Етіологія. 16 страница

Зрозуміло, що значно відрізнялася за своїм змістом програма перебування в інструкторських таборах. Вона, зокрема, включала “ідеологічно-організаційні гутірки при ватрах, руханки, пластові ігри, гігієну і рятівництво, практичну картографію, будування кухонь, шатер, шалашів, таборову господарку і її ведення”.

Велика увага приділялася формуванню вміння проводити вечірні зустрічі та бесіди біля ватри на історичні, пластові та святкові теми. В таких таборах майбутні вихователі не тільки опановували методичними прийомами роботи з пластунами, але й самі мали можливість побувати в їх ролі і апробувати цю методику на собі. Цікаво, що на відміну від англійських та інших скаутських організацій, галицькі старші пластуни були вихователями дітей та юнаків і самі залишалися пластунами все своє життя. Вони активно прагнули розбудувати “Пласт” у загальнонаціональну організацію й, виховуючи нові пластові покоління, поставити їх на тривалу службу нації. Це нововведення в практику світового, включно й англійського, скаутінгу виявилось таким вдалим, що прижилося в інших національних скаутських організаціях.

При цьому програма таборових занять з кожним роком ускладнювалась, урізноманітнювались вимоги до пластових проб. Як приклад, можна навести ряд основних ускладнень до третьої пластової проби: самостійний тижневий похід пластуна з усім спорядженням - нічліг без намету під відкритим небом, а у випадку дощу, можливо, під деревом; проходити за день щонайменше 10 км; скласти стрічку маршруту з детальними записами. Після прибуття до табору лікар оглядає ноги пластуна і якщо є на них хоча б потертості, то ця спроба йому не зараховується. Після здачі такої вимоги пластуни повністю були готовими до складних мандрівок.

Починаючи з 1924 р., пластові табори висилали звіт та план про свою роботу у Верховну Пластову Команду (ВПК). З них ми можемо почерпнути інформацію, як на практиці реалізовувалися таборові програми. Для прикладу можна навести програму пластового табору, який діяв у Підлютому з 9 до 31 липня 1924 р. та звіт про його роботу. Ось його порядок дня: “5.00 – підйом, 30 хв. руханки, купіль у потоці та масаж; 6.45 - збір і звіти; 7.00 - сніданок; 8.00-12.00 - табірні заняття; 12.00-15.00 - обід та вільний час; 15.00-19.00 - праця в таборі, прогульки; 19.00 - вечеря і до 21.00 - час на самопідготовку; 21.00 – відбій”. За дотриманням такого розпорядку особисто відповідав комендант табору. Як видно з цього розкладу дня, прогулянки були обов’язковим елементом перебування в таборі. “Перші дві одноденні (прогульки) ставили за мету побувати на г. Грофі і г. Високі, наступні три великі завершили побут в таборі”, а 26 і 27 липня відбулися іспити з табірництва, де “кандидати мусіли робити близько табору захисти (шалаші), ставити шатра, будувати кухню і варити ріжні страви”. В цьому таборі проводились заняття з табірництва, а також проведено п'ять зустрічей при ватрі.

Важливе місце в усій діяльності “Пласту” і, зокрема, в практиці таборування займала краєзнавча робота. В умовах неприкритої антиукраїнської політики польської влади це набувало особливого значення. Починаючи з 1924 р. Вища Пластова Команда давала для пластових гуртків спеціальні краєзнавчі завдання на час літніх ферій (канікул), які включали збирання історико-краєзнавчого, фольклорного та етнографічного матеріалів з метою найкращого пізнання історії, культури та природи рідного краю.

Пластунам пропонувалися такі завдання: 1) записувати етнографічний матеріал тієї місцевості, де вони, можливо, будуть подорожувати; 2) записувати українські народні пісні, перекази, легенди, оповідання, звичаї і традиції; 3) змальовувати плани могил Січових Стрільців, дбати про їх належний вигляд, збирати спогади та пісні про них; 4) робити детальний опис околиць населених пунктів, назв вулиць, історичних місць; 5) описувати селянський одяг і техніку його виготовлення; 6) детально змальовувати події в селі, вести статистичний облік населення, визначати рід його занять, характер віросповідання, описувати церкви та їх історію; 7) збирати лікарські рослини; 8) вивчати навколишню флору і фауну, збирати зразки корисних копалин. Весь зібраний матеріал передавався до Верховної Пластової Команди (ВПК), де упорядковувався і готувався для краєзнавчого музею.

Прикладом практичної користі від виконання таких завдань свідчить наступний факт. У 1924 р. ВПК звернулась до всіх пластунів, які проводили мандрівки, щоб ті надсилали до неї свої описи мандрівок та світлини їх найцікавіших місць. Завдяки цьому у 1925 р. вийшов перший український “Провідник по Карпатах” з численними та детально розробленими маршрутами по Карпатах. Найбільший стаціонарний (“сталий”) табір, що почав діяти з липня 1924 р., розташовувався у Підлютому біля с. Осмолода (тепер Рожнятівський район Івано-Франківської області). Цим, як зазначав С.Левицький, був покладений початок створенню постійного інструкторського осередку, що відіграв визначну роль у розвитку теорії і практики пластового табірництва. Служив він за домівку будь-якому пластунові, що потрапляв до цих країв. В окремих кімнатах знаходили собі притулок мандрівні пластуни, що час від часу заходили з гір. “Місце винаймив Пластові на 100 років за символічні ціну - 1 злотий річно” митрополит Андрей Шептицький. Крім того, він подарував на довічну власність Пласту площу на горі Сокіл та 5 га землі “під розбудову табору новаків” та надавав фінансову допомогу. На знак вдячності за таке благодійництво делегація Верховної Пластової Команди, до складу якої входили С.Левицький, О.Тисовський, А.Пясецький та інші авторитетні пластуни, зустрілася з митрополитом, вручила йому звіт та альбом з світлинами всіх пластових таборів і завірила його про дальше виховання молоді. Андрей Шептицький, в свою чергу, пообіцяв і надалі надавати фінансову допомогу Пластові, “добачаючи в пластових таборах великі цінності для морального й фізичного розвитку молоді”. Пізніше новозбудований табір новаків на Остодорі був названий на честь А.Шептицького.

Слід відзначити, що за прикладом свого митрополита греко-католицьке священство Галичини також активно і всіляко сприяло розвитку “Пласту”. Часто священики виступали в ролі пластових опікунів. Так, завдяки о. А.Добрянському був збережений “Пласт” у Бучацькій гімназії, а пластуни з Снятинської гімназії проводили свою діяльність під керівництвом о. Проца. Багато священиків надавали матеріальну допомогу в час організації таборів (гроші, продукти харчування тощо) та ділянки землі для їх стаціонування. Деякі з них навіть входили до складу старшини таборів, або навіть і очолювали її. Так, у 1928-1929 рр. комендантом табору новаків у Підлютому був священик О.Бучацький.

У таборах, що мали статус крайових, брали участь пластуни та пластунки не лише з Галичини та Волині, а й Закарпаття і навіть Ченстохова і Каліша (Польща). У свою чергу, прикарпатські пластуни були частими гостями закарпатських та відвідували волинські пластові табори. В серпні 1929 р. вони серед 55. тис. інших скаутів світу стали учасниками І-го міжнародного Джемборі в Арров-Парку (Англія).

Крім звичайних пластових таборів, функціонували і спеціалізовані. Так, у 1923 р. в м. Стрию був заснований перший водний пластовий гурток “Бобри”, який від 17 до 24 серпня 1924 р. організував у с. Іванівці на березі річки Стрий перший водний табір для стрийських пластунів. Перший крайовий водний пластовий табір для пластунів Галичини відбувся 23 липня 1927 р. в с. Монастирець над Дністром. Його учасник Є.Полотнюк пізніше зазначав: “Замолоду, бувши учнем гімназії, брав активну участь в “Пласті” і ОУН. Разом з Романом Шухевичем, Ярославом (“Яром”) Гладким, Іваном Сенівим, Мироном Ганушевським, Михайлом Скочилясом та іншими пластунами був співосновником старшопластунського куреня “Чорноморці” й організовував табори водного пластування над Дністром”.

Комендантом першого водного табору був скаут-майстер Ю.Каменський з Рогатина, обозним - старший пластун Я.Гладкий. В ньому проводились заняття: з плавання, на яких кожен пластун зобов’язаний був опанувати хоча б один вид; з веслування, де пластунів вчили техніки водного туризму; з руханки, на яких навчали правильно проводити ранкову гімнастику, рухливі народні ігри та вели спеціальну фізичну підготовку: із в’язання вузлів, де треба було навчитись в’язати понад 30 вузлів і насамперед - мандрівничий, вісімковий, звичайний (“пластовий”), лікарський, ткацький, рибальський, зашморг, подвійний зашморг, піонірський, теслярський, моряцький, купецький, рятівничу петлю, звичайну ключку, затягуючу ключку, потрійну ключку, “скорот” та інші; з табірництва, до якого входило розкладання наметів і ватри різних типів, уміння приготувати їжу в польових умовах тощо.

У святкові дні пластуни проводили культурно-просвітницьку роботу в навколишніх селах - Ісакові, Монастирці, Луці та в інших. Місцеве населення цих сіл досить добре ставилось до пластунів.

Крім водних таборів для пластунів-юнаків, у 1930 р. старшими пластунками першого куреня “Дністрянка” з Тернополя був такий табір, проведений і для пластунок-юначок. Його ініціатором була Галя Мороз. Водні пластові табори як для хлопців, так і для дівчат проводились кожного літа включно до заборони “Пласту” в 1930 р. Для методичної допомоги в їх організації журнал “Український Пласт”, починаючи з 1923 р., регулярно друкував матеріали про те, як проводити водні мандрівки. Зокрема, наводився детальний опис та креслення двох типів човнів (чайок).

Починаючи з кінця 1928 р., І.Чмола в Славську організовував зимові (лещетарські) пластові табори, на яких учив техніки пересування на лижах та проводив лижні мандрівки. З 27 грудня по 3 січня 1930 р. вже проходив другий такий табір. Його комендантом також був І.Чмола. Табір був розрахований на старших пластунів і для того, щоб бути зарахованим до нього, слід було мати вік більше 16 років, дозвіл батьків чи опікунів, лікарську довідку про стан здоров’я, лижний пластовий одяг і одяг для мандрівок, лижі з палицями. В програму таборування входило: оволодіння технікою пересування на лижах, поворотів, підйомів, спусків; табірництво (розкладання наметів і ватри різних типів, приготування їжі в польових умовах, вміння приготувати місце для привалу); надання першої долікарської допомоги; змагання з лижних перегонів та мандрівки. Після закінчення вишколу пластуни складали іспит за програмою таборування, яку вони проходили і їм видавались табірні листки (посвідчення – Я.Л.) єдиної форми.

Непересічним явищем розвитку пластового таборування став факт проведення у серпні 1930 р. першого ‘‘сеніорського‘‘ табору під керівництвом основоположника “Пласту” О.Тисовського і Начального Пластуна професора С.Левицького. Його учасниками були: Т.Білостоцький, М.Блозовський, С.Гайдучок, Р.Клос, М.Горбовий, С.Гупаловський, Г.Павлюх, Я.Падох, професор Поліха, С.Костів-Коч, І.Чмола та інші.

Табори, зазвичай, відвідувало чимало гостей як від української громадськості краю, так і з-за кордону. Так, у 1928 і 1929 рр. табір у Підлютому проходили вишкіл німецькі скаути.

У 1929 р. дівочий табір у Підлютому відвідала редактор коломийського журналу “Жіноча доля” О.Кисілевська. В своєму нарисі “Вражіння з подорожі і побуту в жіночім пластовім таборі на Соколі” вона детально показала життя, побут, навчання та виховання пластунок. Розкриваючи роль “Пласту” у вихованні підростаючого покоління, вона писала, що “Пласт виховує молодь у релігійному дусі, пошані до Бога і його заповідей, любові до своїх батьків і старших, готовності допомогти іншим. Крім того, він формує характер, скріплює моральну силу, дисциплінує їх. Пласт робить це все не силою, наказами чи заборонами, не нудним моралізаторством, а пластовим товариським співжиттям, піснею, грою, товариською гутіркою, моральним впливом, спільною радісною молитвою...”. У названі форми роботи органічно вплітались як читання лекцій з історії та географії України, так і вивчення народних пісень і танців, народних ігор та забав, збір історико-краєзнавчих та фольклорно-етнографічних матеріалів, обов'язкове відвідування церкви.

Доречно підмітити про те, що навіть під час війни 1942 р. учні української гімназії проходили тижневий пластовий табір у с. Ямній та Пасічній. Цей табір відвідали С.Левицький, В.Кубійович, О.Тарнавський, М.Лепкий та ін.

Поряд з таборуванням основною формою туристично-краєзнавчої роботи в “Пласті” були і мандрівки рідним краєм. Один з керівників “Пласту” О. Іванчук підкреслював, що мандрівки та екскурсії сприяють фізичному розвитку та зміцненню здоров’я, виховують духовно і естетично, оскільки “природа зі своїми родами життя, формами краси, зі своєю історією, географією та неумолимими правами, стає тепер для чоловіка головною підставою його духовної освіти”.

До програми всіх пластових таборів обов’язковим елементом входили одно- і багатоденні мандрівки. Для їх здійснення “улюбленими місцями служать, окрім Горганів (Висока, Сивуля), також Скит Манявський. Чимало є таких пластунів, що стрічали схід сонця на Говерлі та блукали на розточу обох Черемошів”. Для юних пластунів взірцем стало те, що багато старших пластунів були вояками УСС і брали активну участь у боротьбі за незалежність України. На їх прикладі вони теж готувалися до служби своєму народові, до збройної боротьби за відновлення української державності.

Свідомість цього обов’язку та спогади січових стрільців про бої на г. Маківці, г. Ключі та інших гірських вершинах постійно кликали пластунів у мандрівки, щоб краще підготуватися до нових випробувань. Кращої школи патріотизму для підростаючого міжвоєнного покоління годі було шукати. З цього приводу відомий український історик І.Крип’якевич писав: “Мандрівки вчать патріотизму. Тільки той, хто власними ногами перейшов частину свого краю, на власні очі побачив його природу, оселі мешканців, відчуває сердечно близький зв’язок з рідною землею, її минулим і сучасним. Він зрозуміє, що таке Вітчизна”.

Перша післявоєнна мандрівка пластунів відбулася у червні 1920 р. на гору Парашку. Здійснили її члени стрийського куреня під керівництвом вчителя Ю.Мінка, а 5 по 17 липня 1921 р. яворівські пластуни під керівництвом І.Чмоли провели мандрівку за маршрутом Явір - Судова Вишня - Нагуєвичі - Борислав - Угрин - Козова - Бубнище - Явір. Цього ж року вперше було проведено дві спільні мандрівки львівських та стрийських пластунів у одностроях. Перший їхній маршрут проліг з м. Стрия через Корчин на г. Парашка до могил УСС. Ця мандрівка була розрахована на два дні з нічлігом у мисливській митрополичій палаті А.Шептицького в Корчині. Другий маршрут був спрямований зі Стрия на г. Маківку. Керівниками мандрівок були О.Тисовський та вчителі Д.Коринець і О.Сілецький.

Провідники пластового руху розуміли, який вплив мають мандрівки на виховання підростаючого покоління та й “саме розташування Підкарпаття й велика кількість давніх і зовсім свіжих пам’яток нашого минулого заохочували до мандрівки по цьому гарному клаптику землі української, проміряній ногами й вичарованій в творах великим І.Франком”. Пластова молодь Галичини знала про це достеменно, бо вірш І.Франка “Сонце по небі колує” став гімном українських пластунів-мандрівників, а вірш “В дорогу” став другою частиною пластового гімну. В знак пошани до великого Каменяра свою першу тижневу мандрівку курінь “Лісові чорти” провів з 7 по 14 липня 1922 р. саме за маршрутом, яким колись ходив І. Франко: м. Стрий - м. Борислав - с. Урич - с. Розгірче - с. Бубнище - м. Болехів. Пізніше вона була описана одним із її учасників у циклі віршів “Прогульки Лісових чортів”.

Починаючи з 1923 р., мандрівки пластової молоді (як дводенні, так і багатоденні) набирають масового характеру. Наприклад, один гурток з 5 куреня “десять днів мандрував безлюдними дикими верхами Горганів”, а інший під керівництвом С.Каратницького та опікуна І.Криницького “повний місяць мандрував верхами Горган і Чорногори та селами Гуцульщини”. Неординарною за своїм маршрутом, складністю та результативним вислідом є мандрівка, проведена того ж року С.Каратницьким з чотирма пластунами. Вона пролягла через такі пункти Українських Карпат: с. Осмолода - г. Грофа - г. Паренка - г. Попадя - ур. Сплай - г. Висока - г. Ігровище - с. Гута - г. Ріпна - г. Чортка - Бухтивецький водоспад - Манявський водоспад - с. Манява - с. Сливки - с. Перегінськ. Після завершення мандрівки цей маршрут С.Каратницький детально виклав пройдений кілометраж за день, а також дав опис стежок, потічків, річок та висоту вершин тощо. Крім того, С.Каратницький описав проїзд до початку маршруту та шлях повернення після його завершення. Вказаний маршрут був пройдений за 6 днів і мав протяжність понад 160 км. За сьогоднішніми нормативами така мандрівка другої категорії складності. Для того, щоб її пройти, потрібно було мати відмінну фізичну і технічну підготовку. Звіт про цю мандрівку було опубліковано в числах 6-8 журналу “Український Пласт” за 1924 р.

Багатоденні мандрівки були проведені у 1924 р. в пластовому таборі в с. Підлютім. Пластуни вирушили трьома групами: перша група під керівництвом І.Чмоли пішла за маршрутом: г. Висока - г. Ігровище - г. Сивуля - с. 3елена - г. Довбушанка - г. Хом’як - м. Яремче - с. Манява. Друга група під керівництвом В.Каменецького пішла за маршрутом г. Висока - г. Ігровище - с. Гута - с. Пороги - с. Кричка - с. Манява. Третя група під керівництвом І.Водяного подалася на с. Ясень - с. Пороги - с. Кричка - с. Манява. Всі групи зустрілися в Маняві 26 липня і того вечора провели спільну “ватру” у Скиті Манявському. Наступного дня три групи через с. Ясень повернулися до с. Підлютого.

Для здійснення цих мандрівок пластуни були розподілені на три групи. Розподіл був проведений за ознаками фізичного розвитку і технічною підготовленістю учасників. Кожній з цих груп був запропонований маршрут. Перша група за чотири дні пройшла понад 100 км., чим засвідчила свою високу фізичну підготовленість. Така фізична підготовленість була не тільки в юнаків, але й у дівчат. Наприклад, колишня пластунка Є.Кулинич писала, що під час літніх канікул пластунки проводили тривалі походи в Крилос, Яремче, Бубнище. Кожного дня проходили 20-30 кілометрів. Ночували в школах, у священиків, а деколи в гірських печерах. Під час походів зустрічалися з гуцулами, вивчали їх побут, мистецтво, одяг, збирали сувеніри.

З часом у “Пласті” почали практикуватися мандрівки декількох куренів одночасно, що давало змогу обмінюватися набутим туристичним досвідом. Так, 5 серпня 1926 р. “5-тий курінь старших пластунів “Довбушівці” відбував спільні мандрівки по Карпатах, а головне брав участь у зустрічах на шпилі Говерли - з закарпатськими пластунами... Після такої зустрічі пограничні стовпи на Говерлі змінювали свої символи і написи, замість - як перше - орла і літери “П” з одного боку та лева і літер “ЧСР” з другого, - з’явилися з обох боків тризуби і повні написи “Україна”. Важко переоцінити національно-патріотичне виховне значення цього моменту.

Цікавою сторінкою в історії пластового мандрівництва є участь у ньому скаутів з інших країн, а, зокрема, німецьких. У серпні 1928 р. німецькі пластуни, гостюючи в пластовому таборі в Підлютому, здійснили одноденну прогулянку на г. Високу та г. Ігровище. Крім того, “звиділи вони ще Станиславів, Яремче, Ворохту, через Говерлю, Шпиці, оглянувши Чорногору, перейшли на Гуцульщину”, а у 1929 р. 9 німецьких та 3 українських пластунів здійснили мандрівку за маршрутом м. Галич - м. Калуш - с. Брошнів – с. Підлюте (тут вони відвідали пластовий табір), а потім помандрували на г. Високу - г. Ігровище - г. Сивулю - г. Боярин - м. Яремче - с. Микуличин - с. Ворохту - г . Говерлу - г. Туркул - г. Шпиці - г. Піп Іван - с. Бистрець - с. Жаб’є - с. Яворів - м. Косів. Пішохідна частина цього маршруту становила понад 170 км., яку вони пройшли за 7 днів.

З 1 липня 1929 р. проходив тритижневий мандрівний табір за маршрутом “Підлюте - Висока - Ігровище - Сивуля - Клива - Попадя - Піскава - Яворова - Кичера - Мшана - Яйце - Людвіківка - Магура - Лихобора - Маківка”. У цій мандрівці взяли участь С.Бандера, С.Охримович, Я.Петріна, І.Галій, Б.Чехут, Л.Сенишин, О.Грицак, Я.Падох, Є.Пеленський, В.Дармохвал, С.Янів, С.Новицький, С.Березовський, О.Каратницький та інші. Біля Осмолоди мандрівничий табір зустрівся з празькими пластунами, які передали українським пластунам скаутську літературу.

З 1927 р. в “Пласті” почали проводитись водні мандрівки під керівництвом Я.Гладкого, Я.Рака, П.Савчинського. Але для їх масового практикування не було належних умов. По-перше, дуже дорого коштували каяки та човни; по-друге, гірські річки дуже швидкі та мілкі; по третє, весняні повені міняли не лише глибину річок, але нерідко і їхні русла, що утруднювало створення точної лоції річок; по-четверте, труднощі та незручності транспортування човнів чи каяків до і після мандрівки.

Проте, незважаючи на всі ці труднощі, водний туризм у “Пласті” розвивався, піднімався до професійного рівня. З кожним роком збільшувалася кількість учасників, тривалість і складність водних мандрівок, освоювалися нові райони їх проведення.

У 1927 р. група в складі Б.Чехута, С.Каратницького (члена Виділу туристичного товариства “Чорногора”), Ю.Гошовського та інших стрийських пластунів, здійснила свою першу водну подорож з м. Стрий по р. Стрий до м. Жидачева. За два дні вони подолали понад 40 км. Маршрут був важким, бо річка була мілка і в багатьох місцях доводилося човен переносити.

Наступного року члени 5-го стрийського куреня під керівництвом Я.Рака в складі шести учасників (Я.Рака, В.Найди, В.Тижбіра, С.Мішкевича, В.Левицького і О.Грицая) здійснили 10-денну мандрівку по річці Стрий і вниз Дністром до м. Заліщиків.

У 1928 р. пластуни 5-го стрийського куреня під керівництвом П.Савчинського та п’яти учасників (Л.Ребета, Я.Бойдуника, О.Улицького, Я.Салдана, Р.Кухти) здійснили першу комбіновану водно-пішохідну мандрівку за маршрутом: м. Стрий - р. Стрий - р. Дністер - м. Заліщики, а далі пішки на м. Чортків - с. Копичинці та міста Теребовлю - Підгайці - Галич - Журавно - Стрий. За 10 днів учасники цієї комбінованої мандрівки подолали 170 км. човном та 260 км. пішки.

Остання водна мандрівка пластунів відбулася влітку 1930 р. по річках Стрий та Дністер до Галича у складі М.Сидора, О.Улицького, О.Нагорняка, Р.Гіщака, Ю.Іванчука, Т.Поточняка, Р.Лебедовича, Б.Веселовського, Л.Скасківа та Р.Ганкевича, які після цієї мандрівки стали учасниками водного пластового табору. У липні цього ж року пластуни куреня “Лісові Чорти” здійснили водну багатоденну мандрівку на Полісся.

З 1929 р. у “Пласті” почали практикуватись лижні мандрівки, організатором яких вважається І.Чмола. Так, у січні цього року під його керівництвом пластуни здійснили 4-денну мандрівку за маршрутом: Славськ - г. Ільза - г. Плішки - г. Ільза - г. Решітки - г. Буковець - г. Ялин - г. Марадиків - с. Лавочне - г. Тарнавка - с. Славськ.

При проведенні лижних мандрівок пластуни користувалися особистим та груповим спорядженням. До особистого спорядження входили: наплечник, запасний одяг, коц, “черевики або півчеревики, добре підкуті”, запасні шкарпетки, речі особистої гігієни (рушник, мило, зубна паста, щітка), “прибори для чесання і гоління”, голка, нитка, теплий светр, запасні шнурки, ложка, миска, горнятко, олівець, зошит. Групове спорядження включало: шатра (намети) 3-4-місні, пилку, сокиру, казанки, лопатку, гітару, компас, ліхтарик, мотузку, аптечку, свічки, ремонтний набір (цвяхи, дратва, дріт, шматки шкіри і брезенту, ґудзики, шило), топографічні мапи”.

Аналіз архівних матеріалів свідчить, що в таких пластових мандрівках ставилась і досягалася мета фізичного розвитку і загартування їх учасників, а головне - формування в них високих морально-вольових якостей.

Підготовка до мандрівки передбачала виділення таких етапів, як визначення та розподіл обов’язків, вибір і затвердження маршруту, матеріально-технічне забезпечення, загальна, психологічна та спеціальна підготовка. Рух групи на маршруті включав в себе: техніку і тактику пересування, орієнтування на місцевості, організацію привалів та нічлігів, розкладання вогнищ та наметів, організацію харчування в польових умовах, охорону природи, краєзнавчу та суспільно корисну роботу. Основи безпеки включали: медичний огляд, профілактику захворювань і травматизму, особисту гігієну та долікарську допомогу. Для будь-якого типу мандрівок важливим правилом було дотримання розпорядку дня, режиму харчування, особистої гігієни та дисципліни.

Отже, техніка безпеки мала важливе значення при проведенні мандрівок, і її завжди дотримувались. Вся діяльність “Пласту”, зокрема мандрівні походи його частин, перебували під пильною і недоброзичливою увагою польської влади. Не раз у найрізноманітніших формах їм чинилися перешкоди, за участь у них пластуни піддавалися переслідуванням. Про це свідчить уривок спогадів пластуна Дмитра Попадинця: “Відбували ми одну двохденну прогулянку-вимарш, мабуть, на Івана Купала або Петра і Павла з варінням вечері, сніданку і обіду, ватри і нічлігу, зі всіма ритуалами, іспитами вмілости і теренової гри. Пам’ятаю, що сестри Стефа і Галя Петровські з Цуцилова прибули до табору із своїми двома гуртками пізнього вечора. За цю прогульку, а особливо за ватру (“вогонь в лісі та ще й ніччю”) я мав адміністративне переслідування в старостві на донесення поліції, але за виясненням доктора Николайчука (адвокат Николайчук був опікуном і благодійником “Пласту” в Надвірній) мене виправдано”.

У практичній діяльності “Пласту” часто відбувались зльоти (зустрічі) пластових куренів Галичини, на яких проводилися спільні спортивні та культурно-просвітницькі заходи. Згідно з наказом Верховної Пластової Команди, що була обрана на Верховнім Пластовім З’їзді і діяла під проводом С. Левицького, було прийнято рішення: першу крайову пластову зустріч (зліт – Я.Л.) провести 12-14 липня 1924 р. на Писаному Камені біля Косова. На неї прибули пластуни зі Львова, Станіславова, Перемишля, Стрия, Яворова, Золочева, Калуша, Тернополя та Косова. Всі учасники зустрічі розташувалися в наметах, які вони привезли з собою. Комендантом цієї першої загальнокрайової пластової зустрічі був С.Левицький, обозним - старший пластун Є.Кульчицький, діловодом та відповідальним за святкові ватри - П.Косіцький. Приймав гостей на зустрічі організатор косівського пласту М.Горбовий.

До програми проведення зустрічі ввійшли: табірництво, вправи з сигналізації (азбука Морзе) і проведення двох “ватр”, на яких виступали голова Верховної Пластової Команди професор С.Левицький, редактор журналу “Український Пласт” професор І.Чепига та ін. У перший день зустрічі, 12 липня, о 19.00 сурмач заграв збір біля “Ватри Великої Ради”, де всі учасники вишикувалися виконали пластовий гімн, а після нього - кілька січових пісень, після чого старший пластун П.Студинський виголосив реферат “Про єдність і довіру в Пласті”, а один з членів куреня “Лісові чорти” - уривок поеми І.Франка “Мойсей” та вірш “З прогульки Лісових чортів”. На завершення професор І. Чепига прочитав доповідь про пластову пресу. В кінці всі виконали гімн “Ще не вмерла Україна” та молитву “Боже великий, єдиний...” і о 22.00 год. сурмач заграв “Спочинь”.

На другий день, відразу ж після сніданку, розпочалися змагання з табірництва, до програми яких входило: розкладання ватри, встановлення намету, застосування пластових палиць, в’язання вузлів, долікарська допомога. Друга половина дня також була присвячена змаганням, але вже з сигналізації азбукою Морзе, де потрібно було на швидкість прийняти та передати команди, які запропонують судді.

Після вечері учасники зібралися біля “Ватри”, де по черзі виконували гімн, пластові і непластові пісні, читали вірші, доповіді про пластове життя, заслухали виступи С.Левицького “Про перешкоди в Пласті” і М.Горбового “Про закриття Пласту в Косові”. Після цього пластуни виконали ряд групових акробатичних номерів під супровід флейти та виконали гімн “Ще не вмерла Україна” й молитву “Боже великий, єдиний...” .

Третій день зустрічі, 14 липня. Підйом о 7.00, ранкова зарядка, водні процедури, сніданок, а після цього - зняття табору та прибирання території. 11.00 - загальне шикування, С.Левицький виголошує прощальну промову. Всі учасники зустрічі виконують гімн “Ще не вмерла Україна” та пластовий гімн, спільно сфотографувались і вирушили у зворотню дорогу.

Так, архівні документи, які були нами опрацьовані, передають порядок та атмосферу проведення першої загальнокрайової пластової зустрічі на Писаному Камені. Друга така зустріч відбувалася з 2 по 6 серпня 1925 р. в районі села Бубнище біля скель Довбуша. На ній були присутні 205 учасників з усіх міст Галичини та делегати з Закарпаття і Волині. Вона своєрідно “увійшла в історію української карпатської альпіністики: на недоступній прямовистій скелі “Вежа” два пластуни вивісили синьо-жовтий прапорець, знявши австрійський жовто-чорний, приміщений там тирольцями в час першої війни. А були це Роман Шухевич (пізніше - героїчний командир УПА) та Іван Сенів”. Цю символічну національно-патріотичну акцію можна вважати зародженням альпінізму на теренах Галичини. Перед зустріччю пластуни провели мандрівку Чорногорою, Горганами і Бескидами. Керівництво нею Верховна Пластова Команда доручила І.Чмолі, який зі своїми пластунами прийшов пішки з м. Яворова. На спільній ватрі він оголосив переможців перших крайових змагань між куренями в 1924/1925 навчальному році. Ними став 5-й стрийський курінь. Йому Верховна Пластова Команда надала статус старшопластунського куреня і право після закінчення зустрічі очолити похід всіх учасників на г. Маківка. У складі стрийського куреня був і С.Бандера. Маршрут цього походу проліг таким чином: г. Ключ - г. Кам’янка - м. Сколе - с. Зелем’янка - с. Гребенів - с. Тухля - г. Маківка. Досягнувши гори, пластуни цілий день впорядковували цвинтар вояків УСС, а наступного дня стали учасниками церковно-громадської маніфестації.

Третя загальнопластова зустріч відбулася у липні 1926 р. на горі Сокіл біля Підлютого. На ній були присутніми 300 пластунів та понад тисячу жителів навколишніх сіл.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Етіологія. 15 страница	\|	Хвороба Піка і її нейрофізіологічна діагностика

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.055 сек.