей енергоносіїв і кінцевих продуктів, наявного наукового рівня й технологічного потенціалу. Розробка єдиного енергетичного балансу і створення різноманітних сценаріїв перспективного ПЕБ може слугувати основою для ухвалення економічних та політичних рішень, визначення стратегічних та галузевих орієнтирів енергетичної політики країни. Достовірний ПЕБ дає можливість уникнути структурних та цінових диспропорцій на внутрішньому ринку енергоресурсів і створити ефективний механізм управління формуванням та використанням резервів.

Як правило, під енергетичним балансом розуміють баланс, який охоплює всі види енергоресурсів і всі стадії їх перетворення - від видобутку до споживання. Енергетичний баланс у вузькому розумінні визначається як повна кількісна відповідність (рівність) між сумарною підведеною енергією, з одного боку, і сумарною корисною енергією - з іншого. У широкому розумінні єдиний енергетичний баланс - це повна кількісна відповідність потоків усіх видів енергії й енергетичних ресурсів між стадіями їх видобутку, перероблення, перетворення, транспортування, розподілу, збереження та кінцевого використання народним господарством в цілому, а також у територіальному і виробничо-галузевому розрізах.

Необхідність розробки енергетичного балансу визначається такими факторами:

1) широкою взаємозамінністю різних видів енергії та палива в споживачів;

2) взаємозамінністю енергогенеруючих установок різних типів;

3) взаємозамінністю різних видів транспортування енергії;

4) можливістю використовувати різні види енергетичних ре­сурсів енергогенеруючими установками;

5) різними рівнями втрат та інших техніко-економічних показників різних варіантів одержання і використання енергоресурсів.

Основне завдання при розробленні енергетичного балансу - визначення шляхів найбільш доцільного й узгодженого розвитку всіх ланок енергетичного комплексу. При складанні енергетичного балансу встановлюються обсяги видобутку, перероблення, розподілу і споживання всіх видів енергетичних ресурсів, вироблення і споживання всіх видів енергії. Одночасно формується склад енергогенеруючих установок за основними типами та вибираються оптимальні енергоносії для енергоспоживчих процесів за галузями народного господарства.

Розроблення балансу розпочинається з формування складу його видаткової частини, у якій визначаються пропорції розвитку різних типів енергетичних установок для задоволення певних енергоспоживчих процесів. Одночасно має бути встановлений і кількісний рівень розвитку енергоспоживчих процесів. Він визначається наміченим рівнем народногосподарського розвитку. Наступним етапом є формування раціональних меж застосування різних видів енергії (електроенергії, пари, гарячої води) і палива (газу і твердого палива) для енергоспоживчих процесів. З цією метою здійснюється порівняння можливостей та доцільності використання різних видів енергоносіїв для потреб певних енергоспоживчих процесів. Тільки за умов обґрунтованого вирішення цих завдань можна визначити раціональну потребу в електричній, тепловій енергії, рідкому, газоподібному і твердому паливі для безпосереднього використання в установках споживачів.

Для раціоналізації потреб енергоспоживачів усі енергоспоживчі процеси відповідно до їх призначення розподіляють на три основні групи:

а) технологічні (у промисловості й сільському господарстві);

б) транспортні, пов'язані з переміщенням матеріалів, ванта­жів, людей;

в) господарсько-побутові.

Водночас за цільовим призначенням і потенціалом енергії, яка використовується в споживача, у складі кожної групи можна виділити такі основні види процесів:

1) силові, що передбачають витрачання механічної енергії для обробки матеріалів та їх переміщення;

2) високотемпературні, які витрачають теплову енергію при температурах вище 400-500 °С;

3) середньо температурні, які споживають теплову енергію при температурах 100-350 °С і можуть задовольнятися парою (пральні, хімчистки);

4) низькотемпературні, які проходять при температурах ниж­че 100-150 °С (звичайно можуть забезпечуватися гарячою водою) - гаряче водопостачання, опалення, вентиляція; у деяких випадках можливе використання електроенергії, у децентралізованому секторі - твердого палива;

5) електрофізичні, що використовують електроенергію для безпосереднього впливу на оброблюваний предмет (враховуючи електронні процеси);

6) освітлення - процес, який базується винятково на застосуванні електроенергії, хоча технічно можливе використання й інших видів енергії.

Для визначення загальної потреби в кожному виді енергії та палива необхідно спочатку встановити потребу в кожному виді енергії, яка генерується установками, що не допускають застосування інших видів енергії за технічними умовами або через очевидну економічну недоцільність. Вибір виду енергії для інших споживачів здійснюється на основі економічного розрахунку. За базу визначення потреби в енергії береться корисна (кінцева) енергія. Під терміном «корисна енергія» розуміють кількість енергії, теоретично необхідну для здійснення тих чи інших енергетичних процесів або одержувану на стадії перероблення, перетворення, транспортування і збереження енергетичних ресурсів.

Необхідність застосування такого підходу пов'язана з можливими розходженнями у коефіцієнтах корисної дії (ККД) енергоспоживчих установок ц при їх роботі на різних видах енергії і палива. Кількість підведеної енергії змінюватиметься при застосуванні різних енергоресурсів, у той час як кількість корисної енергії залишиться постійною, оскільки кількість підведеної енергії пов'язана з корисною співвідношенням

.

Сформовані у видатковій частині балансу раціональні обсяги споживання всіх видів енергії і палива дозволяють оцінити потребу в енергогенеруючих установках різних типів (електростанції, котельні, установки безпосередньої витрати палива) і перейти до розроблення прибуткової частини балансу.

Прибуткова частина енергетичного балансу визначає пропорції виробництва різних видів енергетичних ресурсів та їх використання в різних типах енергетичних установок. Зокрема, має бути вирішене питання про оптимальне співвідношення виробництва енергії на ГЕС і ТЕС, а також визначені раціональні види палива для ТЕС і установок безпосереднього використання палива. Між прибутковою і видатковою частинами енергобалансу існує тісний зв'язок і залежність (табл. 10.1).

Таблиця 10.1

Принципова схема енергетичного балансу

Слід зазначити, що при використанні традиційних методів розрахунку баланси прагнуть складати на рівні узгодження потреб і можливостей, наближеному до оптимального. Це, в першу чергу, стосується планових і прогнозованих балансів.

Розглянемо особливості формування сучасного паливно-енергетичного балансу України і тенденції його зміни.

У структурі ПЕБ України протягом останнього десятиліття відбулися суттєві перетворення в напрямку збільшення частки природного газу із 40 до 59,6%, що дозволяє дійти висновку, що ефективне функціонування вітчизняної економіки значною мірою залежить від зовнішніх постачань нафти та газу.

Незважаючи на те що протягом 1990-2002 років імпорт енергоресурсів в Україну в натуральному вимірі скорочувався: нафти в 6,5 рази, газу в 1,5 рази, питома вага цих енергоносіїв в загальному обсязі їх споживання залишилася високою - на рівні 75% ( данні за 2003). Імпорт мінеральних продуктів складає сьогодні приблизно 60% загального обсягу імпорту в Україну (для порівняння в Чехії, Угорщині, Польщі, Словаки - від 17 до 25%). Таким чином, протягом найближчих 20 років економіка України залишатиметься енергодефіцитною, що зумовить щорічну потребу в імпорті палива на рівні 110-140 млн т у.п. (табл. 10.2).

Таблиця 10.2.

Структура прогнозованого паливно-енергетичного балансу України на період до 2020 р. (Концепція, 2001)

Відповідно до табл. 10.2, прогнозоване у 2020 р. зростання ВВП (у разі несприятливого сценарію економічного розвитку) вимагатиме від паливно-енергетичного комплексу збільшення видобутку первинних енергоносіїв на 25—30%; збільшення ви­робництва електроенергії на 40-45% ; використання потенціалу енергозбереження на рівні 55 млн т у.п. Якщо вітчизняний ПЕК вийде на такі показники, то протягом наступних 20 років рівень залежності України від імпорту ПЕР може бути знижений з 53% у 2000 р. до 49% - у 2005 р., 41% - у 2010 р., 33% - 2015 р., 27% - у 2020 р.

У разі реалізації сприятливих сценаріїв Україна імпортуватиме значно більший відсоток енергоносіїв, однак помітно прискоряться і темпи економічного зростання. Проте найбільш збалансоване співвідношення темпів економічного зростання країни та обсягів споживання паливно-енергетичних ресурсів може бути досягнуто за рахунок підвищення ефективності використання енергії в національному виробництві.

10.2. Процеси економічного зростання в Україні, раціоналізації її енергетичного балансу потребують значного технічного і технологічного переозброєння, структурних змін у господарських комплексах країни, зменшення залежності від імпорту ПЕР, зменшення фондомісткості, ресурсо- та енергоємності продукції. Одним із головних напрямків подолання енергетичної кризи, забезпечення оздоровлення економіки України і стійкого зростання ВВП є енергозбереження - дієвий шлях значної економії паливно-енергетичних ресурсів та виходу України з економічної кризи. Згідно із (Закон, 1994), енергозбереження - це діяльність (організаційна, наукова, практична, інформаційна), яка спрямована на раціональне використання та економне витрачання первинної та перетвореної енергії і природних енергетичних ресурсів у національному господарстві та реалізується з використанням технічних, економічних та правових методів.

Об'єктивна необхідність енергозбереження в Україні визначається значною залежністю від імпорту ПЕР, зменшенням запасів органічного палива, збільшенням капіталоємності енергетики, зменшенням витрат на заощадження ПЕР порівняно з їх видобутком, можливістю зменшення шкідливого впливу енергетичних об'єктів на довкілля. До суб'єктивного фактора слід віднести сформовану в минулі десятиріччя неприпустимо велику енергоємність народногосподарських комплексів. Насамперед це стосується чорної та кольорової металургії, хімії, нафтохімії, нафтопереробної та будівельної промисловостей, окремих підгалузей машинобудування.

У серпні 1994 року Верховна Рада України ухвалила закон «Про енергозбереження», метою якого є регулювання відносин між суб'єктами господарчої діяльності, а також між ними і державою в галузях видобутку, переробки, транспортування, збереження та використання ПЕР, створення зацікавленості підприємств і громадян у збереженні енергії, впровадженні енергозберігаючих технологій, встановлення відповідальності юридичних і фізичних осіб за енергозбереження.

Згідно із Законом України «Про енергозбереження» основними принципами державної політики у сфері енергозбереження є:

• створення державою економічних і правових умов зацікавленості в енергозбереженні юридичних та фізичних осіб;

• здійснення державного регулювання діяльності у сфері енергозбереження на основі застосування економічних, нормативно-технічних заходів управління;

• пріоритетність вимог енергозбереження при здійсненні господарської, управлінської або іншої діяльності, пов'язаної з видобуванням, переробкою, транспортуванням, зберіганням, виробленням та використанням ПЕР;

• обов'язковість енергетичної експертизи;

• вирішення проблем енергозбереження в поєднанні з реалізацією енергетичної програми України, а також на основі широкого міждержавного співробітництва тощо.

Проведення державної політики у сфері енергозбереження в Україні сьогодні здійснює Державний комітет з енергозбереження (Держкоменергозбереження) України, створений згідно з Указом Президента України від 26 липня 1995 р. № 666/95, та ряд відповідних державних органів (рис. 10.1).

Рис. 10.1.Структура органів державного управління у сфері енергозбереження

Державне управління енергозбереженням в Україні передбачає взаємодію трьох основних напрямків:

• державного регулювання на основі правової нормативної бази (ціни, тарифи, сертифікація, експертиза, ліцензування, пільги, стандарти і нормативи);

• функціонального управління, яке виконується апаратом Держкоменергозбереження України, у тому числі державною інспекцією з енергозбереження;

• регіонального управління та контролю за виконанням законів, використанням нормативної бази, а також організацією роботи з енергозбереження.

Державне управління здійснюється через відповідну систему елементів управління: розробку та проведення політики ціноутворення; сертифікацію обладнання та приладів; енергетичну експертизу проектів; ліцензування роботи консалтингових І та аудиторських фірм; інвестиційну та інноваційну діяльність; вирішення питання надання податкових і кредитних пільг; розробку стандартів енергоспоживання. Система державного управління енергозбереженням є сукупністю загальнодержавних, галузевих та регіональних органів управління, а також підприємств та організацій, які здійснюють державну енергозберігаючу політику.

Основою для проведення енергозберігаючої політики в Україні є Комплексна державна програма енергозбереження (КДПЕ) України. Крім того, нормативно-правову базу енергозбереження в Україні додатково складають 6 законів, що стосуються енергозбереження, а також близько 50 підзаконних актів.

Для успішної реалізації енергозберігаючої політики в Україні необхідно й надалі розвивати інституційні засади енергозбереження, вдосконалювати його нормативно-правову базу, формувати розуміння економічної та соціальної значущості енергозбереження, широко залучати всі соціальні групи до процесів ухвалення рішень і реалізації політики енергозбереження.

Разом із використанням власних і позикових коштів підприємств та організацій, коштів фондів енергозбереження і бюджетів різних рівнів, іноземних кредитів та інвестицій можна було б ширше залучати до заходів з енергозбереження кошти споживачів енергоресурсів, застосовуючи гнучкі механізми їх акумулювання та використання. Серед інших форм отримання інвестиційних коштів є випуск енергозберігаючих облігацій та продаж квот на викиди парникових газів.

Читайте також:

1. III. Бухгалтерський баланс
2. А/. Верховна Рада України.
3. Актив і пасив балансу складаються також з певних розділів.
4. Активи, що реалізуються повільно (А3) – це статті 2-го розділу активу балансу, які включають запаси та інші оборотні активи (рядки 100 до 140 включно, а також рядок 250).
5. Актуальні проблеми економічної безпеки України.
6. Аналіз ліквідності балансу
7. Архаїчні культури на території України. Трипільська культура та її здобутки.
8. АРХІТЕКТУРА НАРОДНОГО ЖИТЛА В УКРАЇНІ.
9. Б/. Президент України.
10. Багатомірність системи світового господарства
11. Баланс (початковий)
12. Баланс азоту

Переглядів: 792