• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Конспект лекцій 6 страница

Проста, але ефективна система органів влади, участь всіх козаків у вирішенні найважливіших питань перетворили Запорізьку Січ на стійкий політичний організм, забезпечили їй високу виживаність. Для Запорізької Січі протягом століть її існування характерний як найширший спектр суспільно-політичної і соціально-економічної діяльності. На українських землях не було практично жодної сфери життя, яка залишалася б поза її увагою. Існування Запорізької Січі як самостійної політичної сили неодноразово визнавалося іншими державами. З ними велися переговори, укладалися угоди та військові союзи. Військова сила запорожців та оригінальна тактика бою, яким козаки збагатили військове мистецтво, були добре відомі за межами України.

Характерною рисою діяльності Запорізької Січі було прагнення поширити свій політичний вплив на всі українські землі. Феномен українського козацтва полягає ще й у тому, що саме воно стало вирішальною силою у боротьбі за українську державність і пізніше ця державність була створена за зразком і структурою запорізького козацтва. Цим українське козацтво суттєво відрізняється від донського козацтва, яке виконувало лише військово-оборонні функції. Козацький ідеал відіграв значну роль у розвитку соціальної активності селянства, він став чинником реалізації їх мрій і прагнень, матеріа­лізувався під час повстань, коли на звільненій території вводилися козацькі порядки. Фактом свого існування козацтво дало помітний імпульс розвитку суспільної свідомості народу, забезпечило появу нових елементів ментальності, пов'язаних зі свободою і власною державою.

Козацько-селянські повстання кінця XVI - 30-х років XVII ст. Діяльність гетьмана П. Сагайдачного

Посилення феодального, національного, релігійного гніту в Україні призвело до цілої низки козацько-селянських повстань, починаючи з кінця XVI ст. Першим таким повстанням було повстання під керівництвом Кшиштофа Косинського (1591 - 1593 рр.). Загони повсталих захопили Білу Церкву, Переяслав. Полякам не вдалося в бою розбити Косинського, і вони спочатку підписали з ним перемир'я. Після цього Косинський пішов на Запоріжжя і у травні 1593 р. організував новий похід на Черкаси. Магнат Вишневецький зумів заманити Косинського нібито для переговорів і по-зрадницькому вбив його (замурував у стіну монастиря).

У 1594 - 1596 рр. спалахнуло нове повстання під керівництвом Северина Наливайка, який був сотником надвірних козаків у князя Острожського. Він ходив у похід у Молдавію і Угорщину, де набув військового досвіду. Наливайко взяв Вінницю, Луцьк, Бар, Кременець, захопив білоруські міста Пінськ, Бобруйськ, Могильов. Але у травні 1596 р. через неузгодженість між військами Наливайка і запорожцями повстанці були розбиті, а їх керівники разом із Наливайком були захоплені в полон і страчені.

До цього ж часу відноситься діяльність одного з найвизначніших політичних і військових діячів в історії України Петра Кононовича Сагайдачного (Конашевича-Сагайдачного). Він був родом із Галичини, з м. Самбора, навчався в найкращій тоді в Україні православній школі в м. Острог. На початку XVII ст. він діяв на Запорізькій Січі, де його обрали обозним, кошовим отаманом, а у 1615 - 1622 рр. (з невеликими перервами) він - гетьман Війська Запорізького. Сагайдачний швидко виявив себе як талановитий полководець, прославився походами на турків і татар. У 1615 р. він взяв турецьку фортецю Варну, в 1616 р. - Кафу (Феодосію), де звільнив більше 15 тис. невільників, що зробило його ім'я знаменитим. Йому вдалося також успішно здійснити напади на турецькі порти Сіноп і Трапезунд, підійти до самої столиці Туреччини - Стамбулу і підпалити під самими вікнами султанського палацу дві пристані.

У 1618 р. Сагайдачний на прохання польського королевича Владислава разом із 20 тис. козаків ходив походом на Москву. Ними було завойовано Путивль, Лівни, Єлець, розбито московське військо князя Волконського і взято в облогу Москву. Але остаточно Москви їм взяти не вдалося через великі морози, до того ж Польща уклала мирну угоду з московським царем. Сагайдачний боровся за зміцнення православної церкви, допоміг відновити її керівництво в Україні (митрополита у Києві та п'яти єпископів). Саме під час гетьманування Сагайдачного Речі Посполитій уперше довелося укладати з козацтвом як суб'єктом права і політичним інститутом договори (1617 р. - Вільшанський, 1619 р. - Роставицький). Це мало істотне значення для піднесення ролі козацтва в політичному житті, створювало передумови для становлення національної державності України. П. Сагайдачний з козацьким військом з 40 тис. чол. взяв участь у турецько-польській війні, зокрема козаки відіграли вирішальну роль у битві під Хотином у 1621 р., де турецька армія зазнала поразки. Тут Сагайдачний був поранений отруєною стрілою і помер 10 квітня 1622 р.

Польський уряд намагався обмежити зростаючий вплив козацтва, що призвело до нової хвилі повстань.

1625 р. - повстання під керівництвом М. Жмайла. Битва під Крюковом закінчилася внічию. Була підписана угода, де реєстр встановлювався в 6 тис. чол., а їх платня - в 60 тис. злотих на рік. Козакам заборонялося нападати на турецькі володіння.

1630 р. - повстання під керівництвом Тараса Федоровича

Трясила. 15 травня 1630 р. під Переяславом повсталі розгромили добірний загін поляків - Золоту роту ("Тарасова ніч"). Нова угода з поляками передбачала реєстр у 8 тис. чоловік.

1635 р. - повстання під керівництвом Івана Сулими. Козаки зруйнували фортецю Кодак, яка контролювала підходи до Запоріжжя. Повстання зазнало поразки, Сулиму стратили.

1637 р. - повстання під керівництвом Павлюка (Павла Бута). Повстанці зазнали двох поразок - під Кумейками і Боровицею. Павлюка схопили і стратили. У 1638 р. було проведено так звану "Ординацію війська запорізького реєстрового", що дуже урізала права реєстровців, зменшила їх кількість до 6 тис. чол. Це викликало нове повстання.

1638 р. - повстання під проводом Я. Острянина. Повстанці зайняли Кременчук, Хорол. Але серед повсталих стався розкол, Острянин покинув військо і з частиною повстанців перейшов кордон Московської держави, оселившись у Чугуєві. Повстання очолив Д. Гуня, але після двомісячної оборони біля гирла р. Сула (оборона при Старці) зазнав поразки і з невеликою частиною козаків відступив на Дон. Таким чином, і це повстання зазнало невдачі, козаки змушені були визнати ординацію.

Селянсько-козацькі повстання мали антифеодальний і національно-визвольний характер, вони свідчили про наростання опору українського народу гніту з боку Польщі, підготували ґрунт для Визвольної війни.

Культура України в XVI - першій половині XVII ст.

Культура України в ці роки розвивалася в несприятливих умовах національного та релігійного гніту. Проте потреби соціально-економічного розвитку, вплив національно-визвольного руху і досягнень Відродження в Європі стимулювали культурний підйом. Видатну роль у розвитку культури в Україні в цей час відігравали

братства - національно-релігійні громадські організації православного міщанства, які з'явилися у 80-х роках XVI ст. у Львові, Києві, Луцьку, Острозі. Вони виникли як осередки оборони православної віри, але мали великий вплив на суспільно-політичне життя. Братства на свої гроші утримували школи і лікарні, підтримували матеріально свої церкви, організовували друкування полемічних творів проти католицизму та унії, на захист православ'я і прав українського народу. Братства не лише утримували школи, але й організовували навчання в них на патріотичних принципах.

Особливе місце займала Острозька академія, яка стала першою в Україні національною школою вищого рівня. У створеній коштом князя К. Острозького у власному маєтку близько 1576 -1580 рр. академії працювало багато відомих у той час культурних діячів. Першим ректором її був письменник Герасим Смотрицький. У XVI ст. першою вищою школою західноєвропейського зразка в Україні стала Києво-Могилянська колегія (1632 р.), опікував яку митрополит Петро Могила (звідси назва). Викладання в цьому закладі відповідало європейському рівню. У 1573 р. І. Федоров засновує у Львові першу в Україні друкарню. Першими друкованими книгами в Україні були "Апостол" та "Азбука". Це мало величезне значення для поширення знань, культури та розвитку освіти, зміцнення мовної єдності народу.

Розвивається народна творчість. З'являються нові жанри -думи та історичні пісні, які виконували під акомпанемент кобзи й бандури. Новим явищем у розвитку літературної мови були спроби наблизити церковнослов'янську мову до народної, розмовної української. Це було зроблено за допомогою перекладу Євангелія у м. Пересопниці на Волині близько 1560 р. ("Пересопницьке Євангеліє"). У літературі з'являються нові жанри: присвяти, передмови, епіграми, панегірики. Але домінуюче становище займала полемічна література, спрямована проти наступу католицизму. В цей час вийшло близько 60 таких творів, написаних православними. Найвидатнішими полемістами того часу були Іван Вишенський та Христофор Філалет. Продовжується літописання, яке наближається до мемуарного викладення подій. У XVII ст. бере свій початок вертеп - ляльковий театр. Розвивається так званий шкільний театр, тобто пов'язаний зі школами. Учні на свята грали невеликі п'єси релігійного змісту.

Таким чином, у кінці XVI - першій половині XVII ст. спостерігається розквіт української національної культури. ЇЇ трьома основними осередками були Львів, Острог, Київ, в яких за короткий

час було створено багато культурних цінностей. Культурний підйом був духовним підґрунтям Великої Визвольної війни.

Запитання до самопідготовки

1. Охарактеризуйте політику великих литовських князів на українських землях.

2. Як проходив процес формування панщинно-фільваркового господарства?

3. Дайте оцінку політичного та соціально-економічного становища українських земель у складі Речі Посполитої.

4. Яку роль відіграло козацтво в українському суспільстві?

5. Охарактеризуйте суспільно-політичний устрій Запорозької Січі.

6. У чому полягають причини та результати козацьких повстань?

Література

1. Історія українського козацтва: Нариси: у 2 т. / А.М. Авраменко, В.Г. Галушок, О.А. Бачинська та ін. - К. : Вид. дім "Києво-Могилянська академія", 2000. - 724 с.

2. Історія українського козацтва: Нариси: у 2 т. / В.А. Брехуненко, Л.В. Войтович, О.Б. Головко та ін. - К.: Вид. дім "Києво-Могилянська академія", 2000. - Т. 1. - 800 с.

3. Войтович Л. Удільні князівства Рюриковичів і Гедиміновичів у XII -XVI ст.: Історико-генеалогічне дослідження / Л. Войтович. - Л.: Світ, 1996. - 256 с.

4. Історія України в особах. Козаччина / В.М. Горобець, О.І. Гуржій, В.М. Матях та ін. - К.: Україна, 2000. - 301 с.

5. Грушевський М.С. Історія України-Руси: в 11 т., 12 кн. / М.С. Грушевський. - К.: Наук. думка, 1991. - Т. 5: Суспільно-політичний і церковний устрій і відносини в українсько-руських землях XIV - XVII віків. - 687 с.

6. Дзюба О.М. Історія України в особах: Литовсько-польська доба / О.М. Дзюба, М.В. Довбищенко, Я.Д. Ісаєвич та ін. - К.: Україна,

1997. - 272 с.

7. Історія українського середньовіччя: козацька доба: зб. наук. праць: на пошану історика лауреата Державної премії ім. Т. Шевченка О.М. Апанович: у 2 ч. / за ред. М.Ф. Дмитрієнка. - К.: Генеза, 1995.

- 162 с.

8. Козацькі січі: Нариси з історії українського козацтва XVI - ХІХ ст. / Ін-т історії України НАН України; Н.-д. ін-т козацтва / за ред. В. Смолія. - К.: Вид-во ІІУ НАНУ, 1998. - 252 с.

9. Кривошея В.В. Українська шляхта напередодні визвольної війни середини XVII століття: Історико-географічні та історико-генеалогічні матеріали / В.В. Кривошея, В.М. Орел. - К.: Вид-во ІІУ НАН України, 2000. - 139 с.

10. Щербак В.О. Українське козацтво: формування соціального стану. Друга половина XV - середина XVII ст. / В.О. Щербак. - К.: Вид. дім "Києво-Могилянська академія", 2006. - 300 с.

Лекція 4

Тема «Визвольна війна під керівництвом Б. Хмельницького (1648 - 1654 рр.)»

Питання лекції:

1. Передумови і підготовка війни.

2. Хід військових дій.

3. Формування української державності.

4. Військово-політичний союз із Московським царством. Переяславська Рада і «Березневі статті».

5. Україна в 1654 - 1657 рр.

Передумови і підготовка війни

Після того, як козацько-селянські повстання зазнали остаточної поразки в 1638 р., ще більш посилився соціальний і національний гніт. Реєстрове козацтво практично було позбавлене і так невеликих прав і привілеїв. Запорізьке козацтво опинилося під жорстким контролем Речі Посполитої. Селян примушували відпрацьовувати на свого пана по 3 - 4 дні на тиждень. Окрім цього, селяни відпрацьовували на користь феодала різні повинності, а також платили в королівську скарбницю податки за будинок і худобу. Проте магнатам цього було мало: вони часто здавали свої володіння в оренду і орендарі, головним чином особи єврейської національності, нещадно

експлуатували селян, вимагаючи, щоб ті працювали на них по 6 - 7 днів на тиждень. Окрім цього, орендарі, користуючись ненавистю поляків до православної віри, брали в оренду церкви, накладаючи на віруючих мита за хрещення дитини, за вінчання, за поховання і, нарешті, взагалі за всяке богослужіння. Українська шляхта на зайнятих поляками землях була позбавлена прав на чини (що не прийняли католицтво), а значить, і можливості робити кар'єру. Купецтво і міське ремісниче населення було витіснене з торгівлі євреями, що користувалися заступництвом католицької церкви польських панів.

Польські магнати, отримавши на українських землях великі маєтки, зовсім не хотіли займатися господарством. Вони вважали за краще їздити по столицях Західної Європи, веселитися у Варшаві і Кракові. Оскільки такий відпочинок був дорогим і відбирав масу сил і часу, пани потребували посередників, здатних забезпечити постійний потік грошових коштів. Таких посередників вони знайшли в особі євреїв, яких запросив до Польщі ще в XIV столітті король Казимир Великий. Євреї непогано влаштувалися в цій країні, орендували корчми і лавки, займалися лихварством. У маєтках, як уже було відзначено, вони ставали довіреними особами польських панів (факторами) і фактично відбирали гроші у селян. Переслідування православної релігії польськими католиками викликало ще більший гнів українців. Українське населення стояло перед важким і аморальним вибором - або приймати католицтво і ставати поляками, або терпіти всілякі приниження. Для грандіозного соціального вибуху в Україні не вистачало тільки іскри. І такою «іскрою» став Б. Хмельницький.

Народився він 27 грудня 1595 р.,очевидно в Чигирині, в сім'ї дрібного українського шляхтича Михайла Хмельницького, який служив у магнатів, а потім отримав місце підстарости Чигиринського. Вчився Богдан спочатку в українській школі, а потім у Львівській єзуїтській колегії. Знав латинь і декілька іноземних мов. Був освіченою і культурною людиною. Двадцяті роки XVII ст. принесли Хмельницькому перші життєві труднощі і випробування. У 1620 р. у битві під Цецорою загинув його батько Михайло Хмельницький. Сам же Богдан опинився в полоні і декілька років провів у Константинополі - був рабом на галерах. Через два роки йому вдалося вирватися з полону (згідно з одним джерелам його обміняли запорожці, іншим -викупила мати). Далі він служить в реєстровому війську і до 1637 р. обіймає високу посаду військового писаря, а в 1638 р. позбувається її і стає одним із десяти Чигиринських сотників.

Звичайно ж, на формування його поглядів і переконань вплинула особиста образа. Підстароста Чигиринський Данило Чаплінський, користуючись підтримкою старости А. Конецпольського із загоном слуг, зробив розбійний наїзд на хутір Хмельницького -Субботів, захопив все майно, худобу, хлібні запаси. Піддався нападу і син Хмельницького, якого слуги Чаплінського жорстоко, до смерті, побили на ринку в Чигирині. Всі спроби сотника законними шляхами знайти захист і управу на шляхтича не дали ніяких результатів. У грудні 1647 р. (у деяких джерелах - у січні 1648 р.) Б. Хмельницький разом із своїм старшим сином Тимофієм і загоном вірних козаків біжить на Запоріжжя. За короткий час він отримує підтримку запорожців, виганяє з Січі польський гарнізон і добивається гетьманства. Розуміючи, що одним із головних недоліків козаків в їх боротьбі з поляками була недостатня кількість кінноти, Хмельницький дуже сміливо вирішує цю проблему - звертається до запеклого ворога козаків - кримського хана за допомогою. Залишивши свого сина Тимофія в заручниках, він отримує в допомогу 4.000 перекопських татар на чолі з їх мурзою Тугай-Беєм. Окрім татар у війську запорізькому налічувалося 1 тис. козаків. Це і були (спочатку) всі озброєні сили Б. Хмельницького. Таким чином, основними рушійними силами війни під керівництвом Б. Хмельницького стали козаки, селяни та кримські татари.

Хід військових дій

Спочатку Б. Хмельницький не ставив собі за мету політичне відокремлення від Польщі. Він хотів лише домогтися повернення відібраних у 1638 році козацьких прав і привілеїв та їх примноження, при цьому підкоряючись законам Речі Посполитої. Початковий період війни охоплює 1648 - 1649 рр. Вставши на чолі козацького війська, Хмельницький вимагав від шляхти:

1. Зарахувати в козаки всіх охочих і надати їм шляхетських привілей (відміна Ордонанса 1638 р.).

2. Заборонити пропаганду католицької унії, повернути захоплені католиками православні храми, дозволивши кожному вільно сповідати власну віру.

3. Вигнати з України євреїв і єзуїтів.

Ці вимоги були визнані великим польським гетьманом Н. Потоцьким неможливими і образливими, і війна була приреченою. Спочатку під Жовтими водами, а потім під Корсунем в травні 1668 р. польська армія була абсолютно знищена. Після цього успіху Хмельницького вся Східна Україна була охоплена повстанням і

опинилася під його владою. Проте цей успіх міг стільки ж радувати Богдана, скільки і турбувати. Адже головна мета, яку він перед собою ставив в 1648 р., - була лише чинити на польський уряд тиск, щоб повернути козацькі привілеї. Польському королеві була надіслана від козацького війська петиція, в якій козаки вимагали:

1) збільшення реєстру до 12000;

2) сплачення затриманої платні;

3) відміни ухвали 1638 р. щодо заміщення вищих посад у козацькому війську поляками.

Проте в цей час якраз умирає король Владислав. Козаки не хотіли вести переговори з сеймом або польським урядом. А поляки, у свою чергу, відкладали рішення козацьких питань до виборів нового короля. Б. Хмельницький, щоб запобігти розкладанню козацького війська, переважна більшість якого складалася з татар і повсталих селян, вимушений був рухатися на захід, підтримуючи динаміку повстання. 20 вересня 1648 р. польське військо на чолі з бездарним полководцем кн. Д. Заславським зійшлося з військом Хмельницького під Пилявцями (Волинь) і було повністю розгромлено. Б. Хмельницький, рухаючись за інерцією на захід, обложив Львів, потім, отримавши викуп, рушив до Замостя. Тут він дочекався обрання нового польського короля - Яна Казимира.

Вирішивши скористатися обранням короля як приводом для припинення війни, він повернув свої війська і увійшов до Києва, куди мали прибути королівські посли. У Києві Хмельницького підхопила хвиля небувалого народного підйому і натхнення, під впливом якого відбувається перелом в особистих поглядах. У Києві його чекав і Єрусалимський патріарх Паїсій, що їхав до Москви. Він від імені всього православного світу спонукав Богдана на нову війну проти ненависного католицтва. Під впливом всього цього думки Б. Хмельницького починають виходити за горизонт чисто козацьких інтересів. Коли в лютому 1649 р. у Київ до Хмельницького прибули королівські посли, щоб вручити йому знаки гетьманської гідності, вони почули абсолютно несподівану річ: він не хотів вже вступати ні в які переговори і заявляв рішучість «вибити з ляської неволі український народ».

Відмовившись від переговорів, Б. Хмельницький почав готуватися до війни. У серпні 1649 р. під Зборовом ним були оточені польські війська на чолі із самим королем. Проте, коли Хмельницький вже готувався диктувати свої умови королеві, полякам вдалося підкупити кримського хана - союзника Б. Хмельницького і він опинився в дуже складній ситуації. Козакам довелося піти на поступки. У серпні 1649 р. був укладений Зборівський мир, згідно з

яким козацький реєстр збільшився до 40000, на територію Київського, Брацлавського і Чернігівського воєводств не могли бути введені польські війська, на цих територіях не могли проживати євреї і єзуїти. Крім того, на зазначеній території всі адміністративні посади мусили обіймати лише православні, а православний митрополит мав отримати місце в Сенаті. Все це було повним тріумфом, якщо порівняти з початковими вимогами Хмельницького, але повним фіаско порівняно з ширшими його планами. У договорі абсолютно ігнорувалися вимоги і інтереси селянства, яке мусило було повернутися в колишню залежність від польських панів. Народні маси відчули себе обдуреними і поступово стали розуміти, що козаки воюють за свої, а не селянські інтереси.

У 1651 р. почався новий етап польсько-української війни. Обидві армії - Польська на чолі з Яном Казимиром і українська - на чолі з Б. Хмельницьким зійшлися під Берестечком на Волині. Союзник Хмельницького кримський хан вийшов зі своїм військом із поля битви в найкритичніший момент, захопивши у полон самого гетьмана. Зоставшись без керівника, козацьке військо почало відступати і практично зазнало поразки. Кампанія закінчилася Білоцерківським миром, козацький реєстр зменшився до 20000, а влада гетьмана обмежувалася територією Київського воєводства і йому заборонялося вступати в зовнішні стосунки з іноземними державами, особливо - з татарами. У 1652 р. влітку військові дії поновлюються. У травні тридцятитисячна польська армія зазнає поразки під Батогом. В помсту за поразку під Берестечком козаки убили всіх полонених поляків. У 1653 р. стало зрозумілим, що ні та, ні інша сторона не може нанести своєму супротивникові вирішального удару. Два місяці простояли дві армії в Подолії, поки чергова зрада татар (6 грудня 1653 р.) не припинила цю кампанію. Хмельницький, проте, не надав цьому великого значення, оскільки його дипломатичні комбінації з Москвою почали приносити плоди. За Жванецьким договором (1653 р.), Україні поверталося те, що вона отримувала за Зборівським договором.

Формування української державності

Повстання 1648 р. знищило на українських землях польську адміністрацію. Таким чином, українське феодальне суспільство, ведучи війну за національне визволення, роздираючись внутрішніми суперечностями, опинилося перед загрозою стати некерованим. Все це викликало необхідність створення української національної держави. Організаторами держави стали козацька старшина і

українська шляхта. Держава, що формується, спиралася на феодальні виробничі відносини і виконувала функції, властиві експлуататорській державі: тримати в покірності маси експлуатованих і укріплювати класове панування українських феодалів, захищати свою державну незалежність і непорушність меж. Формування української держави здійснювалося в умовах війни і бойових дій, що вплинуло на форму новоутвореної держави.

Українські феодали пристосували для виконання державних функцій вже готову, перевірену на практиці військово-адміністративну, полково-сотенну організацію козацтва. Ця система розповсюджувалася на всю територію, що опинилася в руках повсталих, і на все населення. Їй не була підвладна тільки церква. Крім того, Запорізька Січ була самостійною територіальною одиницею і зберігала відвіку встановлену в себе форму правління. Система органів публічної влади сформувалася у вигляді трьох рівнів (урядів): Генеральний уряд, полковий уряд, сотенний уряд. Генеральний уряд - вищий ешелон влади. Його повноваження розповсюджувалися на всю територію звільненої України. Над ним стояла тільки військова рада, яка не була органом, що постійно діяв, і скликалася тільки для вирішення найважливіших питань життя держави, а також для виборів Генерального уряду.

Генеральний уряд - це Гетьман і генеральна старшина , що складала дорадчий орган при гетьманові. Гетьман - глава держави, наділений широкими повноваженнями для вирішення політичних, військових, адміністративних і судових питань. Гетьман видавав універсали, обов'язкові для всіх нормативні акти. Він був головнокомандуючим і вищою судовою інстанцією в державі. Такі права й функції були визнані за гетьманом ще польським королем і зафіксовані в Зборівському договорі (19 лютого 1649 р.). Посли Яна Казимира вручили Б. Хмельницькому разом із привілеями на вільності - гетьманську булаву і бунчук, червону хоругву з білим лебедем і багаті подарунки. Польський король залишався «сюзереном», а Б. Хмельницький - його «васалом». Слід пам'ятати, проте, що відносини васалітету - сюзеренітету - це вільна служба, а не примусова.

Генеральна старшина керувала окремими галузями управління. Генеральний обозний, генеральний осавул, генеральний хорунжий відали військовими справами, підтримували боєздатність озброєних сил і піклувалися про їх матеріальне забезпечення. Генеральний бунчужний був головним зберігачем відзнак і всіх озброєних з'єднань гетьмана. Виконував окремі,

особливі доручення гетьмана. Генеральний писар керував зовнішніми стосунками та канцелярією. Генеральний суддя очолював найвищий судовий орган, котрий був апеляційним органом для полкових і сотенних судів. На місцях правили полкові й сотенні уряди. Вся територія України була поділена на полки. Їх налічувалося від 16 до 20. Полкові території, у свою чергу, ділилися на сотні. На полковій території правив полковий уряд, який складався з полковника й полкової старшини. Найвищим органом була полкова рада. За необхідності вона обмежувала владу полковника або навіть переобирала його. Сотенний уряд був представлений сотником і сотенною старшиною. У містах правила виборна міська старшина, в селах - сільські отамани. Така система управління проіснувала в Україні до 1783 р., тобто 135 років.

Була в українській державі і своя система збору податків. Їх збирали з міщан і селян. Козацтво, що несе службу в озброєних силах, від податків звільнялося. Існували спеціальні податки на іноземні товари. Всі податки прямували у військову скарбницю. Є відомості, що були спроби ввести і свою грошову одиницю. Особливості української держави, що знаходилася в процесі формування, - вибірність органів публічної влади, помітна роль колегіальних органів - рад різних рівнів, дозволяють стверджувати, що в українській державності була закладена можливість республіканської форми правління. Відомо, що Хмельницький негативно відносився до монархії і публічно засуджував її. Швидше за все це було подібно до аристократично-республіканського правління, оскільки влада була зосереджена в руках козацької старшини й шляхти.

Політичну організацію, що сформувалася на території України, називали Військом Запорізьким, Хмельниччиною, Гетьманщиною. Іноземні держави розглядали Україну як рівноправного суб'єкта міжнародних відносин і охоче вступали з нею в дипломатичні зв'язки. Україна мала дипломатичні зв'язки з Валахією, Молдавією, Трансільванією, Туреччиною, Угорщиною, Москвою, Австрією, Англією, Венецією, Персією, Францією, Швецією. Але формування української державності не було завершено, і для цього було кілька причин: 1) одні і ті ж органи виконували адміністративні, військові і судові функції; 2) у ряді місць і міст існували сумісні українські та польські органи влади (за Зборівським і Білоцерківським договорами, польська шляхта мала право повертатися в свої володіння); 3) територія вільної України не була стабільною; 4) гетьман, будучи повновладним правителем України, був так само

васалом польського короля, його підданим, про що йшлося в Зборівському і Білоцерківському мирних договорах.

Військово-політичний союз із Московським царством. Переяславська Рада і «Березневі статті»

Хмельницький зав'язав відносини з Москвою ще з самого початку свого повстання. Коли він зважився почати боротьбу з Польщею не на життя, а на смерть, він намагався втягнути в цю боротьбу і Москву, пропонуючи визнати над собою верховну владу царя і завоювати для нього Крим. Але московський уряд, співчутливо відносячись до положення українців, не був готовий до війни і розірвання Полянівського мирного договору 1634 р. Царський уряд зайняв позицію вичікування. Між Росією і Україною в цей період спостерігається жвава торгівля. Україна була звільнена від митних зборів при купівлі в Росії хліба й солі. Росія допомагала їй зброєю і грошима. Як і раніше, прикордонні землі Росії заселялися вихідцями з України. Російська адміністрація допомагала їм обживатися на нових місцях. Царський уряд не заважав і донським козакам, котрі брали участь у Визвольній війні на стороні України.

Впродовж 1648 - 1654 рр. між двома державами існували інтенсивні дипломатичні відносини: Хмельницький за цей час відправив до Москви 10 посольств, а Москва прислала не менше 15 посольств, послів і посланників. Обставини скоро примусили Москву замислитися: з одного боку, польські політики виявляли намір направити козаків і татар проти Москви, щоб відвернути їх сили в цю сторону; з іншого боку, невдачі, які потерпіла Польща в боротьбі з козаками, порушували у московських політиків бажання скористатися її скрутним становищем, щоб винагородити себе за втрати, понесені за часів Смутного часу. Москва вийшла з нейтрального положення 1 жовтня 1653 р., коли відбувся Земський собор, який дав згоду на те, щоб московський цар відкрито заступився за Україну. М.І. Костомаров у своїй монографії «Богдан Хмельницький» описує цю подію так: на Соборі думний дяк зачитав вголос звинувачення польському королеві, який не хотів визнавати повного титулу московського царя, і допускав, щоб у польських книгах друкувалася «зла ганьба, докори й хули» московському государеві. Польський король засуджувався і як гнобитель православної віри. Хмельницький же зі всім своїм військом просить царя прийняти його під свою високу цареву руку, а якщо цар не захоче, то, принаймні, заступитися за них і помирити з поляками. Бояри висловили таку думку: Ян Казимир присягав не гнобити православних і іншим не дозволяти, а якщо він присяги не виконав , то підлеглі його звільняються від всякої вірності й

Читайте також:

1. I. ОБРАЗОВАНИЕ СОЕДИНЕННЫХ ШТАТОВ 14 страница
2. А. В. Дудник 1 страница
3. А. В. Дудник 10 страница
4. А. В. Дудник 11 страница
5. А. В. Дудник 12 страница
6. А. В. Дудник 2 страница
7. А. В. Дудник 3 страница
8. А. В. Дудник 4 страница
9. А. В. Дудник 5 страница
10. А. В. Дудник 6 страница
11. А. В. Дудник 7 страница
12. А. В. Дудник 8 страница

Переглядів: 601