Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ 9 страница

Із виготовленням мідних, бронзових і залізних знарядь праці та зміцненням територіальних зв'язків між сім'ями виникає землеробська община, з'являється приватна власність, що поєднується з суспільною, а індивідуальне виробництво - з колективним. Коли зростає частка індивідуальної, приватної праці, збільшується й частка рухомого майна окремих членів общини, посилюється майнова нерівність, поступово виникають класи, а відтак, і держава.

З появою та розвитком приватної власності у рабовласницькому суспільстві сімейні відносини починають значною мірою базуватися на майнових відносинах , а отже, виникають спільні потреби та інтереси, окремі економічні функції сім'ї. До таких функцій належало ведення домашнього господарства, виховання дітей, а отже, відтворення робочої сили. При цьому відбувається процес закріпачення жінки, зосередження приватної власності сім'ї у руках чоловіків.

Стосовно рабів, то вони нерідко були позбавлені права створювати сім'ю. Основою сімейних відносин стає приватна трудова та приватно рабовласницька форми власності.

За умов феодального способу виробництва певною мірою посилюється економічна роль жінки у веденні домашнього господарства та вихованні дітей, дещо змінюються моральні засади сім'ї (чоловік етичніше ставиться до жінки-працівниці та виховательки дітей). Водночас важливою функцією сім'ї стала організація побуту.

На нижчій стадії розвитку капіталізму економічна самостійність жінок іще більше посилилася, що було зумовлене розширенням сфери жіночої праці; поряд із цим масового характеру набуває праця дітей, що негативно впливає на вартість робочої сили чоловіків та її ціну. Оплата праці та робочої сили жінок мала дискримінаційний характер.

За умов сучасного капіталізму шлюб, здебільшого, у правовому аспекті розглядається західними науковцями як контракт між чоловіком і жінкою, в якому визначаються їхні права, обов'язки під час існування сім'ї та на випадок розлучення щодо сімейної власності (активів), взаємні зобов'язання щодо дітей, причому неможливість досягти згоди про умови такого контракту є важливою причиною відмови від шлюбу багатьох чоловіків та жінок.

Незважаючи на панування сучасних розвинених форм економічної системи капіталізму і навіть дії закону соціалізації цієї системи, вони поєднуються з окремими елементами рабовласницького та феодального устрою, властивостями нижчої стадії капіталізму щодо функціонування домашніх господарств у цілому та сімейних зокрема. Так, у багатьох розвинених країнах світу має місце дискримінація в оплаті праці жінок, розповсюджена дитяча праця тощо.

На протилежному полюсі у багатьох розвинених країнах світу знаходяться сім'ї фінансових олігархів, які здійснюють контроль над найбільшими корпораціями, завдяки наявному у них контрольному пакету акцій. Водночас, певні зрушення в останні три-чотири десятиліття у багатьох розвинених країнах світу відбуваються у сім’ях високооплачуваних найманих працівників. Вони пов’язані зі зростанням вартості та ціни робочої сили, поширенням акцій, впровадженням новітніх форм заробітної плати.

Різнополюсний тип сім'ї почав формується у 90-х pp. XX - на початку XXI ст. і в Україні. З огляду на вищесказане стає зрозумілою доцільність розмежування двох типів сімей у капіталістичному суспільстві: з одного боку, тих, сімейна власність яких сформована на основі праці членів сім'ї (чоловіка, дружини, дітей), а з другого - тих, сімейна власність яких базується на привласненні здебільшого чужої неоплаченої праці, меншою мірою - на результатах власної управлінської праці.

Тепер коротко проаналізуємо наявні визначення економічної сутності сім'ї. Так, російський економіст Л. Васюніна характеризує сім'ю як “...свідомо організовану на основі родинних зв'язків і спільності побуту малу групу людей, життєдіяльність яких здійснюється для реалізації соціальних, економічних і духовних потреб (інтересів, функцій) індивіда, самої сім'ї та суспільства загалом”.

Колектив українських учених визначає домогосподарства як “економічну одиницю, що складається з одного та більше чоловік, які ведуть спільне господарство, що забезпечує економіку факторами виробництва і використовує зароблені на цьому кошти для поточного споживання товарів і послуг та заощадження з метою задоволення своїх потреб”.

У російському “Соціологічному словнику” сім'я визначається як “суспільний механізм відтворення людини, відносини між чоловіком і жінкою, родичами і дітьми, заснована на цих відносинах мала група, члени якої пов'язані спільністю побуту, взаємною моральною відповідальністю та взаємодопомогою”.

На відміну від цих визначень зі значними елементами конструктивізму, американські економісти Джеймс Ф. Енджел, Роджер Д. Блекуелл та П. Мініард стверджують, що сім'я – “це група із двох або більше осіб, зв'язаних родинними відносинами, шлюбу або спільного проживання”. Таке визначення є поверховим.

Позитивними аспектами названих вище визначень із соціально-економічного погляду є наголос на реалізації сім'єю різноманітних потреб (інтересів, функцій) не лише сім'ї, але й індивіда та суспільства: забезпечення економіки факторами виробництва; про суспільний механізм відтворення людини, пов'язаність членів сім'ї взаємодопомогою. До негативних сторін цих визначень належать, по-перше, ігнорування типу власності, на якому базується сім'я; по-друге, лише часткова відповідність реаліям дійсності тези про забезпечення сім'єю економіки факторами виробництва. Насправді, сім'я забезпечує виробництво, до того ж неповною мірою, лише особистим фактором виробництва (неповною, оскільки участь у його підготовці здійснюють підприємства і компанії, держава), частково інвестиційними ресурсами, тоді як таких факторів налічується від семи до десяти.

Якщо врахувати вищесказане, то можна дати таке визначення сутності сім’ї: це первинна економічна ланка суспільства, що базується на приватній власності (у трудовій та нетрудовій формах) і веде спільне домашнє господарство на принципах взаємодопомоги, забезпечує, в основному, відтворення основної продуктивної сили, а побічно - виробництво й інших окремих факторів виробництва, реалізовуючи при цьому власні, колективні та суспільні економічні потреби та інтереси.

Це визначення може бути доповнене соціальним, морально-етичним, психологічним змістом, внаслідок чого сім'я як економічна категорія трансформується у соціологічне поняття.

Щоб комплексно розкрити економічну сутність сім'ї, слід з'ясувати її основні економічні функції.

 

 

8.2 Функції сім’ї

 

 

Найповніший спектр функцій сім'ї дається соціологами. З цією метою вони розмежовують типи функцій та сфери сімейної діяльності.

До таких сфер належать: репродуктивна, виховна, господарська, економічна, сфера первинного соціального контролю, духовного спілкування, соціально-статусна, відпочинку, емоційна та сексуальна.

Двома типами функцій сім'ї вони називають суспільну та індивідуальну.

Так, у межах репродуктивної сфери суспільний тип функції сім'ї передбачає біологічне відтворення населення, а індивідуальний - задоволення потреб у дітях; у межах виховної - відповідно, соціалізацію молодого покоління, підтримку культурного відтворення суспільства, з одного боку, і задоволення потреб у батьківстві, контактах з дітьми, їх вихованні, самореалізації в дітях з другого боку; у межах господарсько-побутової - підтримка фізичного здоров'я членів суспільства, догляд за дітьми та надання господарсько-побутових послуг одними членами сім'ї іншим; у межах економічної - економічна підтримка неповнолітніх та непрацездатних членів суспільства і отримання одними членами матеріальних засобів сім'ї інших (у разі непрацездатності або в обмін на послуги); у межах соціально-статутної - надання певного соціального статусу членам сім'ї, відтворення соціальної структури і задоволення потреб у соціальному просуванні та ін.

У запропонованій схемі позитивною є спроба з'ясувати функції сім'ї у різних сферах суспільних відносин, що могло б слугувати висвітленню цієї проблеми з погляду предмета економічної теорії у широкому розумінні. Проте викликає сумнів, по-перше, розмежування сфер діяльності сім'ї, по-друге, відсутність колективного типу функцій. Адже підтримка фізичного здоров'я членів суспільства, догляд за дітьми та інше у багатьох розвинених країнах світу і навіть в Україні відбувається в межах колективної власності (підприємство, організація будує колективні бази відпочинку, утримує дитячі садки та ін.). Стосовно сфер діяльності, то недоцільно поряд із економічною виділяти господарсько-побутову та репродуктивну, оскільки біологічне відтворення населення є однією зі сторін біосоціальної сутності людини, внаслідок чого відтворення людини як основної продуктивної сили є одним із елементів процесу відтворення робочої сили. Аналогічно функції сім'ї у господарсько-побутовій сфері формують окремі елементи якісної робочої сили, майбутнього людського потенціалу або “людського капіталу”, за термінологією західних учених.

Логічніше сферами сімейної діяльності називати економічну (з розмежуванням в ній окремих сторін, елементів), соціальну, політичну (з урахуванням процесу формування майбутньої політичної еліти у багатьох сім'ях, передусім, сім'ях фінансової олігархії та наявного впливу найбагатших сімей на політику держави), правову (якщо йдеться про укладання шлюбних контрактів між чоловіком і жінкою, про що зазначалося вище), морально-етичну, духовну. Серед них найважливішу роль відіграє економічна сфера та різні типи функцій сім'ї - індивідуальні, колективні та особисті.

Щодо економічних функцій сім'ї, то у науковій та навчальній літературі вітчизняних та західних науковців сформувались різні погляди на цю проблему. Так, українські автори підручника “Основи економічної теорії (політекономічний аспект)” трьома основними функціями сім'ї називають споживання, постачання факторів виробництва та заощадження. Російський економіст Г. Журавльова, розглядаючи сім'ю як основну ланку формування та нагромадження “людського капіталу”, виділяє систему функцій сім'ї на стадіях освіти (створення умов для виробництва “людського капіталу”), виробництва і реалізації такого капіталу. На першій стадії, на її думку, функціями сім'ї є формування та використання сімейного бюджету, ведення домашнього господарства, на другій - дітородна, функція соціалізації та рекреаційна; на третій - індивідуальна участь членів сім'ї у ринковому господарстві, корпоративні форми участі у ринковій економіці, ведення домашнього господарства та організація сімейного бізнесу.

Проте обидві класифікації не ґрунтуються на чітких методологічних засадах. Ними, з одного боку, може бути визначення функцій сім'ї за сферами суспільного відтворення (безпосереднє виробництво, обмін, розподіл і споживання), з другого - рух відносин приватної власності, на якій базується сім'я, у різних сферах суспільного відтворення з урахуванням двох основних форм приватної власності. Якщо йдеться про сім'ї найманих працівників, то їхній розвиток у кінцевому підсумку підпорядковується законам еволюції різних форм капіталу; сімей дрібних товаровиробників - рухові дрібнотоварної власності; тоді як сім'ї капіталістів визначають такий рух, управляють різними формами капіталістичної власності (капіталу).

Оскільки сім'ї найманих працівників кількісно переважають, то їх економічні функції слід розглядати згідно з критеріями розмежування сфер відтворення в органічному поєднанні з рухом приватної трудової власності, з урахуванням її підпорядкованості законам розвитку та функціонуванню різних форм сукупного капіталу, з одного боку, певного поєднання при цьому інтересів та потреб найманого працівника, колективу та суспільства з другого.

Виходячи з цього основними економічними функціями найманої сім’ї є:

1) створення певних умов для відтворення сукупного капіталу сім'ї, а водночас особистісного чинника розвитку сімейної трудової власності, що відбувається у процесі споживання (внаслідок чого суперечливо поєднуються інтереси капіталіста та найманого працівника);

2) функція постачання особистісного фактора виробництва, що реалізується у процесі купівлі-продажу робочої сили, а водночас створення умов для реалізації власності найманого працівника на свою робочу силу, юридичним закріпленням якої є укладання індивідуального або, здебільшого, колективного договору;

3) функція нагромадження капіталу, яка реалізується у процесі капіталістичного виробництва, а заразом, і певного розширення приватної трудової власності, яка можлива у разі отримання заробітної плати на рівні вартості цього специфічного товару;

4), сприяння кругообороту та обороту сукупного капіталу, його розподілу між сферами та галузями економіки внаслідок діяльності найманих працівників у сфері торгівлі, банківській сфері тощо, а також міграції робочої сили в межах народного господарства слідом за рухом капіталу, його міжгалузевого переливання;

5) поєднання процесу споживання частини сімейного бюджету з його частковим заощадженням, внаслідок чого, з одного боку, формуються сприятливіші умови для розширеного відтворення сукупного капіталу, а з другого - розширюються межі для накопичення приватної трудової власності сім'ї.

У межах кожної із названих економічних функцій сім'ї можна виокремити підфункції. Так, з метою створення певних умов для відтворення сукупного капіталу та особистісного чинника розвитку приватної трудової власності окремими підфункціями є: а) ведення домашнього господарства (приготування їжі, прання білизни тощо); б) соціалізація підростаючого покоління, тобто його включення до системи суспільних відносин шляхом виховання дітей, їхньої освіти, піклування про здоров'я тощо.

Ведення домашнього господарства є складною і трудомісткою справою, яка, передусім, падає на плечі жінки. Так, згідно з оцінками спеціалістів, прасування білизни впродовж години супроводжується такою ж втратою калорій, як праця каменяра.

Друга економічна функція сім'ї (постачання особистісного фактора виробництва та створення умов для реалізації власності найманого працівника на свою робочу силу) включає такі підфункції, як пошук оптимального робочого місця, отримання належної кваліфікації, укладання договору з підприємцем.

Функція нагромадження капіталу і певне розширення приватної трудової власності передбачає здійснення таких підфункцій, як процес праці, процес зростання вартості (коли найманий працівник після відтворення своєї робочої сили створює додаткову вартість для капіталіста), закупівля необхідних товарів і послуг та інше.

У межах функції сприяння обороту капіталу та його міжгалузевого переливу окремими підфункціями сім'ї є заняття сімейним бізнесом, який зосереджується, насамперед, у сфері роздрібної торгівлі, надання послуг у межах домашнього господарства, міграція робочої сили всередині країни та ін.

Остання основна економічна функція сім'ї передбачає виконання таких підфункцій, як розподіл доходів на споживання та заощадження, ведення сімейного господарського розрахунку, рекреаційна, пошук альтернативних варіантів заощаджень та ін. Рекреаційна підфункція означає відновлення під час відпочинку сил людини-працівника, витрачених нею у процесі праці.

 

 

8.3 Доходи домогосподарств та їхня структура

 

 

Доходи домогосподарств як економічна категорія представляють собою певну суму грошових коштів та матеріальних благ і послуг, отриманих у процесі виконання економічних функцій домогосподарствами і, передусім, сім'ями, з приводу отримання яких виникають відносини приватної власності у всіх сферах суспільного відтворення.

Роль домогосподарств в національній економіці обумовлюється певною двоїстістю: у першому випадку домогосподарства є основним джерелом постачання усіх економічних ресурсів, а в другому випадку - здійснюють чи не найбільші грошові витрати. На ринку ресурсів домогосподарства виступають продавцями факторів виробництва, тобто пропозицією ресурсів. У системі власності на ресурси виробництва домогосподарствам належить власність на працю, власність на землю і матеріали, власність на капітал і власність на підприємницькі здібності. Реалізуючи ці ресурси на ринку домогосподарства, залежно від диференціації власності на ресурси, отримують грошові доходи, зокрема, власник робочої сили отримує заробітну плату, власник землі - земельну ренту, власник капіталу - процент, а підприємець - нормальний прибуток.

Зарплата, рента, процент і нормальний прибуток є основними грошовими доходами домогосподарств, системою власності на результати виробництва. Дохід дрібних власників (наприклад, фермерів) - це своєрідна комбінація заробітної плати, прибутку і ренти, та процента. Є домогосподарства, які володіють акціями корпорацій і отримують за свої вклади дохід у вигляді дивідендів. Власники облігацій отримують дохід у вигляді процента, а рентний дохід мають ті домогосподарства, які надають компаніям свою землю, споруди та інші природні ресурси. В економічній теорії таку систему розподілу доходів прийнято називати функціональним розподілом доходу. Існує ще особистий розподіл доходу, який залежить від способу розподілу сукупного доходу суспільства між окремими домогосподарствами. Такий розподіл супроводжується значною нерівністю.

 

 

8.4 Домогосподарства як сфера споживання. Витрати домогосподарства

 

 

Отримавши грошові доходи від реалізації власності на ресурси, домогосподарства проводять такі розпорядження: частину доходу сплачують державі у формі особистих податків, а решту поділяють як витрати на особисте споживання і особисте заощадження.

Заощадження визначаються як частина доходу, що не сплачується у вигляді податків і не йде на закупівлю споживчих товарів, а поступає на банківські рахунки, вкладається у страхові поліси, облігації, акції та інші фінансові активи. Домогосподарства здійснюють особисті заощадження з метою забезпечення свого майбутнього, на випадок непередбачуваних життєвих обставин тощо. Рівень заощаджень лежить у прямій залежності від розміру доходу.

Особливість кругообігу доходів у змішаній національній економіці полягає в тому, що грошовий дохід домогосподарств значною мірою знову вливається у виробничий сектор економіки у вигляді витрат на особисте споживання.

Витрати домогосподарств на споживання класифікуються:

- витрати на товари тривалого використання;

- витрати на товари тимчасового використання;

- витрати на послуги.

Якщо період користування товаром передбачає рік часу чи більше, то такі товари відносять до товарів довготривалого користування. Якщо ж термін експлуатації менше року - то це товари короткотривалого користування. Ефективне функціонування національної економічної системи (зростання обсягів виробництва у сукупності зі соціальною політикою держави, зростання доходів зі населення тощо) сприяє тому, що товари довготривалого користування замінюються споживачами на нові, якісніші, ще до завершення терміну їх придатності (наприклад, купівля нового автомобіля, не дивлячись на справність старого).

Важливу роль в економічній діяльності домогосподарств і, передусім, сімей відіграє сімейний розрахунок. Він означає ретельний підрахунок усіх потенціальних доходів сім’ї та їх зіставлення з реальними і наступну витрату останніх із таким розрахунком, щоб якнайповніше задовольнити основні потреби суспільства й заощадити частину доходів з метою примноження сімейної власності у майбутньому.

 


9 РИНОК ФАКТОРІВ ВИРОБНИЦТВА

 

 

9.1 Особливості функціонування конкурентного ринку факторів виробництва

 

 

Конкурентний ринок факторів виробництва – це ринок, на якому існує велика кількість продавців і покупців фактора виробництва, причому окремий продавець або покупець не може вплинути на вартість фактора виробництва. На цьому ринку об’єктом купівлі-продажу є праця, земля, капітал. Тому такі ринки називають факторними або ресурсними.

Особливостями функціонування ринку факторів виробництва є те що:

1) фірма виходить на даний ринок як покупець, а домогосподарство – як продавець. Така зміна ролей ринкових агентів зумовлює те, що на ринках факторів індивідуальна пропозиція виводиться з максимізації функції корисності, а індивідуальний попит – із максимізації прибутку або інших цільових установок фірми, в той час як на ринках благ, навпаки, попит пов’язаний з максимізацією корисності, а пропозиція – з максимізацією прибутку;

2) деякі види ресурсів продають самі підприємці (сталь, вугілля, устаткування тощо). Товари і послуги подібного роду прийнято виділяти як проміжний продукт. Щодо землі, праці та грошового капіталу, то прийнято вважати, що їх продають домогосподарства;

3) витрати фірми стають доходами домогосподарств (зарплата, відсоток, рента). Тобто від цін факторів виробництва залежать розміри доходів їх власників. Тому ціноутворення на ресурси пов’язане з розподілом національного доходу і торкає сферу економічної політики;

4) у процесі ціноутворення на фактори виробництва вирішується проблема , як виробляти і для кого виробляти. Ціни на блага, визначають проблему що виробляти;

5) попит на ресурси є похідним від попиту на товари і послуги для споживацького сектора.

На ринку ресурсів покупцями є фірми, звідси – великі оптові угоди. На цьому ринку представлені також комерційні банки, профспілки, уряд. Тому для даного ринку характерна наявність розвинутого інституціонального оточення, що впливає на механізм попиту і пропозиції.

З урахуванням ознак ринку вільної конкуренції визначають основні умови конкурентного ринку ресурсів:

1) значна кількість конкуруючих продавців ресурсів протистоїть не менш представницькій армії покупців (наймачів ресурсів);

2) кожен покупець (наймач) споживає тільки невелику частину обсягу пропозиції і вирішально не впливає на ринковий попит і ціни;

3) кожний із продавців реалізує лише не значний обсяг ресурсів і не в змозі помітно вплинути на умови чи ціни пропозиції, на перетворення того чи іншого ресурсу на дефіцитний;

4) продавці і покупці ресурсів можуть вільно ввійти на будь який ринок і так само вільно вийти з нього;

5) ресурси вільно переміщаються з одного напрямку використання до іншого, з одного регіонального ринку на інший.

Отже, для окремого покупця чи продавця ресурсів ринкова ціна на економічний ресурс є величиною заданою.

 

 

9.2 Попит на економічні ресурси

 

 

Ціноутворення на ринках ресурсів відбувається через взаємодію сил попиту та пропозиції, хоча нерідко ситуація ускладнюється через вплив заходів урядової політики, трудових спілок та інших інституційних чинників. Ціни ресурсів визначають співвідношення факторів у кожному конкретному виробництві і розподіл обмежених ресурсів між фірмами та галузями, а також розподіл доходу між власниками різних видів ресурсів.

Попит на ресурси є похідним попитом, оскільки він визначається попитом на товари і послуги, які виробляють за допомогою цих ресурсів. Ця особливість попиту на ресурси забезпечує тісний зв'язок між ринками товарів та послуг і ринками факторів виробництва. Відтак двома основними чинниками, які зумовлюють попит на ресурс, є продуктивність ресурсу у виробництві блага та ринкова ціна цього блага.

Найпростіший підхід до аналізу попиту на ресурс передбачає, що фірма і купує ресурс, і продає вироблений продукт на конкурентних ринках. З'ясуймо, яку кількість змінного ресурсу готова придбати фірма за відомої ціни товару. Логічно, що виробник, який прагне максимізувати прибуток, купуватиме додаткові одиниці ресурсу доти, поки додаткова вигода від цього перевищуватиме додаткові витрати. Таку додаткову вигоду визначає граничний продукт у грошовому виразі MRP - зміна загального виторгу унаслідок використання додаткової одиниці змінного ресурсу. MRP можна знайти як добуток граничного продукту ресурсу MPf на ціну товару:

 

MRP = МРf ×P

 

Зауважмо, що починаючи з деякого моменту, унаслідок дії закону спадної віддачі (додатковий обсяг продукції від послідовного збільшення одного фактора виробництва зменшується, коли інші фактори залишаються сталими) граничний продукт у грошовому виразі зменшуватиметься.

Додаткові витрати фірми визначають граничні витрати на ресурс МRC - зміна загальних витрат унаслідок використання додаткової одиниці змінного ресурсу. За аналогією з правилом максимізації прибутку досконалим конкурентом (чисто конкурентна фірма максимізує прибутки або мінімізує збитки, виробляючи такий обсяг продукції, за якого граничний виторг дорівнює граничним витратам) можна сформулювати правило MRP = MRC: фірма максимізує прибутки або мінімізує збитки, використовуючи таку кількість змінного ресурсу, для якої граничний продукт у грошовому виразі дорівнює граничним витратам на цей ресурс.

 

 

 

Рисунок 9.1 - Крива попиту на ресурс

 

 

У системі координат „кількість ресурсу-ціна ресурсу" кожна точка на графіку MRP показує кількість одиниць ресурсу, яку фірма готова купити за кожного рівня його ціни. Тобто крива граничного продукту ресурсу у грошовому виразі є кривою попиту на цей ресурс. За умов чистої конкуренції спадний характер кривої попиту на ресурс (крива D1 на рис. 9.1) визначається зниженням його граничної продуктивності.

Отже, застосування правила MRP=MRC показує, що крива граничного продукту ресурсу у грошовому виразі є кривою попиту на цей ресурс.

На ринках з недосконалою конкуренцією крива попиту на товар фірми є спадною, тому збільшення обсягу продажу можливе тільки за зниження ціни. Отже, величина граничного продукту ресурсу у грошовому виразі зменшується ще й через зниження ціни продажу наступних одиниць товару. Тому за недосконалої конкуренції крива попиту на ресурс є менш еластичною, ніж для досконалого конкурента (крива D2 на рис. 9.1).

Ринковий попит на ресурс - це сума обсягів попиту усіх галузей, де використовується цей ресурс. Натомість галузевий попит на ресурс не є простою сумою попиту окремих фірм, оскільки треба враховувати факт зміни ціни продукції галузі унаслідок зміни ціни ресурсу і відповідну зміну попиту на ресурс з боку фірм. За монополії, крива попиту фірми є водночас кривою попиту галузі.

Зміна ціни ресурсу зумовлює зміну величини попиту на нього, а зміну попиту спричиняють визначники попиту на ресурс:

1) зміни у попиті на продукт (і спричинені цим зміни його ціни), який виробляють за допомогою ресурсу;

2) зміни продуктивності ресурсу;

3) ціни на інші ресурси (взаємозамінювані і взаємодоповнювані).

Еластичність попиту на ресурс визначається низкою чинників і буде тим вищою:

1) чим повільніший темп зниження граничного продукту ресурсу;

2) чим більшу кількість замінників має ресурс;

3) чим вища еластичність попиту на продукт, який виробляють за допомогою цього ресурсу;

4) чим вища частка загальних витрат фірми припадає на цей ресурс.

У довгостроковому періоді, коли всі ресурси є змінними, фірма прагне виробляти обсяг продукції, за якого її прибуток максимальний, використовуючи при цьому таке співвідношення ресурсів, яке мінімізує її витрати. Якщо фірма використовує ресурси f1,f2...fn, то вона максимізує прибуток, застосовуючи правило оптимального співвідношення ресурсів:

 

 

(граничний продукт кожного ресурсу у грошовому виразі дорівнює його ціні) і мінімізує при цьому витрати згідно з правилом мінімізації витрат на заданий обсяг продукції:

 

 

(відношення граничних продуктів ресурсів до їхніх цін є однаковим).

Отже, у довгостроковому періоді фірма максимізує прибуток і використовує оптимальне співвідношення ресурсів, яке мінімізує її витрати.

 

 

9.3 Попит на працю на досконало конкурентному ринку

 

 

Особливості ціноутворення на чисто конкурентному ринку праці пов’язані з основними характерними рисами такого ринку:

1) багато фірм конкурують між собою за використання конкретного виду праці;

2) велика кількість працівників однакової кваліфікації незалежно один від одного постачають цей вид послуг праці;

3) ні фірми, ні трудові спілки не мають змоги контролювати ринкову ставку заробітної плати (ціну праці).

Приймаючи рішення щодо найму додаткових працівників, фірма порівнюватиме граничний продукт праці у грошовому виразі MRPL та граничні витрати на ресурс праці MRCL. Якщо вироблений продукт продається на конкурентному ринку, то MRPL дорівнює добутку граничного продукту праці MPL на ціну продукту Р:

 

MRPL = MPL × P

 

Водночас на конкурентному ринку праці граничні витрати на ресурс праці - витрати на залучення додаткового працівника - це просто ринкова ставка заробітної плати W:

 

MRCL = W

 

Спадний характер кривої попиту на працю відображає обернену залежність між ставкою заробітної плати та кількістю найманих працівників.

Ринковий попит на працю - це сума обсягів попиту на працю усіх галузей. Натомість, визначаючи галузевий попит на працю, треба враховувати вплив зміни ціни продукції галузі унаслідок зміни ціни праці і спричинену цим зміну попиту на працю з боку фірм. Крива галузевого попиту на працю, здебільшого, крутіша, ніж це було б у разі звичайного додавання кривих попиту окремих фірм. Нахил кривої галузевого попиту на працю прямо пропорційний еластичності попиту за ціною продукту, який виробляють у цій галузі.


Читайте також:

  1. E) теорія раціонального вибору.
  2. I. ОБРАЗОВАНИЕ СОЕДИНЕННЫХ ШТАТОВ 14 страница
  3. I. Теорія граничної продуктивності і попит на ресурси
  4. V теорія граничної корисності визначає вартість товарів ступенем корисності останньої одиниці товару для споживача.
  5. А. В. Дудник 1 страница
  6. А. В. Дудник 10 страница
  7. А. В. Дудник 11 страница
  8. А. В. Дудник 12 страница
  9. А. В. Дудник 2 страница
  10. А. В. Дудник 3 страница
  11. А. В. Дудник 4 страница
  12. А. В. Дудник 5 страница




Переглядів: 331

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ 8 страница | ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ 10 страница

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.02 сек.