• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Освітні й виховні цілі 6 страница

Сучасний вчител характеризується такими якостями:

1) широка освіченість, загальна культура, інтелігентність, високорозвинена моральна свідомість, почуття відповідальності;

2) любов до дітей, такт, здатність формувати всебічно розвинену, творчу особистість;

3) глибокі знання та професійне мислення, що уможливлює розуміння педагогічних яявищ та вміння приймати оптимальні рішення щодо питань навчання ІМ., уміння творчо використовувати передовий педагогічний досвід, індивідуальний стиль роботи;

4) потяг до самоосвіти та вдосконалення.

Професійна підготовка вчителя ІМ. Включає в себе володіння іноземною мовою як засобом усної та письмової комунікації в усіх сферах спілкування, а ткож засобом педагогічної діяльності в різних умовах з урахуванням цілей навчання, вікових особливостей школярів та їх мовної підготовки.

Учитель повинен мати загально лінгвістичні знаня про мову як суспільне явище, про її зв»язок з мисленням, культурою, про ситему та рівні мови, сучасні напрями в лінгвістичній науці та вміти використовувати їх у процесі навчання ІМ., володіти знаннями і вміннями з психології та педагогіки, мати належну культурно-естетичну підготовку. Остання педбачає знання світової культури, в тому числі знання культури свого народу і культуру народу тієї країни, мова якої вивчається, володіння вмінням виконувати функції культурного посередника між двома народами.

Особливе місце в підготовці вчителя займають професійно-методичні знання та вміння, які визначають методичну майстерність учителя ІМ. Учитель повинен мати глибокі знаня з методики в икладання ІМ. Та вміти застосовувати їх у процесі навчання. Ці знання та вміння забезпечать виконання основних професійно-методичних функцій вчителя ІМ.: комунікативно-навчальну. Виховну, гностичну, конструктивно-плвнуючу, організаторську.

Аналіз уроку іноземної мови:

Уміння спостерігати та аналізувати педагогічний процес є професійно необхідним для кожного вчителя. Воно складає основу успішної реалізації дослідницької функції вчителя, а також є базою для оволодіння самоаналізом, що є запорукою високого професіоналізму.

Аналіз уроку ІМ. Вимагає всебічних знань про урок, спціальних умінь його спостереження та оцінювання. Складність аналізу уроку полягає не тільки в багатоплановості останнього, але й у специфічності окремих його компонентів і типів. Проте існують певні характеристики, які є обов»язковими для кожного уроку ІМ.. Це насамперед відповідність конкретного уроку основним вимогам до уроку ІМ., зумовленим специфікою ціле змісту і технології навчання саме цього предмета в середніх навчальних закладах.

Вимоги до уроку ІМ:

- цілеспрямованість уроку;

- структурна цілісність і змістовність;

- активність учнів;

- відповідність мовленнєвої поведінки вчителя цілям, змісту та умовам навчання;

- результативність.

З урахуванням сказаного можна запропонувати схеми загального та поглибленого аналізу уроку ІМ, складовими частинами яких виступають основні вимоги до уроку ІМ.

Схема загального аналізу уроку

І. Цілеспрямованість уроку.

1. Визначити тему уроку, місце уроку в тематичному циклі, тип уроку.

2. Назвати цілі уроку: практичні, виховні, загальноосвітні, розвиваючі.

3. Встановити відповідність посталених цілей типу уроку та його місцю в тематичному циклі уроків.

ІІ. Структура та змість уроку.

6. Зафіксувати етапи уроку в їх послідовності.

7. Встановити відповідність прийомів навчання основним цілям уроку.

8. Оцінити раціональність співвідношення тренувальних і мовленнєвих вправ.

9. Назвати допоміжні засоби навчання, оцінити їх доцільність та знайомлюючи.

10. Визначити розвиваючу, виховну, освітню цінність мовленнєвого матеріалу уроку і вправ, їх відповідність віковим інтересам учнів.

ІІІ. Активність учнів на уроці

5. Визначити основні форми взаємодії вчителя та учнів на уроці, їх місце (на якому етапі, для виконання яких завдань) та ефективність.

6. 2. Назвати прийоми стимулювання мовленнєвої і розумвовї активності учнів.

IV. Мовленнєва поведінка вчителя.

6. Визначити відповідність мовлення вчителя мовній нормі, його адаптованість до рівня мовної підготовки учнів і вимог шкільної програми.

7. Визначити ступінь володіння виразами класного вжитку.

8. Оцінити чіткість і доступність формулювання вчителем завдань для учнів та зверненість його мовлення до учнів.

9. Визначити доцільність використання рідної мови вчителем на уроці.

10. Встановити співвідношення мовлення вчителя та учнів на уроці.

V. Результативність уроку.

1. Підсумувати те, чого навчились учні на уроці.

2. Визначити відповідність рівня сформованості мовленнєвих навичок та вмінь поставленим цілям.

3. Оцінити об’єктивність та мотиваційний потенціал виставлених учителем оцінок.

Лекція 7.

Контроль у навчанні іноземних мов. Функції контролю. Вимоги до контролю. Види контролю. Форми контролю. Оцінка знань учнів

Важливою умовою підвищення ефективності навчального процесу є систематичне отримання учителем об»активної інформації про хід навчально-пізнавальної діяльності. Цю інформацію він отримує завдяки контролю.

У дидактиці поняття «контроль» – це нагляд, спостереження і перевірка успішності. Але контроль – це не лише перевірка. Контроль – це спостереження за учнями під час занять, перевірка їх знань, навичок і вмінь, зошитів. Облік успішності передбачає фіксацію результатів К у вигляді оцінного судження або числового бала з метою аналізу стану нвп за певний період, прийняття рішень про необхідність удосконалення уроку, інших форм та методики організації навчання.

Навчання – це процес управління нпд учнів; контроль – обов’язовий засіб одержання зворотної інформації.

Контроль дає можливість:

дізнатися про наявність прогалин у знанях учнів;

виявити помилкове або неточне розуміння вивченого;

перевірити повноту знань;

засвоїти динаміку успішності;

привчити учнів до самоконтролю і раціональної організації праці;

стимулювати розумову активність учнів;

виробити в учнів навики синтезування і систематизації навчального матеріалу;

навчити учнів до наполегливості й відповідальності в навч. діяльності;

забезпечити оперативний зовнішній і внутрішній зв’язок у навчанні;

визначити продуктивність використання викладачем навч. посібника, методу чи прийому навчання;

зіставити ефективність праці викладачів, оцінити роботу навч. закладу за якістю навчання і підготовки спеціалістів.

Основними функціями контролю успішності є:

а) освітня – полягає в систематичному спостереженні вчителем на навч. діяльністю учнів, виявляє її результати і коригує її;

б) діагностична - учитель виявляє успіхи і недоліки в знаннях, навичках та уміннях, з’ясовує їх причини і визначає заходи для підвищення якості навчання, попередження і подолання неуспішності;

в) виховна – систематичний контроль та оцінювання успішності виховують в учнів дисципліну, наполегливість у роботі, працьовитість, почуття відповідальності, обов’язку;

г) розвиваюча – обґрунтування оцінки вчителем, самооцінки і взаємо оцінки сприяє розвитку в учнів логічного мислення, пам’яті, мови тощо;

д) стимулююча – добре вмотивоване і справедливе оцінювання успішності учнів є важливим стимулом у навч. діяльності, який переростає у стійкий мотив обов’язку і відповідальності;

е) управлінська – на основі контролю вчитель одержує інформацію про стан успішності, успіхи і недоліки кожного учня, і це дає йому змогу правильно скоригувати роботу учнів і свою.

Усі ці функції взаємопов’язані та мають комплексний характер.

За місцем у навчальному процесі визначають такі види контрою:

- попередній. Здійснюють перед вивченням нового матеріалу для з’ясування якості опорних знань, навичок і вмінь з метою їх актуалізації та корекції, встановлення необхідних внітріпредметних і між предметних зв’язків;

- поточний. Здійснюють у процесі вивчення нового матеріалу для з’ясування якості учнями знань, навичок і вмінь з метою їх корекції;

- періодичний (тематичний). Покликаний перевірити, оцінити і скоригувати засвоєння певної системи знань після розділів навчальної програми;

- підсумковий. Є обліком успішності учнів наприкінці навчальної чверті.

- заключний. Здійснюють наприкінці навчального року з метою обліку успішності кожного учня за рік. Важливим видок контролю є екзамени (перевідні та випускні).

Ефективність контролю залежить від його організації: часу проведення самостійних і контрольних занять, їх частотності і послідовності, характеру самостійної роботи учнів, поєднаня методів контролю і самоконтролю, фіксації й оформлення даних контролю процесу навчання.

За формою організації контроль може бути індивідуальним або фронтальним/груповим; за характером оформленя відповіді – усним або письмовим; за використанням рідної мови – одномовним або двомовним.

Засобами проведення контролю виступають спеціально підготовлені контрольні завдання, які включають інструкцію щодо їх виконання і мовний та мовленнєвий матеріал, який вивчався учнями.

Об’єкти контролю

Об’єктами контролю виступають навички і вміння мовлення, рівень володіння якими дозволяє учню здійснити іншомовну мовленнєву діяльність. Отже, об’єктами контролю є слухо-вимовні, лексичні, граматичні навички та вміння здійснювати мовленнєву діяльність в говорінні, аудіюванні, читанні, письмі з урахуванням соціокультурних особливостей цих видів МД.

Залежно від ступеня навчання в середньому навчальному закладі учень має оволодіти певним рівнем іншомовної комунікативної компетенції у межах засвоєного мовного та мовленнєвого матеріалу.

У практиці роботи вчителів найбільш поширені такі види письмового контролю: твори, перекази, диктанти, класні контрольні роботи, різноманітні домашні завдання, реферування літератури, складання тез, анотацій і т.д. Письмові роботи є дієам засобом підготовки учнів до самоосвіти, оволодіння методами самостійної роботи. Як засоби контролю, вони слугують надійним показником того, як учні володіють набутими знаннями, навичками і уміннями. На контрольну роботу в залежності від її призначення відводиться від 15 до 45 хв. До підсумкових к.р. учні готуються завчасно. Інші, короткочасні проводяться без попередження, завдання їх досить обмежене - закріплення і оперативна перевірка знань з окремої теми, параграфа. Контролні роботи використовуються не лише для перевірки практичних умінь і навичок, але й для засвоєння учнями теоретичних знань(формул, теорем, правил і т.д.). Важлива їх роль у систематизації учнями навчального матеріалу і його закріпленні, у розвитку логічного мислення учнів, формуванні навичок самостійної роботи і високої культури праці.

Тестовий контроль

Ефективним засобом організації контролю у навчанні ІМ. Є тестування. Тестовий контроль може забезпечити успішну реалізацію мети івсіх функцій контролю, а також задовольнити вимоги, що висуваються доя якості контролю.

Тестовий контроль або тестування як термін означає у вузькому смислі використання і проведення тесту, і в широкому – як сукупність етапів планування, складання і випробування тестів, оборобки та інтерпретації.

У навчанні ІМ застосовується лінгводидактичне тестування.

Лінгводидактичним тестом називається підготовлений відповідно до певних вимог комплекс завдань, які пройшли попереднє випробування з метою визначення якісних показників які дозволяють виявити в учасників тестування рівень їх мовної і комунікативної компетенції та оцінити результати тестування за заздалегідь встановленими критеріями. Основними показниками якості лінгводидактичного тесту є валідність, надійність, диференційна здатність, практичність та економічність.

Валідність – характеристика тесту, яка показує, що саме вимірює тест і наскільки ефективно він це вимірює. Валідність тесту означає його придатність для визначення рівня володіння певними іншомовними мовленнєвими навичками і вміннями.

Надійність – це необхідна умова валідності тесту. Надійність тесту визначається стабільністю його функцій як інструмента вимірювання. Надійний тест дає приблизно однакові результати при повторному застосуванні.

Диференційна здатність – характеристика тесту, яка вказує на здатність даного тесту виявляти встигаючих і невстигаючих тестованих, тобто з достатнім і недостатнім рівнем володіння іншомовними навчиками і вміннями.

Практичність – характеристика тесту,яка визначає: а) доступність та посильність інструкцій тесту і змісту тестових завдань для розуміння тих, хто виконує тест; б) простота організації проведення тестування в різних умовах; в) простота перевірки відповідей і визначення результатів і оцінки;

Економічність – характеристика тесту, яка передбачає мінімальні витрати часу, зусиль і коштів на підготовку тесту від планування до видання.

Лінгводидактичні тести бувають стандартизовані і нестандартизовані.

Стандартизований тест є таким, який пройшов попереднє випробування на великій кількості тестованих і має кількісні показники якості. Підготовка такого тесту потребує копіткої роботи і тривалого часу. Стандартизовані тести супроводжуються паспортом, в якому містяться норми, умови та інструкції для багаторазового використання тесту в різних умовах.

Нестандартизовані тести розробляються самим учителем для своїх учнів. Такі тести складаються на матеріалі конкретної теми для перевірки рівня сформованості певної навички або вміння. Нестандартизовані тести застосовуються під час поточного контролю з метою забезпечення зворотного зв’язку у навчані ІМ. Нестандартизовані тести не потребують визначення усіх кількісних показників якості.

Для визначення важких або легких завдань користуються такою методикою: підраховують відсоток тестованих, які виконали завдання. Якщо лише 15% і менше тестованих правильно виконали завдання, воно може вважатися важким. Якщо 85% тестованих справилися із завданням, воно вважається легким.

Залежно від цілеспрямованості тести розподіляються на тести навчальних досягнень, тести загального володіння ІМ, діагностичні тести, тести на виявлення здібностей до вивчення ІМ.

В середніх навч. закладах для проведення поточного, рубіжного або підсумкового К використовуються тести навчальних досягнень, метою яких є визначення рівня навчальних досягнень учня в оволодінні ІМ на певному ступені навчання. Тестами загального володіння ІМ є тести типу TOFL. Діагностичні тести використовуються з метою подальшого розподілу учнів по групах за рівнем підготовки з ІМ. Це тести спрямовані на визначення конкретних індивідуально-психологічних особливостей учня з метою забезпечення їх своєчасного коригування та розвитку, що сприятиме успішності оволодіння МД.

Тестовим завданням є мінімальна одиниця тесту, яка передбачає певну вербальну чи невербальну реакцію тестованого. Кожне тестове завданя створює для тестованого конкретну мовну або комунікативну тестову ситуацію. Тестова ситуація може подаватись вербальними (текст), або невербальними, наочними (малюнки, схеми, таблиці) засобами. Очікувана відповідь може бути вербальною або невербальною. Виділяють два основних типи очікуваної відповіді: вибіркову та конструйовану.

Вибіркова відповідь буває множинного вибору (вибір з кількох варіантів), альтернативного вибору (вибір із двох варіантів), перехресного вибору (знаходження відповідних пар «стимул-реакція»).

Конструйована відповідь може формулюватись на рівні окремого слова (напівпродукована відповідь) та окремого речення /висловлювання і тексту (продукована відповідь).

Кожне тестове завдання складається з інструкції, зразка виконання (іноді може бути відсутнім), матеріалу, що подається тестованому та очікуваної відповіді, яка планується розробником тесту як еталон/ключ.

Результати, отримані під час тестування, підлягають кількісному підрахунку, на основі якого висталяєтьс оцінка успішності учнів в оволодінні іншомовною мовленнєвою діяльністю. Для цього кожне тестове завдання спочатку оцінюється в балах. Бали можуть нараховуватися за кількістю правильних відповідей шляхом порівняння відповідей тестованого з ключем або відповідно до певних характеристик якості мовлення за критеріальною шкалою. Такими критеріями можуть бути лексична чи граматична правильність усного або письмового висловлювання, відповідність ситуації спілкування, різноманітність застосованих мовних засобів, швидкість мовлення та ін. За наявності кожної з характеристик мовлення темтований отримує певну кількість балів. Отримане число балів співвідноситься зі шкалою оцінок. Наприклад, увесь тест включає 50 завдань. Кожне завдання важить 2 бали. Максимальна кількість балів – 100. У школах введено 12-ти бальну систему оцінювання і виділено 4 рівні навчальних досягнень учнів: початковий, середній, достатній і високий.

Тестування створює великі можливості для організації у навчанні ІМ. В середніх навчальних закладах ефективного і якісного контролю, який разом з іншими складниками процесу навчання може забезпечити успішне досягнення цілей навчання.

Оцінка знань учнів

Сутність оцінки знань. Оцінювання знань – це активний систематичний і водночас разовий процес. Учитель не просто фіксує результат відповіді або письмової роботи учня, а відзначає його успіх, вказує на недоліки, заохочує до дальшої роботи. Головні компоненти оцінки:

- встановлення фактичного рівня знань;

- співвідношення виявлених знань з еталонними, які визначаютьс програмою;

- вираження результату нпд учнів, яка контролюється, у вигляді оцінки або іншого способу характеристики. Саме в оцінці міститься сенс контролю знань, без якого неможливе просування вперед в оволодінні знаннями, уміннями і навичками.

Оцінка є кількісним показником якості результатів нпд учнів, однак її роль цим не вичерпується. Адже функція оцінювання – одна з найбільш вагомих функцій навчання як цілеспрямованого процесу. Тільки тоді можна досягти поставленої мети у навчанні, якщо те, що учні засвоюють постійно співставляється з тим, що вони повинні засвоїти у відповідності до вимог навчальних програм. Оцінювання як процес є специфічною стороною контролю, як результат – завершує процес контролю. Саме «оцінювання» відбувається постійно: під час спостереження і вивчення вчителем учня, його здібностей, працьовитості, аналізу усних відповідей, виконання ним практичних і письмових робіт.

Оцінка, т.ч., встановлює рівень досягнутих успіхів і служить фактором, що стимулює учнів до навчання. Вона може виражатися словесно, так і у вигляді прийнятої на даний момент 12-ти бальної системи оцінки знань. Оцінка до певної міри характеризує самого учня: його підготовленість, здібності, розвиток, ставлення до праці. Можна сказати, що в оцінці міститься думка вчителя про учня, його успіхи і разом з тим виявляються такі особистісні якості вчителя як такт, пеідгогічне вміння, освіченість. Це важливий засіб боротьби за міцні знання.

Оцінка як стимул у навчанні. Оцінка тісно пов’язана з навчальними мотивами, вона є важливим засобом коригування навчального процесу, стимулювання учнів до навчання. Одна із основних функцій оцінки як дидактичного стимулу полягає в тому, щоб підтримувати в учнів інтерес до навчання, створювати у них емоційний настрій, який сприяє засвоєнню навчального матеріалу, викликає бажання добре вчитися, зацікавлено працювати. Але оцінка знань має стимулююче значення лише у тому випадку, коли вона сприймається як нагорода за наполегливу, сумлінну працю. За таких умов вона є важливим засобом розвитку відповідального ставлення до праці протягом всього періоду навчання учня в школі. Оцінка пов’язана і з таким мотивом навчання, як створення в учнів гармонійного емоційного настрою, що сприяє кращому засвоєнню навчального матеріалу, викликає бажання добре вчитися, з інтересом працювати.

Але оцінка буде негативно впливати на учнів, якщо вона неправильно вмотивована, супроводжується образливими зауваженнями,байдужістю вчителя до учня, до його роботи, якщо вона виставлена формально.

Нерідко перед учителем постає питання, як оцінити відповідь чи роботу учня: виходячи лише з виявлених знань чи враховуючи також його старанність, час, який він витратив на підготовку і виконання завдання. Вчитель може враховувати ставлення учня до навчання, його старанність і активність на уроці.

Основне призначення оцінки – бути мірою навченості учня. Однак педагогічна сутність її значно більша: водночас вона характеризує ті чи інші якості учня як особистості.

Перевірка й оцінювання успішності учнів

Учитель перевіряє та оцінює успішність учнів, керуючись директивними документами, педагогічною теорією та практикою.

Реформування загальної середньої освіти передбачає втілення у життя принципу гуманізації освіти, методологічну переорієнтацію процесу навчання з інформативної форми на розвиток особистості людини, індивідуально-диференційований, особистісно-орієнтований підхід до навчання оцінювання навчальних досягнень кожного учня.

Система оцінювання покликана визначати на кожному етапі навчання рівень успішності учнів відповідно до вимог Державного стандарту зсо, рівень компетентності учнів, їх готовності до застосування засвоєних знань на практиці.

Чотирибальна система оцінювання знань, умінь і навичок учнів не відображала відмінність у рівнях навчальних досягнень учнів. Тому з 1 вeресня 2000 р. запроваджено 12-ти бальну шкалу оцінювання, побудовану з урахуванням підвищення рівня особистих досягнень учня. При оцінювнні вчитель повинен враховувати рівень успішності учня, а не ступінь його невдач, до чого яого спонукала чотирибальна система.

Критерії оцінювання ґрунтуються на принципі позитивності, за яким оцінки не поділяються на позитивні й негативні. При цьому перевідними є всі оцінки 12-ти бальної шкали оцінювання, які виставляють у відповідний документ про освіту.

Критерії оцінювання. Дванадцибальна шкала оцінювання побудована за принципом урахування особистих досягнень учнів.

При визначенні навчальних досягнень учнів аналізуються: характеристики відповіді учня (елементарна, фрагментарна, повна, логічна, доказова, обґрунтована, творча); якість знань (правильність, повнота, осмисленість, глибина, гнучкість, дієвість, системність, узагальненість, міцність); ступінь сформованості загальнонавчальних та предметних умінь і навичок; рівень оволодіння розумовими операціями (вміння аналізувати, синтезувати, порівнювати, абстрагувати), узагальнювати, робити висновки); досвід творчої діяльності (вміння виявляти проблеми, формулювати гіпотези); самостійність оцінних суджень. Ці орієнтири покладено в основу чотирьох рівнів навчальних досягнень учнів: початкового, середнього, достатнього, високого, які визначаються за характеристиками:

- початковий – відповідь учня при відтворенні навчального матеріалу елементарна, фрагментарна, зумовлена початковими уявленнями про предмет вивчення;

- середній - учень відтворює основний навчальний матеріал, здатний вирішувати завдання за зразком, володіє елементарними вміннями навчальної діяльності;

- достатній - учень знає істотні ознаки понять, явищ, закономірностей, зв’язків між ними, самостійно застосовує знання в стандартних ситуаціях, володіє розумовими операціями (аналізом, абстрагуванням, узагальненням), робить висновки, виправляє допущені помилки; відповідь учня повна, правильна, логічна, обґрунтована, хоча їй бракує власних суджень; він здатний самостійно здійснювати основні види навчальної діяльності;

- високий– знання учня глибокі, міцні, узагальнені, системні; він уміє застосовувати їх творчо, навчальна діяльність має дослідницький характер, позначена вміннями самостійно оцінювати життєві ситуації, явища, факти, виявляти і обстоювати власну позицію. Вищенаведеним рівням відповідають певні критерії оцінювання. Обов’язковими видами оцінювання навчальних досягнень учнів є тематичне і підсумкове.

Основною структурною одиницею кожного навчального предмета є тема, передбачена навчальною програмою. За тематичного оцінювання кожна оцінка, яку отримує учень, має бути результатом опанування ним конкретної теми. Тематичне оцінювання є обов’язковим, результати його проведення фіксуються в журналі. Підсумкове оцінювання здійснюється наприкінці чверті, семестру або навчального року. Підсумкову оцінку за семестp (чверть) виставляють за результатами тематичного оцінювання, за рік – на підставі семестрових (четвертних) оцінок. Поточне оцінювання навчальних досягнень учнів здійснюється як в усній, так і в письмовій формі. При цьому виставлення в журнал поточних оцінок не є обов’язковим для вчителя.

За наявності вагомих причин (які учень може не оприлюднювати), атестація, за згодою вчителя може бути перенесена на пізніший термін, але не більше як на тиждень. Тематичну атестацію проводять у різних формах. Головне – об’єктивне оцінювання навчальних досягнень учнів. Учень має право на переатестацію для підвищення атестаційного балу. Семестрову (четвертну) оцінку виставляють на основі оцінок, одержаних за результатами тематичних атестацій наприкінці чверті, семестру. Її виставляють лише за умови проходження учнем всіх запланованих тематичних атестацій, а річну - за результатами четвертних.

Іноземна мова

Для підвищення ефективності нвп, поліпшення якості знань, навичок і умінь рекомендується:

- навчальну дільність підпорядковувати вирішенню головного завдання – комунікативної спрямованості навчання;

- для активізації комунікативної діяльності раціонально використовувати різноманітні форми роботи: фронтальні, хорові, групові, парні, індивідуальні;

- Процес навчання мови і мовлення має бути вмотивованим;

- Приділяти більше уваги самостійній і творчій роботі учнів, учити працювати з книгою словниками та іншою довідковою літературою;

- Уміти ввикористовувати різноманітну інформацію;

- Здійснювати особистісно-орієнтований підхід до навчання; враховувати індивідуально-психологічні особливості учнів;

- У процесі розвитку вміння аудіювання використовувати умовно-комунікативні вправи та комунікативні;

- Мовлення на уроці максимально наближати до реальної функції мови; воно повинно слугувати знаряддям діяльності учнів і бути вмотивованим у вигляді окремих слів, виразів, структур, та в осмислених мовних сполученнях, зміст яких продиктовано даними ситуативними обставинами.

Критерії оцінювання навчальних досягнень учнів у системі загальної середньої освіти з іноземної мови

Письмо

Аудіювання

Читайте також:

1. I. ОБРАЗОВАНИЕ СОЕДИНЕННЫХ ШТАТОВ 14 страница
2. А. В. Дудник 1 страница
3. А. В. Дудник 10 страница
4. А. В. Дудник 11 страница
5. А. В. Дудник 12 страница
6. А. В. Дудник 2 страница
7. А. В. Дудник 3 страница
8. А. В. Дудник 4 страница
9. А. В. Дудник 5 страница
10. А. В. Дудник 6 страница
11. А. В. Дудник 7 страница
12. А. В. Дудник 8 страница

Переглядів: 581