Психологія оцінювання знань, умінь і навичок учня

Оцінювальна діяльність вчителя залежить від особливостей уроку (подавання нових знань, демонстрування наочності, узагальнення засвоєного матеріалу тощо). Поведінка вчителя має бути оцінювальною.

Педагогічна оцінка як важливий чинник психологічного, соціального, морального і духовного розвитку повинна характеризуватися об’єктивністю, вмотивованістю, виваженістю, зацікавленістю, критичністю і водночас оптимістичністю.

Процес оцінювання підпорядкований таким закономірностям:

1)взаємопов’язаність оцінювальних впливів та успішності навчання: оцінка може позитивно і негативно впливати на успішність;

2)спрямованість оцінки на похвалу і на покарання: висока оцінка спрямована на похвалу, низька – на покарання;

3)необхідність врахування в оцінюванні учнів їхніх індивідуальних особливостей: одна і та сама оцінка по-різному впливає на здібного і нездібного, здатного чи нездатного до навчання учня, на учнів із різним типом темпераменту, різними мотивами навчання;

4)плановий характер оцінювання, розрахованого на певний період і на конкретного учня, передбачення результату, свідомий вибір відповідних типів оцінок. В історії відомі парадокси оцінювання, коли видатних геніїв (І. Ньютона, Л. Толстого, В. Сєрова та ін.) педагоги оцінювали як бездарних;

5)доброзичливе, чуйне ставлення до учнів під час оцінювання: учнів необхідно оцінювати адекватно, але не тільки за результатами навчання, а і з урахуванням їхніх навчальних зусиль.

У педагогічній практиці послуговуються такими видами часткової оцінки:

а) неоцінювання відповіді учня, що є найбільш неприємним для нього, оскільки він не знає, чи правильно відповів, чого вимагає вчитель від нього;

6) опосередкована оцінка, коли відповідь учня оцінюється через відповідь однокласника. Така оцінка впливає на формування стосунків у класі;

в) невизначена оцінка («так, сідай...»). Вона є мало ефективною, бо нічого конкретного, зрозумілого для учня вчитель не сказав;

г) негативна оцінка. Характеризується ця оцінка тим, що педагог, оцінюючи відповідь учня, вказує на допущені помилки, стверджує, що відповідь була неправильною. Вона корисна, якщо спрямовує учня на їхнє подолання та уникнення прогалин у знаннях, мобілізує дітей;

ґ) оцінка-згода. Цей вид оцінки неефективний для обдарованих у навчанні школярів і дуже вдалий для слабких;

д) оцінка-схвалення, підтримка. Така оцінка позитивно впливає на учнів, які втратили віру у свої сили, недооцінюють свої можливості, оскільки отримані результати не відповідають їх старанням;

е) оцінка-критика. її результати залежать від способу стосунків, спілкування вчителя та учня. Вчитель не повинен допускати безтактовності, приниження особистості учня, бо це провокуватиме його озлобленість. Не можна допускати погроз, сарказму. Оцінка не повинна пов’язуватись з характеристикою особистості;

є) оцінка – бурхливе обурення. До застосування її на практиці вдаються рідко, оскільки в жодному разі не можна допускати приниження гідності дитини.

На підставі порівняльної оцінки формується фіксована оцінка (бал) як підсумок оцінювання всієї системи знань учнів на певний момент. Вона є результатом розуміння вчителем системи знань школярів. На основі порівняльної оцінки і фіксованого балу виставляється інтегральна оцінка – психолого-педагогічна характеристика школяра, в якій виявляється розуміння вчителем особистості, системи знань учня та засвоєння ним конкретного навчального матеріалу. Між педагогічною оцінкою і типом успішності учнів існує взаємозалежність.

Досвідчений вчитель уміє правильно ставити запитання, активізувати відповіді школярів, адекватно їх оцінювати, сприяє формуванню у них логічного мислення, інтелектуальної самостійності. Особливістю самостійного мислення є самоконтроль, тобто уміння учнів самостійно аналізувати, перевіряти своє судження, бачити помилки, самостійно виправляти їх.

Учитель має широкі можливості щодо виховання самооцінки в учнів на кожному уроці під час виконання різних видів самостійної роботи: розв’язування задач, написання диктантів, контрольних робіт тощо. Формування самооцінки сприяє самовихованню: враховуючи поради, зауваження вчителя, учень ставить перед собою певні цілі, досягнення яких сприяє формуванню у нього позитивних якостей, розуму, волі, почуттів.

При оцінюванні вчителю доводиться долати такі труднощі:

1) невміння побачити межу, за якою починається якість знань, діяльність учня, які необхідно оцінювати за іншими критеріями;

2) невпевненість, відсутність власного ставлення до системи оцінювання;

3) використання оцінки як засобу демонстрування солідарності, загрози, покарання;

4) орієнтування не на реальний результат конкретних учнів, а на порівняння з певним еталоном (наприклад, учнем-відмінником);

5) відсутність чіткої системи оцінювальних дій, орієнтація не на якість, а на випадкові показники;

6)невміння використовувати оцінювання для виховання дитини;

7)мимовільне формування в учнів залежності від отримання оцінок певного рівня, що породжує зайві переживання, навіть психологічні порушення.

Складність оцінювальної діяльності вчителя полягає в її багатофункціональності, зорієнтованості на реалізацію головних функцій педагогічної діяльності (навчання, виховання і розвитку).

Принципи, критерії та показники оцінювання повинен розуміти та реалізувати у своїй педагогічній діяльності вчитель, також важливо, щоб вони були зрозумілими, визнаними й учнями. Вчителю доводиться долати свої психологічні захисти, поверхову, імпульсивну взаємодію, різноманітні внутрішні психологічні аспекти, зовнішні впливи, які відвертають увагу.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Психологія опитування учнів	\|	Психологічні основи організації самостійної навчальної роботи учнів

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.