Предмет психології як науки

Наукові та життєві психологічні знання

Ще задовго до становлення психології як науки люди знання закріплювались, передавались від покоління до покоління у мові, пам’ятках народної творчості. Психологічні знання вбирали казки, притчі, прислів’я, приказки. Наприклад, прислів’я «Краще один раз побачити, ніж десять разів почути» свідчить про переваги зорового сприймання і запам’ятовування перед слуховим; а прислів’я «Звичка – друга натура» говорить про роль закріплених звичок.

Життєві психологічні знання можуть бути досить обширними, вони до певної міри допомагають людині, інколи у певних межах є правильними і відповідають дійсності. Так, кожен із нас із дитинства вміє «читати» за зовнішніми проявами – мімікою, жестами, інтонацією, особливостями поведінки – емоційний стан іншої людини. Тобто кожен – по-своєму психолог, оскільки в суспільстві неможливо жити без певних уявлень про психіку людей. Однак в цілому ці знання позбавлені систематичності, глибини, доказовості.

Основні відмінності життєвих психологічних знань від наукових полягають у наступному:

- життєві знання конкретні, прив’язані до конкретних ситуацій, людей, задач; наукова психологія прагне до узагальнення, тому використовуються відповідні поняття;

- життєві психологічні знання мають ситуативний характер, це зумовлено способом їх отримання – випадковим досвідом і його суб’єктивним аналізом на несвідомому рівні; наукове знання базується на висуненні гіпотез і перевірці висновків, отримані знання раціональні та усвідомлені;

- життєві психологічні знання передаються з великою складністю, а часто їх передача неможлива (Ю. Гіппенрейтер: «Вічна проблема «батьків і дітей» полягає якраз у тому, що діти не можуть і навіть не хочуть переймати досвід батьків»); у науці знання акумулюються і передаються легше;

- методи отримання знань: у життєвій психології – обмірковування і спостереження, у науковій – основний метод – експеримент;

- наукова психологія володіє різноманітним, широким фактичним матеріалом, недоступним у всьому обсязі жодному носію життєвої психології.

Таким чином, прагнення людини до пізнання невідомого та необхідність прогнозувати поведінку інших у тих чи інших обставинах потребували наукових, тобто об’єктивних та достовірних знань про психіку людини.

Психологія має тривалу історію свого розвитку – з часів античності (розвивалась у межах філософії) і до наших днів. При чому становлення психології як самостійної науки пов’язують з кінцем ХІХ століття, коли активно розвивалась природнича наука. Офіційним роком заснування психології як самостійної науки вважають 1879, коли в Німеччині у місті Лейпциг Вільгельм Вундтвідкрив першу психологічну лабораторію. У ній вивчались відчуття, сприймання, час реакцій людей на різні подразники. Відразу зазначимо, що предмет вивчення психології протягом історії її розвитку змінювався.

За зміною предмету вивчення психології у її розвитку виокремлюють такі періоди:

а) з античних часів до середини ХVІІ століття – предмет вивчення – душа: у працях відомих філософів (Геракліт, Демокрит, Аристотель, Платон, Анаксагор та ін.) ідеться про співвідношення душі й тіла, про складові душі, про її властивості, рівні розвитку тощо;

б) із середини ХVІІ століття до кінця ХІХ століття – предмет вивчення – свідомість: визначення свідомості як предмету психології бере свій початок з ідей Рене Декарта про те, що найсуттєвішим є те, що думає людина, переживає у кожен конкретний момент часу, а отже, досліджувати треба свідомість.

Як метод дослідження запропонував інтроспекцію – самоспостереження. Вважав, що тільки сама людина може пізнавати себе;

в) початок ХХ століття – предмет вивчення – поведінка: поведінка як предмет психології постала у зв’язку з дослідженнями американських учених Едварда Лі Торндайка, Джона Брадауса Уотсона та ін. Вони звернули увагу на те, що вивчення свідомості з допомогою інтроспекції не дає достовірних результатів та ставить під сумнів їх об’єктивність. Тому вивчати потрібно те, що можна досліджувати з допомогою об’єктивних методів, наприклад, спостереження, а саме – поведінку;

г) ХХ століття і до наших днів – предмет вивчення – психіка, психічні явища. Нині предметом вивчення психології є психіка та психічні явища як окремої людини, так і таких, що спостерігаються у групах.

Психіка – це властивість високоорганізованої живої матерії, яка полягає в активному відображенні суб’єктом об’єктивного світу, у побудові суб’єктом картини цього світу і регуляції на цьому підґрунті поведінки та діяльності.

Психічні явища на рівні окремої людини поділяються на такі види:

1) психічні процеси (первинні регулятори поведінки людини, мають динамічні характеристики: тривалість, стійкість, на їх підгрунті формуються певні стани, знання, уміння і навички людини):

- пізнавальні – процеси, пов’язані зі сприйманням і переробкою інформації: відчуття, сприймання, пам’ять, уява, мислення, мовлення, увага;

- емоційні: емоції, почуття;

- вольові: воля (найбільш яскраво проявляється у ситуаціях, пов’язаних із прийняттям рішень, подоланням труднощів, управлінням своєю поведінкою);

2) психічні властивості (це найбільш істотні особливості особистості, що забезпечують певний кількісний і якісний рівень діяльності й поведінки людини): спрямованість, темперамент, здібності, характер;

3) психічні стани (характеризують стан психіки в цілому; мають свою динаміку: тривалість, стійкість, інтенсивність; впливають на хід результат психічних процесів і можуть сприяти чи гальмувати діяльність): піднесення, пригнічення, страх, бадьорість, сум, стрес, релаксація та ін. Яскрава особливість психічних станів – динамічність (виняток становлять психічні стани, зумовлені патохарактерологічними особливостями або домінуючими характеристиками особистості).

Рівень розвитку психічних властивостей, особливостей розвитку психічних процесів, психічні стани, що переважають у людини, складають індивідуальність людини (її неповторність).

Психічні явища на рівні групи поділяються на такі види:

1) психічні процеси: спілкування, міжособистісне сприймання, міжособистісні стосунки та ін.;

2) психічні властивості: організованість, стиль керівництва, ефективність діяльності та ін.;

3) психічні стани: конфлікт, згуртованість, психологічний клімат, відкритість чи закритість групи, паніка та ін.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Визначення психології як науки, її значення, основні принципи, завдання	\|	Зв’язок психології з іншими науками

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.009 сек.