Підходи

У теорії та практиці побудови й управління портфелем цінних паперів існують два підходи: традиційний та сучасний. У плані традиційного підходу напрацьовано низку певних правил і методів щодо раціональної поведінки інвестора на ринку цінних паперів. Наведемо короткі формулювання деяких з них.
Структура портфеля акцій: третина — великі компанії, третина — середні компанії, третина – невеликі компанії.

Номенклатура портфеля акцій: портфель мають складати акції не менш як 12 компаній.

Капітал необхідно розподіляти між різними сферами діяльності, джерелами прибутку.

«Правило п’яти пальців»: одна акція з п’яти приносить збитки, три — досягають цілей (відповідних їм сподіваних норм прибутку), ще одна — підвищений успіх.

«Золоте правило інвестування»: купувати треба дешево, а продавати — дорого. У рамках традиційного підходу наявні фундаментальний та технічний аналіз. Фундаментальний аналіз в якості основи для інвестиційної стратегії використовує аналіз фінансового стану емітента цінного паперу (ЦП), представленого у фінансових звітах корпорацій. Такий аналіз вимагає широкої диверсифікації паперів щодо різних галузей та орієнтує на придбання цінних паперів відомих, таких, що добре зарекомендували себе, компаній, які забезпечать у майбутньому найвищий прибуток, з урахуванням більш високої ліквідності цих паперів. Технічний аналіз базується переважно на аналізі щоденних біржових котирувань того чи іншого ЦП, намагаючись передбачити майбутню поведінку його ціни. При цьому рішення щодо купівлі чи продажу приймається згідно з отриманим прогнозом.
За традиційним підходом основна увага приділяється аналізу поведінки окремо взятого активу (акції, облігації тощо конкретного виду) та його вартості як основній та єдиній характеристиці активу. А тому можна стверджувати, що традиційний підхід не враховує (принаймні, у явному вигляді) чинник ризику. У той же час ризик відіграє важливу роль під час прийняття інвестиційних рішень. Придбання ЦП (передусім звичайних акцій) безумовно є фінансовою операцією, обтяженою суттєвим ризиком, оскільки їх норми прибутку зазнають коливань.

У рамках сучасного підходу теорія портфеля базується на використанні економіко-математичного моделювання, статистичних і математичних методів і вимагає відповідного забезпечення (насамперед математичного та комп’ютерного). Центральна проблема в ній полягає у виборі структури портфеля, тобто сукупності активів. При цьому, аналізуючи як окремі активи, так і їх портфель, ураховуються два найважливіші чинники: сподівана норма прибутку та ступінь ризику. У процесі аналізу здійснюється кількісне оцінювання рівня ризику. Такий підхід є багатовимірним, як з позиції сукупності активів, що утворюють портфель, так і з позиції множини характеристик, використовуваних у їх аналізі. Суттєвим моментом у сучасній теорії портфеля є врахування взаємних кореляційних зв’язків між нормами прибутку активів. Саме це врахування дає змогу здійснювати ефективну диверсифікацію портфеля, яка сприяє суттєвому зменшенню ризику портфеля порівняно з ризиками активів, що його утворюють.
Процес вибору портфеля з оптимальною структурою має базуватися на вирішенні двох проблем. Перша — це визначення множини ефективних портфелів (таких, що за фіксованого рівня ризику мають найбільшу сподівану норму прибутку, а за фіксованої сподіваної норми прибутку — мінімальний ступінь ризику). Друга проблема — це вибір серед ефективних портфелів такого, який враховував би об’єктивні вимоги інвестора та його суб’єктивні особливості (наприклад, ставлення до ризику).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Портфельна теорія: етапи розвитку, підходи, припущення.	\|	Знаходження середньозваженості вартості капіталу.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.