• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Освітні й виховні цілі 7 страница

Говоріння

Читання

Психолого-педагогічний додаток

Психічні процеси і навчання

Ефективність навчання б-я предмету і т.ч. ІМ підвищується, якщо воно відбувається з урахуванням психічних процесів, що відбуваються в учнів: уваги, сприймання, пам’яті, мислення, волі і т.д.

Увага – форма психічної діяльності, яка характеризується направленістю свідомості на певний об’єкт, який при цьому усвідомлюється з певною ясністю і виразністю. Фізіологічною основою уваги є виникнення в корі головного мозку джерела збудження і одночасного гальмування ділянок, що оточують це джерело збудження. Таким чином, збудження нерівномірно розповсюджується по корі. На кожний момент в корі утворюється ділянка з максимальним збудженням. На даний час вона є творчим відділом кори. З ним пов’язана найбільш яскрава робота свідомості.

Вибіркова направленість – головна властивість уваги. Для того щоб увага була зосереджена на те, що потрібно вивчити, чи вирішити, нею треба керувати. Наявність уваги означає перш за всче зміни у психічних процесах, перехід від сприймання до спостереження, а далі – до цілеспрямованої діяльності. Увага регулюється потребами індивіда і підтримується активністю організму. Основними видами У є: мимовільна та довільна У

Мимовільна У(непроизвольное В) пов’язана з рефлекторними діями. Вона виникає внаслідок зовнішніх подразників і підтримується незалежно вд свідомого наміру людини. Сила подразників, їх інтенсивність чи новизна, емоційне забарвлення - притягують увагу. Це – первинна форма уваги. Виходячи із наведеної характеристики мимовільної уваги вчитель має будувати навчання ІМ таким чином., щоб посилювати дію зовнішніх подразників, підвищувати інтерес як мотив діяльності. Інтерес базується на розуміні навчального матеріалу і на позитивному емоційному ставленні до нього. Вимоги до педагога: виразність мови, модуляція голосу, наочність.

Довільна увага (произвольное В) пов»язана з вольовими зусиллями Л, пізнання піднімається до рівня свідомої дільності. Оперуючи цим видом У, вчитель орієнтує учнів на вирішення навчальних завдань відповідно до заданої ситуації: конструювання речень за зразком, вживання відпрацьованого мовленнєвого зразка в мовленні, віднаходження в тексті відповіді на питання і т.д. Роль психологічної установки у мобілізації уваги є надзвичайно важливою, оскільки вона сприяє формуванню волоьових якостей О. В реальному пед процесі: єдність мимовільної та довільної У. Довільна У випливає з М. У пед процесі слід опиратися на мимовільну У і виховувати Д.

За наявності У пізнання того чи іншого предмету відбувається з відчуття і сприймання. Знання з цих псих. Процесів є необхідними при вивченні ІМ, а особливо при навчнні аудіювання і читання. Відчуття і сприймання є тісно пов’язаними між собою, є чуттєвими образами об’єктивного світу в результаті впливу на органи чуттів. Відчуття як компонент сенсомоторної реакції передує С. В виникає тим, де ще нема С. За І.Павловим Відчуття – це процес перетворення енергії зовнішнього подразника у факт свідомості.

Сприймання - це процес відображення у свідомості Л зовнішніх ознак предметів і явищ, що здійснюється за допомогою органів чуття і завершується створенням образу цього предмету. Ми відчуваємо світло, голос. Але світло і голос - це лише сходинка до більш повного і предметного сприйняття дійсності. За виділенням ознак предметів слідує свідома аналітико-синтетичнв діяльність, що передбачає узагальнення, співвідношення, класифікацію. Тут має місце сприймання, як активна діяльність Л.

Процес сприймання складається із перцептивних дій (percipio). Сприймання оперує різними видами перцептивних дій. Окремі ознаки синтезуються в цілісний образ об’єкта внаслідок автоматизації операцій. Оперативною одиницею сприймання стає слуховий чи зоровий образ в цілому. Наприклад, для сприймання звуків іншої мови спочатку виступають диференційні ознаки звуків тієї чи іншої мови: закритість – відкритість, довгота – короткість та ін. Потім оперують цілісним образом чужомовного звуку, фонетичним словом, ланцюгом слів. Формуванню перцептивних одиниць сприймання сприяють рухи органів мовлення. Відбувається пошук артикуляційного укоаду, що відповідає звучанню тієї чи іншої одиниці, настройка органів артикуляції на дане звучання. Щоб зробити сприймання чужого мовлення швидким і якісним, потрібно сформувати в учнів оперативні одиниці сприймання різних рівнів і вміння вільно користуватися ними при аудіюванні та читанні. На основі даних психології відомо, що якість сприймання новго матеріалу покращується. Якщо його виклад відбувається на основі набутого раніше досвіду учнів. Залежність сприймання від попереднього досвіду називається аперцепцією. У зв’язку з цим новий матеріал необхідно подавати з опорою на відомий і на відпрацьовані операції. Матеріал кожного наступного уроку має йти внаклад.

Важливу роль у професійній та життєвій діяльності Л відіграє пам’ять. (П.П.Блонський, Л.С.Виготський, С.Л.Рубінштенйн, А.Н.Леонтьєв, В.П.Зінченко, відомий кан. Психолог та фізіолог В Пенфільд та ін).

Пам’ять – це психічний процес, який полягає у відтворенні, закріпленні та збереженні мозку людини його попереднього досвіду. Фізіологічна основа пам’яті – утворення і закріплення тимчасових нервових зв’язків в корі головного мозку. Пам’ять – основний психічний процес. В залежності від того, що запам’ятовують і відтворюють розрізняють наступні види П : моторну (рухову), образну (зорову, слухову, нюхову, дотикову, смакову), словесно-логічну та афективну.

Пам’ять

Все, про що дізнається людина, може бути збережене в «кольорах» її мозку. Мозок не тільки зберігає наші знання про навколишній світ, а й має здатність за нашими бажаннями відтворювати ці знання.

Процес запам’ятовування, збереження й наступного пригадування або упізнавання того, що людина раніше сприймала, пережила чи робила називається пам’яттю.

Значення пам’яті в житті людини – велике. Абсолютно все, що ми знаємо, вміємо є наслідок здатності мозку запам’ятовувати й зберігати в пам’яті образи, думки, пережиті почуття, рухи і т.д.

Пам’ять зберігає знання, а без знань немислимі ні діяльність, ні навчання.

Пам’ять, як і всі інші психічні процеси, має характер діяльності. Чи запам’ятовує людина, чи згадує вона, чи пригадує, чи відтворює або взнає – завжди вона здійснює певну психічну діяльність.

Фізіологічні механізми пам’яті

Запам’ятовування можливе завдяки пластичності нервової системи, мозку, тобто завдяки властивості НС змінюватися під впливом подразників, залишати й зберігати в собі сліди подразників. Мозок кожної людини має властивість пластичності, але ступінь цієї пластичності – у кожної людини різна. Від ступеня пластичності мозку залежить і пам’ять людини.

Пластичність мозку не є раз і назавжди даною і незмінною властивістю, вона може підвищуватись (поліпшуватись) і знижуватись (погіршуватись). Пластичність мозку розвивається в прямій залежності від активної і різноманітної діяльності самого мозку, від його тренування. Людина, яка активно пізнає світ, набуває нові знання і вміння, безперервно стимулює (активізує) діяльність мозку і тим самим підвищує його пластичність. Як правило, пластичність пам’яті знижується з віком. У людей похилого віку спостерігається низька здатність запам’ятовування.

Показником пластичності мозку є швидкість утворення в корі великих півкуль тимчасових нервових зв’язків, тривалість їх збереження, жвавість і легкість їх оживлення.

Є ряд досліджень, які розширюють і поглиблюють наші знання про механізми закріплення і збереження слідів вражень. Відомо, що існують певні умови для фіксації і збереження сліду. За одних умов виниклий слід збудження є короткочасним, зберігається секунди, за інших – зберігається тривалий час. Щоб короткочасний слід збудження став довгочасним, необхідний деякий час, протягом якого слід закріплюється, або, як кажуть психологи, консолідується. Якщо після виникнення сліду збудження в нервовій клітині або групі клітин тут же виникає інший слід від дії нового подразника, то початкове враження загальмовується і зникає, тобто не консолідується.

За гіпотезою консолідації слідів, процес закріплення вражень має дві стадії. На першій стадії (безпосередньо після дії подразників) в нерв. Системі виникає первісна, короткочасна електрохімічна реакція, яка не викликає стійких фізіологічних змін у нервових клітинах. На другій стадії, що виникає на основі першої, відбувається біохімічна реакція, пов’язана з утворенням і перебудовою рибонуклеїнової кислоти (РНК) – біохімічної основи онтогенетичної пам’яті, тобто пам’яті яка формується за життя індивіда. Процес біохімічних змін діє на нервові клітини. В результаті вони дістають здатність відповідати на повторні дії знайомих подразників.

Асоціації

Тимчасові нервові зв’язки є фізіологічним механізмом утворення асоціацій.

Асоціація – це зв’язок між окремими подіями, фактами, або явищами, відображеними в нашій свідомості й закріпленими в нашій пам’яті. Без цих зв’язків, або асоціацій, неможлива нормальна психічна діяльність людини, в т.ч. діяльність пам’яті. Запам’ятовування будь-якого предмета завжди відбувається в зв’язку з іншими предметами.

Асоціативні процеси в корі гол. Мозку забезпечують запам’ятовування і відтворення різних явищ дійсності в певному зв’язку й послідовності. «Тимчасовий нервовий зв’язок, - писав І.П.Павлов, - є найуніверсальнішим фізіологічним явищем у тваринному світі і в нас самих. А разом з тим воно ж і психічне – те, що психологи називають асоціацією, чи буде це утворене – те, що психологи називають асоціацією, чи буде це утворення поєднань з усіляких подій, вражень або з літер, слів і думок». (Павлов И.П. Полн. Собр. Соч., т. 3, кн. 2. М.-Л. Изд-во АН СССР, 1951. – С. 325).

Асоціації бувають кількох видів: Розрізняють за схожістю і а за контрастом.

Види пам’яті

В основу видової класифікації П в суч. Науці покладено три основні критерії: (ознаки):

1) об’єкт (предмет) запам’ятовування, тб. Те, що запам’ятовується (маються на увазі такі види П як рухова, емоційна, образна й словесно-логічна);

2) мета й способи запам’ятовування і відтворення (довільна і мимовільна П);

3) тривалість збереження в П (в даному випадку мається на увазі короткочана й довгочасна П).

Рухова пам’ять. Рухова, або моторна П проявляється в запам’ятовуванні й відтворенні рухів та їх систем. Вона лежить в основі вироблення і формування рухових навичок та звичок.

Рухова пам’ять генетично передує іншим видам пам’яті. У дитини перші її прояви припадають на перші місяці життя. Спочатку діти засвоюють вузьке коло найпростіших рухів. Потім запам’ятовування і відтворення рухів розширюється. При закріпленні і відтворенні вони все більше набувають свідомого характеру, тісно пов’язуються з процесами мислення, волі, іншими видами пам’яті. Це значить, що на різних етапах якісні особливості Р.П. неоднорідні. Саме в цій якісній перебудові й полягає її розвиток.

Емоційна пам’ять. Емоційна пам’ять – це пам’ять на пережиті почуття. Позитивні або негативні почуття не зникають безслідно, а запам’ятовуються і відтворюються за певних умов. Е.П. впливає на формування особистості людини. Вона дає змогу людині регулювати свою поведінку залежно від раніше пережитих почуттів. Пережиті й збережені в пам’яті почуття виступають як спонукальні сили або до здійснення тієї чи іншої дії, вичинка, або відмови від дії, якщо з нею пов’язані негативні переживання в минулому.

Образна пам’ять – це збереження і відтворення образів раніше сприйнятих предметів та явищ дійсності. Образна пам’ять буває зоровою, слуховою, дотиковою, нюховою та смаковою.

Словесно-логічна пам’ять. Словесно-логічна пам’ять виражається в запам’ятовуванні і відтворенні думок. Думки не існують поза мовою, поза тими чи іншими словами та виразами. Тому такий вид пам’ятi називають не просто логічним, а словесно-логічним. Відтворення думок не завжди відбувається в тому самому випадку , в якому вони були спершу висловлені. В одних випадках запам’ятовухється і відтворюється лише загальний смисл; в інших - запам’ятовується і відтворюється не тільки загальний смисл змісту, а й точне буквальне словесне вираження думок (заучування напам’ять). Однак буквальне відтворення словесного матеріалу може відбуватися без розуміння його смислу, тоді заучування буде вже не логічним, а механічним запам’ятовуванням. (зазубрювання). Істотну роль при цьому відіграє рівень мовного розвитку.

Довільна і мимовільна пам’ять. Ці види пам’ятi розрізняються залежно від мети і способів запам’ятовування і відтворення. Якщо не ставиться спеціальна мета запам’ятати і пригадати той чи інший матеріал і він запам’ятовується пасивно, немовби сaмo собою, без застосування спеціальних прийомів, без вольових зусиль – така пам’ять є мимовільною. Якщо ставиться спеціальна мета запам’ятати, застосовуються відповідні мнемічні прийоми, робляться вольові зусилля – така пам’ять є довільною.

Мимовільна пам’ять у своєму розвитку передує довільній. Весь життєвий досвід дитини спочатку ґрунтується в основному на мимовільній пам’яті й набувається дитиною без спеціального наміру запам’ятати; однак у свідомій активній діяльності, у засвоєнні системи знань, умінь і навичок провідне місце займає довільна пам’ять.

Короткочасна й довгочасна пам’ять. Спостереженнями і експериментальними дослідженнями було встановлено існування двох видів пам’ятi: короткочасної пам’яті (КП) і довгочасної пам’яті (ДП).

КП – процес відносно невеликої тривалості (кілька секунд чи хвилин), але достатньої для точного відтворення подій, що щойно відбулися. Після цього недовгого часу враження зникають, і людина, звичайно, неспроможна що-небудь згадати. Довгочасна пам’ять (ДП) характеризується відносною тривалістю і міцністю сприйнятого матеріалу. Структура і механізми КП і ДП ще не достатньо вивчені і потребують додаткового дослідження. Однак уже зараз відомо, що при короткочасній пам’ятi відтворення матеріалу відбувається у тій фотографічній формі й послідовності, в якій він сприймався. При ДП сприйнятий матеріал реконструюється й закріплюється за смислом, й тому відтворюється вибірково й узагальнено, залежно від завдань та характеру самої діяльності. Значення КП та ДП в житті людини – різне. КП обслуговує окремі ланки та операції діяльності. (Робота перекладача). ДП обслуговує більш складну інтелектуальну і практичну діяльність людини (навчальна діяльність учнів).

Процеси пам’яті

П – це завжди діяльність, вона має характер певних процесів.

Основні процеси П – це запам’ятовування, збереження , забування, відтворення і упізнавання.

Запам’ятовування. Це – закріплення тих образів і вражень, які виникають у свідомості від дії предметів і явищ дійсності у процесі відчуття і сприймання. Мимовільне і довільне запам»ятовування. Мимовільне З (ненавмисне відбувається без заздалегідь поставленої мети. Мол. Школярі мимовільно запам’ятовують усе яскраве, рухоме, що впадає в очі. Ос. знайомлюю мимовільне З є тоді, коли воно пов’язане з сильними емоційними переживаннями, почуттями. Значну роль при МЗ знайомл інтерес, мотивація.

Довільне З – свідомо спрямоване на запам’ятовування певного матеріалу. При ДЗ Л докладає необхідні вольові зусилля, мобілізує себе на краще й міцніше запам»ятовування матеріалу.

Упізнавання і відтворення. Результати запам»ятовувння проявляються в упізнаванні і відтворенні.

Забування. Багато з того, що закріплено в П, з часом забувається. Забування може бути повним або частковим, тривалим чи тимчасовим. За експериментальними даними, в пам»яті школярів залишається через один день залишається 77%, через чотири дні – 66%, через десять днів - 62%.

Фізіологічною основою З є гальмування тимчасових нервових зв»язків у корі головного мозку, що виникає внаслідок відсутності їх підкріплення. Найшвидше забувається те, що було слабо закріплено в пам»яті. Швидшому забуванню піддається той матеріал, який закріплявся механічно.

Основний засіб проти забування – повторення. Найважливішим засобом боротьби з забуванням є застосування знань на практиці.

Особливості пам’яті як властивості особистості

Спостерігаються досить значні індивідуальні відмінності у сфері П. Л запам’ятовують різноманітний матеріал по-різному й різними способами. Одні найкращe запам’ятовують картину, обличчя, предмети, барви, звуки. Це представники наочно-образного типу П. Другі краще запам’ятовують думки і словесні формулювання, поняття, формули та ін. Це представники словесно-логічного типу П. Треті однаково добре запам’ятовують і наочно-образний, і словесно-логічний, абстрактний матеріал. Крім того, розрізняють типи П залежно від ступеня участі основних аналізаторі у процесі запам’ятовування і відтворення. З цієї т.з. розрізняють такі типи П: зоровий, слуховий, руховий і змішаний. «Чисті» типи П трапляються рідко (3%). Індивідуальні відмінності П залежать від характеру діяльності людини. Інакше кажучи, типи П залежать від вправляння аналізаторів, включених у конкретну діяльність людини. Типи П не залишаються постійними, а змінюються відповідно до змін характеру діяльності. Учителю необхідно знати індивідуальні особливості пам’яті школярів; це дає йому можливість опиратися на сильніші сторони пам’яті учня, з другого – розвивати слабкі сторони П і тим самим добиватися гармонійного розвитку П як психічного процесу.

Мислення

Мислення – вищий пізнавальний психологічний процес, властивий тільки людині. За допомогою М Л пізнає навколишній світ, явища матеріального світу, відношення в яких перебувають предмети і явища, причинно-наслідкові зв’язки суспільно-історичних подій, закономірності психіки людини. М має узагальнений характер, має справу з загальними та істотними ознаками пердметів, відображає заг. Закономірності, заг. Зв’язки й відношення предметів та явищ. Процес М починається з потреби (бажаня, прагнення) відповісти на те чи інше запитання, розв’язати проблему і т.д.

Фізіологічні механізми мислення

В основі процесу М лежить складна аналітико-синтетична діяльність кори великих півкуль головного мозку. В результаті аналізу (виділення) і синтезу (поєднання) зовн. І внутрішніх подразників у корі головного мозку утворюються тимчасові нервові зв’язки, або асоціації, які є фізіологічними механізмами процесу М.

В основі процесу М лежать тимчасові нервові зв’язки двох видів: першосигнальні та другосигнальні.

Нервові зв’язки на основі першосигнальних подразників пов’язані з нашими відчуттями (зір, слух, нюх, дотик, смак) й уявленнями про навколишній світ. Однак М опирається не тільки на першосигнальні, а, головним чином, і на другосигнальні тимчасові нервові зв’язки. Другосигнальні нервові зв’язки, що утворюються в корі головного мозку за допомогою слів відображають суттєві відношення між словами і предметами. Відображення зв’язків і відношень між предметами стає можливим тому, що слова – «сигнали сигналів» (I.Павлов) – є узагальненими подразниками. Зі словом, вказував, Павлов, вводиться новий принцип нервової діяльності – аналізування і синтезування цих нових узагальнених сигналів.

У взаємодії першої і другої сигнальної систем провідна роль належить другій сигнальній системі.

Мислення л нерозривно пов’язане з мовою. Думка не може aні виникнути, ані існувати поза мовою, поза мовленям. Ми мислимо словами, які вимовляємо вголос чи промовляємо про себе. Тобто мислення відбyвається у мовній формі.

Мислення Л за своєю природою соціальне. Пізнання закономірностей навк. Cвіту, розумовий розвиток Л здійснюється шляхом засвоєння знань, вироблених людством у процесі суспільно-історичного розвитку й закріплених за допомого.ю мови, за допомогою писемної мови. Кожна Л в процесі знання засвоює знання, набуті людством і нагромаджені історично. Засвоєння цих знань – важка праця, вимагає від учня активного, смостійного, творчого мислення.

Операції мислення

знайомлюючи діяльність здійснюється за допомогою мисл. Операцій – порівнянь, аналізу і синтезу, абстракції і конкретизації, узагальнення - і відбувається в певних формах – поняттях, судженнях та умовиводах.

Порівняння. П – це встановлення схожості й відмінності між предметами та явищами дійсності.

Аналіз і синтез. Аналіз – це мислене розчленування предмета чи явища на складові його частини, виділення в ньому окремих частин, ознак чи властивостей.

Синтез – це мислене поєдпння окремих елементів, явищ, частин в одне ціле. А і С нерозривно пов’язані, перебувають в єдності у процесі пізнання. А і С. – найважливіші знайомлюючи операції, в єдності вони дають повне й всебічне знання. (Робота з текстом). Без А і С неможливі навіть елементарні форми психічної діяльності – відчуття та сприймання, не кажучи вже про мислення.

Фізіологічним механізмом психічних процесів А і С є аналізаторна й синтезуюча робота нервової ситеми. Великі півкулі мозку - це орган аналізу подразників і орган утворення нових зв’язків (синтезу). Аназуюча і синтезуюча діяльність мозку забезпечує широту й глибину пристосування врівноваження і взаємодії організму з навк. Середовищем.

Абстракція, конкретизація, узагальнення. За допомогою М можуть бути виділені ознаки та властивості, істотні й заг. Для цілої групи предметів. Процес відкидання неістотних та одиничних ознак і збереження в мислення ознак істотних і загальних для даної групи предметів назив. Операцією абстрагування, або абстракцією. Абстракція лежить в основі узагальнення – об’єднання предметів у групи за тими схожими ознаками, які знайомлююч в процесі абстрагування.

Протилежним до процесу абстракції є процес конкретизування.

Конкретизація - це мислитель на операція, в процесі якої ми надаємо предметного наочного характеру тій чи іншій абстрактно-узагальненій думці – поняттю, правилу, закону. При К відбувається перехід від абстракції та узагальнення знов до предметів та ввищ дійсності. (Приклади, ілюстрації, що їх наводять під час викладу і пояснення заг. знайо. Положень і доказів, правил граматики і т.д.).

Усі мисл. Операції, способи М є основою формування і засвоєння понять. Поза порівняннм, аналізом та синтезом, абстракцією і конкретизацією, узагальнення, формування мислення в поняттях неможливе.

Форми мислення

Поняття. Судження. Умовивід.

Поняття. П – це знання суттєвого, загального в предметах та явищах дійсності. П – це абстрактна думка про знайом.

Зміст П розкривається в судженні.

Судження – це форма мислення, яка містить у собі ствердження або заперечення якого-небудь положення. («Сума внутрішніх кутів трикутника дорівнює двом прямим кутам»; «психіка є функція мозку».) Коли Л висловлює судження, вона повинна мати відповідні поняття. Якщо Л не знає даних понять, судження про них неможливе.

Умовивід . У – складна мислитель на діяльність, у процесі якої людина, зіставляючи й аналізуючи різноманітні судження, приходить до нових загальних чи окремих висновків. (Доведення теорем). Є два види умовиводів – індуктивний і дедуктивний.

Індукція – це спосіб міркування від окремих суджень до загального судження, встановлення загальних законів та правил на основі вивчення окремих фактів та явищ.

Дедукція - це спосіб міркування від загального судження до окремого, пізнання окремих фактів та явищ на основі знання загальних законів та правил.

Індуктивні та дедуктивні умовиводи пов’язані між собою так само, як знайомлюючи операції аналізу й синтезу.

Крім психології, людське мислення вивчає наука логіка. Логіка вивчає закони і форми правильного мислення, зокрема побудови правильних умовиводів, правильного міркування. Тому логічним мисленням називають обґрунтоване, доказове мислення, яке відштовхуючись від правильних вихідних суджень, з необхідністю приводить до правильних висновків.

Розвиток мислення

Здатність до М не дається дитині при народженні. М – є результат процесу розвитку дитини, розвитку її пізнавальної діяльності.

Будь-яке пізнання починається з відображення мозком реальної дійсності у відчуттях та сприйняттях, що, закріплюючись у пам’яті, становлять чуттєву основу М.

М в дитини виникає з того моменту, коли вона може встановити деякі найпростіші зв’язки між явищами дійсності й правильно діяти відповідно до них. Це первісне М, безпосередньо знайомлю з маніпулюванням предметами, діями з ними, І.Сєченов назвав стадією предметного мислення. Коли Д починає опановувати мову, в діяльності її М відбуваються істотні зміни. Завдяки мові дитина переходить на більш високий ступінь відображення дійсності – на ступінь мовного мислення.

Читайте також:

1. I. ОБРАЗОВАНИЕ СОЕДИНЕННЫХ ШТАТОВ 14 страница
2. А. В. Дудник 1 страница
3. А. В. Дудник 10 страница
4. А. В. Дудник 11 страница
5. А. В. Дудник 12 страница
6. А. В. Дудник 2 страница
7. А. В. Дудник 3 страница
8. А. В. Дудник 4 страница
9. А. В. Дудник 5 страница
10. А. В. Дудник 6 страница
11. А. В. Дудник 7 страница
12. А. В. Дудник 8 страница

Переглядів: 518