• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ 5 страница

Розвиток та задоволення потреб у кінцевому підсумку залежать від ступеня зрілості економічної системи. За первіснообщинного ладу людина задовольняла лише найелементарніші фізіологічні потреби. У наш час у розвинених країнах світу західні вчені налічують майже 11 тис. потреб, з-поміж яких переважна більшість - економічні.

Економічні потреби окремої людини, трудового колективу й сукупного працівника слід групувати навколо потреб людини-працівника і людини-власника, що, відповідно, відображає їх речовий зміст і суспільну форму.

Потреби людини-працівника народжуються у виробництві і пов'язані з процесом праці, з можливістю працювати. З-поміж них виділяють насамперед потреби в якісному вдосконаленні умов праці: передусім, санітарно-гігієнічні умови (ступінь забруднення повітря, вібрація, освітленість, вологість, рівень температури, наявність кондиціонерів, інтенсивність шуму), фізичні небезпеки, контакти з іншими людьми. Близькі до цих умов фізичні вимоги, серед яких важливу роль відіграє встановлений темп роботи, тривалість робочого циклу, прив'язаність до робочого місця тощо.

Умови праці мають стимулювати робітника до ефективної, високопродуктивної праці, до творчого пошуку в процесі виробництва. З розгортанням НТР, розвитком автоматизованого виробництва з-поміж потреб людини вирішальну роль відіграватимуть потреби у вільній і творчій праці, власному вдосконаленні, виявленні здібностей і талантів, максимально можливому подовженні активного життя.

Потреби людини-власника - це потреби в отриманні гідної для сучасного суспільства величини заробітної плати, у привласненні частини прибутку через механізм володіння акціями підприємства, в отриманні частини прибутку від вкладених в ощадні банки трудових заощаджень та ін. Крім того, потреби людини-власника передбачають, що вона забезпечена окремою квартирою належного рівня, товарами тривалого користування (автомобілем, телевізором, відеомагнітофоном та ін.) а по можливості - і дачною ділянкою.

Основною формою багатства у розвинених країнах світу вважається власність на акції, облігації та інші цінні папери, а також на нерухоме майно. Якщо економічні потреби найбільших капіталістів поєднуються з потребами отримання політичної влади (впливу на політику держави), вони стають соціально-економічними потребами.

У структурі потреб сучасного працівника розрізняють також потреби у товарах повсякденного попиту та тривалого користування, потреби у послугах та духовні потреби. До середини 50-х років, тобто до початку формування технологічного способу виробництва, що базується на автоматизованій праці, у розвинених країнах світу переважали потреби першого виду. Тому на їх задоволення витрачалася більша частина сімейного бюджету. З 50-х років починають переважати потреби в послугах (у побутовому обслуговуванні, спорті, відпочинку, освіті, медицині тощо).

Тому переважна частина працівників народного господарства у цих країнах зайнята створенням саме таких послуг, а з їхнього сімейного бюджету на ці послуги витрачається більша частина коштів. Від середини 70-х років, тобто від початку інформаційної революції, все помітнішу роль для сучасного працівника починають відігравати духовні потреби - потреби в розвитку творчих здібностей та обдарувань людини тощо.

5.4 Закони розвитку економічних потреб

Логічним завершенням залежності потреб від рівня розвитку продуктивних сил, відносин економічної власності, здібностей, споживання та інших чинників є всезагальний закон зростання потреб, що діє в усіх суспільно-економічних формаціях.

Закон зростання потреб - закон, що виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки між розвитком продуктивних сил, відносин економічної власності, з одного боку, і досягнутим рівнем задоволення потреб (або особистим споживанням), а також зростанням потреб суспільства, їх кількісно-якісним зростанням і вдосконаленням - з другого.

Внутрішніми суперечностями цього закону з боку речового змісту є досягнутий рівень виробництва і споживання та збільшені на цій основі потреби людей. Підтвердженням цього є подвоєння за сучасних умов у розвинених країнах світу кількості різних видів споживчих товарів і послуг за кожних десять років. Дія цього закону зумовлена прогресом продуктивних сил, і, насамперед, основної продуктивної сили - всього технологічного способу виробництва. Іншими внутрішніми суперечностями закону зростання потреб є суперечність між зростанням потреб і можливістю їх задоволення старими засобами виробництва; між виробництвом і споживанням, насамперед, особистим споживанням; між потребами і захопленнями індивідів. Потреби, передусім, народжуються у виробництві й пов'язані з процесом праці, з можливістю працювати.

Дія закону зростання потреб із боку соціально-економічної форми зумовлена еволюцією відносин економічної власності, появою нових типів і форм власності, конкуренцією, зростанням згуртованості робітників, а відтак - й інших загонів найманих працівників, розвитком почуття людської гідності та іншими чинниками. Внутрішніми суперечностями цього закону з боку суспільної форми є досягнений прогрес у розвитку відносин економічної власності, зокрема, рівень розвитку людини-власника і збільшені на цій основі потреби різних соціальних верств і груп, окремих індивідів і трудових колективів.

Ще одним законом розвитку потреб є закон Енгеля, що виражає залежність між типом товарів і послуг, які купує людина, родина і рівнем доходів споживачів.

У XIX ст. німецький економіст Е. Енгель довів, що зі зростанням величини доходів частка витрат на придбання товарів першої необхідності (насамперед, продуктів харчування) скорочується, водночас зростає частка витрат на інші товари і послуги. Водночас німецький учений А. Швабе відзначав обмеженість окремих положень закону Енгеля, зокрема те, що від доходів залежить тенденція зміни витрат на житло. За даними американських учених, зі збільшенням доходів домогосподарств на 1 % наприкінці 80-х pp. XX ст. попит на продукти харчування зріс на 0,8 %, на житло - на 0,9 %, послуги медицини - 1,9 %, предмети розкошів — на 3,6 %, що підтверджує дію закону Енгеля.

В Україні у 90-х - на початку 2000 pp. відбувались зворотні щодо змісту закону Енгеля процеси. Якщо наприкінці 80-х pp. на придбання продуктів харчування витрачалось близько 32 % грошових доходів більшості населення, то на початку 2000 р. - майже 80 %.

Зі зростанням доходів населення у розвинутих країнах світу спостерігаються такі закономірності: 1) швидше зростає попит на послуги, порівняно з попитом на товари; 2) попит на товари і послуги низької якості зменшується, а на високоякісні зростає.

У багатьох країнах світу розробляються раціональні норми споживання матеріальних благ, насамперед продуктів харчування, які задовольняють фізіологічні потреби. Порівняння фактичного споживання з раціональними нормами споживання дозволяє визначити ступінь задоволення потреб, виявити структуру незадоволеного попиту і скоригувати на цій основі економічну політику у цій сфері.

5.5 Крива виробничих можливостей

Внаслідок рідкісності ресурсів обсяг виробництва є обмеженим. Суспільство не здатне виробляти і споживати той обсяг товарів і послуг, який воно хотіло б отримати. Тому суспільство прагне використовувати наявні ресурси ефективно, тобто бажає виробляти максимальну кількість товарів і послуг з обмежених ресурсів. Для досягнення ефективного використання ресурсів суспільство повинно забезпечити повну зайнятість і повний обсяг виробництва.

Повна зайнятість - це використання усіх наявних для виробництва ресурсів. Це означає, що всі, хто хоче і спроможний працювати, повинен бути забезпечений роботою. Не повинні простоювати заводи, та інше капітальне устаткування. Необхідно зазначити, що використовуються лише придатні для виробництва ресурси. Кожне суспільство само визначає, які ресурси є придатними для використання, а які ні. Наприклад, законодавство забороняє використовувати працю дітей.

Повний обсяг виробництва означає, що ресурси слід використовувати найефективніше, розподіляти їх таким чином, щоб вони приносили найбільшу користь.

Ефективність загалом означає, що виробництво відбувається з мінімальними витратами і зусиллями. Ефективність може бути виражена як співвідношення кількості виробленої продукції до кількості економічних ресурсів, затрачених в процесі виробництва.

Повний обсяг виробництва досягається при наявності двох видів ефективності - розподільної та виробничої.

Розподільна ефективність означає, що ресурси скеровуються на виробництво тих товарів та послуг і в такому їх співвідношенні, як найбажаніше для суспільства. Ресурси розподіляються між галузями і фірмами так, що отримується найбажаніша для суспільства структура продукції.

Виробнича ефективність передбачає використання сучасної технології, яка забезпечує максимальну віддачу від залучених ресурсів. Економісти використовують точніше визначення.

Ефективність у виробництві - це така ситуація, у якій за існуючого обсягу економічних ресурсів неможливо виробити більшу кількість одного товару, не зменшуючи кількість іншого товару.

Наприклад, для вирощування пшениці фермер використовує певну кількість добрива. Перевищення дози добрива не збільшить врожай пшениці. Краще було б використати надлишок добрива у виробництві, наприклад кукурудзи. Це дозволить, не зменшуючи виробництво пшениці, збільшити врожай кукурудзи.

Отже, ефективне використання обмежених ресурсів досягається за повної зайнятості і повного обсягу виробництва.

Оскільки ресурси обмежені, економіка повної зайнятості і повного обсягу виробництва не може забезпечити необмеженого випуску товарів і послуг. Перед суспільством завжди стоїть проблема, які товари і послуги виробляти, а від яких відмовитися. Суть цієї проблеми можна проілюструвати за допомогою таблиці і графіка виробничих можливостей.

Зробимо декілька припущень:

1) економіка функціонує в умовах повної зайнятості і досягає виробничої ефективності;

2) кількість і якість економічних ресурсів є незмінною;

3) технологія процесу виробництва постійна;

4) для спрощення припустімо, що наша економіка виробляє всього два продукти – промислові роботи і булочки. Перші належать до капітальних благ, інші – до споживчих благ.

За таких припущень суспільство опинилося перед проблемою вибору між двома альтернативами. Оскільки обсяг ресурсів обмежений, то обмеженим буде і обсяг продукції. В умовах повного залучення у виробництво ресурсів, будь-яке збільшення виробництва булочок приведе до зменшення обсягу виробництва роботів.

Розглянемо різні альтернативні комбінації кількостей роботів і булочок з таблиці 5.1 . Припустимо, що всі ресурси спрямовані на виробництво роботів. Максимальна їх кількість становить 14 тис. шт. (альтернатива А). Далі уявімо собі іншу крайність, що всі ресурси зосереджені виключно на виробництві булочок. Їх максимальне виробництво досягає 5 млн. шт. (альтернатива Е). Між цими двома альтернативами існує безліч інших. Переміщуючись від альтернативи А до Е, ми збільшуємо виробництво булочок (споживчих благ) шляхом переорієнтації ресурсів із виробництва роботів (капітальних благ), тобто виробництво роботів зменшується. В умовах повного використання обмежених ресурсів суспільство повинно вибирати між збільшенням виробництва роботів і збільшенням виробництва булочок. Переміщуючись від альтернативи А до альтернативи Е, суспільство збільшує задоволення своїх поточних проблем. Однак при цьому зменшується виробництво капітальних благ. Зменшення запасів капітальних благ приведе до зниження потенціалу виробництва у майбутньому.

Таблиця 5.1 - Альтернативні можливості виробництва роботів і булочок

У будь-який момент часу економіка, в умовах повної зайнятості та виробничої ефективності, повинна жертвувати частиною одного продукту, щоб збільшити виробництво іншого.

Дані з таблиці 5.1 зобразимо графічно у вигляді кривої виробничих можливостей. На горизонтальній осі відкладемо кількість булочок, а на вертикальній - роботів (рис.5.1 ). Кожна точка на кривій виробничих можливостей показує максимальний обсяг виробництва обох продуктів. Ця крива відображає деяку межу, яку суспільство може досягнути за умов повної зайнятості і повного обсягу виробництва. Точки, що лежать всередині кривої не такі бажані, як точки на кривій. Наприклад, точка Ж означає, що повна зайнятість і виробнича ефективність не досягнуті. Точки, що знаходяться поза кривою виробничих можливостей, наприклад точка К, є недосяжними при існуючій кількості ресурсів і технології.

Крива виробничих можливостей відображає різноманітні комбінації двох товарів або послуг, які можуть бути вироблені в умовах повної зайнятості і повного обсягу виробництва в економіці з постійним обсягом ресурсів і незмінною технологією.

Рисунок 5.1 – Крива виробничих можливостей

5.6 Закон зростання альтернативної вартості

Якщо суспільство ефективно виробляє продукти у деякій точці кривої виробничих можливостей, то збільшення виробництва одного продукту вимагає зменшення іншого.

Кількість інших продуктів, від якої доводиться відмовлятися, щоб отримати деяку кількість певного продукту, називається альтернативною вартістю цього продукту.

Переходячи від точки А до Б у таблиці 5.1 , ми жертвуємо однією одиницею роботів для виробництва одиниці булочок. Друга одиниця булочок (перехід від Б до В) вимагає відмовитися від двох одиниць роботів, третя одиниця булочок (перехід від В до Г) - від трьох і т.д. Кожна одиниця булочок стає дорожчою на величину необхідної додаткової відмови від виробництва роботів. І навпаки, при переміщенні від Е до А вартість однієї додаткової одиниці роботів теж зростає.

Закон зростання альтернативної вартості: щоб отримати кожну додаткову одиницю потрібного продукту, ми повинні відмовлятися від дедалі більшої кількості іншого продукту.

Графічно закон зростання альтернативної вартості відображається у і формі кривої виробничих витрат. Як видно з рисунку 5.1 , ця крива є опуклою, а не прямою лінією.

Чому збільшення виробництва булочок вимагає відмовлятися від щоразу більшої кількості роботів? Основна причина у тому, що економічні ресурси не є однорідними і не зовсім придатні для повного їх використання у виробництві альтернативних продуктів. Переходячи від альтернативи А до Б, ми використовуємо ресурси, які найбільш придатні у виробництві булочок. З подальшим рухом вздовж кривої у виробництво булочок доводиться залучати дедалі менш придатні ресурси, і відповідно вилучати чимраз більшу кількість ресурсів із виробництва роботів. Відсутність повної взаємозамінності ресурсів і становить економічний зміст закону зростання альтернативної вартості.

Якщо б кожна одиниця одного продукту трансформувалася у таку ж саму кількість іншого продукту, тобто існувала повна взаємозамінність ресурсів, то крива виробничих можливостей мала б вигляд прямої лінії.

6 ВИНИКНЕННЯ І СУТНІСТЬ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

6.1 Натуральне і товарне виробництво

Історично першою економічною формою функціонування людського суспільства було натуральне виробництво. Це тип господарства, в якому процес створення матеріальних благ спрямований безпосередньо на задоволення власних потреб виробника. При натуральному господарстві продукт не набуває товарної форми, тобто не стає об’єктом купівлі-продажу, а утворює фонд життєвих засобів для виробника.

Соціальна-економічна природа натурального господарства розкривається в його характерних рисах: організаційних (замкнутість, консерватизм) та економічних (слабо виражений поділ праці, відкритість виробничих відносин, слабо виражений суспільний характер). Натуральне господарство адекватне тому рівню розвитку продуктивних сил і тим виробничим відносинам, які визначають вкрай обмежену мету виробництва - задоволення незначних за обсягом одноманітних за складом потреб.

Товарне виробництво зароджується як протилежність натурального виробництва, бо являє собою певну організацію суспільного виробництва, при якій економічні відносини між людьми проявляються через ринок, через купівлю продаж продуктів їхньої праці. У результаті таких відносин продукт праці стає товаром, а саме виробництво продуктів як товарів стає товарним виробництвом.

Умовами, необхідними для виникнення товарного виробництва є: суспільний поділ праці, економічне відокремлення товаровиробників, індивідуальне привласнення продуктів праці на основі приватної власності. У результаті формування названих умов і виникає обмін товарами як форма економічного зв’язку між виробниками. Ця форма зв’язку не випадкова, а об’єктивно зумовлена виникненням суспільного поділу праці та розвитком форм власності. Суспільний поділ праці породжує матеріальний зв’язок між людьми. Кожен член суспільства, що спеціалізується на виробництві певного продукту, виробляє його для інших членів суспільства , але, в свою чергу, він потребує продукти їхньої праці. Приватна власність на засоби виробництва, роз’єднує людей, робить їх відокремленими товаровиробниками. За цих умов єдиною формою економічного зв’язку між розрізненими приватними товаровиробниками може стати лише обмін товарами, ринок.

Отже, товарне виробництво - це така організація суспільного господарства, коли окремі продукти виробляються відокремленими виробниками і для задоволення суспільних потреб необхідні купівля-продаж на ринку цих продуктів, що стають товарами.

Основними рисами товарного виробництва з‘являються: організаційні (відкритість для зовнішніх зв’язків, сприйняття нового, різноманітність форм) та економічні (поділ праці, яскраво виражений суспільний характер виробництва).

Мета товарного виробництва - більш повне задоволення потреб (нажива).

Розрізняють просте і капіталістичне товарне виробництво.

Просте характерне для перших етапів розвитку товарного виробництва, коли продукти виготовлялися для обміну самостійними дрібними товаровиробниками - ремісниками та селянами. Основними його рисами є: дрібна приватна власність на засоби виробництва, особиста праця й обмежена мета виробництва, зумовлена його примітивним характером. Проте з часом в міру розвитку продуктивних сил, коли з’являється можливість виготовляти все більшу масу додаткового продукту, товарне виробництво поступово починає набувати підприємницького характеру. В результаті змінюється мета виробництва. Якщо раніше метою було забезпечення умов існування товаровиробника й його сім’ї , то тепер нею стала нажива, збагачення. Таким чином просте товарне виробництво трансформується в капіталістичне, характерними рисами якого є: приватна власність на засоби виробництва, наймана праця та мета - збагачення.

Між простим і капіталістичним товарним виробництвом є істотні відміни:

1) простому товарному виробництву властиве поєднання виробника із засобами виробництва, тоді як капіталістичне виробництво породжує відокремлення виробників від них, перетворюючи їх на найманих виробників;

2) просте товарне виробництво основане на особистій праці, а капіталістичне на найманій;

3) метою простого товарного виробництва є забезпечення існування товаровиробника та його сім’ї , метою ж капіталістичного виробництва є нажива. Але не зважаючи на ці відмінності, просте товарне виробництво та капіталістичне однотипні, так як вони мають одну й ту ж економічну основу - приватну власність на засоби виробництва. Тому просте товарне виробництво, розвиваючись в умовах приватної власності, неминуче приводить до виникнення капіталістичного виробництва, воно є його вихідним пунктом.

6.2 Товар і його властивості. Теорії вартості

Продуктами товарного виробництва є товари. Товар - продукт праці, що задовольняє певну потребу людини і вироблений для обміну, або для продажу.

Продаж - це обмін товару на гроші. Товар повинен мати дві властивості: споживну вартість і мінову вартість.

Споживна вартість - властивість товару задовольняти будь-яку потребу людини. Споживна вартість повинна бути створена працею, обмінюватись на інші товари, задовольняти потреби не того, хто її виробляє, а того, хто її купує. Категорія споживної вартості дозволяє виявити зв’язок між властивостями товару і потребами людей, їхнім характером, структурою й обсягом. Можливість така зумовлена тим, що споживна вартість має дві сторони. По-перше, це вся сукупність властивостей товару (фізичні, хімічні, природні), по-друге, це відношення властивостей товару до потреб людини (матеріальні, духовні, суспільні). Отже зміст категорії „споживна вартість” визначається сукупністю природних і суспільних властивостей товару.

Продукт, ставши товаром, повинен мати й другу властивість-спроможність обмінюватися. Ця властивість товару обмінюватися на інші товари отримала назву мінової вартості.

Що лежить в основі мінової вартості? Споживна вартість такою основою бути не може, бо як споживні вартості всі товари відрізняються один від одного. Споживні властивості продуктів (смак, колір, розміри) лише різнять, а не об’єднують товари. Тобто повинно бути щось спільне. І цим спільним є праця, затрачена на їх виробництво. Праця, що виробляє товари, створює другу властивість товару це - вартість. Отже, мінова вартість - це форма, кількісна пропорція, в якій один товар обмінюється на інший. Таким чином товар має двоїсту природу: він являє собою єдність споживної вартості та вартості. Мінова вартість є форма, в якій вартість проявляється на ринку.

Отже, як споживні вартості товари якісно відмінні, бо задовольняють різні потреби людей, але як вартості вони якісно однорідні, тому що являють собою затрати однієї ж тієї загальнолюдської праці.

Що лежить в основі вартості товару? З цього питання існує багато точок зору, точніше теорій вартості.

Першою теорією вартості стала трудова теорія, розроблена класиками буржуазної політекономії. Згідно з нею, вартість - це втілена в товари праця. Ця теорія є класичною і єдино правильною.

Друга теорія - теорія трьох факторів(автор Ж.Б.Сей.). Вартість товару визначається корисністю і створюється трьома факторами: капіталом, землею і працею.

Третя теорія - теорія витрат виробництва( Дж.Міль, Мак-Куллоха). Величина вартості - це ціна витрачених засобів виробництва плюс зарплата.

Четверта теорія - теорія попиту і пропонування. Вартість залежить від співвідношення цих категорій.

П’ята теорія - теорія граничної корисності (К.Менгер, Л.Вальрас). Вартість визначається корисністю товару, яка залежить від співвідношення між потребами і кількістю товару, або від рідкісності товару.

Шоста теорія - неокласична, базується на поєднанні всіх попередніх, тому є неспроможною.

6.3 Моделі товарного виробництва по типам ринку

Етапи розвитку товарного виробництва пов’язані з розвитком

обміну, ринку.

Виділяють наступні типи ринку: нерозвинений, вільний, регульований, деформований.

Кожному типу ринку відповідає особлива модель товарного виробництва:

- товарне виробництво нерозвиненого ринку;

- товарне виробництво вільного ринку;

- товарне виробництво регульованого ринку;

- товарне виробництво деформованого ринку.

Товарне виробництво нерозвиненого ринку (просте товарне виробництво) засноване на суспільному поділі праці, приватній власності на засоби виробництва, на особистій праці товаровиробника. В умовах простого товарного виробництва на ринок надходила лише частина створеного продукту. Тому воно не охоплювало всю економіку, тобто не було загальним.

Товарне виробництво вільного ринку (ринкова економіка) визначене принципово новою рисою: воно придбало загальний характер. Це значить, що:

1) товаром стала робоча сила людини й на зміну особистій праці виробника прийшла наймана праця;

2) переважна частина продукту суспільства стала призначатися не для особистого споживання, а для ринку, для продажу.

Товарне виробництво на цьому етапі характеризується вільною конкуренцією, тому його ще називають капіталізмом епохи вільної конкуренції, або «вільної економіки». Майже повна відсутність втручання держави в господарське життя дає можливість називати його «чистим» капіталізмом - laisser faire, що приблизно означає «нехай іде як іде» (let it be).

Повсюдне використання системи ринків і цін для координації діяльності послужило підставою називати цей тип товарного виробництва ринковою (капіталістичною) економікою.

Ринкова економіка сформувалася на стадії машинного виробництва.

Товарне виробництво регульованого ринку відрізняється наявністю в економіці двох секторів: державного й приватного з високою часткою кожного з них у виробництві, розподілі, обміні й споживанні всіх ресурсів і матеріальних благ у країні. Держава активно втручається в ринкову економіку, але не зводить нанівець регулюючу роль ринку, його «невидимую руку». Регульований ринок формується в умовах монополізації економіки, коли перед урядом з’являється завдання - обмежити монополію. Головними формами державного регулювання є законодавча, податкова, фінансова система.

Товарне виробництво регульованого ринку має кілька моделей:

- соціальне ринкове господарство;

- змішана економіка;

- корпоративна економіка.

Відрізняються вони насамперед цільовими спрямованостями державних програм. У соціальному господарстві головна мета - захист інтересів громадян; у змішаній економіці - створення умов для розвитку підприємництва; у корпоративній - захист інтересів великого бізнесу. Перша модель найбільш типова для Німеччини, друга - для США, третя - для Японії.

Товарне виробництво деформованого ринку характерне для командно-адміністративної економіки й припускає розвинену систему суспільного поділу праці, розвинене машинне виробництво, постійне регулювання національної економіки, придушення вільних ринкових відносин. Адміністративно-командна економіка має дві моделі: планово-директивну й нормативну.

Планово-адміністративна система заснована на повній централізації господарської діяльності як у розподілі ресурсів, так і у встановленні цін. Нормативна модель допускає розширення самостійності товаровиробників: план-директива, обов’язковий для виконання кожним підприємством, замінюється системою нормативів, програм і менш жорстким плануванням.

Вибір моделі ринкової економіки - це вибір системи методів державного впливу на національну економіку.

6.4 Гроші як категорія товарного виробництва

Гроші - всезагальний еквівалент, який виник у зв’язку з потребами товарного обміну. Виникненню грошей передували такі форми вартості: проста або випадкова, розгорнута або повна, загальна.

При простій формі один товар випадково обмінювався на другий (наприклад, продукт землеробства на продукт скотарства). Один з них знаходився у відносній формі, другий – еквівалентній. Якщо власники погоджувались обмінятись цими продуктами, обмін відбувався, якщо ні, то не відбувався, бо інших продуктів ніхто не пропонував, вибору не було.

При розгорнутій формі вартості в обміні знаходились уже багато товарів. Кожному товару, що знаходився в відносній формі, всі інші товари протистояли, як товари-еквіваленти. Переваги цієї форми полягали в наявності вибору. Власник товару міг обміняти свій товар на один із багатьох інших, потрібна була згода власника іншого товару обмінятись. Якщо такої згоди не було, то потрібно було здійснити ряд проміжних обмінів, щоб виміняти потрібний товар. В цьому полягав недолік розгорнутої форми, тому з розвитком товарного виробництва і обміну на зміну розгорнутій прийшла загальна форма.

При загальній формі вартості на кожному ринку виділявся найбільш ходовий товар, який виступав у ролі загального еквівалента. У землеробів - це зерно, у скотарів - це кінь, а з розвитком рабовласництва - раби. Але такий товар виступав загальним еквівалентом на відносно невеликій території. Цей недолік був усунутий з появою грошової форми вартості.

Грошова форма вартості - це така при якій виникає такий загальний товар-еквівалент, який має здатність на будь-якому ринку обмінюватись на будь який товар. Таким товаром спочатку виступали срібло і золото, а лише в 19 ст. тільки золото. Золото виступало як гроші у вигляді зливків або монет. Золото було товаром, оскільки воно мало споживну вартість (корисність). Його можна було використати для виробництва, наприклад, ювелірних виробів. Ще більша корисність золота, його особлива корисність полягала у здатності загальної обмінюваності. На видобування і обробітку золота витрачалась праця, тому воно мало вартість. Отже, золото стало особливим товаром, який виконував роль всезагального еквіваленту.

Читайте також:

1. E) теорія раціонального вибору.
2. I. ОБРАЗОВАНИЕ СОЕДИНЕННЫХ ШТАТОВ 14 страница
3. I. Теорія граничної продуктивності і попит на ресурси
4. V теорія граничної корисності визначає вартість товарів ступенем корисності останньої одиниці товару для споживача.
5. А. В. Дудник 1 страница
6. А. В. Дудник 10 страница
7. А. В. Дудник 11 страница
8. А. В. Дудник 12 страница
9. А. В. Дудник 2 страница
10. А. В. Дудник 3 страница
11. А. В. Дудник 4 страница
12. А. В. Дудник 5 страница

Переглядів: 460