Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ 10 страница

Як і для будь-якого іншого ресурсу, попит на працю залежить від її продуктивності: що вища продуктивність праці, то вищий попит на неї. Граничний продукт праці визначається якістю праці, кількістю та якістю інших факторів виробництва, рівнем технологій і ефективністю управління. Підвищення освітнього та фахового рівня працівників, ефективне використання природних ресурсів, нагромадження капіталу і застосування найсучасніших, технологій забезпечують зростання продуктивності праці. Саме ці чинники зумовлюють підвищення попиту на працю і, як наслідок, високу заробітну плату у країнах з розвиненою економікою.

9.4 Пропозиція праці. Рівновага на конкурентному ринку праці

Пропозиція праці в економіці країни залежить від декількох основних чинників:

1) чисельності населення;

2) економічної активності, тобто готовності працювати, різних груп населення - жінок, людей похилого віку, підлітків тощо;

3) кількості відпрацьованих годин та якості виробничих зусиль працівників.

Рішення щодо того, скільки працювати і чи працювати взагалі, індивіди приймають, зважаючи головно на величину годинної ставки заробітної плати.

Процес прийняття індивідуальних рішень стосовно кількості відпрацьованих годин доцільно розглянути з позицій теорії корисності Загальна корисність часу для особи складається з корисності робочого часу (упродовж якого заробляють дохід для придбання будь-яких бажаних товарів та послуг) і часу дозвілля. Розподіляючи свій „бюджет " часу між роботою та дозвіллям, людина прагне максимізувати його загальну корисність. Основним чинником цього вибору є ставка заробітної плати, яка і визначає тривалість робочого часу.

Зростання ставки заробітної плати зумовлює дію ефектів заміщення та доходу . З одного боку, з'являється стимул скоротити час дозвілля і працювати довше, бо кожна відпрацьована година тепер дає змогу придбати більше благ, ніж раніше (ефект заміщення). Водночас вищий рівень заробітної плати дозволяє збільшити споживання товарів і послуг за незмінної або навіть меншої тривалості робочого часу (ефект доходу). Поки ефект заміщення переважає ефект доходу, пропозиція праці індивіда зростатиме з підвищенням ставки заробітної плати. Якщо ж за певного високого рівня заробітної плати вагомішим стане ефект доходу, пропозиція праці може зменшитися ( рис. 9.2 ).

Рисунок 9.2 - Пропозиція праці індивіда

Як свідчать дані емпіричних досліджень, незначне переважання ефекту доходу характерне за високої заробітної плати лише для дорослих чоловіків; натомість для усіх інших груп населення пропозиція праці прямо пропорційна ставці заробітної плати. Відтак ринкова пропозиція конкретного виду праці (галузева пропозиція праці) є висхідною лінією. Вона відображає необхідність підвищення ставки заробітної плати для залучення додаткових працівників з альтернативних місць праці.

На рис.9.3 показано рівновагу на досконало конкурентному ринку праці. Рівноважна ставка заробітної плати W₀ і рівноважна кількість праці певного виду Q₀ визначаються точкою перетину кривих попиту на працю D_L та пропозиції праці S_L (рис. 9.3, б). Окрема фірма не має жодного впливу на ціну праці і приймає її як дану, тобто крива пропозиції праці для фірми - абсолютно еластична (рис. 9.3, а).

Рисунок 9.3 - Рівновага на досконало конкурентному ринку праці

Зауважмо, що йдеться про реальну заробітну плату, тобто ту кількість товарів і послуг, які можна придбати за номінальну заробітну плату - суму грошей, отриману працівником за одиницю часу.

Отже, на конкурентному ринку праці рівноважні ставка заробітної плати та кількість праці визначаються у точці перетину кривих попиту на працю та її пропозиції ( Е ).

9.5 Роль трудових спілок на ринку праці

У реальному житті абсолютна більшість ринків праці є недосконало конкурентними. Розпочнемо їхній аналіз з ситуації, коли певний вид послуг праці на ринку пропонують не незалежні один від одного працівники, а їхні об'єднання - трудові спілки. Тобто на ринку праці конкретного виду трудова спілка є єдиним продавцем послуг праці - своєрідним монополістом. Основним завданням трудових спілок є підвищення ставок заробітної плати. Для досягнення цієї мети використовують різні шляхи.

1 Збільшення попиту на працю. Як видно з рис. 9.4, а, до найбажаніших наслідків призводить збільшення попиту на працю: зростає і ставка заробітної плати, і зайнятість (кількість працівників, що отримали можливість працювати).

а) збільшення попиту на працю

б) зменшення пропозиції праці

в) контроль над ставкою заробітної плати

Рисунок 9.4 - Вплив трудових спілок на ринку праці

Для збільшення попиту на працю трудові спілки:

1) сприяють зростанню попиту на продукцію галузі (допомога у проведенні рекламних кампаній, політичне лобіювання для отримання вигідних контрактів, підтримка протекціоністських заходів для обмеження конкуренції з боку іноземних виробників);

2) сприяють заходам підприємців, спрямованим на підвищення продуктивності праці;

3) намагаються вплинути на ціни споріднених товарів (вигідним є підвищення цін товарів-замінників і зниження цін взаємодоповнюваних товарів).

Водночас усі згадані методи не особливо ефективні і на практиці часто зводяться не до збільшення попиту на працю, а до запобігання його зниженню. Дещо ширші можливості трудових спілок пов'язані з обмеженням пропозиції послуг праці.

2 Обмеження пропозиції праці. Зменшення пропозиції праці також сприяє підвищенню ставки заробітної плати (рис. 9.4, б). Історично трудові спілки підтримували законодавство, яке обмежувало імміграцію, підтримувало обов'язковий вихід на пенсію, скорочувало тривалість робочого тижня. Обмеження кількості членів трудових спілок, що об'єднують представників деяких фахів, призводить до зростання заробітної плати коштом тієї частини працівників, які опинилися поза ринком праці. Ще один метод обмеження пропозиції послуг праці - обов'язковість ліцензування деяких професій, яке часто сягає далі свого первинного завдання - захисту споживача від некомпетентних фахівців.

3 Контроль над ставкою заробітної плати. Більшість трудових спілок не обмежують кількість своїх членів, а навпаки, прагнуть об'єднати усіх потенційних працівників. Це дає їм змогу чинити прямий тиск на роботодавців під час переговорів щодо рівня заробітної плати. Часто для уникнення загрози страйку фірми змушені йти на поступки і погоджуватися на ставку заробітної плати, яка перевищує рівноважну (рис.9.4, в). Загалом більшого успіху трудові спілки досягають у галузях, де еластичність попиту на працю невисока.

Отже, трудові спілки намагаються збільшити попит на працю, обмежити її пропозицію або контролювати ставку заробітної плати.

9.6 Монопсонія та двобічна монополія на ринку праці

Розглянемо тепер випадок монопсонії на ринку праці, коли у ролі роботодавця виступає єдина фірма, а роль трудових спілок незначна. Монопсонічна влада можлива на ринку праці фахівців вузької спеціалізації або у невеликих населених пунктах, економіка яких залежить від одного великого підприємства (наприклад, шахти чи цукрового заводу). Тенденція узгоджено діяти на ринку праці часто простежується і за олігополії.

За монопсонії кривою пропозиції праці для фірми є крива пропозиції галузі. Це означає, що для залучення кожного нового працівника фірма змушена платити вищу ставку заробітної плати. Але водночас їй доводиться підвищувати до аналогічного рівня заробітну плату усім раніше найнятим працівникам! Тобто крива граничних витрат монопсоніста на ресурс праці лежить вище кривої пропозиції праці (рис. 9.5).

Рисунок 9.5 - Монопсонія на ринку праці

Щоб максимізувати прибуток, фірма найматиме додаткових працівників доти, поки граничний продукт праці у грошовому виразі не зрівняється з граничними витратами на працю (точка E_m). При цьому монопсоніст платитиме їм заробітну плату (W_m), яка відповідає цій кількості зайнятих на кривій пропозиції праці. Таким чином, за інших однакових умов за монопсонії на ринку праці фірма максимізує прибуток, наймаючи меншу кількість працівників, ніж на конкурентному ринку, і платить їм нижчу за конкурентну ставку заробітної плати.

Отже, за інших однакових умов монопсоніст наймає менше працівників і платить їм нижчу ставку заробітної плати, ніж на конкурентному ринку.

Рисунок 9.6 - Двобічна монополія на ринку праці

Якщо на ринку праці єдина фірма-покупець послуг праці (монопсоніст) зустрічається з монополістом-продавцем послуг праці (трудова спілка), то виникає двобічна монополія. Рівень заробітної плати у цій ситуації складно спрогнозувати. Очевидно, що ставка заробітної плати змінюватиметься у межах між W_m і W*(рис. 9.6). Залежно від сили сторін та ефективності їхніх стратегій на переговорах результат буде ближчим до бажаного для однієї з них. Зауважмо, що монополія з одного боку ринку може, по суті, частково нейтралізувати монополію з протилежного боку, і кінцевий результат буде ближчим до конкурентного (тобто більш оптимальним для суспільства), ніж за однобічної монополії.

Отже, наслідки двобічної монополії на ринку праці можуть бути оптимальнішими для суспільства, ніж монопсонії чи монополії трудових спілок.

Розглянута у попередніх моделях рівноважна ставка заробітної плати є доволі абстрактним показником. Реально ставки заробітної плати є значно диференційованими. Це зумовлено взаємодією сил попиту та пропозиції конкретних видів праці, відмінностями у здібностях, освіті та кваліфікації працівників, вирівнювальними відмінностями в оплаті праці (компенсація непривабливості чи небезпечності деяких видів праці), порушеннями конкурентності ринку праці унаслідок географічного чи соціального обмеження її мобільності, іноді дискримінацією за тими чи іншими ознаками тощо.

9.7 Різновиди ринків капіталу. Ринок позичкових коштів

Капітал (капітальні блага, інвестиційні товари, засоби виробництва) - це створені людиною ресурси, які використовують для виробництва товарів і послуг (машини, устаткування, будівлі, транспортні засоби, мережа збуту тощо). Характерна особливість капітальних благ полягає у тому, що вони є водночас і продуктом, і фактором виробництва. Капітал є ресурсом тривалого користування, оскільки придбані засоби виробництва використовують упродовж декількох чи навіть багатьох років. Обсяг фізичного капіталу на деякий момент часу називають капітальними фондами.

Отже термін „капітал" уживатимемо у дещо ширшому розумінні, маючи на увазі не лише фізичний капітал, але і фінансовий капітал (тобто грошові ресурси, які спрямовують на розвиток виробництва). Самі по собі гроші не є економічним ресурсом, проте вони уможливлюють придбання капітальних благ.

Зважаючи на вказані відмінності і специфіку взаємозв'язків між фізичним та фінансовим капіталом, доцільно виокремити такі три види ринків капіталу:

1) ринок фізичного капіталу (капітальних благ);

2) ринок послуг капіталу;

3) ринок фінансового капіталу(позичкових коштів).

На ринку фізичного капіталу купують і продають капітальні блага. Натомість на ринку капітальних послуг засоби виробництва можна тимчасово орендувати. Попит на послуги капіталу, подібно як і для інших факторів виробництва, визначається граничним продуктом капіталу у грошовому виразі. Пропозиція капітальних послуг у короткостроковому періоді відображає обмеженість капітальних благ у конкретний момент часу і є абсолютно нееластичною. Мінімальна ціна на послуги капіталу - орендна плата, яка дозволяє власникові засобів виробництва відшкодувати альтернативну вартість володіння ними і отримати нормальний прибуток.

Ключовою змінною, яка визначає ситуацію на ринках капітальних благ та послуг капіталу, є процентна ставка, що формується на ринку фінансового капіталу (ринку позичкових коштів).

Ринок позичкових коштів, як і будь-який інший ринок, регулюється силами попиту та пропозиції. Попит на позичкові кошти формують фірми, яким потрібні гроші для придбання інвестиційних товарів, і домогосподарства, які хочуть взяти позику на придбання житла чи інших товарів тривалого користування, оплату освіти дітей тощо. Інакше кажучи, потенційні позичальники готові купити грошові кошти на певний період часу. Ціною грошей є процентна ставка - плата за право користування грошовим капіталом. Очевидно, що чим нижчою буде ціна товару „гроші", тим більше буде покупців на нього. Тобто крива попиту на позичкові кошти є спадною (рис. 9.7).

Пропозицію позичкових коштів визначають домогосподарства, які мають тимчасово вільні фінансові ресурси і готові надати їх у користування на певний час на вигідних для себе умовах. Для потенційних позикодавців процентна ставка є альтернативною вартістю нагромадження грошей (зберігаючи 1000 гривень вдома, за пропонованої банківською системою процентної ставки у 15% ви відмовляєтеся від можливості отримати упродовж року дохід у 150 гривень). Тому зі зростанням процентної ставки готовність людей надати свої гроші у позику збільшується, і пропозиція позичкових коштів зростає. Точка перетину кривих попиту на позичкові кошти та їх пропозиції визначає рівноважну процентну ставку (рис. 9.7).

Отже, ціною грошей на ринку позичкових коштів є процентна ставка - плата за право користування грошовим капіталом.

Рисунок 9.7 - Ринок позичкових коштів

У ринковій економіці є багато видів процентних ставок, які істотно відрізняються між собою. Відмінності між різними процентними ставками зумовлені відмінностями у строках надання позик та їхніх розмірах, у ризикованості позик, режимі оподаткування, адміністративних витратах тощо.

Важливо розрізняти номінальну та реальну процентні ставки. Номінальна процентна ставка (і) - це ставка, не скоригована на інфляцію.

Реальна процентна ставка (r) - різниця між номінальною процентною ставкою і та темпом інфляції (p):

r = i - p

9.8 Ринок фізичного капіталу

На ринку фізичного капіталу фірми купують капітальні блага, інакше кажучи, здійснюють інвестиції. Оскільки фізичний капітал є ресурсом тривалого використання, ключовою змінною при ухваленні рішень щодо інвестицій є час. Щоб прийняти рішення стосовно придбання капітальних благ, фірма повинна порівняти вартість своєї сьогоднішньої інвестиції з прибутком, який вона забезпечить у майбутньому.

Складність аналізу інвестиційних рішень пов'язана з тим, що вартість грошей змінюється з перебігом часу. Якщо ви покладете певну суму грошей PV (наприклад PV= 1000 грн.) у банк під процент і (наприклад, і= 10 % (=0,1)), то через рік вартість вашого вкладу становитиме PV × (1 + і) × (1100 грн.), через два роки – PV × (1 + і)² (1210 грн.), а через t років - PV × (1 + і)^t (відома формула складних процентів). Інакше кажучи, майбутня вартість FV_t ваших 1000 гривень становитиме через t років FV_t = PV × (1 + і)^t.

Переписавши останню формулу у вигляді PV= FV_t / (1 + і)^t, можна відповісти на обернене запитання: якою є поточна вартість PV майбутнього доходу величиною FV_t? Операція визначення поточної вартості майбутнього доходу називається дисконтуванням. Дисконтування уможливлює порівняння вартості грошових потоків у різні періоди часу, зокрема майбутніх прибутків від капітальних благ та сьогоднішніх витрат на їх придбання.

Дисконтування — визначення поточної вартості майбутнього доходу

PV = FV_t / (1 + і )^t

Для з'ясування вигідності та ефективності інвестиційних проектів фірми використовують низку показників.

Чиста поточна вартість - це різниця між поточною вартістю потоку майбутнього виторгу і поточною вартістю потоку майбутніх витрат на реалізацію проекту упродовж усього циклу його життя:

де R_t - виторг від проекту у році t;

С_t - витрати на проект у році t;

T - кількість років життя проекту.

Якщо величина NPV є додатною, такий інвестиційний проект потенційно вартий реалізації. За допомогою показника чистої поточної вартості можна також порівнювати ефективність різних проектів.

Ще однією важливою характеристикою інвестиційних проектів є внутрішній рівень віддачі.

Внутрішній рівень віддачі IRR - це така процентна ставка, за якої чиста поточна вартість дорівнює нулю, тобто доходи (виторг) від проекту дорівнюють витратам на нього.

За значень процентної ставки, нижчих ніж IRR, інвестор отримуватиме прибуток від проекту. Очевидно, що чим більш розтягнений у часі процес одержання доходів від зроблених інвестицій, тим нижчим є внутрішній рівень віддачі.

Іншими показниками ефективності інвестиційних проектів є рентабельність (відношення усіх дисконтованих доходів від проекту до усіх дисконтованих витрат) та термін окупності (тривалість періоду часу, за який проект окупиться). На практиці найчастіше застосовують показники внутрішнього рівня віддачі та чистої поточної вартості. Їх доцільно використовувати разом, оскільки IRR характеризує прибутковість одиниці вкладених коштів (якісна сторона), a NPV- масштаби проекту та отримуваного доходу (кількісна сторона).

Отже, найважливіші показники ефективності інвестиційних проектів - чиста поточна вартість та внутрішній рівень віддачі.

9.9 Ринок землі

Земля як економічний ресурс - це усі дарові блага природи, які використовують у виробництві (орні землі, поклади корисних копалин, ліси, водні ресурси тощо). Особливості ринку землі та інших природних ресурсів зумовлені тим, що загальна пропозиція їх є незмінною.

Розгляньмо ринок землі (точніше, послуг землі), припустивши для спрощення, що вся земля має однакову родючість, використовується для виробництва одного виду продукції, і що її здають в оренду на конкурентному ринку. Крива пропозиції землі абсолютно нееластична. Попит на землю, як і на інші фактори виробництва, є похідним і визначається ціною вирощеної на землі продукції, продуктивністю землі та цінами інших ресурсів, які використовують у поєднанні з землею. Унаслідок дії закону спадної віддачі крива попиту на землю — спадна. Фіксованість пропозиції землі означає, що плата за використання землі — земельна рента — визначається лише попитом на землю (рис. 9.8).

Рисунок 9.8 - Визначення земельної ренти

За висхідної кривої пропозиції ресурсу зростання його ціни стимулює збільшення пропозиції. Натомість за нееластичної пропозиції землі земельна рента зовсім позбавлена такої функції. Збільшення чи зменшення земельної ренти не позначається на виробничому потенціалі економіки, відтак у деякому розумінні вона є надлишком.

Якщо відмовитися від попередніх припущень щодо однакової якості землі та однорідного її використання, то диференціація у величині земельної ренти (різниця у ціні різних ділянок) логічно пояснюється відмінностями у продуктивності землі унаслідок відмінностей кліматичних умов, родючості та розташування. Водночас, якщо з точки зору суспільства загалом земельна рента є радше надлишком, а не витратами, то з точки зору окремих фірм ситуація виглядає інакше. Оскільки реально земля має альтернативні напрями використання, фірми та галузі здійснюють рентні платежі, щоб не допустити іншого використання землі, і розглядають їх як витрати.

Землю не лише беруть в оренду, але і часто купують - або для отримання ренти, або для перепродажу у майбутньому.

Ринкову ціну землі Р_L (капіталізована земельна рента) визначають як

Р_L = R_L / і,

де R_L-- річна величина земельної ренти;

і - процентна ставка.

10 РОЗПОДІЛ ДОХОДІВ В РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ

10.1 Суть і механізм розподілу доходів

Розподіл доходів - це стадія відтворення, яка займає проміжне місце між виробництвом і споживанням. Реалізована на ринку продукція перетворюється на грошову виручку. Після вилучення з неї вартості спожитих засобів виробництва залишається грошовий (валовий) доход, у процесі розподілу якого виникають вертикальні зв'язки (між державою і підприємством, між підприємством і його працівниками). У цих зв'язках проявляються різноманітні форми розподілу доходів, кожна з яких має своє економічне призначення.

Об'єктивно розподіл доходів залежить від того, що новостворена вартість складається з необхідного продукту, який іде на задоволення особистих потреб безпосередніх виробників, і додаткового продукту, який використовується для задоволення загальних суспільних потреб (розширення виробництва, соціальної та духовної сфери і створення резервів).

Форми розподілу необхідного продукту пов'язані з частиною продукту, що складається з предметів споживання (продукти харчування, одяг, житло, предмети домашнього вжитку тощо). Крім того, до таких форм належать і ті, де розподіл залежить від трудової, а також економічної діяльності суб'єктів виробництва: заробітна плата тих, хто працює за наймом, і особисті доходи працівників від реалізації продукції колективних підприємств, доходи від індивідуальної трудової діяльності, від підсобного господарства, від кооперативної діяльності, доходи підприємців.

Існують також доходи, безпосередньо не зв'язані з оцінкою результатів праці. Це суспільні фонди споживання. Вони можуть надходити до населення через державний бюджет, а також спеціальні фонди підприємств (в Україні вони мають назву фондів соціального розвитку). І нарешті, доходи від власності (дивіденди від акцій, проценти від паю на майно, проценти від вкладів в ощадних банках та ін.).

Переважна частина доходів перетворюється (в основному через ринок) у предмети споживання і різноманітні послуги. Все це утворює фонд життєвих засобів.

Для будь-якого суспільства першочергове значення має мотивація економічної діяльності. Первинним мотивом діяльності людей є їх потреба у засобах існування: продуктах харчування, одязі, житлі тощо. Необхідність задовольняти свої потреби змушує людей діяти, вступати в активну взаємодію не тільки з природою, а й між собою. Виникають суспільні виробничі відносини, в яких важливою рушійною силою є певний мотиваційний механізм економічної діяльності.

Мотиваційний механізм діяльності залежить від створення справедливої системи розподілу доходів, яка повинна бути побудована на основі таких принципів:

1) залежність основної частини доходів від результатів праці, рівня економічної діяльності суб'єктів господарства;

2) розмір доходів при врахуванні рівня розвитку продуктивних сил повинен забезпечувати нормальні умови життя;

3) сталість розподілу доходів;

4) відсутність зрівнялівки в розподілі доходів;

5) неприпустимість надмірної диференціації доходів у суспільстві, дотримання соціальної справедливості;

6) усунення всякої дискримінації за статтю, національністю, соціальним походженням.

10.2 Розподіл доходу між державою і підприємством

Об'єктом розподілу доходу між державою і підприємством є чистий доход. Він виступає у формі прибутку як різниця між ціною, за якою підприємство реалізує свою продукцію, та її собівартістю.

Доход підприємства розподіляється на дві частини: одна йде в розпорядження держави, друга - залишається в розпорядженні підприємства. Це особлива форма розподілу, від якої залежать існування держави, фінансування загальнодержавних програм розвитку народного господарства, соціально-культурних заходів, утримання державного апарату і забезпечення оборони країни. Разом з тим в результаті розподілу доходу підприємство повинно мати умови для відповідної господарсько-фінансової діяльності.

Підприємство є основною функціональною ланкою господарства. Тут створюється продукт - матеріальна основа існування суспільства. Першою умовою створення нормальних умов для функціонування підприємств є їхня економічна самостійність, другою - існування однакових для всіх умов ринкової економіки. Серед них особливе значення має формування цін з урахуванням суспільно необхідних витрат праці і співвідношення попиту і пропозиції на товари.

Світова практика господарювання в умовах ринкових відносин породила однаковий для всіх підприємств принцип рівного підходу до розподілу прибутку у вигляді податку. Розмір останнього залежить тільки від розміру прибутку і має для всіх однакову міру вилучення (певна частка з прибутку).

Важливе значення має установлення пропорції розподілу прибутку між державою і підприємством. Якщо вилучається надмірна частка прибутку, то підприємство втрачає стимули для розвитку виробництва, не має можливості для поліпшення соціальних умов життя людей. По суті, підривається основна ланка народного господарства, від якої залежить доля розвитку всього суспільства.

У той же час, якщо держава не буде мати достатніх коштів, то це негативно відбиватиметься на науково-технічному і економічному прогресі всього суспільства. Розвиток фундаментальних наук, нових напрямів технічного прогресу, розв'язання ряду глобальних проблем можливі тільки за умов участі держави та її централізованих фондів.

Отже, другим важливим принципом розподілу доходу є встановлення оптимального співвідношення, яке створювало б сприятливі умови для поєднання економічних інтересів суспільства і підприємств.

10.3 Форми розподілу доходів за трудовими результатами і економічною діяльністю

Основною формою розподілу доходів для найманих працівників є заробітна плата. Вона є ціною, що виплачується за використання праці.

Перехід до ринкової економіки зумовлює появу ринку праці, а отже, купівлю-продаж товару робоча сила.

Вихідним положенням суті заробітної плати є потреби працівника; з урахуванням досягнутого рівня розвитку продуктивних сил вони можуть бути зведені до так званого споживчого кошика. Далі відбувається грошова оцінка життєвих засобів споживчого кошика з урахуванням деяких факторів оцінки робочої сили (кваліфікації працівника, умов його праці, співвідношення попиту і пропозиції на робочу силу). Все це і утворює вартість або ціну робочої сили. Потім цю вартість слід поділити на кількість робочих днів, годин (при почасовій оплаті) або на кількість встановлених виробів при даному робочому дні, і матимемо так звану ціну праці.

Далі, ціна праці зіставляється з мірою праці, тобто з обсягом роботи, який повинен бути виконаний працівником. Потім враховуються фактичні витрати і результати праці, відповідно до яких встановлюється грошова оплата праці (фактичне одержання грошової винагороди). І нарешті, на ринку (тобто у сфері товарного обігу і нематеріальних послуг) працівник перетворює грошову оплату в міру споживання. Остання складає основну частку фонду життєвих засобів і існує поряд з такими допоміжними формами його, як суспільні фонди споживання, доходи від підсобних господарств, індивідуальної трудової діяльності тощо.

Отже, у заробітній платі наявні і вартість товару робоча сила, і оплата за працею (за витратами і результатами праці, що визнані ринком). Західні економісти вже давно визнали сумісність у змісті зарплати вартості робочої сили і забезпечення рівності заробітної плати за однакові витрати праці, які отримали ринкове визнання.

Важливо відрізняти грошову (номінальну) заробітну плату від реальної.

Номінальна заробітна плата - це сума грошей, що її одержує працівник за годину, день, місяць.

Реальна заробітна плата виражається в сумі товарів і послуг, які працівник може придбати на свою грошову заробітну плату.

Номінальна і реальна заробітна плата не обов'язково змінюються в одному і тому ж напрямку. Наприклад, номінальна заробітна плата може підвищитися, а реальна в той самий час - знизитись, якщо ціни на товари і послуги зростали швидше, ніж номінальна заробітна плата.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ 9 страница	\|	ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ 11 страница

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.017 сек.