Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ 4 страница

Поняття "цивілізація" початково використовувалось для позитивної оцінки певних суспільних явищ. Нині цивілізаційний підхід розглядається як концепція періодизації історії суспільства, що передбачає історичний кругообіг різних типів суспільства та історичних епох через декілька стадій від зародження до смерті.

У свою чергу, в такому кругообігу окремі дослідники виділяють значну кількість таких стадій, інші - три цивілізації: аграрну, індустріальну і постіндустріальну (причому остання розпочалася лише нещодавно і триватиме ще значний період). У даному випадку цивілізаційний підхід є ширшим за формаційний.

В основі поділу людської цивілізації лише на три епохи лежить передусім, критерій розвитку окремих елементів продуктивних сил, передусім, техніки, змістом яких у найбільш узагальненому вигляді є відношення людини до природи. Так, із понад трьох мільйонів років від часу виникнення первіснообщинного ладу лише приблизно 40 тис. останніх років триває активне втручання людини у природу. Це зумовлене виснаженням природних ресурсів і переходом від привласнювального (збирального) до відтворювального господарства (або до виробничої економіки) - землеробства і скотарства. Матеріальною основою такого переходу було вдосконалення оброблених кам'яних знарядь праці, поява дерев'яних мотик, рала і навіть окремих мідних знарядь праці. Цей перехід отримав назву неолітичної революції, яка була першою в світі технологічною революцією, що знаменувала перехід людства від етапу варварства до етапу цивілізації, зокрема до аграрної цивілізації. Такий перехід означав значний "стрибок" у зростанні продуктивності праці, свідченням чого стало постійне виробництво додаткового продукту, поява постійного обміну; щодо місця людини (основної продуктивної сили) у виробництві, то вона займалася лише ручною працею.

Аграрна цивілізація існувала до кінця XVIII - початку XIX ст., тобто до періоду розгортання промислової революції, що посилила активну взаємодію людини з природою. Її наслідком стала поява індустріального суспільства, матеріальною основою якого є система машин, механізація виробничих процесів. Проте на перших етапах існування індустріального суспільства ще переважала м'язова сила людини ( перша половина XIX ст.). На наступних стадіях розвитку індустріального суспільства (друга половина 30-х - перша половина 50-х років XX ст.), його матеріальною основою стає комплексна механізація. Переважає в цей час машинна праця.

Наступним етапом розвитку економічної системи щодо критерію засобів праці є постіндустріальне суспільство. Початок цьому суспільству поклала науково-технічна революція, яка розгорнулася з середини 50-х років XX ст. Його матеріальною основою є автоматизація виробництва, внаслідок якої людина виходить із безпосереднього процесу виробництва і починає контролювати його, займається, здебільшого, творчою працею. Для постіндустріального суспільства характерні також радикальне зменшення кількості працездатного населення у промисловості та аграрній сфері (до 25 %) і всебічний розвиток науки, сфери послуг.

Формаційний – це марксистський підхід. Згідно з ним, розвиток людського суспільства – процес поступального переходу від однієї соціально-економічної формації до іншої. Причому кожна чергова формація – це новий ступень розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, а також соціальних, політичних, юридичних та інших форм існування суспільства. Вирішальну роль у розвитку формації мають продуктивні сили та виробничі відносини, які утворюють спосіб виробництва або матеріальний базис суспільства. Над ними піднімається надбудова (комплекс економічних, політичних, правових, культурних, релігійних та інших форм людського спілкування). Надбудова може стимулювати або гальмувати розвиток, але головним рушійним мотивом змін є базис, спосіб виробництва. Причому у самому способі виробництва основною рушійною силою є суперечність між продуктивними силами та виробничими відносинами.

К.Маркс визначив п’ять формацій: первіснообщинну, рабовласницьку, феодальну, капіталістичну, комуністичну.

Сам К.Маркс висловлював деякий сумнів в універсальності створеної ним моделі, вона неодноразово ним переглядалася. Тому закінченої теорії формацій К.Маркс практично не сформулював, а дав лише підходи.

На думу російських учених, у теорії К. Маркса, поряд із виділенням п'яти типів суспільно-економічних формацій, існує поділ на первинну або первіснообщинну (архаїчну), вторинну або антагоністичну (економічну) та третинну або комуністичну формацію. У межах вторинної він виділяв, на їхню думку, азіатську, античну, феодальну і капіталістичну формації.

 

 

4.4 Економічні системи, ознаки, типи

 

 

Економічна система - сукупність відносин між господарюючими суб’єктами, які здійснюють вибір засобів оптимального використання обмежених ресурсів с ціллю задоволення особистих та суспільних потреб.

Ознаками економічної системи є:

1) цілісність - означає внутрішню єдність утворюючих її елементів, ланок, блоків, сталість взаємозв'язків між ними;

2) організованість припускає субординірованність компонентів економічної системи, комплекс прямих і зворотних зв'язків;

3) керованість - це форма координації господарської діяльності її суб'єктів, що залежить від характеру економічної інформації, що виникає в системі. Саме характер інформації визначає можливі рішення суб'єктів господарства - що, як, скільки, для кого виробляти. Якщо інформація заснована на об'єктивних процесах, вибір способів використання обмежених ресурсів оптимальний, то така економіка буде ефективною. Суб'єктивний характер інформації (директивна економіка) не дає можливості прийняти оптимальні рішення, система буде неефективною;

4) цілеспрямованість припускає науково обґрунтовані, чітко поставлені цілі. Насамперед - соціальні, спрямовані на задоволення матеріальних і духовних потреб людини.

Виділяють конкурентну ринкову, монополістичну, адміністративну, змішану і традиційну економічні системи, кожна з яких характеризується певними ознаками.

Конкурентна ринкова економічна система (чиста) характеризується такими ознаками: приватна власність на ресурси; самостійність учасників економічного процесу; конкуренція суб’єктів господарювання; цінова координація економічної діяльності і управління; держава обмежується захистом приватної власності та забезпеченням належної правової структури, що сприяє свободі підприємництва; функціонує велика кількість виробників однорідної продукції, які не в змозі впливати на рішення один одного; немає обмежень в інформації про попит, пропозицію, ціни, якість; відбувається вільне ціноутворення, відсутні штучні бар’єри для товарного руху і руху капіталу.

Монополістична ринкова система має такі ознаки: невелика кількість виробників даного товару; диференціація товару; дефіцит необхідної інформації; утруднення доступу до ресурсів; погодження дій учасників ринкових відносин.

Адміністративна економічна система функціонує на таких засадах: діяльність господарських суб’єктів регулюється централізовано державою; макроекономічні пропорції формуються на базі директивних планів; ціни встановлюються адміністративним шляхом.

Змішана економічна система (ринково-державна) є проміжковою між чистою ринковою і командною економічною системою. Уряд тут відіграє активну роль: сприяє стабілізації і зростанню економіки; забезпечує економіку деякими товарами і послугами, які виробляються в недостатньому обсязі, або зовсім не постачаються ринковою системою; модифікує розподіл доходів і ресурсів тощо. Крім цього, в цих системах функціонують штучні економічні організації у вигляді монополій та профспілок. Тобто, змішана економічна система є регульованою ринковою економічною системою, де ринок контролюється і регулюється державою.

Перехідні економічні системи є різновидом змішаної.

Традиційні економічні системи характерні для слаборозвинених країн. Тут техніка виробництва, обмін, розподіл доходів ґрунтується на давніх звичаях; спадковість і касти диктують економічні ролі індивідам, що зумовлює чітко виражений соціально-економічний застій; технічний прогрес і впровадження інновацій різко обмежені.

 

 

4.5 Особливості переходу від директивно планової до ринкової економіки. Формування економічної системи України

 

 

Командно-адміністративна система господарювання директивно-планової моделі, що панувала в колишньому СРСР характеризувалася одержавленням економіки, нерозвинутим товарним виробництвом, централізованим плануванням усього соціально-економічного життя. Домінуючим фактором у формуванні пропорцій економічного зростання була регулююча роль держави, а товарне виробництво мало підпорядкований характер.

У період розбудови незалежної Української держави гостро постало питання про економічні реформи. Централізоване планування стало економічно недоцільним, оскільки воно не відповідало швидкій зміні потреб (виробничих і особистих) і не могло забезпечувати дотримання оптимальних пропорцій відтворювального процесу, вело до кризи економіки. У соціальному плані воно в кінцевому підсумку означало зрівнялівку, які б новаторські елементи в нього не вводилися. Отже, треба відійти від централізованого планування, перейти від загального одержавлення до багатоваріантності форм власності, до розвитку підприємництва.

Серед країн, що переходять від командно-адміністративної системи господарства до ринкових відносин, визначилося кілька груп за специфікою шляхів переходу.

Першій групі властиве створення в надрах старої командно-адміністративної системи нових соціально орієнтованих ринкових відносин. Найхарактернішим є приклад Китаю, де цей процес відзначався тривалою боротьбою серед правлячих кіл за шляхи розвитку, що закінчилася перемогою про ринкових сил у керівництві країною. По-перше, у Китаї процес переходу був ретельно теоретично осмислений, розроблений та визначений як тривалий і поетапний, з відпрацюванням його через соціально-економічні експерименти (щодо форм приватизації, розв’язання проблем зайнятості, залучення іноземного капіталу, розвитку підприємництва тощо) . По-друге, перехід провадиться через саму командно-адміністративну систему з урахуванням конкретно-історичного досвіду розвитку країни. Ця система не руйнується, а реформується відповідно до завдань, які ставляться перед нею для здійснення переходу до ринку. По-третє, перехід до ринкових відносин було розпочато з провідної галузі економіки країни - сільського господарства, у якій зайнята основна частина населення. Зазначені заходи дали позитивні результати. Подібний шлях розвитку обрали В'єтнам, Монголія та деякі інші країни.

Другу групу країн відзначає поступовий, еволюційний початок переходу до ринкових відносин через різного роду експерименти та перетворення, які також розпочинаються в надрах командно-адміністративної системи. На основі підготовленого соціально-економічного середовища, розпочатого розвитку ринкового господарства відбуваються руйнування командно-адміністративної системи і подальший перехід до ринкових відносин. Найхарактернішим є приклад Угорщини, яка почала такі перетворення з другої половини 50-х років. Поступове накопичення ринкових елементів дає змогу країні переходити до сучасних форм господарювання без великих соціальних потрясінь і масового зубожіння населення, минаючи історичний період дикого, розбійницького первісного нагромадження капіталу.

Третя група країн обрала шлях «шокової терапії», що полягав у застосуванні методів короткострокового струсу суспільства. Такий шлях обрала, наприклад, Польща, де були певні передумови для такого безжалісного експерименту над людьми, а саме: у країні мала поширення ринкова психологія, значною була приватна власність (понад 4/5 орної землі належало одноосібним господарствам), на чолі держави опинилися сили, яким довіряла і які підтримувала більшість населення. Проте, незважаючи на все це, після короткого шоку країна мусила відмовитись від нього. Ті, хто вдався до цього методу, пішли у відставку, поступившись місцем тим, хто зважає на довгостроковий час творення економічних процесів.

Свій шлях переходу обрала колишня Чехословаччина, де наприкінці 80-х років відбулася так звана «бархатна революція». Спираючись на традиції ринкового розвитку, нові й старі методи державного регулювання економікою, кооперування тощо, країна повертається до ринкових відносин цивілізовано. Поділ її з 1993 р. на дві незалежні країни - Чехію і Словаччину - відбувся так само цивілізовано, як і розподіл серед населення державної власності. Основна маса середніх та великих підприємств через акціонування їх перетворюється на корпорації. Дрібні підприємства можуть переходити в індивідуальну власність. Кожний громадянин має право на свою рівну частку загальнодержавної власності у формі спеціальних купонів, на які він може придбати акції підприємств, що приватизуються. Щоб купони не могли стати предметом купівлі-продажу, спекуляцій, махінацій тощо, розроблено спеціальний механізм захисту. До Чехії і Словаччини залучається іноземний капітал на розробленій взаємовигідній правовій основі, створюються спільні з ним фірми й у третіх країнах тощо.

Особливістю переходу до ринку Східної Німеччини є те, що вона увійшла до складу Федеративної Республіки Німеччини, однієї з найбільш розвинутих у сучасному світі країн.

Отже економіки розглянутих країн можна вважати перехідними.

Перехідна економічна система - це така національна економічна система, яка перебуває на перехідному етапі від одного свого якісного стану до іншого.

За своїм характером ці економічні системи слід трактувати як змішані, оскільки вони у своїй внутрішній структурі ще зберігають значний вміст механізмів та інституцій старої економічної системи, але поступово набирають рис та ознак тієї нової системи, до повної трансформації у яку просувається дана перехідна економічна система. Перехідними на сьогодні можна вважати економіки країн СНД, включаючи і Україну.

Перехід від високомонополізованої планової економіки конкурентного типу в Україні значною мірою був ускладнений через успадковані від колишнього СРСР структуру і спеціалізацію української економіки, а також внаслідок істотних прорахунків економічного і політичного характеру. Внаслідок спеціалізації економіки, сформованої впродовж багатьох десятиріч на основі розподілу праці в СРСР, Україна виробляла в середньому лише біля 20% кінцевого продукту. У промисловому секторі їй було відведено роль виробника напівфабрикатів із низьким вмістом додаткової вартості. У зв'язку з розробкою енергетичних ресурсів Сибіру, енергомісткі українські металургійні та машинобудівні підприємства були переорієнтовані на споживання нафти і газу з Росії, опинившись у цілковитій залежності від російських енергоносіїв. Рішення про перехід до взаємних розрахунків за енергоносії за світовими цінами, прийняте країнами колишнього СРСР, негативно відбилось на українській економіці. Рекордно високий рівень інфляції в Україні у 1993 р. значною мірою спричинений саме цим стрімким підвищенням цін. Негативною складовою структури виробництва була орієнтованість економіки України на потреби військово-промислового комплексу.

Реальне економічне реформування в Україні розпочалося з кінця 1994 р. і сьогодні зауважуються позитивні тенденції економічного розвитку. Структурні реформи передбачають формування багатоукладної економіки й конкурентного середовища, здійснення великомасштабної приватизації, розвиток фондового ринку, корпоратизацію великих підприємств, впровадження механізмів банкрутства, антимонопольне регулювання, цінову лібералізацію, стимулювання виробництва експортної та імпортозамінної продукції, інвестиційне забезпечення структурних змін в економіці за пріоритетними напрямами. Процес приватизації в Україні і в організаційному, і у фінансовому відношеннях спирався на широку підтримку міжнародних економічних організацій. В Україні формується двосекторна модель економіки у складі державного і приватного секторів. Держава задекларувала лібералізовані засади економічної політики щодо приватного сектора, конституційне закріплення свободи підприємництва, недопущення привілейованості державних підприємств відносно приватних, стимулювання пріоритетних напрямів підприємницької діяльності засобами фіскальної політики, сприяння залученню відповідних інвестицій. Для прискорення структурної перебудови економіки й піднесення центру ваги з базових на переробні галузі важливе значення має залучення в українську економіку зарубіжних інвестицій. Пріоритетними галузями для зарубіжних фірм є металообробка і машинобудування, харчова, легка, медична і мікробіологічна промисловості, транспорт, авіа- й суднобудування, зв'язок. Головною метою державної зовнішньоекономічної політики є створення умов для формування довгострокових конкурентних переваг українських товаровиробників з метою забезпечення їхнього функціонування на економічній арені світу як конкурентоспроможних учасників галузевих і міжгалузевих банків. Важливим завданням розбудови державності та економіки України є її інтеграція до світового економічного простору.

Національна економічна система України може бути кваліфікована як державно-ринкова перехідна змішана економічна система із тенденціями послаблення централізованого регулювання економічних процесів і подальшого трансформування у ринково-державну змішану економічну систему.

Перехідну змішану економічну систему України на сучасному етапі кваліфікують як постсоціалістичну і постадміністративну. Процес формування постсоціалістичної економічної системи в Україні розпочався після проголошення Державної незалежності і здійснюється у напрямі утворення змішаної ринкової економічної системи капіталістичного типу. У сучасній економічній системі України одночасно спостерігаються процеси як соціалізації, так і капіталізації економічного розвитку, що визначає її змішаний характер.

У зв'язку із кризою адміністративної системи відбувся одночасно раптовий її демонтаж у напрямку ринкової економічної системи. Але це дало лише часткові результати через певні об'єктивні межі: адміністративні методи регулювання не можуть бути повністю витіснені економічними методами в перехідній економічній системі України. На жаль, було зруйновано окремі раціональні форми економічного регулювання, зокрема освітня, медична та соціокультурна сфери. Постадміністративна змішана економічна система України ще певний час, внаслідок недорозвиненості капіталістичних інституцій, носитиме адміністративний характер, однак, у процесі розвитку ринкові економічні відносини набуватимуть все більш панівного становища.

 


5 ПОТРЕБИ СУСПІЛЬСТВА ТА ВИРОБНИЧІ МОЖЛИВОСТІ

 

 

5.1 Поняття потреби. Види потреб

 

 

Потреби – це внутрішні збуджуючі стимули діяльності людини. Це стан незадоволення, який людина хоче змінити, або задоволення яке вона хоче продовжити.

Враховуючи різноманітність людських потреб, їх можна об’єднати у групи, використовуючи ті чи інші класифікаційні ознаки. Ось лише деякі із можливих класифікацій потреб.

За суб’єктами потреби поділяються на кінцеві і проміжні.

Кінцеві потреби – це потреби самої людини як біосоціальної істоти (їх ще називають особистими потребами). Задовольняючи їх, відтворюється сама людина. Блага, що задовольняють кінцеві потреби, називаються предметом споживання (їжа, одяг, житло тощо). У результаті споживання ці блага виходять із економічного обороту.

Проміжні потреби – це потреби, які лише опосередковано пов’язані із самою людиною. Це потреби господарських структур. Вони потрібні для створення нових благ, тому ці потреби називають виробничими, а блага, що їх задовольняють, - засобами виробництва (верстати, обладнання, матеріали). У процесі споживання ці блага не знищуються, а служать для задоволення інших проміжних або кінцевих потреб.

За формою задоволення визначають індивідуальні та колективні потреби.

Індивідуальні потреби людина може задовольнити саме без об’єднання з іншими суб’єктами (сон, їжа і т.д.).

Колективні потреби вимагають об’єднання колективних зусиль (водопровід, газопостачання).

За формою виникнення існують первинні та вторинні потреби.

Первинні потреби є за своєю природою фізіологічними і, як правило, вродженими (вода, їжа, повітря, сон та ін.).

Вторинні потреби за своєю природою психологічні (успіх, влада, повага).

Первинні потреби закладені в людині генетично, а вторинні залежать від життєвого досвіту. Тому вторинні потреби людей більш різноманітні, ніж первинні.

Одночасно задовольнити всі потреби неможливо. Тому людина кожного разу повинна вирішувати: яку потребу задовольнити тепер, а з якою можна почекати. Іншими словами людина ранжує потребами за ступенем їх важливості у кожний даний момент.

За А. Маслоу всі потреби поділяються на п’ять груп.

1 Фізіологічні потреби, задоволення яких потрібно для виживання.

2 Потреби в безпеці і захищеності: включають потреби в захисті від фізичних і психологічних небезпек з боку навколишнього середовища і впевненість у тому, що фізіологічні потреби будуть задоволені в майбутньому.

3 Соціальні потреби – це поняття, що включає почуття належності до чого-небудь або кого-небудь, відчуття, що тебе приймають інші.

4 Потреба в повазі включає потребу в самоповазі, компетентності, визнанні.

5 Потреба в самовираженні – це потреба в реалізації своїх потенційних можливостей та рості як особистості.

У кожний конкретний момент часу людина буде намагатися задовольнити ті потреби, які для неї є найбільш важливими. Перш ніж потреба наступного рівня стане найбільш потужним визначаючим фактором у поведінці людини, повинна бути задоволена потреба більш низького рівня.

Більшу частину потреб представляють життєві блага, які створюються людьми в умовах обмеженості економічних ресурсів, постійного вибору варіантів їх використання. Тому економічні потреби являються провідними.

 

 

5.2 Економічні ресурси. Основи економіки природокористування

 

 

Для того, щоб створити необхідну для життя суспільства кількість матеріальних і нематеріальних благ, потрібно затратити величезну кількість різних ресурсів (природних, трудових, фінансових та ін.), які називають економічними ресурсами (від фр. resource - цінність, запас, джерело засобів).

Економічні ресурси - сукупність речових та особистих факторів виробництва, що використовують для виробництва товарів і послуг.

Для вивчення економічних ресурсів вживають різні критерії кваліфікації. Крім особистого і речового чинників, можна вирізняти також відтворювані та не відтворювані чинники. До відтворюваних належать ті, що створюються і відтворюються природою (ґрунт, водні басейни тощо) та суспільством (засоби виробництва, наука, інформація), до не відтворюваних - корисні копалини, що використовуються як сировина. Водночас існують чинники, які спільно відновлюються у процесі взаємодії людини з природою (наприклад, трудові ресурси).

Ще одним варіантом класифікації ресурсів є їх поділ на природні, трудові, інвестиційні (грошові ресурси), наукові та інформаційні.

Суспільною формою різних видів ресурсів є певний тип власності на них.

У процесі матеріального виробництва надзвичайно важливу роль відіграють природні ресурси, до яких належать корисні копалини, земля та земельні угіддя, водні ресурси, ліси, рослинний і тваринний світ, повітряний басейн. Так, на виготовлення продукції вартістю 1 дол. людство витрачає в середньому до 1 т природних ресурсів, а з надр планети щорічно видобувають майже 25 т рудних корисних копалин і будівельних матеріалів на кожного жителя земної кулі.

Природні ресурси - це форма наявних у природі економічних ресурсів, які є сукупністю природних умов існування людини, найважливішою складовою навколишнього середовища і у процесі виробництва відображають відношення різних суб'єктів підприємницької діяльності (а загалом суспільства) до природи.

У певній країні або у масштабі планети обсяги окремих економічних ресурсів природно обмежені. Так, із загальної площі земної кулі майже 510 млн. м2 (понад 75 %) припадає на моря; неоднаковими є природні умови господарювання, обсяги природних копалин тощо.

Проте, за підрахунками учених, наявні сільськогосподарські угіддя за умови їх ефективного використання можуть забезпечити необхідними життєвими благами близько 12 млрд. чоловік, тобто вдвоє більше, ніж існує на планеті. Наприклад, українські чорноземи спроможні прогодувати не менш 500 млн. чоловік. Це означає, що обмеженість даного виду ресурсів має відносний характер.

Це стосується і людських ресурсів, наявних виробничих потужностей у більшості розвинених країн світу, інвестиційних ресурсів.

Водночас є немало країн, у яких відсутня значна частина одних ресурсів, але вони мають у наявності інші, обмін якими може задовольнити потреби більшості країн світу. Проте цьому перешкоджає дискримінаційний характер міжнародного поділу праці і світової торгівлі. Можлива і така ситуація, коли за умов масового безробіття немає спеціалістів певної професії. Але за наявності науково розроблених прогнозів, раціональної політики держави, підприємств таких ситуацій можна легко уникати або вирішувати за короткий період часу.

Отже, відносна обмеженість більшості ресурсів або їх рідкісність за умов раціональної побудови справедливого суспільства у більшості країн світу може бути вирішеною. Тому межа виробничих можливостей залежить не стільки від обмеженості ресурсів, скільки від наявного соціально-економічного устрою у більшості країн світу, зокрема від розподілу багатства і власності, величезних витрат на гонку озброєнь, величини платоспроможного попиту населення (який залежить, передусім, від величини реальної зарплати), рівня продуктивності праці (що визначається, насамперед, характером наявних типів і форм власності), пропорційного та планомірного розвитку економіки тощо, тобто від відносин економічної власності.

Водночас, справді обмеженими є лише окремі види природних ресурсів (нафта, газ та ін.). Така обмеженість є абсолютною. Крім того, про абсолютну та відносну обмеженість ресурсів можна говорити і з огляду на постійно зростаючі потреби людей, зростання яких випереджає виробничі можливості суспільства.

Враховуючи відносну рідкісність переважної кількості ресурсів, можна стверджувати про дію відповідного закону.

Закон відносної рідкісності ресурсів виражає внутрішньо необхідні, сталі та суттєві зв'язки між зростаючими й випереджаючими потребами людини та відносною обмеженістю ресурсів і їх нерівномірним і несправедливим розподілом.

Отже, дія закону відносної рідкісності ресурсів з боку речового змісту зумовлена, передусім, суперечністю між безмежними потребами і відносно обмеженими у просторі та часі ресурсами.

 

 

5.3 Економічні потреби, їх сутність і класифікація

 

 

Економічні потреби - передумова матеріального та духовного виробництва, економічних зв'язків і відносин між людьми. Найпростішим визначенням економічних потреб є необхідність людей у життєвих благах. Проте у такому визначенні не враховується їхній зв'язок із економічними інтересами , із мотивами різних видів господарської діяльності та їх початковим формуванням у свідомості людини.

Тому економічні потреби - це ідеальний внутрішній мотив людини, що спонукає її до економічної діяльності для забезпечення власного добробуту та добробуту членів родини.

Економічні потреби тісно пов'язані з виробництвом, розподілом, обміном, споживанням. Необхідність задоволення цих потреб спонукає до виробництва необхідних життєвих благ. У свою чергу, виробництво, створюючи нові товари та послуги, стимулює розвиток потреб людини. Так, винайдення телевізора, магнітофона тощо значно розширило коло економічних потреб людини. Такий же діалектичний характер має взаємодія потреб і обміну. Задоволення економічних потреб здійснюється у процесі споживання. Спожитий продукт або послуга народжує нові потреби. Таким чином відбувається відтворення економічних потреб.

З боку суспільного способу виробництва їх розвиток зумовлений, з одного боку, еволюцією, прогресом продуктивних сил, із другого - відносинами економічної власності, впливом реклами, моди та інших чинників.

Завдяки економічним потребам здійснюється взаємозв'язок інтересів, цілей людей, з одного боку, та засобів і умов життя людей - з другого. Потребами і прагненнями для їх задоволення зумовлені економічні відносини між людьми, країнами.

Класифікація потреб. За ступенем задоволення розрізняють абсолютні, дійсні та платоспроможні (фактичні) потреби.

Абсолютні економічні потреби визначаються максимально можливим обсягом виробництва матеріальних благ і послуг за найсприятливіших умов, які могли б бути спожиті суспільством. Так, у розвинених країнах світу не завантажені майже 25 % виробничих потужностей, є мільйони безробітних та десятки мільйонів тих, що живуть у бідності й злиденності. Тому там існує можливість значно збільшити виробництво матеріальних благ і послуг та обсяги їх споживання.

Дійсні економічні потреби - це потреби, що задовольняються за оптимальних розмірів виробництва, у даному випадку - за значного недовантаження виробничих потужностей та армії безробітних.

Фактичні економічні потреби виявляються у формі задоволення платоспроможного попиту. Вони визначаються співвідношенням цін на предмети споживання і грошових доходів населення.

Розрізняють також економічні потреби суспільства, класів, соціальних верств, прошарків і груп, економічні потреби окремих людей. З-поміж останніх виокремлюють фізіологічні, соціальні та духовні потреби. До фізіологічних потреб належать основні потреби в товарах і послугах, без яких неможливе існування людини. Це певний набір продовольчих товарів (споживання яких забезпечує певну калорійність для працюючих та непрацюючих осіб) і товарів широкого вжитку. До соціальних належать потреби в освіті, медичних послугах, соціальному страхуванні, вихованні дітей тощо. До духовних відносять потреби людини у відвідуванні кіно, театру, картинних галерей, читанні художньої літератури, розвитку особистості.


Читайте також:

  1. E) теорія раціонального вибору.
  2. I. ОБРАЗОВАНИЕ СОЕДИНЕННЫХ ШТАТОВ 14 страница
  3. I. Теорія граничної продуктивності і попит на ресурси
  4. V теорія граничної корисності визначає вартість товарів ступенем корисності останньої одиниці товару для споживача.
  5. А. В. Дудник 1 страница
  6. А. В. Дудник 10 страница
  7. А. В. Дудник 11 страница
  8. А. В. Дудник 12 страница
  9. А. В. Дудник 2 страница
  10. А. В. Дудник 3 страница
  11. А. В. Дудник 4 страница
  12. А. В. Дудник 5 страница




Переглядів: 409

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ 3 страница | ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ 5 страница

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.068 сек.