Розвиток освіти та наукових знань в Україні II пол. 17-поч.18 ст.

Рівень духовної культури будь-якого народу визначається насамперед станом освіти і поширенням наукових знань у суспільстві. Розвиток їх в Україні у другій половині 17 — кінці 18 ст. — яскраве свідчення духовного прогресу українського народу. Запорозький уряд на чолі з кошовим отаманом постійно виявляв піклування про створення розгалуженої системи освіти. Загалом у системі шкільництва на Запоріжжі можемо виділити три типи шкіл: січові, монастирські та церковнопарафіяльні. Школи Запорозької Січі продовжували традиції братських шкіл. Навчання в них обовязково поєднувалося з вихованням. Діяльність козацьких шкіл становить важливийетап в історії освіти в Україні. Знаменним було те, що навчання тут велося українською мовою.Важливим осередком духовної культури була Києво-Могилянська академія. Вона мала величезний вплив не лише на українську, а й на культуру словянських народів. Водночас діяла широкамережа початкових шкіл, народних училищ, гімназій і середніх спеціальних навчальних закладів колегіумів, у яких навчалися діти старшин, шляхти і духовенства, а також заможних прошарків міщан, козаків і селян.У розвитку освіти в Україні важлива роль належала колегіумам — середнім навчальним закладам, що здійснювали підготовку служителів релігійного культу, службовців державних установ, учителів початкових класів. У колегіумах навчалися переважно діти старшин, духовенства, заможних міщан і козаків.Центром освіти і науки, суспільного і культурного життя в Україні стала Києво-Могилянська колегія, яка грамотою Петра І від 26 вересня 1701 р. дістала статус академії. В 18 ст. поширилися медичні знання. Зявилася низка лікарів-українців, які отримали вчений ступінь доктора медицини: І.Полетика, І.Руцький, М.Кружень, П.Погорецький, Н.Максимович, І.Данилевський та ін..Діяльність українських лікарів була спрямована на пошуки засобів і методів боротьби з епідемічними захворюваннями.У розвитку освіти й культури в Україні важлива роль належала книгодрукуванню. В другій половині 17 — середині 18 ст. в Україні функціонувало 13 друкарень. Провідна роль належала друкарні Києво-Печерського монастиря, її видання розповсюджувалися не лише в Україні, Росії, Білорусі, а й у Молдові, Болгарії, Сербії, інших країнах. Одночасно діяли друкарні у Новгороді Сіверському, Чернігові. Кілька друкарень існувало на західноукраїнських землях. Найпотужнішою з-поміж них була друкарня А. Пілєра. Важливою подією в історії видавничої справи стало запровадження гражданського шрифту, що сприяло збільшенню публікацій офіційних паперів і світських видань. Першу в Україні друкарню з таким шрифтом було засновано 1764 р. в Єлисаветграді.

6. Ґенеза та періодизація національно-культурного відродження в Україні наприкінці 18 — початку 20 ст.

Наприкінці 18 ст., коли почався процес національного відродження, українська етнолінгвістична територія, тобто ті землі, де жили українці, перебувала в межах двох багатонаціональних імперій: Російської та Австрійської. Духовна культура українського народу кінця 18 — початку 20 ст. розвивалась в умовах постійних утисків Російської та Австрійської імперій. .Сутність відродження виявляється в модернізації нації, її оновленні у системі реалій сучасного життя, поступі загальнолюдської цивілізації.У сучасних наукових дослідженнях з проблем духовної культури під поняттям національне відродження розуміють такий етап у розвитку конкретного етносу, коли останній усвідомлює себе нацією, дійова особа історії і сучасного світу, що має право на вільний розвиток, самовизначення та державну незалежність. На першому етапі національно-культурного відродження як рушійна його сила виступило українське дворянство козацького походження на Лівобережжі та польсько-українського шляхетства на Правобережжі. Незважаючи на прийняття українським дворянством російської або польської шляхетсько-політичної ідеології, в його надрах продовжував жевріти український територіальний патріотизм. Найвиразніше ці ідеї прозвучали в книзі Історія Русів, яку видатний історик Олександр Оглоблін назвав вічною книгою незалежності українського народу. Головним девізом цього періоду національного відродження було гасло: повернутися до козаччини.На другому, народницькому, етапі національно-культурного відродження провідною його силою виступила демократично налаштована інтелігенція України, з-поміж якої вирізняється Т.Шевченко. Його творчість наскрізь пронизана національною ідеєю, палкою любовю до України та її народу. Головним гаслом цього періоду національного відродження став заклик повернутися лицем до народу.На третьому, модерністському етапі ґенези український національно-культурний рух проник від інтелігенції у середовище народних масс і тривав аж до Першої світової війни, яка в історії модерногоукраїнства відкрила нову історичну епоху — національно-визвольних змагань за незалежну Українську державу. Саме у той час формувалися політичні партії. Вони очолили національне відродження, стали провідниками української національної ідеї, а в програмних документах чітко формулювали кінцеву мету національно-визвольного руху — проголошення незалежної Української держави.Внутрішня сутність національно-культурного відродження в Україні на різних етапах його еволюції визначалася змістом української національної ідеї, сформульованої представниками національної еліти, що вийшла із середовища українського дворянства, письменників, діячів науки і культури, суспільно-політичних діячів України. У ній відображені віковічні прагнення українського народу до свободи, національної незалежності, державного суверенітету.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.012 сек.