Морфологічні, культуральні та фізіолого-біохімічні властивості. Збудник лептоспірозу Leptospira interrogans відноситься до роду Leptospira.

Лабораторна діагностика лістеріозу базується на бактеріологічному, серологічному дослідженні та реакції імунофлюоресценції. Матеріалом для дослідження є слиз із зіва, кров, пунктат із лімфатичного вузла, гнійні виділення із очей, ліквор, секційний матеріал. Чисту культуру виділяють використовуючи висів на прості поживні середовища: МПА з 0,05% телуриту калію чи МПБ з 1 – 5 мкг/мл поліміксину. Якщо досліджуваний матеріал дуже забруднений сторонньою мікрофлорою, спочатку заражають білих мишей чи морських свинок, а потім, після їхньої загибелі, із внутрішніх органів (печінки, селезінки) роблять посіви. Лістерії краще виділяються, якщо до посіву досліджуваний матеріал декілька тижнів перебуває при температурі +4°С. Ідентифікацію здійснюють за такими ознаками: короткі грампозитивні рухливі палички, ферментують вуглеводи з утворенням кислоти, продукують каталазу, дають позитивну кон'юнктивальну пробу на морській свинці (після внесення 1 краплі добової бульйонної культури в око тварини через 2 – 3 доби розвивається гнійний кон'юнктивіт) та аглютинуються специфічною сироваткою.

Серологічний метод діагностики полягає у постановці реакцій аглютинації, преципітації, зв’язування комплементу та прямої реакції гемаглютинації, які стають позитивними починаючи з другого тижня захворювання. При низькому титрі антитіл реакцію слід повторити для встановлення його наростання. При постановці реакції аглютинації сироватку хворого необхідно спочатку обробити культурами стафілококів та стрептококів (ентерококів), щоб звільнити від перехресно реагуючих антитіл.

Для діагностики лістеріозу використовують алергічну пробу зі стандартним корпускулярним антигеном чи антигеном, отриманим шляхом кислотного гідролізу.

При ідентифікації лістерій необхідно диференціювати їх зі збудником бешихи свиней Erysipelothrix rhusiopathiae, який на відміну від лістерій, нерухомий, не ферментує саліцину і непатогенний для морських свинок. Він також відрізняється за антигенною структурою.

Діагностувати захворювання на лістеріоз на м’ясокомбінатах у зв’язку з відсутністю характерних патолого-анатомічних змін у забитих тварин надзвичайно важко. Нервова форма захворювання протікає з ураженням центральної нервової системи (набряк мозку, крововиливання у мозкову тканину). При септичній формі виявляють набряк легень, крововиливання під ендокардом, некротичні осередки у печінці, селезінці, нирках.

Для бактеріологічного дослідження на лістеріоз до лабораторії направляють головний мозок та паренхіматозні органи тварин.

Для мікроскопії готують мазки-відбитки з патологогічного матеріалу, які забарвлюють за Грамом, роблять посіви для отримання чистої культури збудника і проводять біологічну пробу на лабораторних тваринах.

Лікування проводиться антибіотиками широкого спектра дії (тетрацикліном, еритроміцином, левоміцетином) та сульфаніламідними препаратами.

Профілактика забезпечується проведенням разом із ветеринарною службою загальних санітарно-гігієнічних заходів, лабораторним контролем м’яса, яке надходить до торгівельної мережі, систематичним наглядом за станом домашніх тварин, свооєчасним виявленням епізоотій серед гризунів, захистом домашніх тварин від зараження гризунами.

Молоко та м’ясо тварин в осередках інфекції можна вживати тільки після термічної обробки. Вагітних переводять на роботу, де виключається контакт з тваринами.

На м’ясокомбінатах тварин при наявнності дегенеративних змін у м’язовій тканині направляють на технічну утилізацію. Туші невиснажених тварин і без патологічних змін в органах використовують тільки після термічної обробки. Органи з патологічними змінами, кишки, кров, а також голови хворих тварин направляють на технічну утилізацію. Забивання тварин, хворих лістеріозом, проводять на санітарній бойні. Робочі, зайняті забоєм та переробкою продуктів забивання, повинні дотримуватися правил профілактики. Після закінчення роботи інвентар, обладнання, приміщення очищують та дезінфекують.

Тема 7. Патогенні спірохети

Лептоспіроз – переважно гостра інфекційна хвороба людини та тварин, яка характеризується ураженням кровоносних капілярів, печінки, м’язів, центральної нервової системи. У тварин хвороба проявляється короткочасною лихоманкою, анемією, жовтухою, гемоглобінурією, масовими абортами, геморагічним діатезом, некрозом слизових оболонок та шкіри, атонією кишечнику. У людей хвороба характеризується лихоманкою, різкими головними болями, болями в м’язах усього тіла, особливо гомілкових, ураженням печінки та нирок, загальною жовтухою.

Лептоспіри мають вигляд щільно закрученої пружини, яка складається із великої кількості завитків – завитки першого порядку (рис. 18.). Осьову нитку утворюють 2 чи більше периплазматичних джгутики, кожен з яких одним своїм кінцем прикріплений до одного з полюсів протоплазматичного циліндра, і вони рідко перекриваються у центральній частині клітини. Середня довжина лептоспір від 7 до 15 мкм, а може варіювати від 3 до 30 мкм; діаметр – 0,07 – 0,14 мкм; амплітуда первинного завитка близько 0,25 мкм. Один кінець лептоспіри, а іноді обидва, можуть буди загнуті у вигляді крючка (завитки другого порядку). Живі лептоспіри дуже рухливі, здійснюють обертальні, поступові, згинальні, маятникоподібні та ковзальні рухи. Спор та капсул не утворюють.

Аніліновими барвниками фарбуються погано; їх важко виявити в препаратах пофарбованих за Грамом, за Романовським-Гімзою фарбуються в блідо-рожевий колір. Оптимальний метод вивчення морфології – темнопільна мікроскопія. У препараті «роздавлена крапля» в темному полі лептоспіри мають вигляд тонких сріблясто-білих ниток з ніжною спіральною структурою. Дрібні завитки спіралі тісно прилягають один до одного (в середньому на 9 мкм 18 завитків), що надає лептоспірам при темнопільній мікроскопії вигляд нитки перлини чи «гірлянди троянд», чи ланцюжка дрібних коків (рис. 19).

Лептоспіри культивують в аеробних умовах на спеціальних поживних середовищах зі слабокислою реакцією (рН 7,2 – 7,4) при температурі 24 – 28°C. Культивування лептоспір пов’язане з труднощами, обумовленими низькою здатністю до розмноження в рідких, напіврідких і особливо на щільних штучних поживних середовищах. На простих поживних середовищах лептоспіри не ростуть. Для культивування найчастіше використовують рідкі середовища Любашенко, Терських, Ферворт-Вольфа, які містять 5 ‑ 10% сироватки крові кролика, а також середовище ГНКЧ з альбуміном. Максимальне накопичення біомаси відбувається через 5 – 7 діб культивування, при цьому вигляд поживних середовищ не змінюється.

Біохімічна активність лептоспір незначна. Вони зброджують глюкозу та сахарозу з утворенням кислоти, якщо концентрація вуглеводів у середовищі не перевищує 0,25 – 0,5%. Протеолітичних властивостей не мають.

Антигенна структура, фактори патогенності. Усі патогенні лептоспіри об'єднані в один вид – Leptospira interrogans, до якого входять різні серологічні варіанти. Відомо понад 200 сероварів, об’єднаних у 38 серологічних груп. Родоспецифічним є полісахаридний фібрилярний антиген, належність до групи та варіанта визначається відповідно до оболонкових білкових та ліпопротеїнових антигенів.

Патогенні властивості лептоспір пов'язані з утворенням маловивчених екзотоксиноподібних речовин та ендотоксинів. Крім того, лептоспіри утворюють фібринолізин та плазмокоагулазу. Основними факторами патогенності лептоспір є ендотоксин, який виділяється при руйнуванні збудника і викликає загальну інтоксикацію та крововиливи за рахунок збільшення проникності судин, руйнування ендотелію та випотівання крові із судин у тканини.

Патогенез та клініка. Вхідними воротами інфекції є слизові оболонки ротової порожнини, очей, носа, шкіра. Лептоспіри поширюються лімфатичними шляхами, проникають у кров і током крові розносяться по організму, потрапляючи в різні органи – печінку, нирки, легені та інші. В органах мікроорганізми інтенсивно розмножуються, потім знову потрапляють у кров. У результаті дії збудників та токсинів руйнується стінка кровоносних капілярів і спостерігаються крововиливання в різні органи та тканини. Найбільше страждають печінка, нирки, надниркові залози, серце, м’язи.

Інкубаційний період близько 7 – 10 діб. Захворювання триває 5 – 6 тижнів. Початок гострий, температура тіла зростає до 39 – 40°C, з’являється головний біль, біль у м’язах тіла, особливо в гомілкових. Залежно від ураження тих чи інших органів з’являються симптоми їхнього пошкодження: висипання, диспептичні явища, ознаки менінгіту, явища ниркової (при безжовтушній формі) та нирково-печінкової (при жовтушній формі) недостатності. Характерна хвилеподібна лихоманка. Клінічні форми лептоспірозу різноманітні – від легких до дуже тяжких,

Імунітет тривалий, стійкий, серовароспецифічний. Сироватка людей, які перехворіли на лептоспіроз, захищає від загибелі тварин при зараженні завідома смертельною дозою збудника.

Лабораторна діагностика. В якості матеріала для дослідження на першому тижні захворювання беруть кров, пізніше сечу, спинномозкову рідину. Застосовують бактеріоскопічний метод («темнопільна мікроскопія»), бактеріологічний та біологічний методи. Найбільш поширений серологічний метод (РЗК, РНГА, РА, реакція лізису). По зростанню титру антитіл роблять висновок про наявність захворювання.

Схема мікробіологічної діагностики лептоспірозів наведена в таблиці 12.

Резистентність. Лептоспіри стійкі в зовнішньому середовищі, зберігаються у воді відкритих водойм до 30 діб і більше, у вологому грунті – до 270 діб, на харчових продуктах – від декількох годин до декількох діб. Довше зберігаються у вологому середовищі при рН 7,0 – 7,4 і при низьких температурах.

Кисла реакція згубно діє на лептоспіри. В кислому молоці гинуть протягом 10 хв. Гинуть під дією прямих сонячних променів (протягом 0,5–2 год) та при висушуванні. При кип’ятінні гинуть миттєво, при нагріванні до 56°C – через 30 хв. Лептоспіри швидко інактивуються дезінфікуючими речовинами: 20% етиловий спирт, 2% хлористоводнева кислота, 0,5% розчин фенолу, 0,5% розчин їдкого натрію, 0,25% формалін – вбивають лептоспір через 5 хв. М’ясо від хворих тварин знезаражується при вмісті в ньому солі 4,8% протягом 10 діб.

Епідеміологія. Лептоспіроз – широко розповсюджена зооантропонозна інфекція, зустрічається в усіх частинах світу. Існують природні осередки лептоспірозу – переважно в лісах, заболочених місцевостях, річках. Джерелом інфекції в них є дикі тварини – гризуни, лисиці, песці тощо. Сеча тварин потрапляє у воду, забруднює грунт, рослинність.

Захворювання має сезонний характер (червень – вересень) і пов’язане з сільськогосподарськими роботами та збиранням грибів, ягід, мисливством, рибальством. У сільській місцевості джерелами інфекції можуть стати домашні тварини: свині, велика рогата худоба, собаки. Зараження може відбуватися і аліментарно, наприклад, при вживанні молока. Можливий і контактно-побутовий шлях передачі інфекції – при догляді за хворими тваринами. Проте основний шлях передачі інфекції – водний. Нерідко в сільській місцевості під час купання людей в забруднених сечею хворих тварин водоймах виникають «купальні спалахи». Можливі випадки лептоспірозу також у портових містах де багато пацюків.

Профілактика. Неспецифічна профілактика полягає в дотриманні ряду правил: не можна вживати сиру воду зі стоячих водойм для пиття та вмивання, купатись у невеликих водоймах, особливо в місцях водопою тварин. З метою запобігання інфікування людей лептоспірами м’ясні продукти, отримані від хворих тварин, знезаражують проваркою. Кишечник та патологічнозмінені органи знищують, шкури дезінфікують. Проводять медично-санітарні та ветеринарно-санітарні заходи за єдиним планом. Проводять дератизацію. Специфічна профілактика проводиться за епідеміологічними показниками. З метою створення активного штучного імунітету використовуються лептоспірозна вакцина (суміш убитих нагріванням лептоспір найбільш поширенних сероварів). Для специфічного лікування застосовують гама-глобулін із крові гіперімунізованих волів, що містять антитіла до різних сероварів різних лептоспір. Застосовують також антибіотики (пеніциліни, тетрацикліни).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Морфологічні, культуральні та фізіолого-біохімічні властивості. L. monocytogenes відноситься до роду Listeria. Рід названо на честь шотландського хірурга Лістера.	\|	ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ І. Внутрішньоклітинні паразити – рикетсії та хламідії

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.