• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

ІV. Пояснення нового матеріалу

ІІ. Мотивація навчальної діяльності.

ІІІ. Актуалізація опорних знань студентів:

- Що є предметом науки дитячої психології?

- Які завдання вирішує дитяча психологія?

- Які її напрямки на сучасному етапі розвитку науки?

- Що таке метод наукового дослідження?

- Які методи використовуються в психології? Які із них належать до групи головних? Які – до групи другорядних?

- Що ми розуміємо під поняттям «психічний розвиток»? Які його особливості?

Опитування студентів

1. Принципи організації психологічних досліджень, їх планування та проведення – завдання на картках.

2. Напрямки розвитку. Динамічні характеристики.

Усне опитування студентів

3. Поясніть специфіку використання спостереження та експерименту для вивчення розвитку дитини – усне опитування.

4. Охарактеризуйте допоміжні методи: тести, бесіди, вивчення продуктів діяльності.

5. Розкажіть методику досліджень методів аналізу, узагальнення та наступної інтерпретації інформації.

6. У чому полягає етика наукових досліджень?

Повідомлення студентів

- Значення дитячої психології у формуванні педагогічного світогляду вихователя дітей дошкільного віку.

- Історичний огляд розвитку дитячої психології як науки.

- Роль біологічних передумов у розвитку. Генетика поведінки.

- Розвиток дитини в пренатальному періоді. Внутрішньоутробний розвиток.

1. Середовище, його складові.

В біології під поняттям “середовище” розуміють природні тіла та явища, з якими організм знаходиться в безпосередніх або опосередкованих взаємовідносинах. В більш широкому соціально-екологічному контексті це поняття трактується як сукупність природних (фізичних, хімічних, біологічних), природно-антропогенних (культурних ландшафтів) і соціальних чинників життя людини.

Надалі ми будемо розглядати провідне соціоекологічне поняття “оточуюче людину середовище”як аналог середовища існування (життєдіяльності) людини, розуміючи під ним цілісну систему взаємопов’язаних природних і антропогенних об’єктів і явищ, в яких проходять праця, побут і відпочинок людей. Вона включає в свій склад різноманітні природні, соціальні та штучно створені (антропогенні) чинники фізичного, хімічного та біологічного походження, що прямо чи опосередковано впливають на життя і діяльність людини. Виходячи з цього, ми пропонуємо розглядати наступні типи середовища (як навколишнього, так і оточуючого людину): природне, соціальне та антропогенне (мал.).

В структурі соціального середовища пропонуємо виділяти такі підтипи: соціально-психологічне, культурне, наукове, політичне, рекреаційне та інші. Серед яких особливе місце відводиться соціально-економічному середовищу, тому що воно є перехідним до природно-антропогенного розвинутого середовища, яке таким чином поєднує в собі окремі елементи усіх типів навколишнього середовища. Останнім часом в літературі розглядаються такі специфічні види соціального середовища як інформаційне (або інформаційний простор), етнічне, електоральне та інші, що підтверджує все глибше застосування екологічної термінології в суспільних галузях знань.

Надзвичайно велику роль у вихованні людини відіграє саме її оточення. Адже процес виховання забезпечується суспільством та державою в організаціях, що спеціально створюються для його здійснення (школа, мережа позашкільних закладів, дитячі та молодіжні організації), а також в тих, де виховання не є провідною функцією (армія, виробництво, громадські об'єднання). Роль держави в організації виховання особистості полягає в тому, що вона не тільки створює його інфраструктуру, але в першу чергу формулює завдання соціального виховання, закріплені в державних програмах та документах (Державна національна програма «Освіта»), і визначає його структуру та зміст. Провідним завданням соціального виховання в кожному суспільстві є створення оптимальних умов для найбільш ефективної соціалізованості особистості.

Процеси соціального виховання та соціалізації особистості здійснюються в умовах соціального середовища.

Середовище- це сукупність умов існування людини та суспільства.

У соціології під соціальним середовищем людини розуміють економічні, політичні, соціальні, духовні, територіальні умови, що впливають на становлення особистості.

З точки зору соціальної педагогіки соціальне середовище- це сукупність соціальних умов життєдіяльності людини (сфери суспільного життя, соціальні інститути, соціальні групи), що впливають на формування її свідомості та поведінки. Соціальні умови життєдіяльності - це всі ті фактори, які визначають, якою буде поведінка людини, якою буде її доля і місце у суспільстві, тобто, це умови в сімї, колективі дитячого садка, школи, друзі, вулиця, родина, гуртки, ЗМІ.

Саме соціальне середовище, зокрема його сфери: політична, соціальна, духовна формують певні очікування щодо поведінки особистості. Ці очікування перетворюються відповідними соціальними інститутами у цілі, завдання, зміст соціального виховання.

Соціальне середовище існує завдяки численним взаєминам його членів та соціальних інститутів. Чим більша і різноманітніша палітра складових соціального середовища, тим інтенсивніше його розвиток та різноманітніші умови життєдіяльності особистості.

В структурі соціального середовища виділяють макро- та мікрорівні. До макрорівня належить матеріальне, культурне, політичне середовище.

Макрорівень - це загально створені умови існування для кожної людини і є однаковими для всіх. А саме до макросередовища належать: держава, етнос, суспільство, регіон, місто, селище чи село, а також ті великі організації, які діють на території даних середовищ, а саме засоби масової інформації, субкультури, контркультури, а також економічне і політичне становище у країні, які також відіграють чималу роль у соціалізації індивіда.

Мікрорівень - це конкретні умови життя особистості (сім'я, сусідство) та умови в середовищі найближчого оточення (вулиця, тип поселення, навчальний чи трудовий колектив, громадські організації, формальні та неформальні об'єднання). Отже, мікрорівень(мікросоціум) - це спільність, що діє на певній території, включає сім'ю, сусідство, групи однолітків, різні громадські, державні, релігійні, приватні і виховні організації, а також різнінеформальні групи жителів. Визначити межі мікросоціуму не завжди просто. У сільських поселеннях, в селищах, в малих містах ці межі, як правило, співпадають з межами конкретного поселення в середніх і великих містах визначення меж мікросоціуму проблематично. Мікросоціум можна обмежувати двором (якщо йдеться про мікросоціум маленьких дітей); кварталом (для молодших школярів), мікрорайоном (для більш старших вікових груп). Умовно мікросоціум - це конкретне сільське поселення, селище або мале місто, а в середніх і більших містах - мікрорайон. Вплив мікросоціуму на процес соціалізації дітей, підлітків, юнаків залежить від об'єктивних характеристик мікросоціуму і суб'єктивних характеристик самої людини.

Мікросоціум володіє рядом характеристик. Просторові характеристики конкретного мікросоціуму: у місті той або інший мікрорайон може розташовуватися в центрі, на околиці, в серединній зоні і по-різному бути пов'язаним з іншими частинами міста; село або селище можуть бути більш менш ізольованими і віддаленими від інших поселень.

З просторовими тісно пов'язані архітектурно-планувальні особливості мікросоціуму: у селі або селищі - компактна або розкидана забудова; у місті - мікросоціум із забудовою, що історично склалася або індустріальною, співвідношення малоповерхової і висотної забудови, відвертість-замкнутість прибудинкових просторів, наявність, кількість і якість малих архітектурних форм.

Від всіх цих характеристик залежить функціональна структура простору мікросоціуму: наявність або відсутність місць для ігор дітей і підлітків, можливостей для проведення часу невеликих груп.

Важливою характеристикою мікросоціуму слід вважати демографічну, тобто склад його жителів: їх етнічна приналежність, однорідність або неоднорідність; соціально-професійний склад і ступінь його диференційованої; особливості статевовікового складу; склад сімей.

З погляду тих можливостей, які є в мікросоціумі для соціалізації дітей, підлітків, хлопців, важливу роль грає його культурно-рекреаційна інфраструктура - наявність і якість роботи учбово-виховних установ, кінотеатрів, клубів, спортзалів, стадіонів, басейнів, музеїв, театрів, бібліотек; наявність місцевих засобів інформації. Социальная педагогика: Учеб. для студ. пед. вузов / Мудрик А. В.; Под ред. В. А. Сластенина.-М.-2000.-С.120 Також можна сказати, що мікрорівень є складовою частиною макрорівня і, в деякій мірі, залежить від його впливу, адже саме від того, якими є загально створені умови існування людей будуть залежати і створені умови в мікросередовищі.

1. Середовище як умова і джерело психічного розвитку, вплив особливостей природного і матеріального середовища на психофізичний розвиток дитини.

Найбільш вживаним є розуміння природи як сукупності об’єктивних умов існування людства, оточуючого його середовища, як частини матеріального світу, що певною мірою протистоїть суспільству. Саме у цьому розумінні поняття “природа” вживається для характеристики її місця і ролі в системі відношень людини і суспільства до об’єктивної дійсності, розуміння якої протягом розвитку людства історичного змінювалося.

Таким чином, поняття “природа”, “природне середовище” мають важливе практичне та психологічне значення, оскільки в них акцентується увага на тій частині світу, центром якої є людина і яка є сферою її проживання, об’єктом вивчення та перетворення. У цьому аспекті природа як складова частина світової цілісності становить основу буття людини та суспільства, предмет людської діяльності, середовище людського існування.

Протилежне поняттю “природа” – поняття “культура”. Не розглядаючи останнє детально (про це йтиме мова в одному з наступних розділів), лише констатуємо, що культура – це освоєне, перетворене людиною, природа ж – те, що протистоїть людині, існує за своїми власними, не залежними від людини законами.

Природне середовище впливає на психічний розвиток опосередковано - через традиційні в даній природній зоні види трудової діяльності і культуру, що визначають систему виховання дітей. На крайній Півночі, кочувавши з оленярями, дитя розвиватиметься трохи інакше, чим житель промислового міста в центрі Європи. Безпосередньо впливає на розвиток соціальне середовище, у зв'язку з чим чинник середовища часто називають соціальним.

Соціальне середовище - поняття широке. Це суспільство, в якому зростає дитя, його культурні традиції, переважаюча ідеологія, рівень розвитку науки і мистецтва, основні релігійні течії. Від особливостей соціального і культурного розвитку суспільства залежить прийнята в нім система виховання і навчання дітей, починаючи з державних і приватних учбових закладів (дитячих садів, шкіл, будинків творчості і так далі) і кінчаючи специфікою родинного виховання.

Штучне середовище охоплює матеріальні та соціальні умови життєдіяльності людини, об’єкти естетичного і морального становлення людини до природи. Це матеріальні речі, створені людиною, які не існують у природі; рослини, тварини, виведені людиною завдяки природному добору чи генній інженерії; суспільні відносини, пов’язані з соціальною формою руху матерії і здійснювані через свідому діяльність людей, а також духовні, моральні, естетичні цінності тощо.

Соціальне середовище як сукупність соціальних умов процесу соціалізації особистості безпосередньо впливає на механізми його регулювання. Зміни у процесі соціалізації обов'язково обумовлюються реформаціями у структурі та функціонуванні соціального середовища. Тобто, всі зміни, які відбуваються у тому середовищі, з яким взаємодіє людина впливають на формування її свідомості та поведінки.

Отже, формування соціально-психологічного типу особистості відбувається насамперед за допомогою власного досвіду спілкування в безпосередніх соціальних контактах, де людина зазнає впливу мікросередовища, а через нього - і макросередовища, його культури, соціальних норм і цінностей. Людина прилучається до тієї чи іншої групи часто-густо саме задля того, аби стати її частиною, осягнути почуття «Ми» й почуття «Я» серед «Ми», що позбавляє самотності, дає відчуття сили і впевненості, спонукує до впливу на соціальне життя у групі в процесі міжособистісних контактів, сприяє набуттю індивідуального досвіду.

Умовою розвитку людини крім реальності самої Природи являється створена нею реальність культури. Для розуміння закономірностей психічного розвитку людини слід визначити простір людської культури.

Під культурою звичайно розуміють сукупність досягнень людстваства в його матеріальному і духовному розвитку, що використовуються гровом як умову розвитку та буття людини у конкретний історичний момент. Культура - явище колективне, історично обусловлене, сконцентроване насамперед у знаково-символічній формі.

Вікова психологія як наука, що аналізує умови розвитку людини на різних етапах онтогенезу, вимагає виявлення зв'язку культурних умов та індивідуальних досягнень у розвитку.

Зумовлені культурним розвитком, історично зумовлені реальності існування людини можна класифікувати наступним чином: 1) реальність предметного світу; 2) реальність образно-знакових систем, 3) реальність соціального простору; 4) природна реальність.

Ці реальності в кожний історичний момент мають свої константи і свої метаморфози. Тому психологію людей певної епохи слід розглядати в контексті культури цієї епохи, в контексті значень і смислів, надавати культурним реальностей в конкретний історичний момент.

У той же час кожен історичний момент слід розглядати в плані розвитку тих діяльностей, які вводять людину в простір сучасної їй культури. Ці діяльності, з однієї сторони, є компонентами і надбанням культури, з іншого-виступають умовою розвитку людини на різних етапах онтогенезу, умовою її повсякденного життя.

Соціальним простором слід назвати всю матеріальну і духовну сторону людського буття поряд із спілкуванням, людськими діяльностями і системою прав і обов'язків. Сюди слід було б віднести всі реальності існування людини.

Далі предметом нашого обговорення будуть такі реальності соціального простору, як спілкування, різноманіття людських діяльностей, а також реальність обов'язків і прав людини в суспільстві.

Спілкування - взаємні зносини людей. У вітчизняній психології спілкування розглядається як один з видів діяльності.

Засобом спілкування є мова.

Як знаряддя спілкування мова підтримує рівновагу в соціальних відносинах людей, реалізуючи соціальні потреби в оволодінні значимої для всіх інформацією.

У той же час мова є засобом пізнання - обмінюючись словами, люди обмінюються значеннями і смислами. Значення-змістовна сторона мови. Система словесних знаків, виступає у значеннях, зрозумілих носіям мови та відповідних конкретному історичному моменту його розвитку.

Реальність соціального простору освоюється також, коли людина у своєму індивідуальному розвитку проходить через випробування різними видами діяльності. Особливе значення набувають діяльності, через які має пройти людина від народження до дорослості.

Діяльності, що визначають входження дитини в людські реальності. У процесі історичного розвитку людини з сінкретичної діяльності зі створення найпростіших знарядь і наслідувального відтворення за зразком виділилися трудова та навчальна діяльності. Цим видам діяльності супроводжували ігрові дії, які, маючи біологічні передумови у фізичній активності розвиваються дитинчат і молодих людиноподібних предків і поступово змінюючись, стали являти собою ігрове відтворення відносин і символічних орудійних дій.

Ігрова діяльність. В ігровій діяльності (на розвиваючу її частини) відбуваються перш за все пошук предметів – замісників зображень предметів і символічне зображення предметних дій, що демонструють характер відносин між людьми, і т.п. Ігрова діяльність тренує знакову функцію: заміщення знаками і знакові дії; вона виникає слідом за маніпулюванням і предметної діяльністю і стає умовою, визначальною психічний розвиток дитини. Ігрова діяльність сьогодні є предметом теоретичного та практичного її осягнення для організації умов розвитку дитини до школи.

Навчальна діяльність. Предметом навчальної діяльності є сама людина, яка прагне змінити себе. Коли первобутня людина прагнула наслідувати свого одноплемінника, що освоїв виробництво простого знаряддя, вона вчилася робити ті ж самі дії, як її більш щасливий побратим.

Навчальна діяльність - це завжди продукт, зміна самого себе. Але для того щоб кожне нове покоління здійснювало науку ефективно, відповідно з новими досягненнями прогресу, потрібна спеціальна категорія людей, що передає новому поколінню засоби навчання. Це - вчені, які розробляють теоретичні основи методів, що сприяють навчанню; методисти, емпірично перевіряючі ефективність методів, вчителі, що задають способи виконання розумових і практичних дій, сприяючих розвитку учнів.

Навчальна діяльність визначає потенційні зміни в пізнавальній та особистісної сфері людини.

Трудова діяльність виникла як доцільна діяльність, завдяки якій відбувалося, відбувається і буде відбуватися освоєння природних і соціальних сил для задоволення історично сформованих потреб окремої людини і суспільства.

Трудова діяльність - визначальна сила суспільного розвитку; праця-основна форма життєдіяльності людського суспільства, вихідна умова людського буття. Саме завдяки створенню та збереженню знарядь людство виділилося з природи, створивши рукотворний світ предметів - другу природу людського буття. Праця стала основою всіх сторін суспільного життя.

Відносини людей у сфері спілкування, трудової діяльності, навчання та ігри опосередковані склавшимися в суспільстві правилами, які в соціумі представлені у вигляді обов'язків і прав.

Читайте також:

1. III. Повторення вивченого матеріалу.
2. III. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу
3. IV. Вивчення нового матеріалу – 20 хв.
4. IV. Вивчення нового матеріалу.
5. IV. Вивчення нового матеріалу.
6. IV. Виклад інформаційного матеріалу
7. IV. Виклад інформаційного матеріалу
8. IV. Подання нового матеріалу
9. IV. Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу
10. IІІ. Вивченняння нового навчального матеріалу.
11. V. Вивчення нового матеріалу.
12. V. Виклад нового матеріалу

Переглядів: 2042