• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема 8. Трудовий договір 5 страница

Як додаткову можна оцінити преміальну оплату, яка застосовується для посилення матеріальної зацікавленості працівника і особливо ефективна при по часовій системі оплати праці. Преміювання — це виплата працівникові грошових сум понад основний заробіток з метою стимулювання його роботи і заохочення до досягнення додаткових позитивних результатів.

Нормативне регулювання преміальної оплати здійснюється на підставі положень, які затверджуються на кожному підприємстві (в установі, організації) власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим органом. Ці положення включають як обов'язкові складові показники преміювання, умови і джерела преміювання, перелік посад і професій працівників, на які воно поширюється, розміри винагороди. Система преміювання передбачає два види винагород: "їй основні результати виробничої діяльності і спеціальні системи преміювання як, наприклад, впровадження нової техніки і т.д.

Невиконання працівником умов преміювання дає підстави для зменшення або і повної невиплати йому сум, передбачених преміальною системою.

До премій, які доповнюють систему оплати праці, відноситься також виплата винагороди за підсумками роботи підприємства (установи, організації) за рік, встановлена в зв'язку з переходом підприємств і організацій на нову систему матеріального стимулювання. Положення про виплату винагороди за підсумками роботи за рік розробляються на підприємствах відповідно до постанови Держкомпраці колишнього СРСР від 10.08.83 р. № І77/П-13 «Про затвердження Рекомендацій про порядок та умови виплати працівникам підприємств та організацій народного господарства винагороди за загальні результати роботи за підсумками року». Мета виплати цієї винагороди — в підвищенні матеріальної зацікавленості працівників щодо ефективності виробництва і покрашення якості продукції, досягнення планових показників реалізації продукції (чи прибутку) і рентабельності виробництва.

Як одноразова, Законом «Про підприємства в Україні» передбачена виплата винагороди за вислугу років, мета якої — закріплення професійних кадрів на підприємствах і в організаціях, а розмір винагороди залежить від стажу роботи працівника. Матеріальне заохочення працівників з цією ж метою може бути передбачене законодавством у вигляді надбавок і доплат до їх посадових окладів. Надбавки за вислугу років встановлені для державних службовців, прокурорських працівників, суддів, працівників органів контрольно-ревізійних служб відповідно до законів, що регулюють їх діяльність (Закони «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус суддів» та ін.).

В умовах переходу до ринкової економіки трудове законодавство надає широкі повноваження локальному регулюванню оплати праці працівників. Вид, система оплати праці, розміри тарифних ставок, посадових окладів, премій та інших заохочувальних виплат, співвідношення в їх розмірах між окремими категоріями працюючих визначаються в колективному договорі та інших нормативних актах, що розробляються і затверджуються безпосередньо на підприємствах, в установах, організаціях

5. Особливості оплати праці при відхиленні від умов роботи, передбачених тарифами

Застосування тарифної та інших систем оплати праці, розглянутих вище, передбачає дотримання визначених щодо них умов праці. Життєві ситуації нерідко призводять до відступу від нормальних, передбачених тарифами умов праці. Оплата праці в таких випадках теж передбачена законодавчими актами з трудового права та повинна бути обумовлена в колективному договорі, укладеному па підприємстві.

Так, відповідно до ст. 104 КЗпП виконання робіт різної кваліфікації по часовим працівникам, а також службовцям оплачується як робота за більш високою кваліфікацією. Виконання таких робіт не повинно бути правилом, так як така практика суперечить умовам трудового договору, але у виняткових випадках права працівників повинні бути захищені хоча отаким способом.

Праця відрядників в таких випадках оплачується за розцінками тієї роботи, яка виконується. Але якщо пранівник-відрядник виконує роботу, що тарифікується нижче присвоєного йому розряду, то йому повинна виплачуватись міжрозрядна різниця, що повинно бути передбачено в умовах колективного договору.

Оплата роботи в понаднормовий час працівникам з нормованим робочим днем здійснюється згідно зі ст. 106 КЗпП України у подвійному розмірі годинної ставки за погодинною системою оплати праці. За відрядною системою виплачується доплата у розмірі 100 відсотків тарифної ставки працівника відповідної кваліфікації.

У разі підсумованого обліку робочого часу в такому ж порядку оплачуються як понаднормові всі години, відпрацьовані понад встановлений робочий час в обліковому періоді. Компенсація понаднормових робіт таким працівникам шляхом надання відгулів не допускається.

Оплата праці у нічний час згідно зі статтею 108 КЗпП України здійснюється у підвищеному розмірі, що встановлюється Генеральною, галузевою (регіональною) угодами, колективним договором, але не нижче 20% тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи у нічний час.

Генеральною угодою між Кабінетом Міністрів України і Українською спілкою промисловців і підприємців та профспілковими об'єднаннями України на 1997—1998 рр. передбачений розмір доплати за роботу у нічний час до 40% годинної тарифної ставки (посадового окладу) за кожну голину роботи в цей час.

Тривалість роботи у нічний час (таким вважається час з 22 години вечора до 6 години ранку) регламентується статтею 54 КЗпП України.

Оплата праці у святкові і неробочі дні відповідно до ст. 107 КЗпП проводиться в такому розмірі:

— відрядникам — за подвійними відрядними розцінками;

— працівникам, праця яких оплачується за годинними або денними ставками, — у розмірі подвійної годинної або денної ставки;

— працівникам, які одержують місячний оклад, — у розмірі одинарної годинної або денної ставки понад оклад, якщо робота у святковий і неробочий день провадилася у межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної годинної або денної ставки понад оклад, якщо робота проводилась понад місячну норму.

Оплата у зазначеному розмірі провадиться за години, фактично відпрацьовані у святковий і неробочий день. За бажанням працівника йому може бути наданий інший день відпочинку за роботу у святковий чи неробочий день.

Доплати за суміщення професій (посад) регулюються ст. 105 КЗпП і встановлюються на визначений термін або без зазначення терміну і оформляються наказом. Конкретний розмір доплати визначається за погодженням сторін і залежить від складності, характеру, обсягу виконуваних робіт. Згідно з Генеральною угодою між Кабінетом Міністрів України і Українською спілкою промисловців і підприємців та профспілковими об'єднаннями України на 1997—1998 рр. доплати одному працівникові за суміщення професій (посад) максимальними розмірами не обмежуються і визначаються наявністю одержаної економії за тарифними ставками і окладами суміщуваних працівників.

При цьому слід відрізняти умови оплати при роботі за сумісництвом та в порядку суміщення професій (посад):

— оплата праці за додаткову роботу, виконувану на умовах сумісництва, провадиться у розмірі 0,5 ставки (окладу) по посаді, по якій виконується робота за сумісництвом, за фактично виконану роботу. У разі встановлення сумісникам з погодинною оплатою праці нормованих завдань оплату провалять за кінцевими результатами, за фактично виконаний обсяг робіт;

— при суміщенні професій (посад) провадиться доплата у відсотках до посадового окладу (ставки) за основним місцем роботи пропорційно відпрацьованому часові.

Виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника с також суміщенням професій (посад), тому порядок їх оплати передбачений також статтею 105 КЗпП України. При заміщенні тимчасово відсутнього працівника з вищим посадовим окладом працівникові, який замішує відсутнього, виплачується різниця. Це не стосується заміщення вакантної посади.

Оплата праці при виготовленні продукції, що виявилася браком, регламентується ст. 112 КЗ^П.

Якщо брак допущений не з вині працівника, оплата праці за виготовлення цієї продукції провадиться за зниженими розцінками. Місячна заробітна плата працівника в такому випадку не може бути нижчою від двох третин тарифної ставки встановленого йому посадового окладу або тарифного розряду.

Якщо брак стався внаслідок прихованого дефекту в оброблюваному матеріалі, а також не з вини працівника і виявлений після приймання виробів органом технічного контролю, оплата провадиться працівникові нарівні з оплатою за якісні вироби.

Повний брак з вини працівника оплаті не підлягає.

Частковий брак з вини працівника оплачується залежно віл ступеня придатності продукції за зниженими розцінками.

Порядок оплати часу простою регламентується статтею 113 КЗпП.

Час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого йому розряду (окладу), але працівник повинен попередити власника або уповноважений ним орган (бригадира, майстра, інших службових осіб) про початок простою.

За час простою не з вини працівника, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров'я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього середовища, за ним зберігається середній заробіток.

Час простою з вини працівника не оплачується.

6. Гарантійні і компенсаційні виплати в оплаті праці та порядок обчислення середнього заробітку

В деяких випадках законодавство зобов'язує власника або уповноважений ним орган до надання їх працівникам деяких гарантій і компенсацій, пов'язаних з оплатою праці. Гарантійні виплати — це суми грошових виплат, які виплачуються працівнику як заробітна плата за час, коли він з поважних причин, визнаних такими законодавством, був звільнений від виконання його трудових обов'язків безпосередньо на робочому місці.

До таких законодавство відносить:

1. Відповідно до ст. 1І9КЗпП виплату середнього заробітку працівникам за час виконання державних або громадських обов'язків: при здійсненні виборчого права; при виконанні депутатських обов'язків і за участь депутатів у сесіях рад народних депутатів; за участь у роботі з'їздів, конференцій, пленумів профспілкових та інших громадських організацій; в зв'язку з викликом як свідка, народного засідателя, експерта, громадського захисника, громадського обвинувача в органи дізнання, попереднього слідства, в прокуратуру, суд та при виконанні інших обов'язків, наприклад участь в колективних переговорах і підготовці проекту колективного договору, робота в примирних комісіях і участь у вирішенні колективного трудового спору.

2. Виплату заробітної плати відповідно до ст. 120 КЗІІП України працівникам, які переїжджають на роботу в іншу місцевість, за час збирання в дорогу, перебування у дорозі та влаштування на новому місці (6 днів).

3. Виплату заробітної плати згідно зі ст. 121 КЗпП України працівникам за час перебування у службовому відрядженні.

4. Виплату середнього заробітку відповідно до ст. 122 КЗпП України працівникам, направленим на підвищення кваліфікації з відривом від виробництва за весь час навчання.

5. Відповідно до ст. 123 КЗпП виплату середнього заробітку за час перебування в медичних установах з метою обстеження в особливо складних випадках діагностики захворювань при проходженні обов'язкового медичного огляду.

6. Виплату відповідно до ст. 124 КЗІІП України середнього заробітку донорам в день здачі крові і за наступний за ним день, під час перебування такого працівники у відгулі.

7. Виплату раціоналізаторам і винахідникам (ст. 126 КЗпП України) середнього заробітку за дні звільнення від виконання основних трудових обов'язків під час впровадження ї винаходів і раціоналізаторських пропозицій.

8. Виплату заробітку відповідно до ст. 113 КЗпП і Закону України „Про охорону праці” (ст. 7) за час простою працівника не з його вини. До гарантованих законодавством про працю виплат відноситься також оплата щорічних і додаткових відпусток (Закон України «Про відпустки»), оплата днів затримки розрахунку зі звільненим працівником, оплата вимушеного прогулу працівника при незаконному звільненні чи переведенні працівника, виплата вихідної допомоги при звільненні працівника у передбачених законом випадках та ін.

Трудове законодавство крім гарантійних виплат передбачає для деяких категорій працівників гарантійні доплати — грошові суми, які виплачуються їм понад зароблені ними кошти. Цс, зокрема, такі доплати:

— за перерви в роботі матерям, то мають дітей віком до півтора року, для годування дитини материнським молоком;

— неповнолітнім працівникам за час скорочення тривалості їх роботи відповідно до ст. 194 КЗпП України;

— за нижче оплачувану роботу при тимчасовому переведенні працівника, в т.ч. вагітних жінок та ін.

З метою відшкодування працівникові його витрат, пов'язаних з виконанням трудових обов'язків, трудове законодавство передбачає також компенсаційні виплати, які здійснюються понад суми коштів, що складають заробітну плату працівника.

Основними видами компенсаційних виплат є такі;

1. Відповідно до ст.. 120 КЗпП і відповідної постанови Кабінету Міністрів України від 2.03.98 р. № 255 виплати при переїзді на роботу в іншу місцевість щодо вартості проїзду працівника і членів його сім'ї, перевезення майна, добових, одноразової допомоги.

2. Згідно зі ст. 121 КЗпП і постановою Кабінету Міністрів від 5 січня 1998 р. № 10 витрати працівника, пов'язані зі службовими відрядженнями: добові на харчування, проживання, бронювання місць у готелях і т. ін.

3. Витрати відповідно до ст. 125 КЗпП України па відшкодування вартості зношених при використанні для потреб підприємства інструментів, що належать працівникові, його власного одягу, взуття, якщо власник або уповноважений ним орган повинен був забезпечити працівника таким інструментом і спецодягом.

4. Компенсація затрат працівника на використання для службових поїздок власного автомобіля або на проїзд у пасажирському транспорті в зв'язку з виконанням службових обов'язків.

5. Відповідно до ст. 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини їх заробітку у зв'язку з несвоєчасною його виплатою і інфляційними процесами в економіці країни. Конкретний механізм компенсації розроблено в Положенні про порядок компенсацій працівникам втрати частини їх заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, затвердженому постановою КМУ від 20.12.97 р. № Н27.

Цей вид компенсаційних виплат с обов'язковим для підприємств усіх форм власності і організаційно-правових форм господарювання.

Механізм компенсації заключається в тому, Ідо нарахована, але не виплачена вчасно «чиста» (тобто після утримання податків І зборів) заробітна плата збільшується на коефіцієнт приросту споживчих цін, який розраховується як частка від ділення індексу споживчих цін за місяць, що передував виплаті простроченої заробітної плати, на індекс споживчих пін у тому місяці, за який вона нарахована, мінус одиниця.

Нараховані суми компенсації виплачуються у тому місяці, що і прострочена заробітна плата, причому вони не нараховуються у тому випадку, якщо зарплата не отримана з вини працівника.

Одним із економічних показників, що використовуються підприємствами при розрахунках по оплаті праці, є середня заробітна плата окремих працівників підприємства (установи, організації), яка визначається згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 р. № 100 зі змінами, внесеними постановами від 16.05.95 р. № 348 і 24.02.97 р. №185. Обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної і творчої відпустки, додаткової відпустки у зв'язку з навчанням, а також працівникам, які мають дітей, для виплати компенсацій за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористану відпустку.

У випадках виконання працівниками державних і громадських обов'язків у робочий час, переведення працівників па легшу нижче оплачувану роботу за станом здоров'я, в т.ч. вагітних жінок, виплати вихідної допомоги, службових відряджень, вимушеного прогулу, направлення працівників на обстеження до медичних установ, звільнення від роботи донорів і т. ін. середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 місяці роботи, що передують випадку, з яким пов'язана відповідна виплата.

Для нарахування пенсії відповідно до закону України «Про пенсійне забезпечення» розрахунок середньомісячної фактичної заробітної плати проводиться або за 24 останні календарні місяці роботи перед зверненням за пенсією або за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд протягом усієї трудової діяльності, незалежно від перерв у роботі.

Для відшкодування шкоди, заподіяної працівникові на виробництві, розрахунок середнього заробітку проводиться за 12 або 3 останніх повних календарних місяці роботи, що передують каліцтву або повній втраті професійної працездатності. Перелік виплат, що включаються до розрахунку при обчисленні середньої заробітної плати, визначений у згаданому Порядку № 100. Усі вони включаються в розрахунок без вирахування утримань, тобто в тому розмірі, в якому нараховані.

Нарахування виплат за середньою заробітною платою проводиться виходячи із розміру середньоденної заробітної плати, помноженої на число оплачуваних днів.

7. Загальний порядок нарахування і виплати заробітної плати

Нарахування заробітної плати здійснюється на підставі первинних і угрупованих документів.

Для нарахування основної заробітної плати за погодинною оплатою необхідні такі документи:

— штатний розклад, що містить відомості про посадові оклади;

— накази про присвоєні розряди;

- тарифна сітка (годинні тарифні ставки);

— табелі з обліку відпрацьованого працівниками часу за відповідний період (місяць);

Для нарахування основної заробітної плати за відрядною оплатою необхідні матеріали про обсяг виробітку (випущеної продукції, виконаних робіт і послуг) за відповідними розцінками:

— накладні на здачу продукції на склад;

— квитанції па оплату вартості послуг;

— акти-процентовки на обсяг виконаних робіт;

- акти приймання виконаних робіт і т. Ін.

Всі види додаткової заробітної плати нараховуються па підставі первинних документів:

— накази (на відпустку, звільнення і т. д.);

копії свідоцтва про народження (для підлітків) і т. д.

Облік розрахунків з оплати праці проводиться на підставі типових форм, затверджених наказом Міністерства статистики України «Про затвердження типових форм первинного обліку по розрахунках з робітниками і службовцями із заробітної плати» від 22.05.96 р. № 144.

Відповідно до вказаного документа розрахунки по заробітній платі можуть вестися в трьох варіантах:

— за розрахунково-платіжною відомістю;

- за розрахунковою відомістю;

— за спеціальними листами розрахунку заробітної плані, які виписуються на кожного працюючого на розрахунковий період.

Нарахована працівникові заробітна плата на території України виплачується в національній валюті. Законодавство забороняє виплату заробітної плати в формі боргових зобов'язань і розписок та дозволяє виплачувати заробітну плату банківськими чеками відповідно до порядку, встановленого Кабінетом Міністрів за узгодженням з Національним банком України. Колективним договором на підприємстві, як виняток, може бути передбачена виплата частини заробітної плати натурою за цінами не нижче собівартості в тих галузях, де така форма оплати с звичною або бажаною для працівників.

Заробітна плата виплачується працівникові за місцем роботи, не рідше двох разів на місяць, в строки, встановлені в колективному договорі. Якщо за першу половину місяця заробітна плата виплачувалась авансом, то при виплаті її за другу половину проводиться остаточний розрахунок за роботу.

При виплаті заробітної плати власник зобов'язаний повідомити працівникові суму нарахованої заробітної плати, суми відрахувань І підстави їх здійснення, а також суму заробітної плати, що піддягає виплаті працівникові. Відрахування і утримання з заробітної плати працівника можуть здійснюватись тільки на підставі закону:

— для повернення частини заробітку, виплаченого працівникові авансом;

— для повернення сум, виданих під авансовий звіт для господарських потреб, службових відряджень і т.д.;

— для повернення помилково виплачених сум;

— для відшкодування матеріальної шкоди, завданої працівником підприємству, але лише в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку;

— для повернення сум оплати відпустки за невідпрацьовані дні відпустки, яку працівник, звільняючись за власною ініціативою, отримав наперед;

— для перерахування прибуткового податку, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, обов'язкове соціальне страхування;

— для виплати і перерахування сум за виконавчими листами.

Загальний розмір всіх утримань із заробітної плати не може перевищувати 20%, а в випадках, передбачених законодавством, — 50% належної працівникові заробітної плати.

Законом України «Про оплату праці» встановлено різні види відповідальності, зокрема дисциплінарну, матеріальну, адміністративну і навіть кримінальну, за порушення законодавства про оплату праці.

Тема 11. Трудова дисципліна

1. Поняття, значення і методи забезпечення дисципліни праці

Будь-яка спільна діяльність людей повинна бути, як мінімум, належним чином узгоджена, тобто здійснюватись в певній послідовності, у взаємодії між різними її учасниками, у злагодженому виконанні ними покладених на них функцій, тому що результативність такої діяльності, її успіх залежать від того, наскільки вдало вона організована, наскільки чітко і неухильно виконують свої обов'язки всі учасники такої діяльності. Щодо пронесу праці, як спільної діяльності людей, то її результат залежить від того, наскільки відповідально виконує свої обов’язки и власник або уповноважений ним орган стосовно організації пронесу праці, створення нормальних умов прані для працівника і наскільки рівень фактичної поведінки працівників відповідає вимогам правових норм щодо такої. Дотримання учасниками трудового процесу встановлених правил поведінки в процесі праці, точне виконання ними своїх трудових обов'язків забезпечує дисципліну праці. Отже, дисципліна праці — не заснований на загальновизнаних принципах моралі та санкціонований правовими нормами порядок взаємодії між сторонами трудових відносин у процесі прані.

Дисципліна праці — досить різнобічне поняття. Воно включає трудову дисципліну, виробничу, технологічну, службову, фінансову, інші види дисципліни і с найбільш загальним порівняно з іншими.

Термін «трудова дисципліна» в широкому значенні є синонімом терміна «дисципліна праці», в вузькому — може означати лише дотримання працюючими правил внутрішнього трудового розпорядку.

Виробнича, службова дисципліна — це дотримання працівниками правил, що регламентують їх трудову функцію і визначаються посадовими положеннями та інструкціями і розпорядженнями керівництва. Різновидом виробничої дисципліни є дисципліна технологічна — дотримання сукупності технічних норм і технологічних вимог по проведенню технологічних процесів, виконанню технологічних операцій, поводженню з устаткуванням і обладнанням, механізмами та інструментами. Вимоги щодо дотримання технологічної дисципліни закріплені в інструкціях, технологічних картках, технічних правилах.

Фінансова, фінансово-кредитна дисципліна — це теж різновид службової дисципліни, яка означає своєчасне і правильне проведення розрахунків і перерахувань грошових коштів відповідно до фінансово-правових норм законодавче-нормативних актів.

В цілому дисципліна праці базується на правових нормах, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок, встановлюють трудові обов'язки працюючих, і свідомості та почутті відповідальності учасників трудового пронесу, від чого залежить їх фактична поведінка в процесі праці.

В найбільш загальному вигляді правова регламентація дисципліни праці міститься в главі X КЗпП України «Трудова дисципліна».

Відповідно до ст. 140 КЗпП трудова дисципліна на підприємствах, в установах, організаціях забезпечується створенням необхідних організаційних та економічних умов для високопродуктивної роботи, свідомим ставленням до . праці. В ній закріплено два основних методи забезпечення дисципліни праці. Метод переконання — впливу, спрямованого на стимулювання працівника до такої поведінки, яка відповідає його волі. Правовим засобом реалізації метолу переконання є заохочення — публічне виявлення пошани працівникові за сумлінну працю. І метод примусу — через встановлення відповідальності працівника за недотримання вимог дисципліни праці.

Обидва методи спрямовані на виховання у працівника свідомого ставлення до праці, формування у нього зацікавленості в додержанні дисципліни праці, переконаності в доцільності правомірної поведінки при здійсненні трудової функції.

Крім того, до окремих несумлінних працівників в необхідних випадках застосовуються заходи дисциплінарного та громадського впливу.

2. Внутрішній трудовий розпорядок і його основні елементи

Внутрішній трудовий розпорядок — не сукупність норм, що встановлюють порядок взаємовідносин у трудовому колективі в процесі праці: між власником або уповноваженим ним органом і працівниками, між працівниками безпосередньо — взаємовідносини в порядку підпорядкованості і взаємодії.

Внутрішній трудовий розпорядок на підприємстві, в установі, організації встановлюється локальним нормативним актом — Правилами внутрішнього трудового розпорядку, розробленими на основі типових і галузевих правил і затвердженими, відповідно до ст. 142 КЗпП України, трудовим колективом за поданням власника або уповноваженого ним органу разом з профспілковим комітетом.

Типові правила внутрішнього трудового розпорядку — це державний нормативний акт загальної дії. Нині діють Типові правила внутрішнього трудового розпорядку для робітників і службовців, затверджені Держкомпраці СРСР і ВЦРПС від 20.07.84р.

Міністерства і відомства з метою врахування особливостей трудових обов'язків працівників своєї галузі, режиму їх праці і відпочинку видають на основі типових галузеві правила внутрішнього трудового розпорядку.

У деяких галузях народного господарства для окремих категорій працівників діють статути і положення про дисципліну. Наприклад, постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.96 р. № 877 затверджений Статут про дисципліну працівників зв'язку; за погодженням з Радою профспілки залізничників і транспортних будівельників постановою Кабінету Міністрів України від 26.01.93 р. № 55 затверджене Положення про дисципліну працівників залізничного транспорту. Типові правила внутрішнього трудового розпорядку закріплюють такі його елементи як порядок прийому і звільнення працівників, основні їх обов'язки, встановлюють режим робочого часу і відпочинку, визначають порядок заохочення працівників за успішну роботу і види та порядок притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Визначаючи основні обов'язки власника або уповноваженого ним органу, КЗпП України зобов'язує його правильно організувати працю працівників, постійно створювати умови для зростання продуктивності праці, забезпечувати трудову і виробничу дисципліну, неухильно додержуватись вимог законодавства про працю і правил охорони праці, уважно ставитись до потреб і запитів працівників, поліпшувати умови їх праці та побуту.

Працівники повинні працювати чесно і сумлінно, додержуватись дисципліни праці, своєчасно і точно викопувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, підвищувати продуктивність прані, поліпшувати якість продукції, додержуватись технологічної дисципліни, вимог по охороні прані, техніці безпеки та виробничій санітарії.

Це основні обов'язки працюючих. Конкретизація їх відбувається за допомогою посадових Інструкцій, затверджуваних на підприємствах, в установах, організаціям, наказів і розпоряджень керівництва, технічних інструкцій з експлуатації обладнання, машин і механізмів.

Доповненням до режиму роботи, встановленого на підприємстві, в установі чи організації, с графіки змінності, графіки відпусток та інші локальні акти, що регулюють час роботи І відпочинку працюючих.

Одним із методів забезпечення дисципліни прані (згідно зі ст. 140 КЗпП) с заохочення, стимулювання ініціативи працівника спрямоване на сумлінне виконання ним його трудових обов'язків. Саме тому заохочення с важливим елементом внутрішнього трудового розпорядку. Види і форми заохочення працівників, відповідно до ст. 143 КЗІІП України визначаються і затверджуються трудовим колективом підприємства, установи, організації в правилах внутрішнього трудового розпорядку. Власник або уповноважений ним орган разом з профспілковим комітетом або за погодженням з ним може застосовувати види морального (оголошення працівникові подяки, нагородження грамотою, занесення на дошку пошани і т. д.) і матеріального (нагородження премією, цінним подарунком) заохочення, навіть поєднуючи їх. За особливі трудові заслуги працівники представляються у виші органи до нагородження орденами, медалями, почесними грамотами, до присвоєння почесних звань і звання кращого працівника за професією.

Заохочення оголошуються наказом (розпорядженням) керівництва і заносяться до трудової книжки працівника. Якщо заохочення — це форма визнання позитивної поведінки працівника в трудовому процесі, вияв схвалення його роботи і поведінки під час праці, то недотримання ним вимог дисципліни праці, невиконання трудових обов'язків тягне застосування до нього видів дисциплінарної відповідальності.

Читайте також:

1. I. ОБРАЗОВАНИЕ СОЕДИНЕННЫХ ШТАТОВ 14 страница
2. А. В. Дудник 1 страница
3. А. В. Дудник 10 страница
4. А. В. Дудник 11 страница
5. А. В. Дудник 12 страница
6. А. В. Дудник 2 страница
7. А. В. Дудник 3 страница
8. А. В. Дудник 4 страница
9. А. В. Дудник 5 страница
10. А. В. Дудник 6 страница
11. А. В. Дудник 7 страница
12. А. В. Дудник 8 страница

Переглядів: 406