Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ 7 страница

Наприклад, уряд України встановив податкові пільги для сільськогосподарських товаровиробників, які реалізують молоко і м’ясо переробним підприємствам. Такі заходи зменшують витрати виробництва і збільшують пропозицію цієї продукції.

4 Ціни на інші товари. Зміни цін на одні товари, у виробництві яких використовуються такі ж самі ресурси, як і у виробництві інших, також можуть переміщувати криву пропозиції продукту. Зниження ціни на кукурудзу може спонукати фермера вирощувати більше пшениці за кожну можливу ціну. І, навпаки, підвищення ціни на кукурудзу може примусити фермерів скоротити виробництво пшениці. Фірми, які займаються нафтопереробкою, можуть збільшити виробництво і пропозицію дизельного палива, коли ціна на бензин зменшиться.

5 Сподівання. На бажання виробника постачати певний продукт на ринок можуть впливати сподівання щодо ціни на цей продукт у майбутньому. Виробники можуть затримати постачання бензину на ринок, сподіваючись підвищення ціни на нього у майбутньому. Це приведе до зменшення поточної пропозиції. З іншого боку, сподівання підвищення цін можуть спонукати фірми розширити свої виробничі потужності, викликаючи збільшення пропозиції.

6 Кількість продавців. При незмінному обсязі виробництва кожної фірми більша кількість постачальників збільшує ринкову пропозицію. Якщо кількість фірм певної галузі збільшується, то крива пропозиції переміщується вправо. Ринкова пропозиція зменшується, якщо фірми виходять з цієї галузі.

Отже, зміна величини пропозиції означає переміщення з однієї точки до іншої по стабільній кривій пропозиції. Причиною руху є зміна ціни на відповідний продукт. У табл. 6.5 зростання ціни на яловичину з 6 до 8 грн. збільшує величину пропозиції від 2400 до 3000 кг. Рух від точки а до точки b на кривій S1 на рис. 6.7 відображає “зміну величини пропозиції”.

Зміна пропозиції виражається у переміщенні усієї кривої пропозиції. Збільшення пропозиції переміщує криву пропозиції вправо; зменшення пропозиції переміщує цю криву вліво. Причиною зміни пропозиції є зміна одного або декількох чинників зміни пропозиції. Переміщення кривої пропозиції з S1 до S2 або S3 на рис. 6.7 означає “зміну пропозиції”.

6.8 Ринкова рівновага

Для визначення конкурентної ринкової ціни потрібно поєднати аналіз попиту з аналізом пропозиції. Сили попиту і пропозиції взаємодіють через ринок, щоб встановити рівноважну ціну, або ринкову рівновагу. Ринкова рівновага настає за такої ціни і кількості товару, коли попит і пропозиція урівноважені. В цій точці кількість товару, яку покупці хочуть купити, якраз дорівнює тій кількості, яку виробники хочуть продати. Розглянемо приклад з яловичиною в табл.6.6 щоб зрозуміти, як попит і пропозиція визначають ринкову рівновагу. Стовпці 1,2 відтворюють ринковий попит на яловичину , а стовпці 2,3 - ринкову пропозицію яловичини. Нам відомі ті кількості товарів, що купуватимуться і продаватимуться за кожної ціни. Яка ж з п’яти можливих цін, за якими можуть продавати яловичину на ринку, буде ринковою ціною на яловичину?

Щоб встановити рівноважні ціну і кількість, необхідно знайти ціну, за якої кількість товару, яку хочуть купити, співпадає з кількістю, яку хочуть продати. Станемо на шлях спроб і помилок і почнемо з ціни 8 грн. за кілограм. Чи може ця ціна зберегтися протягом тривалого періоду часу? Звичайно, що не може.

Таблиця 6.6 - Ринкова пропозиція і попит на яловичину

Загальна величина попиту (за місяць) (1)	Ціна за 1 кг (грн.) (2)	Загальна величина пропозиції (за місяць) (3)	Надлишок (+) або нестача (-) (тиск на ціну) (4)
			+ 2400 (вниз)
			+1200 (вниз)
			0 (немає)
			-1800 (вверх)
			-3900 (вверх)

Як видно з таблиці, за ціни 8 грн. виробники бажають продати 3000 кг яловичини на місяць, а покупці хочуть купити 1800 кг. Ціна 8 грн. заохочує фермерів вирощувати більше корів, але знеохочує споживачів купувати таку велику кількість яловичини. Внаслідок цього на ринку виникне надлишок в 1200 кг яловичини, або надлишок пропозиції яловичини. Через те, що пропозиція велика, а покупців небагато, ціна на яловичину почне падати, як це показано в стовпці 4 табл.6.6.

Припустимо, що ціна становить 2 грн. Зіставлення колонок 1 і 3 показує, що за цієї ціни споживання яловичини перевищить її виробництво. В результаті виникне нестача в 3900 кг, або надлишковий попит на яловичину. Запаси яловичини почнуть швидко зникати. Багато потенційних споживачів будуть готові платити ціну, вищу ніж 2 грн. за кілограм яловичини, щоб забезпечити себе цим продуктом. Це спричинить зростання ціни на яловичину, як видно зі стовпця 4 таблиці 6.6. Можна розглянути й інші ціни, але результат буде аналогічним. Лише при ціні 6 грн. обсяг попиту у 2400 кг за місяць дорівнюватиме обсягу пропозиції, тобто рівноважна кількість становить 2400 кг. Ціна перебуває у стані рівноваги, або відсутня будь-яка тенденція до її підвищення чи зниження. Можна також сказати, що ціна 6 грн. є ринкоочисною. Рішення виробників про продаж і рішення споживачів про купівлю взаємоузгоджуються.

Графічний аналіз попиту і пропозиції, зображений на рис.6.8, дає аналогічні результати. Криві попиту і пропозиції накладені на одну і ту саму діаграму і перетинаються лише в одній точці. Рівноважна ціна досягається лише на перетині цих кривих в точці Е.

За будь-якої ціни, вищої від рівноважної, виникає надлишок пропозиції, що показано лінією “надлишок”. Стрілки спрямовані донизу і вказують напрямок, у якому ціни рухаються внаслідок конкуренції продавців. За ціни, яка нижча від рівноважної, виникає нестача продукту, що також показано на рисунку лінією “нестача”. Конкуренція між покупцями за дефіцитний продукт примушує ціну на нього зростати. Лише у точці Е досягається стала ціна.

Отже, рівноважні ціна та кількість мають місце там, де кількість товару, яку бажають поставляти, дорівнює кількості, яку хочуть купувати.

На конкурентному ринку ця рівновага досягається на перетині кривих попиту і пропозиції. У нашому прикладі рівноважна ціна становить 6 грн., а рівноважна кількість - 2400 кг.

Чи може хтось, крім покупців і продавців, втрутитися у процес встановлення ринкової ціни? Так, це може зробити держава, яка у законодавчому порядку встановлює максимальну або мінімальну ціну.

Рисунок 6.8 - Ринкова рівновага попиту і пропозиції

Встановлення максимальних цін має на меті контроль за високими цінами та доходами. А встановлення мінімальних цін проводиться переважно у сфері соціального страхування, коли держава встановлює мінімальні зарплату, пенсію. Нижче цього рівня виплачувати зарплату або пенсію заборонено. Також держава може встановлювати у законодавчому порядку на деякі товари мінімальні ціни, які вищі за ринкові. Різниця між мінімальними цінами і ринковими цінами виплачується виробникам цих товарів як субсидія. Внаслідок цього може виникнути надлишок цього продукту на ринку (рис. 6.8).

Розглянемо іншу ситуацію, коли уряд встановлює максимальну ціну на деяку продукцію, яка є нижча від ринкової ціни. У такій ситуації покупців є більше, ніж продавців, і виникає надлишок попиту й нестача пропозиції. Досить швидко ця продукція зникне з полиць магазинів. Пропозиція, через те, що вона недостатня, повинна бути якось районована. Держава може застосувати нормування товарів, тобто кожен купує лише певну кількість товарів. Для цього запроваджуються картки, талони тощо. Такий державний розподіл призводить до виникнення чорного ринку та інших способів обійти порядок.

6.9 Еластичність попиту і пропозиції та їх основні види

При з’ясуванні особливостей взаємодії попиту і пропозиції важливо знати конкретний рівень їх зростання або зниження, коли, скажімо, ціна зростає на 20% або дохід зменшується на 5%. Для цього користуються поняттям еластичності.

Еластичність - міра реагування однієї змінної величини внаслідок одновідсоткової зміни другої змінної величини.

Мірою вимірювання еластичності є коефіцієнт еластичності. Так, коефіцієнт еластичності ціни по попиту визначається як зростання обсягу попиту (у %) до зниження ціни (у %). Коефіцієнт еластичності пропозиції по ціні визначається як відношення зміни пропозиції ( у %) до зростання ціни (у %).

Залежно від величини коефіцієнта еластичності розрізняють такі основні види еластичності попиту і пропозиції: 1) попит і пропозиція абсолютно еластичні; 2) попит і пропозиція відносно еластичні; 3) попит і пропозиція одинично еластичні; 4) попит і пропозиція відносно нееластичні; 5) попит і пропозиція абсолютно нееластичні.

Відносно еластичний, або просто еластичний, - такий попит, коли незначні зміни в ціні призводять до значних (більших) змін у кількості реалізованої продукції (наприклад, зниження ціни на 2% зумовлює зростання попиту на 4%). Коефіцієнт еластичності в цьому разі повинен бути більшим за одиницю, а в нашому випадку він дорівнює двом. Таким, зокрема, є попит на предмети розкоші.

Нееластичний попит - попит, коли незначна зміна в ціні зумовлює ще меншу зміну в кількості реалізованої продукції. Так, із зниженням ціни на 3% попит зростає лише на 1%. Коефіцієнт еластичності у цьому разі становить 1/3, тобто для нееластичного попиту характерний коефіцієнт, менший за одиницю. Таким, наприклад, є попит на хліб.

Між названими видами еластичності попиту (еластичним та нееластичним) виникає проміжна ситуація, відсоткова зміна ціни дорівнюватиме відсотковій зміні попиту (наприклад, зниження ціни на 1% зумовлює зростання продажу на 1%). Такий вид попиту називають одиничним.

Абсолютно нееластичний попит - попит, коли зміна ціни не зумовлює жодної зміни кількості реалізованої продукції (таким, зокрема, є попит на сіль). Абсолютно еластичний попит характеризується тим, що найменше зниження ціни спонукає покупця збільшувати закупівлі від нуля до межі своїх можливостей.

Практика, на думку західних учених, свідчить про те, що коефіцієнт цінової еластичності на хліб становить 0,15%, на яловичину - 0,64, на яйця - 2,65, на електроенергію - 0,13, на одяг і взуття - 0,20, на квитки до кінотеатру - 0,87%.

6.10 Монополії і конкуренція в ринковій економіці

Ринок має як позитивні так і негативні риси. Однією з негативних рис є те, що ринок породжує монополії та монополістичні тенденції в економічній системі.

Причинами виникнення монополій є концентрація і централізація виробництва і капіталу. Концентрація виробництва - означає зосередження засобів виробництва, робітників і обсягів виробництва на великих підприємствах.

На певному етапі концентрація виробництва приводить те чи інше підприємство до монополії. Коли воно зосереджує значну частину виробництва у своїх руках, має можливість диктувати ціни. Це приносить монополії високі прибутки або надприбутки. Така можливість ставить монополіста у більш вигідне положення з іншими підприємствами, тому всі вони прагнуть досягти такого положення, ведуть жорстоку конкурентну боротьбу між собою. На ведення конкурентної боротьби підприємці витрачають великі кошти. Якщо вони переконуються, що розорити конкурента не вдасться, домовляються з конкурентом про спільні дії, про узгодження цін. Окрім такого добровільного об’єднання, має місце і примусове приєднання збанкрутілих підприємств до підприємця-переможця, тобто злиття підприємств. Об’єднання підприємств викликає централізацію виробництва, підпорядкованість якомусь центру.

Отже, монополія - окремі наймогутніші підприємства або об’єднання декількох підприємств, які виробляють переважну кількість певної продукції, завдяки чому впливають на процес ціноутворення і привласнюють високі(монопольні) прибутки.

Монополії проникають у всі сфери суспільного відтворення. Першою монополізується сфера обігу. Тут виникають найпростіші форми монополістичних об’єднань – картелі і синдикати. Складніші форми монополістичних об’єднань з’являються у сфері виробництва – трести, концерни, конгломерати.

Термін „монополія” походить від грецьких слів моnо – один і polio – продаю. Тому, на думку західних науковців, монополія означає наявність одного продавця певного товару чи послуги або ситуацію, коли одна фірма забезпечує певний випуск товарів. Такий тип є монополією окремого підприємства або монополією продавця і називається абсолютною або чистою, трапляється рідка. Ринок чистої монополії характеризується:

1) на ринку діє тільки один виробник певної продукції, еквівалентні поняття “ринкова пропозиція” та “пропозиція окремої фірми”, а також відсутній поділ на попит для окремої фірми і ринковий попит;

2) товар, що виробляється монополістом не має близьких замінників;

3) ціну на свій товар монополіст встановлює сам, маневруючи пропозицію: збільшення пропозиції знижує ціну, а зменшення призводить до зростання цін;

4) заблокований вступ у дану галузь для інших виробників. Бар’єрами для вступу в галузь можуть бути: масштаби виробництва, легальні бар’єри (патент), власність на найважливіші види ресурсів, недобросовісна конкуренція.

Більш поширена змова чи угода (гласна або негласна) декількох великих фірм, що дає їм змогу швидко здобути панівне становище на ринку і отримувати високі прибутки. Такий тип називається олігополією. Олігополії виникають за таких умов:

1) утворення великих фірм за рахунок поглинання конкурентів;

2) злиття фірм, що дає більшу економічну владу, вищі можливості контролю над цінами, а також виграш при оптовій закупці ресурсів.

До основних ознак олігополії належать:

1) панування на олігополістичному ринку від 2 до 20 фірм;

2) продукт олігополії може бути як стандартним, так і

диференційованим (ринок сталі і ринок автомобілів);

3) кожен монополіст може проводити самостійну цінову політику, адже частка кожного з них на загальному ринку досить значна. Але результати його впливу залежатимуть від реакції інших олігополістів;

4) вступ в галузь нових виробників дещо обмежений;

5) олігополістичні ціни не гнучкі. Якщо вони змінюються, то, як правило, одночасно всіма фірмами-олігополістами, тобто при олігополії є стимули для погодження дій або таємного зговору.

Ще один тип монополії пов’язаний з диференціацією продуктів, коли відносно велика кількість фірм конкурують між собою за продаж диференційованого товару на ринку. Ознаками монополістичної конкуренції є:

1) товар кожної фірми є недосконалим замінником товару, що реалізується іншими фірмами. Продукт кожного продавця має виключні якості або характеристики, які надають йому переваги над іншими конкурентами, Диференціація може бути побудована на реальних та удаваних відмінностях. Реальні відмінності: якість товару, місце продажу, додаткове після продажне обслуговування, стимулювання збуту. Удавані відмінності – активна реклама, використання відомих товарних знаків або торгових марок, іміджу фірми;

2) на ринку існує відносно велика кількість продавців, кожен з яких задовольняє незначну частку ринкового попиту. Частка кожного з виробників коливається від 1% до 10% продажу на ринку;

3) продавці, встановлюючи ціни на свої товари або визначаючи обсяги продажу, не враховують реакцію своїх конкурентів;

4) на ринку є умови для вільного входу і виходу.

Крім перелічених форм та типів монополій, виділяють ще природну, що є економічно доцільним. Вона утворюється у сфері енергозабезпечення, зв’язку, трубопровідного транспорту та ін.

Процес монополізації має позитивні і негативні наслідки. Позитивною рисою монополізації є те, що у гігантських підприємств більше можливостей розвивати сучасне виробництво, впроваджувати новітню технологію і техніку, здійснювати перекваліфікацію працівників та ін. Негативною рисою монополізації економіки є передусім практика встановлення монопольних цін. Монополія гальмує НТП, придушує конкуренцію – важливішу рушійну силу економічного прогресу.

Конкуренція – боротьба між товаровиробниками за найвигідніші умови виробництва і збуту товарів, за привласнення найбільших прибутків. Конкуренція – об’єктивний економічний закон, дія якого для товаровиробників є зовнішньою примусовою силою до підвищення продуктивності праці на своїх підприємствах, прискорення НТП, впровадження нових форм організації виробництва і систем заробітної плати.

Конкуренція – ключова категорія ринкових відносин. Вона виступає в різних формах і ведеться різними методами.

Вона може бути внутрігалузевою (між аналогічними товарами) і міжгалузевою (між товарами різних галузей). Конкуренція може бути ціновою, коли боротьба між товаровиробниками за споживача ведеться шляхом зменшення витрат виробництва, зниження цін на товари і послуги без істотної зміни їх якості і асортименту; нецінова – це боротьба між товаровиробниками за споживачів шляхом впровадження досягнень НТП у виробництво, що зумовлює поліпшення якості продукції, її асортименту. В залежності від того, яким чином конкурують між собою учасники ринкових відносин, розрізняють досконалу(вільну) конкуренцію та недосконалу. Для досконалої конкуренції характерна велика кількість конкурентів – виробників і конкурентів – покупців, вільний доступ товаровиробників до будь-якого виду діяльності. Головна риса – жодна з фірм не може впливати на ринкову ціну. Виникнення монополій робить конкуренцію недосконалою. Вона ведеться між великими компаніями (в середині монополізованого сектора, між членами групових монополій) і дрібними та середніми фірмами. Це боротьба за монополізацію ринків збуту, джерел сировини, енергії, за отримання державних контрактів, за володіння інтелектуальною власністю.

Щоб послабити негативні наслідки монополізації економіки в розвинутих країнах світу приймаються антимонопольні закони. Початок антимонопольного законодавства був покладений у США у 1880 р. Сучасне законодавство має два напрямки: контроль за цінами та контроль за злиттям компаній. На початку 1992 р. в Україні прийнято Закон „Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності”. Він спрямований на демонополізацію економіки, фінансову, матеріально-технічну, інформаційну, консультативну підтримку підприємств, які сприяють розвитку конкуренції. Згідно з цим законом монопольним вважається становище, коли частка підприємця перевищує 35%.

7 ПІДПРИЄМСТВО, КАПІТАЛ, ВИТРАТИ ВИРОБНИЦТВА, ЦІНА,

ПРИБУТОК

7.1 Підприємство як суб’єкт ринкової економіки

Підприємство – це первинна ланка суспільного поділу праці і водночас основна структурна ланка народногосподарського комплексу й основний суб’єкт ринкової економіки. В такій якості підприємство виступає тому, що:

1) саме на підприємстві проходить процес виробництва матеріальних благ, надання послуг;

2) підприємство має закінчений цикл відтворення ( випуск і реалізація продукції) й покриває свої видатки своїми доходами, тобто діє на основі комерційного розрахунку;

3) підприємство є самостійним господарюючим суб’єктом з правами юридичної особи (має самостійний баланс, рахунки в банку, свою печатку й товарний знак).

Підприємства діють у найрізноманітніших сферах і умовах. Це породжує багато чисельність їх видів. Основним якісним параметром, за яким відбувається класифікація підприємств, є власність. Згідно з законом України „Про власність”, „Про підприємства України”, „Про господарські товариства”, підприємства України поділяють на такі види: індивідуальні, сімейні (приватна форма власності); колективні, акціонерні, кооперативні, релігійних організацій (колективна); державні, комунальні, муніципальні (державна); спільні внутрішні, спільні з іноземним капіталом (змішана форма власності).

Відповідно до обсягів господарського обороту й кількості працівників підприємства поділяються на великі і малі. Так, згідно з Законом України „Про підприємства” до малих підприємств належать підприємства: в промисловості – з кількістю працюючих до 200 осіб; в інших галузях виробничої сфери—до 50 осіб; у невиробничій сфері – до 25 осіб; у роздрібній торгівлі – до 15 осіб. За американською класифікацією, до малого бізнесу відносяться фірми з кількістю зайнятих – до 500 осіб.

Як свідчить світовий досвід, на сучасному етапі найбільший ефект підприємництво дає в малому бізнесі. На малий бізнес припадає близько 40% ВНП США, в Україні менше 10%. Нажаль половина з них займається не виробництвом, а торгівельною, посередницькою діяльністю. В загалі малі підприємства характеризуються чисельністю, здібністю швидко реагувати на зміну ринкової кон’юнктури, швидким обновленням. Вони постійно підтримують конкуренцію, не допускають появу „лоскутної економіки”. Водночас на переважній більшості малих підприємств нижча продуктивність праці, вони не спроможні впроваджувати новітні досягнення науки і техніки, підвищують інтенсивність праці за рахунок використання сімейної праці, подовження робочого дня. Ці підприємства також економлять на техніці безпеки, покращенні умов праці та ін.

Найбільш типовими формами підприємств в останні два десятиріччя стали системи франчайзінга та венчурного підприємництва. Щоб якнайповніше використати позитивні сторони малих підприємств і послабити негативні сторони їх діяльності, держава повинна надавати їм всебічну підтримку. З цією метою держава допомагає у підготовці кадрів, розповсюджує науково-технічну інформацію, надає податкові пільги для створення нових підприємств, стимулює впровадження нових технологій, субсидіює науково-дослідницькі роботи.

За способами формування статутного капіталу та відповідальності юридичних і фізичних осіб розрізняють: приватні фірми, колективні підприємства з необмеженою відповідальністю, колективні підприємства з обмеженою відповідальністю (акціонерні товариства).

Акціонерне товариство – основна форма організації підприємств, власність яких формується в результаті злиття капіталів засновників компанії, а також випуску цінних паперів (акцій, облігацій) та їх продажу. Отже , акціонерне товариство – це підприємство, основане на колективному капіталі. Частка кожного учасника товариства у цьому капіталі визначається кількістю акцій, якими він володіє. Акціонерне товариство відрізняється від одноосібного за такими признаками: випуск і функціонування акцій, демократична організація управління справами, можливість бути більш ефективним.

Якщо власник одноосібного підприємства не отримує прибуток, але й немає збитків, він може ще існувати. В акціонерному товаристві ситуація інша. Відсутність прибутку – означає загибель, тому що прибуток потрібен для розрахунків з акціонерами, виплати їм дивідендів по акціям. Невиплата породжує масовий продаж акцій, які катастрофічно починають падати в ціні. За ним наступає банкрутство товариства.

Акціонерні товариства бувають двох видів: закриті ( акції яких розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватись за підпискою, вільно купуватися і продаватися на ринку цінних паперів) і відкриті ( акції яких вільно розповсюджуються за підпискою, купуються і продаються на фондовій біржі).

Акція - це цінний папір, який свідчить про внесення певного паю в капітал акціонерного товариства й дає право її власнику на отримання доходу у формі дивіденду.

З точки зору умов користування майном і результатами праці підприємства поділяються на первинні, де користування основане на приватній власності, й орендні, де користування зумовлене правом тимчасового володіння.

Кожне підприємство незалежно від розмірів, форм власності та інших критеріїв повинно в результаті своєї діяльності отримувати дохід (прибуток). Для цього воно повинно діяти на принципах господарського (або комерційного) розрахунку. Такими основними принципами є самоокупність, самофінансування, самозабезпечення, матеріальна зацікавленість, економічна відповідальність, господарська самостійність у межах чинного законодавства в поєднанні з контролем державних органів за його дотриманням.

Найважливіші риси господарського розрахунку: 1) отримання прибутку на основі створення необхідних суспільству товарів та послуг і підвищення ефективності виробництва; 2) економічна відповідальність за результати невмілого господарювання, неефективного використання ресурсів (трудових, матеріальних, фінансових). Наслідком такого господарювання може стати банкрутство.

7.2 Підприємництво: суть, суб’єкти, об’єкти, форми, принципи

У найзагальніших рисах підприємництво можна визначити як організаційно-господарче новаторство на основі використання нових можливостей. Більш конкретно зміст підприємництва розкривається в Законі України „ Про підприємництво”, де сказано: „Підприємництво” – це самостійна і ініціативна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг та заняття торгівлею з метою отримання прибутку. Неодмінним компонентом підприємництва є персональна економічна, а не колективна адміністративна відповідальність за результати роботи.

Суб’єктами підприємництва можуть бути приватні особи, юридичні особи всіх форм власності (акціонерні товариства, орендні підприємства, кооперативи), держава.

Об’єктами підприємництва є різні види господарської діяльності.

В залежності від змісту господарської діяльності розрізняють такі види підприємництва:

1) виробниче, в якому здійснюється виробництво товарів та послуг;

2) комерційне – полягає в операціях і угодах по перепродажу товарів та послуг і не пов’язане з виробництвом;

3) фінансове – об’єктом купівлі-продажу є гроші, валюта, цінні папери;

4) посередницьке – пов’язане з діяльністю по з’єднанню зацікавлених у взаємній угоді сторін.

Всі види підприємницької діяльності з точки зору того, хто бере в ній участь, можна класифікувати як індивідуальне, колективне або державне підприємництво. Кожен з цих видів підприємництва здійснюється в певній організаційній формі. В розвинених країнах з ринковою економікою існує 3 форми організації підприємництва.

Одноосібне господарство – така форма організації, коли один власник приймає одноосібні рішення й несе особисту відповідальність за всі справи. Перевагою одноосібного господарства є повний контроль за веденням справ з боку господаря-власника, а недоліком – незначна величина капіталу, а також те, що власнику доводиться нести особисту відповідальність за збитки, втрати, борги.

Партнерство – форма організації підприємництва, коли два або більше підприємців приймають рішення спільно і несуть солідарну відповідальність за всі справи. Партнерство допомагає подолати недолік, властивий одноосібному господарству (незначна величина капіталу), але повна відповідальність для партнерів у випадку витрат, збитків і т.д. залишається. Існують партнерства з обмеженою і необмеженою відповідальністю.

Корпорація – форма організації підприємства на основі акціонерної власності, в якій підприємець, як правило, відокремлений від власності, а його фінансова відповідальність обмежена. Переваги корпорації полягають в тому, що вона може заполучити значний капітал шляхом продажу акцій.

Хто може бути віднесений до категорії підприємців? Підприємець – це той, хто займається підприємницькою діяльністю з метою отримання прибутку. Саме це відрізняє його від інших учасників економічного життя.

Підприємницька діяльність – це досить складна форма господарювання, яка будується за певними принципами:

1 Вільний вибір видів діяльності

2 Залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян

3 Самостійне формування програми діяльності та вибір постачальників і споживачів продукції, що виробляється, встановлення цін відповідно до чинного законодавства

4 Вільний найом працівників

5 Залучення й використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та іншим видів ресурсів, використання яких не заборонено

6 Вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, встановлених законодавством

7 Самостійне здійснення підприємцем – юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд

Всі види підприємницької діяльності спрямовані на одержання прибутку. Для цього необхідно навчитися комбінувати обмежені ресурси. Здійснення різних комбінацій ресурсів – необхідна ланка діяльності підприємця. Вони, на думку, американського економіста Й. Шумпетера мають 5 напрямків:

1 Виготовлення нового блага або старого блага нової якості

2 Запровадження нового методу виробництва

3 Освоєння нового ринку збуту

4 Освоєння нового джерела сировини або напівфабрикату

5 Проведення відповідної реорганізації виробництва

7.3 Соціально-економічний зміст капіталу

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ 6 страница	\|	ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ 8 страница

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.