• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Козацтво, як впливовий чинник міжнародного життя. 1 страница

Для довідок

Рр.

Видана масовим тиражем в

Основна

рекомендована література

1.Баран В. Україна 1950 – 1960-х.: еволюція тоталітарної

системи. – К., 1996.

2.Баран В.,Даниленко В. Україна в умовах системної кризи.

/1946 – 1980-і роки/ .- К., 1999.

3.Бойко О.Д. Історія України.- К.,2003.

4.Борисенко В. Курс української історії.- К.,1997.

5.Верстюк В.,Дзюба О.,Репринцев В. Україна від найдавніших

часів до сьогодення. Хронологічний довідник. –

К.,1995.

6.Винокур О., Трубчанінов С. Давня і середньовічна історія

України. – К.,1996.

7.Грицак Я. Нарис історії України. Формування модерної

української нації Х1Х – ХХ століття. – К.,1996.

8.Грушевський М. Історія України-Руси. В 11 т.12кн. – К.,

1991-1998.

9.Давня історія України .Т.1 –К., 1997.

10.Історія України. Львів.1998.

11.Історія України. Навчальний посібник. К., 2002.

12.Кісь Я.І,Педич В.П.,Шокалюк О.І. Історія України.Курс

лекцій в запитаннях і відповідях. - Івано-

Франківськ, 2002.

13.Котляр М.,Кульчицький С. Довідник з історії України. –

К.,1996.

14.Кучма Л.Д. Україна – не Росія. - К.,2003.

15.Литвин В. Україна на межі тисячоліть./1991 – 2000 рр./ -

К.,2000.

16.Литвин В. Україна : хронікка поступу. 1991 – 2001. –

К.,2001.

17.Новітня історія України.1900 – 2000. К., 2000.

18.Рибалка І. Історія України.- Ч.1.- Харків,1995;Ч.2.-

Харків,1997.

19.Сарбей В. Національне відродження України. – К.,1999.

20.Сергійчук В. Етнічні межі і державний кордон України. –

К.,2000.

21.Смолій В.,Степанков В. Богдан Хмельницький. К.,1995.

22.Смолій В.,Степанков В. Українська державна ідея. –

К.,1997.

23.Толочко О.,Толочко П. Київська Русь. – К.,1998.

24.Трощинський В.Шевченко А. Українці в світі. – К.,1999.

25.Україна: утвердження незалежної держави.1991-2001.-

К.,2001.

26.Українська Центральна Рада. Документи і матеріали. Т.1.-

К.,1996; Т.2. – К.,1997.

27.Шокалюк О.І. Історія України. Курс лекцій.Навчальний

посібник для студентів. Івано-Франківськ. 2003.

Тільки влітку 1587р. козаки здійснили штурм Вани, захопили фортецю Усіану, вели бої під Бендерами.

1606р. запорожці взяли турецьку фортецю Варну, яка вважалась неприступною.

1608р. захопили Перекоп.

1609р. напали на придунайські турецькі фортеці Ізмаїл, Кілію, Білгород та ін.

1614р. зруйнували Синор і Трапезунд (Мала Азія)

1615р. з’явилися під мурами Константинополя, спалили портові споруди.

1616р. під проводом П.Сагайдачного здобули і спалили головний невільницький ринок у Криму – Кафу.

1621р. 40 тис. козацьке військо здобуло перемогу під Хотином в союзі з поляками над турками.

1577 – 1578рр. ведуть боротьбу за Молдавський престол.

У XVIІ ст. козаки активно втручаються у внутрішні справи Московської держави. (1604 – 1605рр.; 1607 – 1610рр. і 1618р.).

Отже, на рубежі XVI – XVIІ ст. козацтво стало впливовим чинником міжнародного життя. Але через недостатній політичний досвід, слабкість економічної бази, відсутність єдності та інших причин, козацтво так і не перетворилося на самостійну силу міжнародного життя.

ІІ. Перша писемна згадка про Запорізьку Січ з’являється 1551р. у польського історика М.Бєльського (1495 – 1575рр.). у “Всесвітній хроніці”, він повідомляв, що у І половині XVI ст. на Хортиці збиралися козаки для нагляду за переправами, промислом і для боротьби з татарами.

У різні часи Січ розташовувалася на різних островах – Малій Хортиці, Томаківці, Базавлуці та ін.

Заснування першої Запорізької Січі, історики, як правило пов’язують з ім’ям козацького ватажка Д.Вишневецького (Байди) (1516 – 1563). Під його керівництвом протягом 1552 – 1556рр. на о. Мала Хортиця було побудовано фортецю, що стала не тільки гарантом безпеки, а й стала своєрідною базою для здійснення походів на Крим, осередком згуртуванням запорізького козацтва.

З часом на Запоріжжі сформувалась нова українська (козацька) державність, що була прообразом справжньої держави. Для Січі були притаманні усі ознаки держави...

Специфічні історичні умови та обставини самого життя запорожців зумовили оригінальний, неповторний імідж козацької державності. Вищим законодавчим, адміністративним і духовним органом Січі була січова рада. Важливою функцією Ради було обрання уряду Січі – військової старшини, а також органів місцевої влади – паланкової, або полкової старшини. Чисельність козацької старшини інколи доходила і більш як 150 чоловік.

У Січі функціонувало також власне козацьке право, яке не було писаним законом, а “стародавнім звичаєм, словесним правом і здоровим глуздом”. Козацьке право фіксувало ті відносини, що склалися у Січі, утверджувало військово-адміністративну організацію (38 військових куренів і 5-8 територіальних паланок) зумовлювало правила військових дій, діяльність адміністративних і судових органів, порядок землекористування, укладання договорів, визначало види злочинів та покарань. Запорожжя мало і свою територію, яка називалася “землями війська Запорізького” (Дніпропетровська, Запорізька, частково Херсонська, Кіровоградська, Донецька, Луганська та Харківська обл.) у XVIІІ ст. її площа була близькою острівній Англії. Територія Запорожжя постійно змінювалася.

Це була своєрідна форма державності, суть якої фахівці вбачають у самоврядній структурі народної самооборони і господарській формі самовиживання за вакууму державної влади та постійної військової небезпеки. М.Костомаров назвав Січ “християнською козацькою республікою” і це визначення стало класичним... .

Відомий дослідник американської демократії Алексіс Токвіль влучно підмітив, що американська цивілізація виросла на двох великих протилежних засадах, які органічно з’єдналися в одне ціле – духу свободи та духу релігії. Це переплетіння, взаємодія та взаємовплив цих двох засад стало своєрідним ідеологічним фундаментом усієї будови козацької держави.

Козацька форма державності мала свої особливості:

1. Вона виникла не на етнічній, а на морально-психологічній основі (духовна спорідненість).

2. Запорізька Січ була деформованим варіантом державності: інтенсивний розвиток військової сфери – могутнє військо та озброєння і примітивний економічний сектор (відсутність власної фінансової системи, грошей, міст, розвинутої інфраструктури).

Запорізька Січ була лише своєрідною, перехідною моделлю між справжньою повноцінною державою і професійною общиною. Внутрішні недоліки та несприятливі зовнішні впливи так і не дали змоги цьому зародку української державності перерости у нову якість.

3. Наприкінці XVI ст. – на поч.. XVIІ ст. українськими землями прокотилося дві хвилі активного протесту народних мас проти існуючих порядків:

І – 1591 – 1596рр.

ІІ - 1625 – 1638рр.

Головна рушійна сила – козацтво.

Причини першої хвилі народного гніву були посилення кріпосницького та національного гніту, енергійна експансія шляхти на відносно вільні українські землі, зіткнення інтересів шляхетської та козацької верстви, спроби офіційної влади Речі Посполитої взяти під контроль козацтво. Повстання К.Косинського (1591 – 1593рр.) це перший великий селянсько-козацький виступ. Повстання охопило Київське, Волинське, Брацлавське і частково Подільське воєводство. Серпень 1593р. повстанці терплять поразку під П’яткою на Житомирщині.

Травень 1593р. повстанці почали новий наступ. Під час облоги Черкас загинув К.Косинський. повстанці зазнають поразки. А в 1594 – 1596рр. увесь цей регіон став ареною дій козацьких загонів під проводом Лободи, Шаули та Наливайка. Останній висунув проект улаштування козацтва, що передбачав передачу йому земель між Бугом і Дністром, південніше Брацлава. Масштаб повстання викликав серйозне занепокоєння правлячих кіл Речі Посполитої. Після його придушення вони взяли курс на ліквідацію козацького імунітету. На р. Солониця біля Лубен козаки потерпіли поразку.

Право на власну юрисдикцію визнано було лише за реєстровцями.

Зміцнювалися зв’язки козацтва з православним духовенством. 1620р. за гетьманування П.Скоропадського було задекларовано його позицію включенням всього Запорізького війська до складу Київського братства (40 тис.), відновлено повністю церковну ієрархію. Козаки взяли під свою охорону єрусалимського патріарха Феофана (котрий висвятив київського митрополита Іова Борецького). Що посилило напруженість у міжконфесійних відносинах. Після смерті ревного католика Сигізмунда ІІІ козацтво висловилось рішуче за відродження свободи віросповідання у Речі Посполитій. Королевич Володислав змушений був створити незалежну комісію, яка виробила “Статті для руського народу” затверджені на королівському сеймі 1633р. Цим було легалізовано існування православної церкви та повернуто їй частину маєтностей. Релігійне питання втрачає після цього свою гостроту.

Однак неухильно поглиблювався антагонізм між польсько-шляхетським режимом і козацтвом.

1625р. розпочалося повстання під проводом М.Жмайла. Найбільша битва відбулася в урочищі Ведмежі Лози поблизу Курукового озера, жодна із сторін не отримала перемоги. За Куруківською угодою козацький реєстр зростав від 3 до 6 тисяч, щорічна плата реєстровців збільшувалась до 60 тисяч злотих. Амністія повсталих Куруківська угода стала компромісом між офіційною польською владою та верхівкою козацтва, але вона зовсім не задовольнила інтересів більшості повсталих, вона прискорила остаточний поділ козацтва на дві групи: заможне реєстрове козацтво (поміркована лінія) і нереєстрове (радикальна лінія) яке організаційно оформилось на Січі 1628р.

В березні 1630р. запорожці на чолі з Тарасом Федоровичем (Трясилом) вирушили з Січі “на волость”. Повстання охопило Полтавщину та значну частину Лівобережжя. Під Переяславом відбулася битва, яка тривала майже три тижні “Тарасова ніч”.

Козацько-старшинська верхівка знову усунула ватажка від керівництва, уклала компромісну угоду, за якою зберігались основні вимоги Куруківської угоди та збільшувався реєстр до 8 тисяч осіб.

1635 гетьман Іван Сулима на чолі загону січовиків знищив кодацький гарнізон та зруйнував фортечні мури Кодаку.

Новим масштабним виступом стало селянсько-козацьке повстання 1637 – 1638рр., яке очолив П.Бут (Павлюк), Д.Гуня, Я. Остряниця.

На козацьких радах у Києві (вересень) та Масловому Ставі в Кнівському повіті (грудень) 1638р. реєстровці змушені були визнати ухвалену сеймом “Ординацію Війська Запорозького реєстрового”. Скасовувалося козацьке самоврядування, реєстр скорочувався до 6 тисяч. Козаки мали право селитися у трьох староствах: Черкаському, Чигиринському та Корсунському. Замість обраного гетьмана уряд направляв свого комісара.

Повстанці зазнали поразок. Причини цих поразок були: стихійність; неорганізованість; недосконале озброєння повстанців; локальний характер дій; мало чисельність; тертя між козацькою старшиною та рядовим козацтвом; неузгоджені дії реєстрового та нереєстрового козацтва; нечіткість програмних установок; гнучка політика польського уряду, спрямована на розкол лав повстанців тощо.

Отже, перебування українських земель у складі князівства Литовського тривало декілька віків. У XІV ст. (середина) розпочалося м’яке “оксамитове”, але досить активне литовське проникнення у землі колишньої Київської Русі. У цей час Литва намагалася толерантно ставитись до місцевого населення, органічно сприймати його традиції та досвід. Після укладення Кревської унії (1385р.) українські землі остаточно втрачають залишки автономії, а з 1480р. потрапляють в епіцентр московсько-литовського протистояння. Після утворення Речі Посполитої (1569р.) вони стають складовою частиною Польщі, що призводить до форсованого ополячення та окатоличення українського народу. А це стало підґрунтям виникнення і формування козацтва, як впливового чинника міжнародного життя XVI – XVIІ ст.

Лекція № 6 .

Визвольна війна українського народу середини – 2пол. ХVІІ ст..

Утворення козацької держави.

План.

1. Велике повстання українського народу проти польської шляхти та його підсумки.

2. Держава Б. Хмельницького, її державно-політичний та адміністративний устрій.

Література.

1. Грушевський М.С. Ілюстрована історія України. К., 1990. – С. 296 – 320.

2. Гуржій 0.1., Ісаєвич Я.Д. та ін. Історія України: нове бачення. – Т.1. – К., 1995, – С. 152 – 260.

3. Крип’якевич І. Історія України. – Львів, 1990. – С. 183 – 257.

4. Дорошенко Д. Нарис історії України. – Т.2. – С. З – 267. Субтельний О. Україна: Історія. – С. 115 – 132. Жуковський А., Субтельний О. Нарис історії України. – С. 43 – 58.

1. Після розгрому селянсько-козацьких повстань 1637 – 1638 рр. в Україні протягом десятиліття не було значних народних виступів. Цей період шляхта назвала "золотим спокоєм", він був роками найбільшого піднесення шляхетської Польщі. Всі її сусіди були тією чи іншою мірою ослаблені. Швеція та Німеччина - своєю участю у Тридцятилітній війні, Угорщина перебувала під турецьким гнітом, Росія ще не загоїла своїх ран з часів польсько-шведської інтервенції, Туреччина після невдалої для неї Хотинської компанії зазнавала потрясінь від частих династичних переворотів.

Така міжнародна ситуація сприяла і економічному зміцненню Речі Посполитої. Після 30-літньої війни, яка виснажила Західну Європу, Польща стає одним з головних експортерів хліба. Основний польський порт Гданськ від 1583 до 1648 року у 2,5 рази збільшив відвантаження зерна. Та все ж, незважаючи на піднесення в період так званого "золотого спокою", суспільно-економічний лад Речі Посполитої ховав у собі всі ознаки глибокої кризи. Її причиною було нестримне погіршення становища усіх верств тогочасного суспільства і, насамперед, селянства, яке терпіло від розширення кріпацтва і панщини, намагання польських магнатів і шляхти полонізувати українське населення, насаджувати унію і католицтво. (Розширення фільварково-панщинної системи господарства в південних і східних регіонах України).

У Східній Галичині та на Волині панщина становила 5 – 6 днів на тиждень. Водночас невпинно зростали натуральні та грошові податки. За свідченням очевидця Г. Боплана селянам в Україні у цей час жилося “гірше ніж галерним невільникам”.

Суттєво погіршилося становище козацтва як запорізького, так і реєстрового, котрому загрожувала ліквідація як окремого стану в цілому. Посилення кріпосницького і національного гніту на Україні супроводжувалося небаченими в інших країнах Європи масштабами зростання феодальної анархії, шляхетської сваволі.

У січні 1638 року польський уряд прийняв "ординацію Війська Запорізького реєстрового", яка суттєво обмежила самоврядування реєстровців. Скасовувалась виборність старшин, ліквідувався козацький суд, на чолі війська замість гетьмана було поставлено польського комісара, а посади полковників обіймала шляхта, Козацький реєстр скорочувався до 6 тисяч осіб.

Ситуація в українських землях ускладнювалась у XVII сторіччі і критичним становищем у політичній сфері. Відсутність власної держави, перервана державотворча традиція, масове ополячення української еліти були чіткими симптомами катастрофи, що насувалася.

Отже, відсутність власної держави, прогресуюча втрата національної еліти, церковний розкол, наростаюче закріпачення селянства не тільки помітно гальмували у середині XVII сторіччя суспільний розвиток українського народу, а робили цілком реальною загрозу втрати його національної самобутності, асиміляції та зникнення з історичної арени.

Одними з найголовніших чинників, які сприяли активній національно-визвольній боротьбі, були слабкість королівської влади та прогресуюче посилення відцентрових тенденцій у Речі Посполитій. У 1629 році 37 найбагатших волинських магнатів володіли 3/4 усіх селянських господарств.

Проявом слабкості королівської влади була і певна втрата контролю над реєстровим козацтвом.

Селянсько-козацькі повстання І половини XVII сторіччя сприяли накопиченню воєнного досвіду, зростанню національної самосвідомості українського народу, посиленню єдності козаків та селян у боротьбі за національне визволення, формуванню психологічної готовності боротися до переможного кінця.

Наступними важливими причинами, що робили можливим початок козацького повстання, є посилення та розширення сфери впливу Запорізької Січі, яка того часу була своєрідним зародком української державності, що за певних умов могло стати основою для створення повноцінної держави.

Боротьбі, що почалася протягом 1648 – 1676 років, носила національно-визвольний, релігійний та соціальний характер.

Отже, антиукраїнська політика польських правлячих кіл призвела до загального незадоволення усіх верств українського суспільства, які і стали рушійними силами національно-визвольної війни. Війна була важкою і тривалою, основне її завдання полягало в поваленні польсько-шляхетського режиму в Україні і утворенні Української національної держави. В реалізації цього завдання було п'ять основних етапів.

Перший етап (лютий – вересень 1648 року) – формується ідея автономії для козацького регіону (центральна і південна частина Київського воєводства) в складі Речі Посполитої.

Очолив визвольну боротьбу українського народу Б. Хмельницький – козацький сотник, талановитий полководець і дипломат, непримиримий ворог магнатсько-шляхетської Польщі.

Після опанування 3апорізькою Січчю Хмельницький уклав угоду з ханом Іслам-Гіреєм, який виділив на допомогу повсталим кількатисячний загін кінноти на чолі з перекопським мурзою Тугейбеєм. Залучив на свій бік реєстрових козаків.

19 квітня 1648 року в урочищі Жовті Води було оточене шляхетське військо на чолі з С. Потоцьким.

До повстанців приєдналися реєстрові козаки на чолі з Ф. Деджалієм.

6 травня біля Жовтих Вод відбувся вирішальний бій. Польські війська зазнали поразки. Блискуча перемога відіграла величезну роль у розгортанні визвольної боротьби.

15 травня під Корсунем почалися бої з головними силами коронного війська. Засідка М. Кривоноса в урочищі Горохова Діброва з кінною артилерією проти відступаючих польських військ призвела до повної поразки поляків. М. Потоцький і М. Калиновський потрапили в полон.

Чигирин став гетьманською резиденцією. Тут В. Хмельницький розгорнув величезну роботу по організації та впорядкуванню козацької армії. На осінь 1648 року під Львовом уже налічувалося 35 полків.

На початку червня 1648 року Хмельницький звернувся з листом до російського царя Олексія Михайловича, де порушив питання про підданство цареві.

Другий етап (вересень 1648 – серпень 1649 рр.) завершується процес розроблення політичної, програми, яка вперше в історії української політичної думки перебрала створення незалежної держави в межах усіх етнографічних земель України; усвідомлюється право на територіально-етнічну спадщину Київської Русі (“по тем границам, как владели благочестивьіе великие князи”) .

Під приводом боротьби з магнатами, які порушували перемир'я, Хмельницький вирушив на Волинь (липень), де у вересні під Пилявцями зустрівся з коронним військом (понад 40 тисяч чоловік та 100 тисяч кованих шляхетських возів). Битва почалася 11 вересня, а завершилася 13 повним розгромом польської армії.

Поразка польського війська під Пилявцями стала новим поштовхом для розвитку визвольної боротьби українського народу на західних землях України.

26 вересня козацька армія взяла в облогу м. Львів. Зі Львову було взято контрибуцію у 200 тисяч злотих для сплати татарам, щоб не дати їм можливості грабувати це місто.

Хмельницький рушив до Замостя.

7 листопада королем Речі Посполитої було обрано Яна-Казимира, а через тиждень Хмельницький отримав звістку про рішення сейму прийняти його мирні пропозиції і зняв облогу Замостя й рушив у Придніпров'я.

Отже, укладене перемир'я під Замостям (листопад 1648 року) було наслідком взаємодії складного комплексу чинників. Найголовніші з них – прогресуюча втрата боєздатності козацького війська, послаблення підтримки з боку татар, реальність поповнення польської армії збройними формуваннями Литви та Австрії, вихід військ повстанців на етнографічні кордони України, захист старшинами власних вузькостанових інтересів, відсутність чіткої програми подальших дій, обстоювання гетьманом та його соратниками ідеї "козацького автономізму", нездатність козацької еліти побачити реальність перспектив створення незалежної української держави.

23 грудня 1648 року Київ радісно зустрічав козацьку армію.

В обстановці зростання міжнародного авторитету повсталої України у лютому 1649 року до Переяслава прибули королівські комісари на чолі з православним магнатом Адамом Кисилем. Всі спроби Кисіля нав'язати Хмельницькому мирні переговори на. основі його заяв під Замостям не мали успіху. Хмельницький рішуче заявив: “Я показав те, про що ніколи не думав, а тепер докажу що надумав. Визволімо з неволі народ руський... Допоможе мені в тому вся чернь по Люблін, по Краків; вона мене не відступить і я її не відступлю. Бо то права рука наша, або ви знищивши хлопів, не вдарили на козаків”.

У травні 1649 року поляки розпочали масовий наступ на українські землі. Річ Посполита готувала комбінований удар, який мали здійснити три потужні збройні формування на чолі з королем Яном Казиміром, Яремою Вишневеньким та литовським гетьманом Янушем Радзивілом.

Липень 1649 року. Облога польської армії під Збаражем.

Третій етап (серпень 1649 – червень 1651 рр.) – крах, внаслідок позиції Кримського ханства, спроб реалізації програми створення незалежної Української держави.

На початку серпня 1649 року Хмельницький оточив королівське військо під Зборовом. Становище поляків було катастрофічним, але підкуплені татари на чолі з ханом Іслам-Гіреем змусили Хмельницького припинити бій і 8 серпня укласти з польським королем мирний договір (Зборівський трактат).

Головними пунктами його було встановлено:

– 40 тисяч козацького реєстру;

– козацька територія обіймала воєводства Київське, Чернігівське і Брацлавське;

– всі учасники повстання підлягали амністії;

київський митрополит діставав місце у сенаті;

– питання про унію повинен був вирішити найближчий сейм;

– основна маса українських селян повинна була повернутися до свого попереднього стану.

Четвертий етап (червень 1651 – березень 1654 рр.) невдачі у боротьбі за збереження автономії козацької України у межах Речі Посполитої і пошук оптимального варіанту шляхом прийняття протекції московського царя чи турецького султана. Укладення Переяславського договору з Москвою про входження Української держави до складу Московського царства в основному на принципах федерації.

Червень 1651 року – битва біля м. Берестечко. Козацькі війська разом з татарами нараховували 150 тис. Чоловік, Польська армія – 150 тис. Чоловік., сильна артилерія і добре навчена кавалерія. Зрада татар призвела до поразки козаків.

18 вересня 1651 року було укладено Білоцерківський трактат. Чисельність реєстрових козаків знижувалася до 20 тисяч, а козацькою територією визнавалося лише Київське воєводство. Шляхта могла повернутися до своїх маєтків. Білоцерківський договір мав ще більш умовний характер, ніж Зборівський.

У 1652 році (січень) до російського царя послано Івана Іскру.

Сейм не затвердив Білоцерківський договір, що розв’язало руки Хмельницькому. 22 травня 1652 року під Батогом (Поділля) Хмельницький оточив польське військо (20 тис. чоловік) на чолі з М. Калиновським. Сам Калиновський, а також один з кращих воєначальників Польщі Пшіємський та багато інших знатних шляхтичів загинули в бою. Ця битва і перемога в ній Хмельницького порівнюється сучасниками з перемогою Ганнібала над римською армією під Каннами – зразком мужності бійців і таланту полководця.

Нова кам'янецька угода 1653 року була укладена на умовах Зборівського трактату (лише передбачених ним прав і свобод козаків), всі інші аспекти договору ігнорувались. Жванецька компанія виявилась катастрофічною для козаків, завдяки знову ж таки татарам.

1 жовтня 1653 року Земський собор у Москві вирішив прийняти Україну "під високу руку царя" і розпочати війну з Польщею. 8 січня 1654 року відбулася Переяславська рада. Україна вступила у договірні стосунки з Москвою як вільна і незалежна сторона. Його значення:

– договір засвідчував юридичну форму відокремлення й незалежності козацької України від Речі Посполитої;

– він служив правовим визнанням Росією внутрішньополітичного суверенітету Української держави;

– він відкривав перспективу в союзі з Москвою довести до переможного кінця війну з Річчю Посполитою й завершити об'єднання земель у кордонах національної держави;

– він виступав у свідомості національно-патріотичної еліти наступних поколінь за визнанням П. Орлика "найсильнішим і иайнепереможнішим аргументом і доказом суверенності України",

Спектр пояснення Переяславо-Московського договору надзвичайно широкий, найпоширенішими е п'ять підходів:

1) (В. Сергієвич) "персональна унія" (незалежні держави, що мають власні уряди, визнають владу одного монарха);

2) (В. М^/якотін і М. Ррушевський) "васальна залежність" України від Росії;

3) "автономія" України у складі Росії;

4) "возз’єднання" українського та російського народів;

5) "військовий союз" між Україною та Росією (В. Липинський).

П'ятий етап (березень 1654 – липень 1657 рр.) – боротьба уряду Б. Хмельницького за возз’єднання західного регіону України з козацькою республікою, спочатку (березень 1654 – травень 1656 рр.) в союзі з Москвою, а пізніше (червень 1656 – липень 1657 рр.) в коаліції із Швецією і Трансільванією та її невдача. Блискучі перемоги селянсько-козацького війська у 1648 році привели до повного розгрому польських збройних сил і ліквідації усієї адміністративно-політичної системи Речі Посполитої в Україні. Одним з найважливіших наслідків визвольної війни було масове покозачення селянства і міщанства. “Усе, що живе піднялося в козацтво” – відзначив Самовидець. Кріпосницькі порядки в Україні були істотно підірвані. 2 У процесі розгортання національно-визвольних змагань (1648 – 1657 рр.) у середовищі козацької еліти вперше в історії української суспільно-політичної думки були чітко сформульовані фундаментальні основи національної державної ідеї:

– право українського народу на створення власної держави в етнічних межах його проживання;

– незалежність і соборність Української держави;

– генетичний зв'язок козацької державності з Київською Руссю, спадкоємність кордонів, традицій та культури княжої доби.

Ці положення лягли в основу державотворчої діяльності Б. Хмельницького.

З початком визвольної війни почала формуватись українська національна державність. Її основні форми поступово склалися в Запорізькій Січі, а свого дальшого розвитку набули при гетьмані П. Сагайдачному. За часів його гетьманування устрій Запорізької Січі був частково поширений на "волость" або в “городи”, де розміщувалися козацькі полки. У ході війни з Польщею козацький державний устрій поширився на звільнену територію України і став основою нового державного будівництва. Формально найвищим органом була загальна рада всього війська. Однак скликалася вона дедалі рідше і її функції поступово почала виконувати рада старшин, яку венеціанський посол в Україні називав “суворим сенатом” (А. Віміна).

Фактично уся вища адміністративно-політична, військова і судова влада належала гетьману, під час воєнних дій вона була необмеженою.

Керувати усіма справами гетьману допомагала генеральна військова старшина, яка крім вирішення військових завдань виконувала функції центрального апарату управління. До неї входили: писар, обозний, два осавули та два судді, хорунжий, бунчужний, підскарбій. Генеральна старшина фактично виконувала функції міністрів на чолі з генеральним писарем.

Уся звільнена територія України поділялася на полки/ сотні, які були адміністративно-територіальними одиницями. У 1648 році було 40 полків.

Межі козацької держави охоплювали землі трьох воєводств -Київського, Брацлавського і Чернігівського (від р. Случ на заході до російського кордону на сході та від басейну Прип’яті на півночі до степової смуги на півдні). Столиця – м. Чигирин. Офіційна назва держави – Військо Запорізьке.

У квітні 1657 року в Чигирині генеральна рада старшин визначила наступником В. Хмельницького на гетьманстві його сина Юрія, що свідчить про намір гетьмана перетворити цю інституцію у монархічну і зробити її спадковою у своєму роді.

Отже, це був період найбільшого політичного і воєнного піднесення України. Без сумніву, останні державотворчі акти Хмельницького могли зміцнити внутрішнє становище української держави, сконсолідувати навколо особи гетьмана усі стани тогочасного суспільства, які діяли розрізне, ставлячи часом понад усе корпоративні інтереси. Смерть Б. Хмельницького перервала консолідаційний процес і не дала скріпитись українській державності, здобутки якої були втрачені його наступниками на гетьманстві.

Лекція №7.

Читайте також:

1. I. ОБРАЗОВАНИЕ СОЕДИНЕННЫХ ШТАТОВ 14 страница
2. V здатність до встановлення та підтримки гарних особистих стосунків і веденню етичного способу життя.
3. А. 5-7 день життя.
4. А. В. Дудник 1 страница
5. А. В. Дудник 10 страница
6. А. В. Дудник 11 страница
7. А. В. Дудник 12 страница
8. А. В. Дудник 2 страница
9. А. В. Дудник 3 страница
10. А. В. Дудник 4 страница
11. А. В. Дудник 5 страница
12. А. В. Дудник 6 страница

Переглядів: 1141