Міфологічна логіка страшилок

Міфологічна логіка дитини активізується приблизно в шестилітньому віці, коли діти задають запитання, наприклад, про таємничість буття, про невідворотність смерті, на які дорослі не знаходять відповіді: чому люди помирають, чому помирають не лише старі, а й молоді й навіть діти.

Страшні історії виникають внаслідок колективного пошуку дітьми відповідей на запитання, які їх тривожать і на які індивідуальна логіка маленької особистості відповісти не може. У таких випадках діти послуговуються міфологічним мисленням, так званим прийомом бриколажу (термін Клода Леві-Строса), коли дитина оперує не сучасними поняттями, а вже відомими їй образами й знаками, за аналогією об'єднуючи їх відповідно до ситуації в нові сполуки через низку перетворень.

Сучасна дитяча міфологія, невід'ємною складовою якої є страшилки, послуговується джерелами міфології, фольклору та сучасного мистецтва дорослих (розповіді про привиди, смерть, демонічних персонажів тощо); черпає матеріал із засобів масової комунікації (новини та фільми жахів), а також побуту й норм поведінки міської культури. У міфологічні сюжети страшних історій вплітаються вимоги й погрози дорослих, які діти чують у ранньому віці: «Коли я була маленькою, мама йде на роботу, а я дуже плачу, хочу йти з мамою. А бабуся Надя каже, що не можна плакати, бо маму вкрадуть, а мене продадуть. Тому я вже не плачу”. Або: “Старша сестричка каже: «Сиди тихо, бо прийде зелена тітонька і забере мене з собою, де буде заставляти мене плакати». Я дуже боюсь цієї тітоньки, тому й сиджу тихо”.

Дитяче уявлення про навколишню дійсність невіддільне від фантазії, тому погрози дорослих у текстах страшилок здійснюються: “Один хлопчик (ви його не знаєте) завжди плакав за мамою. Йому казали, щоб він не плакав, бо перетвориться у дівчинку. А він не повірив і кожного дня плакав. А потім, Бах! І перетворився у дівчинку і зараз плаче ще більше”. Або: “Якщо ви будете багато плакати, то коли станете бабусею, будете як Баба-Яга. Баба-Яга в дитинстві була дуже вразливою дівчинкою, але багато плакала і потім перетворилася у Бабу-Ягу”.

Наявність у страшилках сучасних побутових реалій дає підстави дослідникам інтерпритувати їх як породження ХХ ст.: “Дату виникнення цих історій можна вирахувати з точністю до п’ятирічки. Рік 1934 і інші... Не лише сталінська м’ясорубка відобразилася в цих історіях, а й дефіцит, коли ніяких штор, окрім чорних, ніяких рукавичок, окрім червоних, у магазинах не було. Без перебільшення по цих розповідях можна вивчати новітню історію СРСР”[69, с. 53].

Вдома дитина може одночасно співіснувати в двох різних реальностях – у звичному світі оточуючих предметів, де розпоряджаються і оберігають дитину дорослі, і в уявному власному світі, накладеному поверх буденності. Він теж реальний для дитини, але невидимий для інших людей. Відповідно для дорослих він недоступний. Хоча одні й ті ж предмети можуть бути в обох світах відразу, маючи, однак, там різні сутності. Ось начебто просто чорне пальто висить, а подивишся – наче хтось страшний.

У цьому світі дитину захистять дорослі, в тому вони допомогти не можуть, тому що туди не вхожі. Тому, якщо в тому світі стає страшно, треба швидше бігти в цей, та ще й голосно кричати: «Мамо!» Іноді дитина сама не знає, в який момент зміняться декорації і вона потрапить в уявний простір іншого світу – це буває несподівано і миттєво. Звичайно, частіше так трапляється, коли дорослих немає поблизу, коли вони не утримують дитину в повсякденній реальності своєю присутністю, розмовою.

Для більшості дітей відсутність батьків вдома – важкий момент. Вони відчувають себе залишеними, беззахисними, а звичні кімнати та речі без дорослих як би починають жити своїм особливим життям, стають іншими. Так буває вночі, в темряві, коли відкриваються темні, потаємні сторони життя фіранок і шаф, одягу на вішалці і дивних предметів, яких дитина раніше не помічала.

Якщо мама пішла в магазин, то деяким дітям навіть удень страшно поворухнутися в кріслі, поки вона не прийде.

Дитина відчуває себе беззахисною, якщо їй, як їй здається, недостатньо люблять, часто засуджують і не визнають, залишають надовго на самоті, з випадковими чи неприємними людьми, кидають одну в квартирі, де є чимось небезпечні сусіди.

Оскільки тема захищеності будинку і страшних фантазій актуальні практично для всіх дітей певного віку, вони знаходять своє відображення в дитячому фольклорі, в традиційних страшних історіях, які усно передаються від покоління до покоління дітей.

Висновки.Отже, парадигматичний аналіз концепту “страх” і традиції лякати в дитячій культурі дає право стверджувати, що на основі успадкованих архетипних образів підсвідомості, традиційного світобачення, певного життєвого досвіду (почуте від дорослих, побачене в реальності чи сні) діти наповнюють новим змістом сталі міфологічні й фольклорні структури, продукують різноманітні сюжети настрашок і картин жахів, у яких діють вигадані істоти-злотворці, представника потойбіччя, що знищують своїх жертв. Прагматична мета жанру настрашок – допомогти дітям колективно перебороти свої страхи, навчитися керувати своїми емоціями.

Незважаючи на поширення жанру серед дітей, його дослідження в українській фольклористиці далеке від завершення. Окрім містичних, варто виокремити й настрашки соціального змісту, які чекають на увагу науковців. Фольклористи й студенти філологічних факультетів ведуть активну збирацьку роботу, проводиться систематизація творів цього жанру. Але для повного з’ясування проблеми настрашок необхідна подальша робота, направлена на осмислення жанру.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Проблема класифікації страшних історій	\|	МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ОПИТУВАННЯ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.002 сек.