• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Філософське розуміння суспільства. суспільство як система

Соціальна Ф. досліджує проблему сенсу і цілей існування суспільства, його походження, специфіку та тенденції розвитку, а також проблеми єдності, впорядкування суспільства як цілісної системи та умов збереження цієї цілісності.

О.Конт – засновник соціології.

Осмислення людини через суспільство і сусп-ва через людину.

Соціальне(найбільш широке поняття) – як вираження людськості, об’єднання людей на ґрунті безпосередніх зв’язків з ними.

Соціум– абстрактний, виражає певну систему спільного співжиття людей, ознаки якого: свідомість, цілеспрямована діяльність, спілкування, творення і існування в світі культури.

Прослідковує становлення людської соціальності.

Сусп-во конкретизує типи людської соціальності через соціум.

Філософські принципи аналізу сусп-ва і соц.буття людей:

1. Принцип системності – прагнення охопити соц.буття як систему з її структурою, цілісністю, багатоманітністю типів та аналіз їх взаємовизначеності.

2. Принцип розвитку – розгляд сусп-ва в процесі становлення та осмислення якісних змін, які при цьому відбуваються. Фактори, які на них впливають.

3. Історичності (історизму) – виявлення історичних і часових зв’язків, що існують в процесі розвитку різних типів сусп-ва.

Сусп-во– це цілісна система історично сформованих форм і способів взаємодії і взаємовідносин між людьми, що утворюють основу і середовище власне людської ЖД.

3 аспекти функціонування сусп-ва:

1. Соц.організована спільна ЖД маси людей – сукупність людей.

2. Конкретний тип соц.організації людської ЖД – соц.інфраструктура.

3. Сукупність історичного здійснення сусп-в – історичні типи сусп-в.

Сусп-во – це розгорнена людська сутність.

Потреби, які задовольняє сусп-во:

- збереження і відновлення життя членів сусп-ва;

- підтримання стабільності функціонування соц.організації життя;

- культивування вищих духовних потреб у членів сусп-ва.

За сутністю сусп-во є предметним.

Спільне між сусп-вом і природою:

- сусп-во виникає і функціонаує всередині природно-космічного процесу, й тому сусп.явища не можуть не узгоджуватися із загальними законами останнього, в цьому плані сусп-во постає продовженням природно-космічного процесу;

- і сусп-во, і природа існують реально, т.т. вступають у зв’язки, діють та реагують на дії;

- між сусп-вом і природою відбувається постійний процес обміну речовиною, енергією і інф-цією, що було б неможливо при відсутності між ними спільного;

- матеріал природних та сусп.явищ за вихідними складовими є однаковим, тобто ті ж самі атоми, елементарні частинки, енергетичні носії функціонують як в природі, так і в сусп-ві.

Відмінності між сусп-вом та природою:

- дії прир. законів в межах сусп-ва втрачають свою однозначну імперативність, можуть тут або міняти спрямування свої проявів, або взагалі блокуватися;

- сусп.процеси орієнтуються на такі цінності, смисли та мотиви, які не мають натуралізованої форми виявлення;

- темпи змін сусп.явищ значно перевищують зміни природи;

- в розвиненому сусп.процесі можуть створюватись і принципово нові матеріали, сполуки речовин, носії матеріальних властивостей та енергії.

Дійсне людське буття здійснюється через співбуття, що виражає співвідношення індивідуального та соціального в людському бутті.

Індивід – окремий представник людського роду.

Особистість виступає як динамічна система, що виражається не тільки в єдності інтелектуальних, соц.-культ. і вольових якостей людини, але в її відповідальності і здатності до саморозбудови. Тому особистість – це свідоме вольове начало, „суб’єкт поступання”.

Достотна соціальність стверджується як особистісне начало.

Важливою рисою суспільства є його системність, оскільки воно ф-ціонує і розвивається як система взаємопов’язаних елементів або сфер.

Сусп-во як система виступає як поєднання суспільного буття, суспільної свідомості, суспільних інститутів, що виявляють взаємопов’язані сфери здійснення соц.життя.

Сусп.буття – категорія, що означає, субстанцію суспільного життя, характеризуючи об’єктивні засади для розвитку і ф-ціонування суспільства.

Сусп.свідомість – абстракція, що виражає здатність сусп-ва до усвідомлення сусп.буття в свідомості, або об’єктивоване духовне (мораль, право, мистецтво, релігія).

Соц.інститути – певна сукупність закладів та установ, що відповідають потребам організації сусп.життя. Охоплюють всі сфери, м.б. формою соціалізації (держава, міждержавні інститути).

Основою сусп.буття є певні форми його здійснення, які можна охопити поняттям сусп.вир-во як власне вир-во людської соціальності.

В основі розвитку сусп-ва лежить матеріальне вир-во. Матеріальна сфера.

Етапи:

1. аграрний.

2. промисловий.

3. інформаційний.

Духовне вир-во – виробництво знань, ідей, цінностей, програм діяльності, що забезпечують цілісність людської діяльності.

Вир-во сусп.відносин – забезпечує організацію людської діяльності в усіх системах, в які включена людина (між матеріальною і духовною сферами).

Важливою підсистемою є вир-во форм спілкування, т.т. конкретних способів зв’язку між людьми та соц. групами в процесі їх взаємодії та встановлення оптимальних умов для соц.злагоди, єдності соціуму.

Людина – істота природна, суспільна (соціальна) і духовна.

Формування самої людини як суб’єкта системи сусп.життя, формування конкретного типу особистості.

Сусп-во і людина органічно пов’язані.

Системна якість характеризується тим, що, впливаючи на б.-я. елемент цієї системи, ми впливаємо на всю систему загалом, тому завданням функціонування конкретного типу сусп-ва є формування оптимального взаємозв’язку між різними його підсистемами.

Смислова структура сусп-ва включає єдність двох начал як способів реалізації спільних інтересів:

· держава як організаційне і стабілізуюче начало;

· громадянське сусп-во – сукупність відносин між людьми і формами їх об’єднання, в яких вони беруть безпосередню участь, вносячи свою ініціативу та відповідальність (теоретичне осмислення – Новий час, епоха Просвітництва).

Теорія сусп.угоди, XX с. – теорія соц. дії.

70-80-ті рр. – співвідношення з поняттям „політичне сусп-во”. Розглядається як концентроване вираження неполітичного, встановлення публічної демократії. Оптимальне поєднання інтересів індивіда та держави.

Філос. тлумачення – людина має стати громадянином світу.

Громадянське сусп-вов смисловому плані виступає достотною формою співбуття, справжньою формою соціальності.

Взаємодія держави і громдянського сусп-ва виражає тип сусп-ва і сприяє виникненню державно-правової системи регулювання взаємовідносин людини і сусп-ва, в основу якої покладено систему гарантій і прав особистості.

Типи сусп-ва:

1. Пов’язане з домінуванням держави – класичний тип.

2. Коли держава здатна руйнувати існуюче сусп-во – тоталітарне. Примат сусп-ва над індивідом здійснюється через монополізацію влади, що закріплюється через ідеологію, нав’язування держави як єдиного і абсолютного посередника у всіх сферах сусп-ва.

3. Масове сусп-во – коли нівелююча сила держави веде до усереднення особистості, масовізації всіх сфер суспільного буття. Використання інформаційних технологій для маніпулювання людською свідомістю (споживання ідей).

4. Інформаційне сусп-во – (зараз) орієнтація на демократію. Демократія в загально філософському плані – це такий стан сусп.життя, коли досягнута рівновага сусп.сил при домінуючій тенденції до інтересів і прав людини. Серед них:

· пріоритетність загальнолюдських норм і цінностей;

· зверхність закону;

· гарантованість політичних, релігійних і особистих свобод;

· розподіл влади.

5. Формування комунікативного сусп-ва – умов для вільного спілкування між людьми. Комунікативна Ф. – Хабермас, Бубер, Ясперс.

Соціум як історія постає у вигляді творчості людей в усіх галузях сусп.життя.

Варіанти розв’язання проблеми: Чи має історичний процес певну якісну особливість?

- історія – це частина загального природно-космічного процесу (антична Ф., Ф. Середньовіччя, частково – Відродження);

- історія має якісну специфіку і в певних аспектах докорінно відрізняється від природно-космічних процесів (епоха Нового Часу, НКФ);

- історія – це сфера виявлення людських якостей або можливостей людської природи.

Історія виступає як конкретний вияв історичності людського буття та його усвідомлення. В зв’язку з цим існують такі підходи до розуміння сутності історії:

- це сукупність подій або фактів, які відбулись у минулому;

- погляди із сучасності в минуле;

визначення сучасного стану речей попередніми процесами людської життєдіяльності. В історії кожна подія є автономною і самодостатньою.

Історія – це світ подій у їх смисловому поєднанні.

Вона виступає як спосіб самовиявлення і самовстановлення людськості, що надає людині реальні виміри і масштаби для її життєдіяльності.

Історія має 2 виміри: вибір і доля, які тісно між собою переплітаються. Історія визначається людиною, оскільки, вибираючи будь-які вчинки, людина творить і власну долю, і долю та здатність до вибору наступних поколінь.

3 вимір: пам’ять. Ясперс – „дух, що допомагає людському буттю”, бо розвиває здатність утримувати минуле у відношенні з сучасним і майбутнім.

Ніцше: 3 роди осягнення історії.

1. Монументальний – прагнення увіковічнити все те, що підняло людство на вершину розвитку.

2. Антикварний – збереження і охорона минулого в недоторканності. Зберігаючи окремі речі в їх первинному бутті, людина розвиває відчуття своїх історичних коренів.

3. Критичний – критичне переосмислення минулого з позицій сучасного.

Реальне сприйняття історії пов’язане з такими формами, як:

- неісторичне – здатність забувати і замикатися всередині певного горизонту;

- надісторичне, що надає буттю вічності і незмінності (мистецтво і релігія).

Читайте також:

1. Active-HDL як сучасна система автоматизованого проектування ВІС.
2. II. Бреттон-Вудська система (створена в 1944 р.)
3. III. Аудіювання тексту з метою розуміння
4. IV. Система зв’язків всередині центральної нервової системи
5. IV. УЗАГАЛЬНЕННЯ І СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ВИВЧЕНОГО
6. V. Систематизація і узагальнення нових знань, умінь і навичок
7. VI. Система навчаючих завдань для перевірки кінцевого рівня завдань.
8. VI. Система навчаючих завдань для перевірки кінцевого рівня завдань.
9. VI. Узагальнення та систематизація знань
10. VII. Закріплення нового матеріалу і систематизація знань.
11. Автоматизація водорозподілу на відкритих зрошувальних системах. Методи керування водорозподілом. Вимірювання рівня води. Вимірювання витрати.
12. Автоматизована система ведення державного земельного кадастру

Переглядів: 735