Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

ТЕМА 6. УКЛАДАННЯ ДОГОВОРІВ КУПІВЛІ – ПРОДАЖУ ТОВАРІВ

Договір – це комерційний документ, у якому встановлюються права та обов’язки сторін. Договір є засобом, що регулює відносини партнерів у здійсненні господарської діяльності і визначається як згода сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення зобов’язань.

Основні види договорів, що застосовуються в комерційній діяльності:

· договори на передачу товару у власність ( купівля – продаж, поставка, контрактація, бартер);

· договір про надання послуг ( транспортні договори, експедиційне обслуговування, доручення, комісія, консигнація, зберігання товарів на товарному складі, на участь у ярмарку, на рекламу продукції, кредитний договір, страхування комерційних ризиків)

· договори про передачу майна у тимчасове користування ( оренда, лізинг, прокат

Договір купівлі – продажу товарів у комерційній діяльності є найпоширенішим видом господарських взаємовідносин між продавцями і покупцями, якими можуть бути юридичні або фізичні особи. За ним одна сторона (продавець) зобов’язується передати річ ( товар) у власність іншій стороні ( покупцеві), а покупець зобов’язується прийняти цей товар і сплатити за нього певну грошову суму (ціну). Нормативною базою для українських комерсантів при здійсненні угод купівлі – продажу є Цивільний кодекс України.

Загальні положення договору купівлі-продажу

Договір купівлі-продажу належить до найважливіших традиційних договорів у цивільному праві, безпосереднім змістом якого є переміщення матеріальних благ у товарній формі. Він є найбільш універсальною формою товарно-грошового обігу. Не випадково положення, що визначають відносини, пов'язані з купівлею-продажем, відкривають Розділ III ЦК, який присвячений окремим видам зобов'язань.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК).

Правове регулювання договору купівлі-продажу здійснюється Главою 54 ЦК України, ГК України, Законом України "Про захист прав споживачів" та іншими актами цивільного законодавства.

Мета договору: перенесення права власності на річ, яка є товаром, покупцеві.

Юридичні ознаки договору: взаємний, консенсуальний або реальний та відплатний.

Сторонами договору є продавець і покупець.

Істотною умовою договору є умова про предмет, яким може бути:

1) товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому;

2) майнові права (наприклад зафіксовані у цінних паперах);

3) право вимоги, яке не має особистого характеру (застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом).

До істотних умов цього договору традиційно відносять умову про ціну. Однак ціна не є істотною умовою, оскільки, якщо її не встановлено в договорі, то визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари на момент укладення договору.

Форма договору: усна (в тому числі шляхом вчинення конклюдентних дій) або письмова.

Зміст договору становлять права та обов'язки сторін. При цьому відповідному обов'язку продавця кореспондує відповідне право покупця і навпаки.

Основним обов'язком продавця є обов'язок передати товар (з його приналежностями та документами) покупцеві:

1) у встановленій договором кількості; у разі невиконання — покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо його оплачено, — вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми; якщо продавець передав покупцеві більшу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець зобов'язаний повідомити про це продавця. Якщо в розумний строк після одержання такого повідомлення продавець не розпорядиться товаром, покупець має право прийняти весь товар, якщо інше не встановлено договором. Причому він зобов'язаний оплатити додатково прийнятий товар за ціною, встановленою для товару, прийнятого відповідно до договору, якщо іншу ціну не встановлено за домовленістю сторін (статті 669—670 ЦК);

2) у погодженому асортименті; якщо асортимент не відповідає умовам договору купівлі-продажу, то покупець має право відмовитися від його прийняття та оплати, а якщо його вже оплачено, — вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми. Якщо ж продавець передав покупцеві частину товару, асортимент якого відповідає умовам договору купівлі-продажу, і частину товару з порушенням асортименту, покупець має право на свій вибір: а) прийняти частину товару, що відповідає умовам договору, і відмовитися від решти товару; б) відмовитися від усього товару; в) вимагати заміни частини товару, що не відповідає асортименту, товаром в асортименті, який встановлено договором; г) прийняти весь товар. Причому товар, асортимент якого не відповідає умовам договору купівлі-продажу, є прийнятим, якщо покупець у розумний строк після його одержання не повідомив продавця про свою відмову від нього (статті 671—672 ЦК);

3) у відповідній комплектності та в комплекті товару, якщо це передбачено договором; у разі передання некомплектного товару покупець має право вимагати від продавця за своїм вибором: а) пропорційного зменшення ціни; б) доукомплектування товару в розумний строк. А якщо вимогу про доукомплектування товару не виконано, покупець набуває низку додаткових прав: а) вимагати заміни некомплектного товару на комплектний; б) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої грошової суми (статті 682—684 ЦК);

4) встановленої якості товару; у разі істотного порушення вимог щодо якості товару покупець має право: а) відмовитися від договору й вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми; б) вимагати заміни товару. А за наявності звичайних недоліків покупець має право вимагати: а) пропорційного зменшення ціни; б) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк; в) відшкодування витрат на усунення недоліків товару (статті 673 і 678 ЦК);

5) вільним від прав третіх осіб; якщо продавець не попередив про права третіх осіб на річ, то покупець має право вимагати: а) зниження ціни; б) розірвання договору купівлі-продажу, але за умови, що продавець не доведе, що покупець знав або повинен був знати про права третіх осіб на товар (ст. 659 ЦК);

6) в тарі та (або) в упаковці, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання; у разі передачі товару без тари та (або) упаковки чи в неналежній тарі та (або) упаковці покупець має право вимагати: а) передання товару у належних тарі та (або) упаковці; б) заміни неналежних тари та (або) упаковки; в) пред'явити інші вимоги, що випливають із передання товару неналежної якості (статті 685—686 ЦК).

Обов'язок продавця щодо передачі товару покупцеві вважається виконаним у момент:

• вручення товару покупцеві, якщо договором встановлено обов'язок продавця доставити товар;

• надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути передано покупцеві за місцезнаходженням товару.

Якість товару не може залишатися незмінною постійно, тому важливо визначити період часу, протягом якого вона буде достатньою для нормального використання речі. Ці проблеми вирішують шляхом встановлення гарантійного строку, строку придатності та строку служби. Зокрема, гарантійним є строк, встановлений договором або законом, протягом якого продавець гарантує якість товару. Він починається з моменту передання товару покупцеві, якщо інше не встановлено договором купівлі-продажу, і зазначається у паспорті на товар або на його етикетці чи в будь-якому іншому документі, що додається до товару (статті 675—676 ЦК).

Для лікарських засобів, харчових продуктів, виробів побутової хімії, парфумерно-косметичних та інших товарів, споживчі властивості яких можуть з часом погіршуватися і становити небезпеку для життя, здоров'я, майна і навколишнього природного середовища, встановлюється строк придатності. Згідно зі ст. 677 ЦК, строком придатності є строк, зі спливом якого товар вважається непридатним для використання за призначенням. Він зазначається на етикетках, упаковці або в інших документах, що додаються до них при продажу, і вважається гарантійним терміном та обчислюється від дати виготовлення. Дату виготовлення також має бути вказано на етикетці або в інших документах, і вона визначається або часом, протягом якого товар є придатним для використання, або датою, до настання якої товар є придатним для використання.

Обов'язки покупця:

1) прийняти товар; якщо покупець без достатніх підстав зволікає з прийняттям товару або відмовився його прийняти, то продавець має право: а) вимагати від нього прийняти та оплатити товар; б) відмовитися від договору (статті 689 і 692 ЦК);

2) сплатити за нього певну грошову суму; якщо покупець не оплатив товар, то продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами (ст. 692 ЦК).

Законодавець у ст. 660 ЦК передбачає обов'язки покупця і продавця у разі пред'явлення третьою особою позову про витребування товару. Наприклад, якщо третя особа на підставах, що виникли до продажу товару, пред'явить до покупця позов про витребування товару, покупець повинен повідомити про це продавця та подати клопотання про залучення його до участі в справі. Продавець повинен вступити у справу на стороні покупця. Якщо покупець не повідомив продавця про пред'явлення третьою особою позову про витребування товару та не подав клопотання про залучення продавця до участі в справі, продавець не відповідає перед покупцем, якщо продавець доведе, що, взявши участь у справі, він міг би відвернути відібрання проданого товару в покупця. Якщо продавець був залучений до участі у справі, але ухилився від участі в її розгляді, він не має права доводити неправильність ведення справи покупцем.

Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару переходить до покупця з моменту передання йому товару, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 668 ЦК).

Покупець має право заявити продавцеві або виробникові претензію з приводу незастережених ними недоліків проданої речі, які було виявлено протягом (ст. 680 ЦК): а) гарантійного строку або строку придатності; б) розумного строку, але в межах двох років, а щодо нерухомого майна — в межах трьох років від дня передання товару покупцеві, якщо договором або законом не встановлено більший строк; в) після спливу гарантійного строку або строку придатності, якщо покупець доведе, що недоліки товару виникли до передання йому товару або з причин, які існували до цього моменту.

Позов з приводу недоліків проданого товару може бути пред'явлено не пізніше одного року від дня виявлення недоліків у межах строків, встановлених для виявлення недоліків, а якщо на товар встановлено гарантійний строк (строк придатності), — від дня виявлення недоліків у межах гарантійного строку (строку придатності) (ст. 681 ЦК).

ЦК передбачає такі види договору купівлі-продажу:

• роздрібна купівля-продаж;

• поставка;

• контрактація сільськогосподарської продукції;

• постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу;

• міна (бартер).

До різновидів договору купівлі-продажу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Виконання контракту іноді залежить не тільки від сумлінності й порядності контрагента, а й від впливу обставин, що виникають у результаті невідворотних подій надзвичайного характеру. Вони не залежать від волевиявлення сторін та знаходяться поза межами контролю виконавця і, за умови вжиття всіх розумних заходів для їхнього запобігання, є непереборними. Такі обставини називаються непереборною силою або “форс-мажором”. Форс-мажорні обставини завжди припускають відсутність вини сторін, тому їх настання є підставою для звільнення сторони від відповідальності за невиконання зобов’язання. При цьому вона не відшкодовує іншій стороні збитки. Як правило, зобов’язання призупиняється на строк дії форс-мажорних обставин. Якщо ж виконання стає неможливим взагалі, може бути припинена дія договору.

Форс-мажор бере свій початок зі стародавнього римського принципу rebus sic stantibus (“за умови, що обставини залишаються незмінними”), які слугували для пом’якшення суворої договірної відповідальності, що знайшла своє відображення в римській доктрині pacta sunt servanda (“контракт має виконуватися”). Термін “форс-мажор” має французьке походження (фр. force-majeure). Зазначимо, що в правових системах різних країн для зазначення цього правового принципу використовуються різноманітні терміни: у Великобританії – інститут даремності контракту (frustration), у США – неможливість належного виконання (impossibility), у Німеччині – доктрина Unmöglichkeіt, в Україні – непереборна сила та ін.

Форс-мажорні обставини можна розподілити на декілька груп:

а) природні явища, що характеризуються стихійним характером (пожежі, повені, землетруси і т. ін.);

б) екстремальні ситуації громадського життя (військові дії, масові захворювання (епідемії), страйки тощо);

в) особливі заборонні акти держав (оголошення карантину, обмеження перевезень на визначених напрямках, заборона торгових операцій і т. ін.).

Однак не існує універсального переліку обставин, які є форсом-мажором. Навпаки, форс-мажор залишається гнучкою концепцією, що дозволяє сторонам формулювати таке форс-мажорне застереження, яке відповідає їх потребам та особливостям контракту. Більш того, у зв’язку з порівняно нещодавніми подіями (спалах атипової пневмонії в багатьох країнах, терористичні акти 11 вересня 2001 р.) постала необхідність включати до форс-мажорного застереження додаткові обставини, зокрема тероризм, загрозу біологічної і хімічної війни та спалахи інфекційних захворювань.

Але навіть якщо до контракту включено форс-мажорне застереження, і обумовлена в контракті форс-мажорна обставина настала, сторона не звільняється від відповідальності автоматично., яка бажає зняти з себе відповідальність, має довести, що форс-мажорна обставина:

дійсно перешкодила виконанню договору;

знаходилась поза контролем сторони, що не виконала зобов’язання.

Таким чином, щоб застосувати форс-мажорне застереження, сторона, яка не виконала зобов’язання, має довести, що вона вчинила всі розумні з комерційної точки зору дії для того, щоб запобігти настанню цих обставин.

ФОРС-МАЖОРНІ ОБСТАВИНИ

Доктрина форс-мажору відома більшості іноземних правових систем. Однак ступінь захисту від відповідальності залежить від застосувального права. Наприклад, контракт, який регулюється шведським законодавством, підпадатиме під вузьку доктрину звільнення від відповідальності. Згідно із шведським законодавством, сторона звільняється від виконання зобов’язання лише тоді, коли виконанню заважали дуже обтяжливі обставини, по суті, такі, що прирівнюються до світової війни. Навпаки, контракт, який регулюється законодавством країн, що розвиваються, скоріш за все буде підданий дуже дозвільній доктрині звільнення від відповідальності. Однак ніщо не заважає сторонам самостійно передбачити або уточнити перелік обставин, які сторони будуть вважати форс-мажором, якщо застосувальне право з якихось причин не влаштовує сторони у частині визначення ним форс-мажорних обставин, враховуючи, звичайно, обов’язкові норми цього права.

Існують два підходи до визначення обставин, які можна віднести до форс-мажорних. Перший підхід використовує загальне визначення форс-мажорних обставин. Наприклад, визначення поняття форс-мажорних обставин може виглядати так: “Під форс-мажорними обставинами сторони контракту розуміють зовнішні й надзвичайні події, які не існували під час підписання контракту, виникли поза волею сторін, настанню і дії яких сторони не могли перешкодити за допомогою засобів, застосування яких у конкретній ситуації справедливо вимагати й очікувати від сторони, що була піддана дії непереборної сили”.

Цей підхід має істотний недолік: вирішення питання про те, чи є конкретна обставина форс-мажорною, повністю віднесено на розсуд суду. Отже, при визначенні переліку форс-мажорних обставин сторонам можна порекомендувати застосовувати другий підхід, який полягає в тому, що крім загальних критеріїв, яким має відповідати форс-мажорна обставина, сторони в застереженні визначають специфічні події та явища, які вони для конкретних відносин згодні визнавати форс-мажорними обставинами. Однак це не означає, що до обставин форс-мажору сторони можуть віднести такі обставини, що не підпадають під ознаки поняття „форс мажор”, визначені нормами права, які є обов’язковими для застосування.

Слід мати на увазі, що перерахування в договорі форс-мажорних обставин не завжди може виявитися корисним. Не виключено, що при розгляді справи міжнародний комерційний арбітраж визнає такий перелік обставин вичерпним. Це може призвести до того, що арбітраж відмовить у звільненні від відповідальності, якщо матиме місце обставина, яка хоч і підпадає під поняття форс-мажору, але не входить до переліку таких обставин у конкретному договорі. Тому при складанні форс-мажорного застереження в контракті необхідно чітко визначити, що наведений перелік обставин не є вичерпним і може включати всі інші обставини, які відповідно до застосувального права підпадають під поняття форс-мажору. Також слід мати на увазі, що, керуючись правилом конструкції ejusdem generis, суди досить часто відмовляють у звільненні від відповідальності стороні, яка постраждала від форс-мажорної обставини, якщо вона є несхожою з перерахованими в застереженні обставинами. Уникнути цієї проблеми можна, – в застереженні слід передбачити, що воно охоплює будь-яку іншу надзвичайну обставину, незалежно від її схожості з перерахованими в ньому обставинами.

Сучасне форс-мажорне застереження, яке містить детальний перелік форс-мажорних обставин, може виглядати так:

“Сторони звільняються від відповідальності за повне або часткове невиконання зобов’язань за цим договором, якщо воно є наслідком обставин, які містяться у переліку, наведеному нижче, але не обмежуються ним: стихійного лиха (наприклад, пожежі, повені, землетрусу, негоди, замерзання моря); військових конфліктів, військових переворотів, терористичних актів, включаючи біологічну та хімічну війну, спалахів інфекційних захворювань, епідемій, карантинів, закриття морських проток, що лежать на звичайному морському шляху між портами відвантаження і розвантаження, громадянських хвилювань, масштабного страйку, обставин, що стали наслідком приписів, розпоряджень, наказів уряду або президента чи інших адміністративних або урядових обмежень, включаючи, але не обмежуючи, заборону експорту й імпорту або інше ліцензування, які впливають на виконання зобов’язань сторонами за цим договором, та інших обставин, що не залежать від волевиявлення і контролю сторін, незалежно від того, чи є вони схожими з перерахованими вище обставинами, якщо ці обставини безпосередньо вплинули на виконання цього договору за умови, що сторона, яка не виконала зобов’язання, вжила всіх можливих заходів для запобігання настанню цих обставин”.

Перелік конкретних явищ і подій може бути вужчим або ширшим, і залежить в основному від домовленості сторін і застосувального права.

Зазвичай обидві сторони зацікавлені в тому, щоб узгодити і внести до умов контракту конкретний перелік обставин, які вони вважатимуть форс-мажорними. Інакше випадки настання форс-мажорних обставин можуть тлумачитися відповідно до торгових звичаїв країни, правом якої регулюються договірні відносини сторін.

Крім того, форс-мажорне застереження не має суперечити іншим положенням контракту. Так, контракт може містити як положення про гарантії та запевнення, так і форс-мажорне застереження, де перше положення може гарантувати майбутне виконання, а форс-мажорне застереження – звільняти від відповідальності за невиконання. Наприклад, у контракті може міститися гарантія того, що товари є придатними для певної цілі. Припустимо, що в результаті настання форс-мажорної обставини вони стали непридатними. В такому випадку суд може зобов’язати продавця відшкодувати покупцеві збитки. Для уникнення цієї проблеми необхідно включити до відповідної статті застереження про те, що всі гарантії та запевнення, що містяться в контракті, підпорядковуються форс-мажорному застереженню.

До форс-мажорного застереження слід також включати специфічні для певної індустрії обставини. Наприклад, форс-мажорне застереження в контракті про надання послуг Інтернет може включати такі обставини, як вихід з ладу сервера, проблеми з програмним забезпеченням, наявність спору щодо авторського права.

Нарешті, у форс-мажорному застереженні потрібно визначити, чи має значення передбачуваність обставини для застосування застереження. Логічне обґрунтування застосування критерію передбачуваності є таким: якщо сторони спеціально не вказали в контракті, що настання певної передбачуваної події звільняє їх від відповідальності, то сторони ipso facto прийняли на себі ризик настання цієї події. На нашу думку, критерій передбачуваності створює більше проблем, ніж допомогає, адже до певної міри майже кожна потенційна перепона до виконання зобов’язання є передбачуваною, навіть війни, нафтові кризи та ембарго, не кажучи вже про потяги, що запізнилися. Для того, щоб уникнути проблем, пов’язаних з критерієм передбачуваності, сторонам потрібно, по-перше, скласти якомога детальніший перелік форс-мажорних обставин, а по-друге, виключити передбачуваність як критерій для визначення того, чи є ця обставина форс-мажорною.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ТЕМА 5. ЗАМОВЛЕННЯ ТОВАРУ	\|	ТЕМА 7. ЗВІТНІСТЬ ПІДПРИЄМСТВА

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.035 сек.