• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Форми вини.

Вина – психічне відношення особи до вчиненого нею суспільно небезпечного діяння (дії чи бездіяльності), передбаченого діючим КК, і його наслідків, виражене у формі умислу чи необережності (ст.23 КК).

Вина як головна ознака суб'єктивної сторони зло­чину. Форми та види вини.

Кримінальне право України заперечує об'єктивне ставлення в вину, тобто відповідальність за наслідки, що настали в результаті будь-якого діяння, без встановлення вини. Згідно з КК кримінальна відповідальність особи ґрунтується на суб'єктивному ставленні ввину — умові правильної соціально-політичної оцінки людської поведінки взагалі і злочинної зокрема.

Вина — це обов'язкова ознака суб'єктивної сторони будь-якого злочину, яка визначає його психологічний зміст і є необхідною умовою кримінальної відповідальності.

Поняття вини характеризується змістом, сутністю, формою і ступенем вини.

Часто в теорії кримінального права ставиться питання про співвідношення вини і суб'єктивної сторони, вини і винності. Необхідно відзначити, що ці поняття ототожнювати не можна. Не можна ставити знак рівності між виною і суб'єктивною стороною злочину. Вина ознака суб'єктивної сторони, а значить є її невід'ємною складовою, тобто її характеристикою. З цього випливає, що суб'єктивна сторона більш широке поняття. Даний висновок підтверджує і той факт, що поряд із виною суб'єктивну сторону характеризують мотив і мета, а також емоції особи. Ці ознаки (вина, мотив і мета) тільки в їхній сукупності дають відповідь про наявність чи відсутність в діянні особи суб'єктивної сторони складу злочину.

Складніше обстоїть питання з розмежуванням понять вини і винності. Ці поняття тісно взаємозалежні, але значення їх розкривається в різних площинах. Вина - ознака суб'єктивної сторони складу злочину. Винність – ознака злочину поряд із суспільною небезпекою, протиправністю і караністю. Коли особа скоює суспільно небезпечне діяння, передбачене КК, то говорять, що вона винна в здійсненні злочину. Установлення ж наявності вини ще не дає достатніх підстав вважати особу, винною у вчиненні злочину, а дозволяє тільки зробити висновок, у залежності від конструкції суб'єктивної сторони злочину, про її наявність чи відсутність. На додаток до вищевикладеного можна додати і те, що винність особи в здійсненні злочину означає, що вона діяла в даній ситуації при наявності вини, умислу чи необережності.

З викладеного випливає, що винність більш широке поняття, чим вина. Можна умовно говорити, що винність – це наявність у поводженні людини складу злочину, чого не можна сказати при встановленні вини.

У визначенні вини міститься вказівка на форми вини і на те, що вони виявляються в чиненому особою діянні. У теорії кримінального права формула вини була дана задовго до прийняття нового КК України.

Елементи вини:

- зміст вини,

- сутність вини,

- форми вини,

- ступінь вини.

Зміст вини – це є відображення в психіці (свідомості) особи об'єктивних ознак вчиненого діяння, тобто фактичних ознак, що характеризують об'єкт і об'єктивну сторону.

Зміст виниобумовлений сукупністю свідомості (інтелектуальний момент), волі (вольовий момент) та їх співвідношенням.

При вчиненні злочину свідомістю особи охоплюються фактичні обставини, які характеризують об'єкт злочину, ознаки предмета, спеціального суб'єкта, об'єктивну сторону — характер вчинюваних дій (бездіяльності), а в матеріальних складах — і суспільне небезпечні наслідки (можливість їх настання). Стосовно різних обставин інтелектуальне ставлення суб'єкта може бути різним. Одні обставини можуть бути ним усвідомлені більш повно, інші — приблизно; одні відображаються у свідомості правильно, адекватно, інші — помилково.

Таким чином, зміст вини визначається змістом об'єктивних ознак конкретного складу. Немає злочинів однакових по змісту вини.

У правозастосовній практиці вимагається встановлювати конкретні ознаки умислу та необережності і, як правило, йдеться про зміст конкретної форми вини, а не вини взагалі.

Сутність вини визначає соціальну природу вини і полягає в негативному ставленні особи до тих інтересів, цінностей, благ (суспільних відносин), що охороняються КК.

Сутність вини визначає соціальну природу вини, оскільки вина проявляється в злочинному діянні.

Отже, соціальна сутність вини складається в негативному відношенні особи до суспільних відносин, тим цінностям, благам, що охороняються нормами права. При необережності ж сутність провини складається в зневажливому відношенні до цих благ.

Форма вини — це описане у КК (ст. 24 і 25) поєднання певних ознак (елементів) свідомості і волі особи, яка вчиняє суспільне небезпечне діяння.

Форми вини – умисел і необережність.

Якщо зміст визначається конкретними обставинами кожного злочину, то форми це узагальнені поняття, які у цілому характеризують відношення особи до злочину (безвідносно до конкретного діяння). Через це форми вини і вивчаються в Загальній частині кримінального права.

У кожному конкретному випадку вимагається встановити саме ту форму вини, яка передбачена кримінально-правовою нормою. Відповідно до КК вина — це завжди умисел або необережність. Умисел може бути прямим або непрямим (сг. 24), а необережність поділяється на злочинну самовпевненість і злочинну недбалість (ст. 25).

Поділ вини на форми має велике практичне значення. Зокрема форма вини:

а) визначає ступінь суспільної небезпеки діяння і дає змогу відмежувати злочинне діяння від незлочинного;

б) визначає кваліфікацію злочину;

в) завжди враховується при індивідуалізації покарання і визначенні умов його відбування;

г) враховується в інших випадках реалізації кримінальної відповідальності і покарання (зокрема для визначення умов кримінальної відповідальності за попередню і спільну злочинну діяльність, при умовно-достроковому звільненні від відбування покарання).

Ступінь вини – це категорія кількісна. Вона визначає вагу скоєного злочинного діяння.

Ступінь вини означає кількісну характеристику вини, відображає тяжкість провини особи перед суспільством, є сукупністю форми і змісту вини з урахуванням всіх особливостей психічного ставлення особи до обставин злочину.

Це поняття широко використовується в теорії кримінального права і судовій практиці. Як оціночна категорія ступінь вини визначається об'єктивними обставинами злочину, характером суспільне небезпечного діяння, особливостями психічного ставлення до дії (бездіяльності), мотивом і метою злочину, обставинами, що характеризують особу винного, причинами та умовами, які вплинули на формування умислу чи обумовили зміст необережності, тощо.

Хоча закон про кримінальну відповідальність прямо про ступінь вини нічого не говорить, вона впливає на юридичну оцінку вчиненого. Наприклад, навмисна вина більш небезпечна, за загальним правилом, чим вина необережна. Умисел, що раптово виник, у принципі, завжди менш небезпечний, чим умисел заздалегідь обміркований (навмисний) і т.д. Ступінь вини головним чином впливає на визначення ступеня суспільної небезпеки злочину й особистості винного, а також на призначення покарання.

Значення вини:

1.Вина особи в злочині обов'язково повинна бути встановлена, причому, вина – це об'єктивне явище, поза свідомістю судді і слідчого, психічне відношення особи до вчиненого.

Вину треба установити, виходячи з об'єктивних обставин справи. Вина входить у зміст предмета доказування по кожній справі. Наше право виходить з того, що вина - це прояв психічної діяльності особи при вчиненні злочину. Вітчизняним кримінальним правом відкидається так названа "оціночна концепція вини", відповідно до якої виною вважається не дійсний, умисел чи необережність, а той докір, та оцінка, що дає суддя поведінці особи. Ця теорія дає в руки судді широкі можливості визнавати наявність вини, виходячи зі своєї правосвідомості, розсуду, у той час як він повинний спиратися на закон.

2.Вітчизняне право виходить із принципу суб'єктивного ставлення в вину, тобто відповідальності за скоєне діяння і його наслідки лише при наявності вини.

Воно виключає об'єктивне ставлення в вину, тобто відповідальність за наслідки безвинно. Така теорія далека від цивілізованої системи права. Однак порушення цього принципу іноді зустрічаються в практиці, коли, лише виходячи з тяжкості наслідків, і, не установивши меж вини, особу притягають до кримінальної відповідальності.

3.Відсутність вини означає відсутність суб'єктивної сторони і, отже, складу злочину, кримінальної відповідальності і покарання.

Немає вини – немає і цього ланцюжка, він переривається.

4.Вина має велике значення для правильної кваліфікації злочину і для визначення міри покарання за вчинене.

У діючому праві передбачені дві форми вини: умисел і необережність. Ці форми відображають саме ті психічні процеси, що роблять діяння злочинним.

У нашому праві поняття умислу та необережності (їхніх видів) закріплені в законі (КК), що виключає різні підходи до рішення даного питання. Кожна форма вини містить у собі ознаки, що характеризують свідомість (інтелект) особи і його волю. Тому перші з цих ознак називаються інтелектуальними ознаками (моментами, елементами), а другі – вольовими ознаками. Різне співвідношення інтелектуальної і вольової ознак психічної діяльності особи і дає можливість конструювати різні форми вини і їхні види.

Читайте також:

1. А/. Форми здійснення народовладдя та види виборчих систем.
2. Автоматизовані форми та системи обліку.
3. Аграрні реформи та розвиток сільського госпо- дарства в 60-х роках XIX ст. — на початку XX ст.
4. Акредитив та його форми
5. Активні форми участі територіальної громади у вирішенні питань ММС
6. Аморфний та кристалічний стан твердої речовини.
7. Атомно-молекулярна будова речовини.
8. Банківський контроль та нагляд: форми та мета здійснення. Пруденційний нагляд: поняття, органи та мета проведення.
9. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.
10. Безособові дієслівні форми на –но, -то
11. Безробіття: суть, причини, форми та соціально-економічні наслідки
12. Білінійні і квадратичні форми в евклідовому просторі

Переглядів: 4984