Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Практична філософія

 

Метою практичної (або моральної) філософії є пізнання принципів людської діяльності.

 

Поняття практики є надзвичайно важливим. В основі практики лежить вчинок, а отже сфера практична – сфера вчинків. Вчинок – це не просто дія, а дія осмислена, людська – скерована на те, щоб змінити те, що можна змінити, при чому змінити у вірний бік. Головним «діячем» практичної філософії є практична свідомість (моральна свідомість, практичний ум), тобто свідомість, що скерована до певної мети, тобто поєднана з прагненням. Отже, можна сказати, що вчинок – це дія, що виходить з практичної свідомості, котра з необхідністю передбачає певну мету, спирається на певні цінності.

 

Тобто, потрібно зауважити, що з поняттям вчинку безпосередньо пов’язані поняття: «мета», «цінності» та «чесноти», що обумовлюють всю подальшу систему практичних міркувань, оскільки безпосередньо передують будь-якому вчинку.

 

Практичну філософію ще називають аксіологією, тобто систематизованим вченням про цінності та ціннісні орієнтації.

 

Поняття цінності, відповідно, передбачає усвідомлення більшої чи меншої значущості, вартості, тоді як орієнтація необхідно передбачає скерованість до певної мети.

 

Проблема бачення мети, усвідомлена як проблема цілепокладання є однією з наріжних проблем практичної філософії. Іноді навіть ця проблема та засоби її розв’язання набувають виділяють у окрему галузь, що має назву телеологія.

 

Мета може бути кінцевою, а отже абсолютною, а може бути проміжною, тобто такою, що є відносною. Мета може знаходитися як у самому вчинку, тобто лежати у його межах, а може й виходити за межі вчинку, знаходитися поза ними – тоді вчинок усвідомлюється не як бажаний й цінний сам-собою, а як такий, що стає бажаним й цінним заради досягнення певної мети, тобто, так би мовити, «того, заради чого».

 

Відповідно й сама практична філософія традиційно розділяється на етику й політику.

 

Етика – сфера вчинку, мета якого лежить у ньому самому. Центральною проблемою етичних досліджень є проблема щастя, тобто особистого добра (блага), що є бажаним заради нього самого, а не заради чогось іншого.

 

Політика – сфера вчинку, мета якого лежить поза ним, тобто де вчинок розглядається не як мета-у-собі, а лише як засіб досягнення вищої мети. А отже, політика – це сфера творчості. Центральною проблемою (класичних) політичних досліджень є проблема спільного добра (блага) (що досягається засобами економіки, риторики й поетики).

 

Центральним поняттям практичної філософії є поняття чесноти. Чеснота, за визначенням Аристотеля, це «тривалий стан[25], котрий заслуговує на похвалу»[26].

 

Чесноти розподіляються на діаноетичні й етичні, тобто чесноти розуму й чесноти вчинку.

 

Діаноетичні чесноти, тобто чесноти розуму виникають й стверджуються шляхом навчання. Ними є, наприклад, мудрість, кмітливість, розсудливість.

Етичними чеснотами, тобто чеснотами вчинку, що стверджуються частими вправами, через що вони здобувається звичка чинити так, а не інакше, є, наприклад, щедрість, поміркованість.

 

Не важко помітити, що центральною категорією практичної філософії є категорія добра (блага). Так само, як у теоретичній філософії істині протистоїть хиба, так у практичній філософії добру (благу) протистоїть зло, вірному вчинку – гріх, чесноті – порок. На відміну від добра, зло не існує, як щось позитивне, як онтологічна сутність, а є лише ухиленням від блага. Так само й порок є негативним станом ухилення від вірної мети.

 

Тобто практична свідомість може бути скерована або до вірної мети, або до не вірної. Відповідно до цього й вчинки й саме життя людини можуть бути визначені як праведні або доброчесні, тобто такі, що сповнене чеснот, чи неправедні або порочні, тобто сповнені пороків.

 

Відповідно, можна сказати, що у певному сенсі (логічному, а не онтологічному), кожній чесноті протистоїть певний порок: мудрості протистоїть дурість, кмітливості – туподумство, розсудливості – нерозсудливість, щедрості – скнарість, поміркованості – непоміркованість, стриманості – розбещеність, тощо.

 

Вищим філософським ідеалом людського життя є життя, яке греки називали словом «καλοκ#γαθία»[27], тобто шляхетне життя, що має своїм засновком бездоганну моральну чистоту, чесність, порядність, розсудливість й поміркованість, тощо. Тобто можна сказати, що «καλοκ#γαθία» є станом гармонії внутрішнього та зовнішнього, думок та вчинків, мислення та життя, що досягається через здійснення вірного морального вибору.

 

Моральний вибір[28], у контексті практичної (або моральної) філософії, має надзвичайно значущий характер. Головною ознакою морального вибору є його свободаморальний вибір має добровільний характер. Саме тому, однією з фундаментальних проблем практичної філософії є питання про співвідношення необхідності й свобідної волі людини[29].

 

Тобто можна сказати, що метою практичної філософії та її головним завданням є глибинне дослідження проблеми досягнення людиною щастя й проблеми досягнення спільного блага у життєдіяльності людських спільнот та пошук відповідних й належних засобів до розв’язання цих проблем.

 

На останок, потрібно також зауважити, що до практичної філософії є дотичною також естетика, що від «Критики чистого розуму» І. Канта майже повноправно увійшла до сфери філософії. Естетика, хоча й не має безпосереднього стосунку до сфери вчинків, проте, трансцендентально-екзистенціальний характер її предмету – естетичного сприйняття та естетичного переживання, безпосередньо вводить її до сфери філософських досліджень, тоді як її практична спрямованість – на творчість, що виходить з безпосереднього осягнення прекрасного, обумовлює її віднесення до царини практичної філософії.

 

У контексті естетичних філософських досліджень, передусім намагаються осягнути роль та значення чуттєвого досвіду людини, осмислити його критично, вказуючи людині шлях до повнішого й якіснішого життя, поєднання краси та користі. Проте, звичайно, естетика відноситься радше до сфери філософських досліджень, що маючи свій специфічний предмет може носити як практичний, так і теоретичний характер.

 


Читайте також:

  1. III. Практична частина.
  2. IV. Практична робота.
  3. IV. Практична частина
  4. VI. Практична робота .
  5. VI. Практична робота .
  6. VI. Практична робота.
  7. VI. Практична робота.
  8. VI. Практична робота.
  9. VI. Практична робота.
  10. VI. Практична робота.
  11. VI. Практична робота.
  12. VI. Практична робота.




Переглядів: 4813

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Теоретична філософія | Definition of a matrix.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

  

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.013 сек.