• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Перелік рекомендованої літератури 6 страница

Яскравим прикладом значущості контрольної форми в діяльності глави держави є Указ від 29 березня 2000 р. №549/2000 «Про заходи щодо вдосконалення організації контролю за виконанням актів та доручень Президента України»[lxxii]. Цим актом встановлено, що керівники центральних і місцевих органів виконавчої влади несуть персональну відповідальність за своєчасне і повне виконання актів і доручень Президента України, а координацію заходів щодо забезпечення контролю за виконанням актів та доручень Президента України, доручень Глави Адміністрації Президента України органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування в частині делегованих їм повноважень покладено на Головне контрольне управління Адміністрації Президента України.

Досить розповсюдженою є здійснення «подвійного» контролю. Так, здійснення контролю за виконанням рішень, прийнятих Президентом за результатами робочих поїздок, покладено на Головне контрольне Управління Адміністрації Президента України та Головне управління організаційно-кадрової роботи та взаємодії з регіонами (п.4 Указу Президента України № 1144/95 від 09.12.1995 р. «Питання підготовки та проведення робочих поїздок Президента України» із змінами, внесеними Указом №70/99 від 27.01.1999 р.), а контроль за виконанням Указу Президента № 681/95 від 02.08.1995 р. «Питання підготовки закордонних візитів Президента України та реалізації досягнутих під час візитів домовленостей» здійснює Головне контрольне управління та Головне управління з питань зовнішньої політики Адміністрації Президента.

Контрольна форма реалізації компетенції Президента України є найменш унормованою, що вкрай ускладнює можливість виділення окремих проваджень в її межах. На сьогодні можна вести мову лише про теоретичні аспекти цієї проблеми, оскільки загалом відсутні конкретні строки здійснення тих чи інших контрольних заходів, не врегульовані процедурні аспекти, нормативно не встановлена більшість параметрів, які визначають специфіку окремих проваджень.

У працях з теорії держави та права в якості критеріїв розмежування контрольних проваджень використовують зміст управлінської діяльності підконтрольного об’єкта[lxxiii] або особливості організаційно-правових форм управлінської діяльності й специфіку засобів і методів контрольної діяльності[lxxiv]. Виходячи з цих критеріїв, у межах контрольної форми діяльності Президента України можна виділити два основних види контрольних проваджень – правотворче і виконавче. Правотворче контрольне провадження являє собою надвідомчий контроль Президента як гаранта Конституції за правотворчою діяльністю Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, центральних органів виконавчої влади та Ради міністрів Автономної Республіки Крим (безпосередньо), а також за правотворчою діяльністю голів місцевих державних адміністрацій (опосередковано – через уряд і голів місцевих держадміністрацій вищого рівня). Виконавче контрольне провадження збігається з вищеозначеним за переліком підконтрольних суб’єктів, але відрізняється за об’єк­тами контролю.

Контроль за діяльністю державних органів і посадових осіб у сфері забезпечення національної безпеки і оборони виключений з компетенції підрозділів Адміністрації Президента (у тому числі – й з боку Головного контрольного управління) і здійснюється безпосередньо Радою національної безпеки і оборони України.

Усі контрольні провадження завершуються виданням відповідного акта Президента України, форма якого залежить від його змісту. Скасування незаконних актів Кабінету Міністрів України, міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, голів місцевих державних адміністрацій, зупинення дії нормативних актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, а також рішення про звільнення з посад керівників відповідних державних органів оформлюється указами Президента, а доручення Кабінету Міністрів України, міністерствам, іншим центральним органам державної влади та рішення з оперативних, організаційних і кадрових питань – розпорядженнями Президента. Особливою формою реагування глави держави за підсумками проведених контрольних заходів відносно актів парламенту та Верховної Ради Автономної Республіки Крим є звернення до Конституційного Суду з поданням про відповідність цих актів Конституції України.

Нарешті, останньою правовою формою реалізації компетенції Президента України є правороз’яснювальна або інтерпретаційнадіяльність, яка являє собою «складну, багатогранну, пронизуючу всі основні форми створення і реалізації права роботу... щодо з’ясування і пояснення сенсу і цілей норм права[lxxv]».

Правові режими інтерпретаційної діяльності на сьогодні ще тільки складаються, оскільки донедавна як юридична наука, так і практика не звертали достатньої уваги на це питання. Проте якість акта офіційного тлумачення і його наступна ефективність значною мірою обумовлюються атмосферою, в якій він розроблявся, що ставить на порядок денний проблему детальної правової регламентації правороз’яснювальної діяльності.

Тлумачення прийнятих Президентом України актів мають готуватися згідно з Положенням про порядок підготовки і внесення проектів указів і розпоряджень Президента України й оформлятися указами глави держави. Провідною структурою з цих питань є Відділ підготовки та опрацювання указів Головного державно-правового управління Адміністрації Президента України.

На жаль, за період з 1991 по 2000 рік було видано лише один інтерпретаційний акт глави держави – Указ Президента України від 27 січня 1999 р. №71/99 «Про тлумачення окремих положень Указу Президента України від 18 червня 1998 року №651». Це свідчить про значне відставання у застосуванні інтерпретаційної форми реалізації його компетенції. Більше того, порушенням конституційних принципів законності та розподілу влад вважаємо випадки, коли тлумаченням актів глави держави займається Кабінет Міністрів України[lxxvi].

Підсумовуючи аналіз правових форм реалізації компетенції Президента України, можна констатувати, що рівень їх правової регламентації загалом залишається низьким, особливо у частині процесуальних норм; виняток становлять, хіба що, провадження з питань громадянства, нагородження і помилування, а також більшість нормотворчих проваджень, які досить ретельно внормовані як з матеріальної, так і процесуальної сторони. На нашу думку, слід було б розробити відповідні положення про порядок здійснення кожної з правових форм діяльності глави держави, які б докладно регламентували усі види проваджень з виділенням окремих стадій, встановленням строків здійснення кожної дії чи операції та зазначенням необхідних атрибутів кінцевих актів.

Неправові форми діяльності державних органів не такі помітні для «стороннього ока», та й не справляють безпосереднього впливу на суспільні відносини, виконуючи роль певного «чорновика» для майбутніх правових рішень і дій. Серед неправових форм діяльності розрізняють організаційні та матеріально-технічні.

На відміну від правової форми, де виражене одностороннє волевиявлення уповноваженого на реалізацію компетенції державного органу, в організаційних формах більше представлені різні точки зору і підходи, обговорення і дискусії, компроміси і узгодження. Така діяльність не потребує повного і суворого юридичного оформлення, не пов’язана із здійсненням юридично значущих дій. Водночас це не означає, що організаційна діяльність ніяк не регулюється правом, оскільки вона в цілому є підзаконною і здійснюється в межах чинного законодавства і в межах компетенції того чи іншого органу. Однак правом тут регламентується лише загальна процедура вчинення дій. Організаційні дії не потребують видання спеціальних юридичних актів і проводяться в порядку поточної діяльності.

Саме з таких форм складаються стадії правової діяльності всіх органів влади, у тому числі й Президента України. Адже будь-який правовий акт є вираженням державної волі, але це лише кінцевий результат колективних підготовчих дій, направлених на оптимізацію змісту владного рішення. Кожна така дія є неправовою за своєю формою, оскільки не викликає безпосередніх юридичних наслідків, але вона вносить свою певну частку в кінцевий правовий результат. Конкретний перелік таких форм обумовлюється специфікою правової форми, змістом компетенції, особливостями структури і персонального складу компетентного органу.

Крім того, слід розрізняти неправові форми реалізації компетенції глави держави, які здійснюються ним особисто, і ті неправові форми, які здійснюються працівниками Адміністрації Президента. Неправові форми реалізації компетенції глави української держави, що здійснюються працівниками Адміністрації, виступають в якості елементів окремих стадій тих проваджень, що відносяться до правових форм діяльності Президента. Наприклад, опрацювання проектів указів Президента саме по собі не призводить до видання нормативного акту, але є необхідним елементом тривалого процесу нормотворчої діяльності і вносить свою частку в кінцевий результат цієї правової форми. Водночас неправові форми реалізації компетенції Президента, які здійснюються ним особисто, не включаються безпосередньо до стадій правової діяльності, але впливають на їх зміст і направленість. До таких неправових форм діяльності Президента слід віднести: 1) проведення координаційних зборів, нарад, науково-практичних конференцій; 2) здійснення робочих поїздок по країні; 3) здійснення робочих та офіційних закордонних візитів; 4) проведення міжнародних зустрічей, особистих і телефонних переговорів; 5) участь у роботі міжнародних організацій та міжнародних конференцій; 6) виступи на пленарних засіданнях парламенту; 7) головування на засіданнях Ради національної безпеки і оборони України; 8) заслуховування звітів підконтрольних і підзвітних органів та посадових осіб; 9) особистий прийом громадян, посадових осіб органів державної влади та об’єднань громадян; 10) розгляд звернень громадян; 11) офіційні та робочі зустрічі з посадовими особами і фахівцями; 12) проведення прес-конференцій, надання інтерв’ю та здійснення інших форм зв’язків з громадськістю.

Матеріально-технічні форми діяльності мають допоміжний характер, притаманні функціонуванню підрозділів Адміністрації Президента України і зводяться до складання довідок, оглядів, звітів, здійснення діловодства та ін.

Деякі з неправових форм діяльності глави держави вже піддані нормативному регулюванню з боку законів України та указів самого Президента (зокрема, порядок розгляду звернень громадян регулюється Законом України «Про звернення громадян», головування на засіданнях Ради національної безпеки і оборони України – Законом «Про Раду національної безпеки і оборони України», здійснення робочих поїздок Президента по Україні частково внормовано Указом Президента «Питання підготовки та проведення робочих поїздок Президента України»), однак переважна більшість усе ще здійснюється поза межами правового регулювання, що, з одного боку дає простір для обрання найбільш доречних процедур і термінів для кожного випадку окремо, але з другого – призводить до невизначеності, неорганізованості і в підсумку – до зниження їх ефективності. Було б доречним охопити правовим регулюванням (у першу чергу – шляхом видання відповідних указів Президента) усі неправові форми реалізації компетенції глави держави, звернувши особливу увагу на процесуальні моменти.

5. Методи діяльності Президента України

При функціонуванні інституту глави держави використовується комплекс організаційних методів, серед яких можна виділити координацію діяльності, планування, вироблення рішень, інформаційне забезпечення, організацію виконання і контроль за виконанням прийнятих рішень, роботу з кадрами апарату та інші. Вони здійснюються Президентом як самостійно, так і за допомогою свого апарату.

Провідне місце в системі організаційних методів діяльності Президента України займає метод координації, що обумовлено його прерогативою функцією забезпечення єдності державної влади.

Цей метод здійснюється насамперед через Національну Раду з узгодження діяльності загальнодержавних і регіональних органів та місцевого самоврядування (далі – Національну Раду), яка є консультативно-дорадчим органом при Президентові україни. Національна Рада утворюється у складі Голови, Секретаря та членів Національної Ради. Структура даного органу побудована з урахуванням особливостей системи органів публічної влади в Україні. Головою Національної Ради за посадою є Президент України, а його заступниками – Голова Верховної Ради України, Прем’єр-міністр України і Голова Верховного Суду України.

Досягненню оптимальної взаємодії між усіма органами публічної влади слугує представницький склад цієї Ради, куди за посадою входять керівники державних органів, що представляють усі гілки державної влади, керівники органів влади Автономної Республіки Крим, а також вищі посадові особи місцевого самоврядування на рівні областей та обласних центрів. Персональний склад Національної Ради затверджує Президент України.

Створення такого координаційного центру має сприяти всебічному обговоренню найбільш суттєвих і складних питань державного будівництва з метою вироблення оптимальних за змістом і формою рішень, які б відображали як загальнодержавні, так і місцеві інтереси, позиції різних гілок влади, а в підсумку – забезпечували поступальний розвиток країни на основі єдиної державної політики.

Основними завданнями Національної Ради є розгляд питань загальнодержавного та регіонального значення, розроблення та внесення пропозицій щодо:

- стратегії забезпечення сталого розвитку та вдосконалення державного будівництва в Україні, узгодженого функціонування і взаємодії органів державної влади та органів місцевого самоврядування, раціональної побудови їх системи, здійснення кадрової політики та кадрової роботи, державної регіональної політики;

- основних напрямів внутрішньої і зовнішньоекономічної політики України, пріоритетів збалансованого соціально-економічного розвитку держави в цілому та регіонів;

- розвитку ресурсного, економічного і науково-технічного потенціалу на загальнодержавному та регіональному рівнях;

- проектів законодавчих актів, загальнодержавних програм економічного, соціального, науково-технічного, культурного розвитку України;

- забезпечення дотримання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами Конституції та законів України, актів Президента України та Кабінету Міністрів України, що стосуються розвитку регіонів та місцевого самоврядування;

- ефективного функціонування фінансової та бюджетної систем держави у центрі та на місцях;

- інших питань, що мають важливе значення для вирішення суспільно-політичних та соціально-економічних проблем у державі.

Національна Рада для виконання покладених на неї завдань має право:

- отримувати в установленому порядку від органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій необхідні матеріали та інформацію;

- утворювати у разі потреби тимчасові комісії, експертні та робочі групи, залучати в установленому порядку до участі в їх роботі посадових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування, працівників підприємств, установ і організацій, вчених та фахівців;

- користуватися в установленому порядку інформаційними банками даних органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Національна рада у процесі виконання покладених на неї завдань взаємодіє з органами державної влади та органами місцевого самоврядування, консультативно-дорадчими органами при Президентові України.

Організаційною формою роботи Національної Ради є засідання, які проводяться в міру потреби, але не рідше одного разу на три місяці. Засідання Національної Ради скликаються її Головою. Головує на засіданнях Національної Ради її Голова, а вразі його відсутності – один із заступників за дорученням Голови. Порядок денний засідань Національної Ради формується її Секретарем на основі пропозицій членів Національної Ради, схвалюються Головою і затверджується Національною Радою.

Пропозиції, внесені членами Національної Ради на її засіданнях, узагальнюються Секретаріатом Національної Ради і подаються Секретарем на розгляд Президентові України.

Рішення Національної Ради і подаються Секретарем на розгляд Президентові України.

Рішення Національної Ради приймаються більшістю голосів присутніх на засіданні членів Національної Ради. Це дає змогу керівникам регіонів реально впливати на процес вироблення і прийняття загальнодержавних рішень. У разі рівного розподілу голосів членів Національної Ради голос головуючого на засіданні є вирішальним.

Рішення Національної Ради оформляються протоколами, які підписує Голова Національної Ради, і є обов’язковими для розгляду органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. Реалізація рішень Національної Ради може здійснюватися шляхом прийняття актів Президента України та Кабінету Міністрів України, подання відповідних законопроектів та пропозицій до Верховної Ради України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування.

Розгляд питань, що потребують попереднього обговорення або оперативного вирішення, здійснюється Президією Національної Ради, яка формується Президентом України з числа членів Національної Ради. Засідання Президії Національної Ради скликаються Головою Національної Ради і проходять під його головуванням. Рішення Президії оформляються протоколами, які підписує Голова Національної Ради.

Забезпечення діяльності Національної Ради та її Президії здійснює Секретаріат Національної Ради, що входить до складу Адміністрації Президента України. Секретаріат Національної Ради очолює його керівник, якого призначає Президент України за поданням Глави Адміністрації Президента України. Положення про Секретаріат Національної Ради, граничну чисельність його працівників та штатний розпис затверджує Глава Адміністрації Президента України.

Метод координації у діяльності Президента проявляється також через його безпосередню участь у пленарних засіданнях Верховної Ради України, засіданнях Кабінету Міністрів України, на яких він може виступати з доповідями, брати участь в обговоренні питань, роз’яснюючи свою позицію. Шляхом застосування таких форм координації глава держави здатен узгодити позиції вищих органів державної влади і таким чином забезпечити єдність державного механізму.

Проявом координаційного методу у діяльності глави держави є й функціонування Постійного Представництва Президента в Автономній Республіці Крим, Постійних Представників Президента у Верховній Раді України, Конституційному Суді України, Кабінеті Міністрів України, а аткож діяльність Управління з питань забезпечення зв’язків з Верховною Радою України, Конституційним Судом України та Кабінетом Міністрів України Адміністрації Президента України.

Наявність Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим обумовлена особливим статусом адміністративно-територіальної автономії у складі унітарної держави, необхідністю особливо зваженої політики у сферах, що зачіпають інтереси населення Криму, потребою у поєднанні загальнодержавних і місцевих інтересів при виробленні та здійсненні внутрішньої політики.[lxxvii]

Суттєве значення для ефективної участі глави держави у законодавчому процесі і постійної співпраці з парламентом має узгоджувальна діяльність Постійного представника Президента у Верховній Раді України, який є особою, що уповноважується Президентом України забезпечувати взаємодію між главою держави і парламентом, а також розв’язання питань, що виникають у взаємовідносинах між ними.[lxxviii]

Майже всі повноваження Постійного представника мають координаційний характер. Він взаємодіє з комітетами і тимчасовими комісіями, депутатськими групами, фракціями, іншими органами Верховної Ради України, а також структурними підрозділами її апарату; бере участь у встановленому порядку в засіданнях Верховної Ради України та її органів, у підготовці проектів законів, матеріалів до доповідей, звернень та інших документів, які вносяться главою держави на розгляд парламенту; представляє на засіданнях Верховної Ради України та її органів обґрунтування внесених Президентом проектів законів, пропозицій до законів, повернутих для повторного розгляду; у випадках, передбачених Конституцією України, може представляти подання глави держави до парламенту щодо одержання згоди на призначення осіб на посади, а також кандидатури для призначення їх на посади Верховною Радою України. Крім того, він бере участь за дорученням Президента України у роботі узгоджувальних та інших комісій, експертних груп, які утворює Верховна Рада України; сприяє зміцненню контактів, організації зустрічей Президента України з головами комітетів, тимчасових комісій, керівниками депутатських груп і фракцій Верховної Ради України; взаємодіє під час підготовки відповідних матеріалів з працівниками Адміністрації Президента України; взаємодіє з членами Кабінету Міністрів України, керівниками центральних органів виконавчої влади у забезпеченні зв’язків Президента України з Верховною Радою України.

Оскільки Президент України виступає одним із суб’єктів права на конституційне подання до Конституційного Суду України, він повинен певним чином взаємодіяти з єдиним органом конституційної юрисдикції. Сприяє здійсненню координації дій глави держави в цьому напрямку Постійний представник Президента України у Конституційному Суді України. Відповідно до Указу Президента України від 22 травня 1998 р. №504/98, він: 1) бере участь у підготовці проектів конституційних подань Президента України до Конституційного Суду України і представляє їх Президентові України; 2) здійснює як представник суб’єкта права на конституційне подання усі дії, передбачені Законом України “Про Конституційний Суд України”, Регламентом Конституційного Суду України і пов’язані з підготовкою та конституційним провадженням у справах; 3) вносить за дорученням Президента України зміни або уточнення до конституційних подань, внесених до Конституційного Суду України, а також до тих подань, що перебувають у конституційному провадженні; 4) координує діяльність інших представників Президента України, призначених для участі у підготовці, конституційному провадженні у конкретно визначених справах; 5) інформує Президента про хід та результати розгляду справ у Конституційному Суді України.[lxxix]

Суто координаційний характер мають такі повноваження Постійного представника, як право: брати участь у засіданнях Кабінету Міністрів України, центральних органів виконавчої влади, утворених ними комісій, робочих груп під час підготовки пропозицій про необхідність внесення Президентом України до Конституційного Суду України конституційних подань; запитувати необхідні висновки, матеріали, відомості від центральних органів виконавчої влади, їх посадових осіб; взаємодіяти у встановленому порядку з консультативними, дорадчими та іншими допоміжними органами і службами Президента України, органами і апаратом Верховної Ради України, судами, органами прокуратури, органами Автономної Республіки Крим, місцевого самоврядування, а також підприємствами, установами, організаціями; утворювати експертні та робочі групи з окремих питань своєї діяльності, залучати науковців, спеціалістів, експертів для проведення відповідних досліджень.

Президент має значні повноваження щодо виконавчої гілки влади, в тому числі і щодо Кабінету Міністрів України. Для забезпечення взаємодії і постійного зв’язку між главою держави і урядом до складу Адміністрації Президента була введена посада Постійного представника Президента України у Кабінеті Міністрів України. Він представляє на засіданнях уряду, засіданнях його консультативно-дорадчих та інших органів позицію Президента з питань, що на них розглядаються, а також інформує главу держави про хід та результати розгляду. Постійний представник у своїй діяльності в установленому порядку взаємодіє із структурними підрозділами Адміністрації Президента України, відповідними консультативними, дорадчими та іншими допоміжними органами і службами Президента України, а також із Секретаріатом Кабінету Міністрів України.[lxxx]

Допомагаючи у здійсненні координаційного методу роботи глави держави, Управління з питань забезпечення зв’язків з Верховною Радою України, Конституційним Судом України та Кабінетом Міністрів України Адміністрації Президента України відповідно до покладених на нього завдань: взаємодіє з секретаріатами комітетів і тимчасових комісій, секретаріатами депутатських груп та фракцій, підрозділами Секретаріату Верховної Ради України, Секретаріату Конституційного Суду України, Секретаріату Кабінету Міністрів України, міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади та судами; забезпечує взаємодію Постійного представника Президента України у Верховній Раді України із структурними підрозділами президентської Адміністрації з метою підтримки законопроектів, внесених главою держави, та реалізації його права законодавчої ініціативи; готує за власною ініціативою або за дорученням Глави Адміністрації чи Постійного представника Президента України у Верховній Раді України аналітично-інформаційні та довідкові матеріали, пов’язані із законодавчою діяльністю і політичними процесами, що відбуваються у Верховній Раді України.[lxxxi]

Метод координації у діяльності Президента як Верховного Головнокомандувача проявляється через керівництво Радою національної безпеки і оборони, яка за своїм статусом є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України.[lxxxii]

З метою забезпечення більш динамічного здійснення заходів, пов’язаних із проведенням адміністративної реформи, своєчасного вирішення конкретних питань, що виникають у цій сфері, функціонує Уповноважений Президента України з питань адміністративної реформи. Він є посадовою особою, яка забезпечує організацію та координацію здійснення заходів із проведення в Україні адміністративної реформи, що реалізуються відповідними державними органами, забезпечує узгодженість та послідовність проведення цих заходів.[lxxxiii]

Уповноваженого призначає на посаду і звільняє з посади Президент України за поданням Глави Адміністрації Президента України. Він призначається на строк повноважень Президента України і за посадою є першим заступником Голови Державної комісії з проведення в Україні адміністративної реформи.

Метод координації в діяльності глави держави реалізується також за допомогою координаційної роботи інших консультативно-дорадчих органів при Президентові, які сприяють налагодженню взаємодії між різними органами публічної влади і Президентом щодо ефективного вирішення питань у різних сферах життєдіяльності, а також нормотворчій діяльності Президента: Координаційної ради з питань державної служби; Координаційного комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю; Координаційної Ради з питань соціального і правового захисту військовослужбовців, працівників міліції, митної служби та членів їх сімей; Всеукраїнської координаційної ради з питань розвитку духовності, захисту моралі та формування здорового способу життя громадян; Координаційної ради з питань розвитку Українського козацтва; Координаційної ради з питань функціонування ринку цінних паперів в Україні та інших.

Широко використовується в діяльності Президента України і метод планування. Відповідно до того, на який період розраховане планування, воно поділяється на стратегічне та оперативне. Президент України як глава держави разом зі своїм апаратом використовує обидві форми організаційного планування. При цьому планування діяльності Президента України як глави держави поєднується з плануванням діяльності Адміністрації Президента та її структурних підрозділів.

Особливості конституційного статусу Президента України істотно позначаються на здійсненні ним стратегічного планування. Виконання функції забезпечення єдності державної влади взагалі та підфункція координації діяльності гілок влади зокрема обумовлюють необхідність здійснення главою держави стратегічного планування не тільки власної діяльності, а й інших складових державного апарату. Тому в межах стратегічного планування Президента України слід розрізняти стратегічне організаційне планування його власної діяльності і стратегічне соціально-економічне чи соціально-культурне планування розвитку певних суспільних відносин.

Метод стратегічного організаційного планування використовується главою держави разом зі співробітниками його апарату при складенні перспективних (понад рік) робочих планів і носить комплексний характер, оскільки у планах поєднуються заходи щодо реалізації різноманітних правових і організаційних форм діяльності - міжнародних візитів і офіційних зустрічей, участі в роботі міжнародних конференцій і міжнародних організацій, проведенню робочих поїздок по Україні та інших заходів. Поточне організаційне планування відрізняється від стратегічного насамперед за строками: складається денний і тижневий розпорядок роботи Президента та працівників його апарату, встановлюється графік прийому громадян і посадових осіб. На практиці стратегічне і поточне планування поєднуються. Зокрема, відповідно до Закону України “Про Раду національної безпеки і оборони України” Президент як Голова Ради затверджує перспективні і поточні плани роботи Ради, час і порядок проведення її засідань.

Першочергового значення у стратегічному плануванні соціально-економічного та соціально-культурного розвитку країни набувають Послання Президента до Верховної Ради України, що є офіційними документами глави держави, в яких на основі аналізу внутрішнього і зовнішнього положення України визначаються найважливіші напрямки економічного, політичного і соціального розвитку, передбачаються заходи щодо невпинного забезпечення прав і свобод людини і громадянина, вдосконалення нормативних механізмів регулювання суспільних відносин.[lxxxiv] Такі Послання Президента являють собою розгорнутий стратегічний план діяльності всього державного апарату. Прикладом цього є Послання Президента України до Верховної Ради України від 23 лютого 2000 року “Україна: поступ у ХХІ століття. Стратегія економічної та соціальної політики на 2000-2004 рр.”.

Читайте також:

1. I. ОБРАЗОВАНИЕ СОЕДИНЕННЫХ ШТАТОВ 14 страница
2. IV. ПЕРЕЛІК ПИТАНЬ ДО
3. А. В. Дудник 1 страница
4. А. В. Дудник 10 страница
5. А. В. Дудник 11 страница
6. А. В. Дудник 12 страница
7. А. В. Дудник 2 страница
8. А. В. Дудник 3 страница
9. А. В. Дудник 4 страница
10. А. В. Дудник 5 страница
11. А. В. Дудник 6 страница
12. А. В. Дудник 7 страница

Переглядів: 615