• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ 12 страница

Чистий економічний добробут - це показник, який ураховує економічний добробут суспільства з урахуванням не тільки доходів, але і якості життя.

11.3 Джерела національного доходу та його рух

Що є джерелом національного доходу? Відповідь, здавалося б, дуже проста - праця людини. Така відповідь загалом правильна, але вимагає уточнень, оскільки, наприклад, в такому разі можна запитати, що створює поліцейський, чиновник, служитель культу та інші, які теж займаються певним видом праці? Тому не дивно, що вже протягом кількох століть ведеться дискусія щодо джерел національного доходу.

Меркантилісти вважали, що національний доход створюється лише в сфері торгівлі, фізіократи таким джерелом бачили сільське господарство. Класики політекономії А. Сміт та Д. Рікардо стверджували, що він створюється в сфері матеріального виробництва. К. Маркс відносив до джерела національного доходу ще й сферу послуг. Але в той час (середина 19 ст.) вона була розвинена надзвичайно слабо, то не набула вигляду теорії.

Інша річ - реалії сьогодення. У розвинутих країнах світу у сфері послуг зайнято майже 75% працездатного населення. На думку сучасних західних вчених, будь-яка праця є продуктивною, отже створює національний доход. Тому виробниками його вони вважають усіх зайнятих у сфері матеріального і нематеріального виробництва, в т.ч. військовослужбовців, поліцейських, чиновників державного апарату та інші категорії населення. Критерієм для західних учених слугує отримання ними доходів.

Створений у суспільстві національний доход, образно ще називають „національним пирогом”, який треба розподілити між окремими верствами, соціальними групами та індивідами. Розподіл національного доходу в широкому розумінні охоплює всі сфери суспільного виробництва: безпосереднє виробництво, розподіл, обмін та споживання. У процесі безпосереднього виробництва результатом розподілу національного доходу є отримання необхідно (v) і додаткового (m) прибутку. Цей поділ найяскравіше відображає показник норми додаткової вартості, або ступеня експлуатації.

На стадії розподілу необхідний і додатковий продукти розпадаються на первинні доходи. Основними формами таких доходів є заробітна плата, прибуток, відсоток, рента, дивіденди, орендна плата та ін. Серед цих доходів виділяють трудові і нетрудові. До трудових належать доходи, що створюються працівниками на підприємствах і надходять у їх індивідуальне розпорядження у формі заробітної плати, а також доходи працівників міста і села від індивідуальної трудової діяльності та підсобного господарства.

До нетрудових доходів, джерелом яких є додатковий продукт, належать частина прибутку підприємців, відсоток, рента, прибуток власників торговельного капіталу та ін.

Після розподілу національного доходу відбувається його перерозподіл. Він здійснюється через механізм ціноутворення (сфера обігу), сплати різних видів податків до державного бюджету та соціальних витрат держави, внесків громадян до громадських, релігійних, доброчинних фондів та організацій.

На основі перерозподілу національного доходу формуються вторинні, або похідні, доходи. Основними їх формами є виплата пенсій, стипендій, допомога багатодітним сім’ям, платня військовослужбовцям, працівникам правоохоронних органів тощо.

Основним джерелом вторинних доходів є податки.

Перерозподіл національного доходу здійснюється офіційними (видимими) та неофіційними (невидимими) каналами. У першому випадку це відбувається через механізм оподаткування, добровільних внесків у різні фонди, а також частково через механізм ціноутворення, коли держава або компанії офіційно повідомляють проте, що ціни на певну групу товарів та послуг будуть підвищені на стільки-то відсотків. Це має місце у розвинутих країнах світу.

У другому випадку уряд і компанія про це офіційно не повідомляють, а здійснюють незначне, але неодноразове підвищення цін. Це призводить до поступового зниження життєвого рівня населення. Цей метод використовував уряд України, особливо в період так званої лібералізації цін. Значною мірою неофіційний перерозподіл національного доходу здійснюється в умовах існування тіньової, або підпільної, економіки.

У результаті розподілу і перерозподілу національного доходу утворюються кінцеві доходи, які використовуються для споживання і нагромадження.

Необхідність нагромадження зумовлена тим, що постійне зростання людських потреб вимагає створення умов для їх задоволення. Виробництво, яке є єдиним джерелом цього задоволення, повинно постійно розвиватись на розширеній основі. А це вимагає повернення певної частини додаткового продукту знову до виробництва для створення матеріальної основи такого розширення.

Нагромадження - це використання частини додаткового продукту для розширення виробництва або його капіталізації. А сума додаткового продукту, виділена для нагромадження в процесі розподілу та перерозподілу національного фонду, утворює фонд нагромадження.

Нагромадження передбачає: 1) збільшення виробничих і невиробничих фондів; 2) використання у виробництві додаткової робочої сили, її підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації. А це означає, що для здійснення реального нагромадження суспільство повинно мати: 1) додаткову кількість речових та особистих факторів виробництва; 2) додаткову кількість предметів споживання. В цьому полягає суть нагромадження.

За рахунок фонду нагромадження здійснюється виробниче і невиробниче нагромадження. Виробниче нагромадження використовують для будівництва нових заводів, залізниць, електростанцій, оснащення діючих підприємств новою технікою та ін. Завдяки цьому відтворюється в розширеному масштабі власність на засоби виробництва. Невиробниче нагромадження використовують для будівництва житлових будинків, закладів освіти, охорони здоров’я, культури.

Суб’єктами нагромадження виступають: держава, госпрозрахункові державні підприємства, кооперативні та приватні підприємства, тобто всі господарюючи юридичні особи.

Кінцевим пунктом будь-якого виробництва є споживання. Споживання завершує виробництво, воно ж є й вихідним пунктом нового виробництва. При цьому слід розрізняти два види споживання: виробниче (споживання знарядь та предметів праці в процесі виробництва переважно з фонду заміщення) й особисте (споживання товарів народного споживання й послуг з національного доходу). Споживання національного доходу утворює так званий фонд споживання. У вартісній формі фонд споживання - це сума всіх доходів населення, які використовуються для придбання товарів народного споживання, послуг, духовних та соціальних благ, а також надходження в заклади й організації сфери нематеріального виробництва, що обслуговують населення. В натурально-речовій формі фонд споживання - це маса матеріальних, духовних та соціальних благ, призначених для споживання та обслуговування процесу споживання.

Фонд споживання виконує такі функції: а) задоволення поточних потреб людей; б) задоволення зростаючих потреб людей у зв’язку з абсолютним приростом населення; в) задоволення потреб додаткової робочої сили, що надходить у виробництво в зв’язку з його розширенням.

Фонд нагромадження та фонд споживання формуються з одного джерела - національного доходу. Виникає питання про співвідношення між споживанням та нагромадженням. Ця пропорція визначається такою категорією як норма нагромадження. Вона визначається за формулою:

де Н – норма нагромадження;

ФН – фонд нагромадження;

НД – національний доход.

11.4 Сукупний попит та його регулювання

Національний обсяг виробництва і рівень цін визначаються взаємодією сукупного попиту (AD) та сукупної пропозиції (AS).

Сукупний попит є основною специфічною формою прояву суспільних потреб в умовах функціонування товарно-грошових відносин.

Сукупний попит (AD) - це величина обсягу продукції, яку готові купити макроекономічні суб'єкти за кожного можливого рівня цін (Р).

AD - це заплановані витрати всіх макроекономічних суб'єктів.

Сукупний попит (AD) можна визначити за формулою розрахунку ВНП методом витрат:

AD = C+ I+G+ NE,

де С - споживчий попит: платоспроможний попит домогосподарств на споживчі товари;

І - інвестиційний попит: попит підприємців на засоби виробництва для:

- відновлення зношеного капіталу (амортизація);

- збільшення реального капіталу.

G - попит держави на товари та послуги:

- для виробництва суспільних благ;

- для державних інвестицій;

NE - попит закордону, або попит на чистий експорт, за умови, що попит на імпорт входить у попередні три компоненти.

Одні компоненти сукупного попиту відносно стабільні, зокрема, споживчий попит та попит держави. Інвестиційний попит найбільш динамічна частина сукупного попиту, зміни якої пов'язані з коливаннями економічної активності. Визначимо основні фактори, які впливають на структурні компоненти сукупного попиту.

1 Фактори, які впливають на споживчий попит.

Споживчий попит (С) залежить від:

- доходу домашніх господарств від участі у виробництві;

- податків та трансфертних платежів;

- величини багатства домашніх господарств, тобто реальних грошових залишків, які складаються з готівки, грошей на поточних рахунках та фінансових активів з фіксованими доходами (облігації тощо);

- доходу від багатства домашніх господарств (процент, рента);

- середньої та граничної схильності до споживання;

- ступеня диференціації населення за доходами;

- чисельності населення.

Дохід домашніх господарств (Y), як правило, складається з двох частин: споживання (С) і заощадження (S).

В системі національних рахунків споживання поділяють на три категорії: споживання товарів довгострокового використання, короткострокового використання та споживання послуг.

До товарів довгострокового використання належать ті, строк використання яких перевищує один рік (автомобілі, меблі, побутові прилади тощо).

Товари короткострокового використання споживаються протягом одного року (продукти харчування, одяг тощо).

Послуга - це компонент споживання, який не має уречевленої форми, його не можна накопичувати, бо процес виробництва і споживання у сфері послуг збігається у часі.

Дохід домашніх господарств є одним з основних факторів споживчого попиту.

На основі гіпотези абсолютного доходу, яку висунув Дж. М. Кейнс у роботі “Загальна теорія зайнятості, процента та грошей”, споживання домашніх господарств залежить від абсолютної величини поточного доходу і зростає з його збільшенням, але не так швидко, як дохід (“основний психологічний закон”).

Відповідно до “основного психологічного закону” функція споживання має вигляд:

C = C₀ + c' - Y,

де С₀ - автономне споживання, яке не залежить від поточного доходу («споживчий кошик» відповідної групи населення: малозабезпечених, з середнім рівнем доходу, високозабезпечених);

с' - гранична схильність до споживання (частка приросту споживання (∆C) у додатковій одиниці доходу (∆Y));

Y - дохід домашніх господарств.

Заощадження (S) - це неспожита частина доходу (Y). Кожній функції споживання (С) відповідає своя функція заощадження (S), тому що дохід домашніх господарств (Y) поділяється на споживання і заощадження. Разом із зростанням доходу зростає середня схильність до заощадження і зменшується середня схильність до споживання.

За класичною теорією процес формування заощаджень (S) залежить від двох основних факторів:

1 Процентного доходу (процентної ставки, коли домашні господарства виступають у ролі кредитора або купують облігації).

Прихильники класичної теорії вважають, що чим більші розміри процентного доходу, тим більше вони будуть стимулювати домашні господарства до заощаджень (рис. 11.1).

2 Величини доходу домашніх господарств.

Рисунок 11.1 - Функція заощаджень за класичною теорією

За кейнсіанською теорією величина заощаджень (S) і крива заощаджень (SS) істотно не змінюються під впливом зміни процентної ставки (i). Основним фактором, який істотно впливає на величину заощаджень (S), є рівень реального доходу домашніх господарств (Y), тому крива заощаджень (SS) зовсім не еластична відносно процентної ставки (і) і має вигляд (рис. 11.2).

Рисунок 11.2 - Функція заощаджень за кейнсіанською теорією

2 Інвестиційний попит.

Інвестиції - економічні ресурси, що спрямовуються на збільшення реального капіталу суспільства, тобто на розширення і модернізацію виробничого потенціалу.

Під інвестиціями розуміють усі витрати, які безпосередньо сприяють збільшенню загальної величини капіталу в економічній системі.

Інвестиції складаються з двох основних компонентів:

1) інвестиції в основний капітал, тобто придбання новостворених капітальних благ, а саме: виробничого обладнання, будинків виробничого призначення тощо;

2) інвестиції в товарно-матеріальні запаси, які складаються з нагромаджених запасів сировини (комерційних товарно-матеріальних запасів), призначених для використання у виробничому процесі, а також нереалізованих готових товарів.

Комерційні товарно-матеріальні запаси прийнято вважати основною складовою частиною загальної величини запасів капіталу в економічній системі. Вони необхідні для безпосереднього процесу виробництва, як і капітал у формі обладнання і виробничих споруд.

Інвестиції в основний капітал складаються з двох частин:

1) у відновлення основного капіталу (амортизація);

2) у розширення основного капіталу (збільшення реального капіталу).

Інвестиціями за економічним змістом не є витрати, пов'язані з придбанням раніше використовуваних капітальних благ, нерухомого майна тощо. Угоди, пов'язані з придбанням раніше використовуваних капітальних благ, не збільшують загальної кількості капітальних благ в економічній системі, а є простими переказами активів з балансових рахунків одних макроекономічних суб'єктів іншим.

Підприємницький сектор постійно планує здійснення інвестицій як в основний капітал, так і в товарно-матеріальні запаси, але обсяг власних фінансових ресурсів у нього обмежений.

Здійснення інвестиційних проектів пов'язане з альтернативною вартістю інвестицій, тобто з нормою банківського процента (і).

Для того, щоб зробити правильний вибір, фінансові менеджери повинні оцінити потенційний прибуток від реалізації проектів та зіставити його з альтернативною вартістю одержання грошових коштів для здійснення інвестицій, тобто з нормою банківського процента (і).

При інших сталих умовах, чим нижча альтернативна вартість інвестицій, тим вищий рівень запланованих інвестицій.

Будь-які зміни процентної ставки за інших сталих умов призводять до просування по кривій графіка запланованих інвестицій.

Рис. 11.3 відображає класичну точку зору на функціональну залежність обсягу інвестицій (I) від ставки банківського процента (i) на рівні економічної системи в цілому.

Рисунок 11.3 - Графік запланованих інвестицій (економіка в цілому)

За кейнсіанською теорією крива запланованих інвестицій значно менш еластична відносно величини процентної ставки (і) (рис. 11.4).

Рисунок 11.4 - Графік запланованих інвестицій за кейнсіанською теорією

Інвестиційний попит (I) залежить від:

1 Обсягу виробництва.

2 Витрат на капітал (вони визначаються податковою політикою та процентною ставкою).

3 Кон'юнктурних коливань економіки.

4 Стійкого зростання попиту на товари та послуги.

5 Розвитку науково-технічного прогресу.

6 Сподівань на майбутнє.

Попит на інвестиції (I) - найбільш мінлива частина сукупного попиту (AD)

Залежно від того, які фактори визначають обсяг попиту на інвестиції, вони поділяються на індуційовані та автономні.

Інвестиції називаються індуційованими, якщо причиною їх здійснення є стійке зростання попиту на товари та послуги в результаті зростання національного доходу.

Індуційовані інвестиції є функцією від приросту національного доходу. Коефіцієнт прирістної капіталоємкості називається акселератором (b).

Акселератор (b) - коефіцієнт, який показує, скільки одиниць додаткового основною капіталу ( ∆Ко) необхідно для виробництва додаткової одиниці продукції (∆ Y):

b =∆ Y /∆Ко ,

де ∆Ко - зростання основного капіталу під впливом індуційованих інвестицій.

Величину індуційованих інвестицій (In^інд ) можна визначити за формулою:

I_n^інд = b(Y_n-1 – Y_n-2),

де I_n^інд - індуційовані інвестиції в n-му році;

b - акселератор;

Y_n-1 - національний дохід в (n - 1)-му році;

Y_n-2 - національний дохід в (n - 2)-му році.

Інвестиції називаються автономними (I^а), коли вони здійснюються при фіксованому національному доході, тобто при незмінному сукупному попиті на блага.

Автономні інвестиції здійснюються в нову техніку, сприяючи підвищенню якості продукції, і стають умовою зростання національного доходу.

3 Попит держави.

Державні видатки (G) при макроекомічному моделюванні сукупного попиту (AD) розглядаються як екзогенна наперед задана величина, визначена Державним бюджетом країни. Тому функція попиту держави на ринку благ має вигляд:

G = const

Одним з елементів державних видатків є суспільні блага.

Суспільні блага - це товари та послуги суспільного використання (національна оборона, контроль за навколишнім середовищем, контроль за правопорядком та інші). Ці блага споживаються колективно усіма членами суспільства незалежно від того, платять вони за них чи ні, а витрати фінансуються із бюджета за рахунок податків.

4 Попит закордону.

Попит закордону на блага певної країни залежить від співвідношення цін на вітчизняні і закордонні товари і обмінного курсу національних валют, тобто від реальних умов обміну (θ).

Реальні умови обміну показують, скільки закордонних благ країна може отримати за одиницю своїх благ, і розраховуються за формулою:

де Р, Р^z - рівні цін відповідно в межах країни і за кордоном;

e - обмінний курс вітчизняної валюти.

Зростання θ означає, що реальні умови обміну поліпшуються, оскільки за одиницю вітчизняних благ можна отримати більше закордонних благ. Але для закордону це означає подорожчання товарів з даної країни, що призводить до скорочення експорту.

Графічно сукупний попит зображується кривою AD, яка має від'ємний нахил (рис. 11.5).

Основною причиною від'ємного нахилу кривої AD є ефект пропозиції грошей: зростання ціни за сталої номінальної пропозиції грошей робить гроші “дорогими” і відповідно низькими сукупні витрати.

Рисунок 11.5 - Крива сукупного попиту (AD): Р - рівень цін; Q - реальний обсяг виробництва

Крива AD показує величину реальних витрат усіх макроекономічних суб'єктів для кожного рівня цін, коли інші умови не змінюються.

Цінові фактори, що визначають сукупний попит:

1 Ефект процентної ставки.

2 Ефект багатства, або реальних касових залишків.

3 Ефект імпортних закупівель.

Ефект процентної ставки. Підвищення рівня цін (Р) спричиняє підвищення попиту на гроші, що при сталій пропозиції грошей робить їх дорожчими в кредитній системі, відповідно, ставка процента (і) зростає. Збільшення ставки процента (і) зменшує як інвестиційний попит, так і споживчий попит, що скорочує загальний рівень витрат в економіці.

Ефект багатства, або реальних касових залишків. При високому рівні цін реальна вартість (купівельна спроможність) накопичених фінансових активів, особливо з фіксованою грошовою вартістю (строкових рахунків або облігацій), зменшується - це означає, що населення реально стає біднішим, а тому можна очікувати скорочення споживчих витрат, і навпаки.

Ефект імпортних закупівель. При зростанні внутрішніх цін (за умов стабільності цін на імпорт) попит на вітчизняні товари та послуги скорочується і, відповідно, збільшується на імпортні товари та послуги. Експорт вітчизняних товарів та послуг також скорочується через погіршення реальних умов обміну для закордонних країн (за одну одиницю національної валюти країни-експортери тепер можуть купити менше благ).

Таким чином, сукупний попит на товари внутрішнього ринку скорочується.

Під дією цінових факторів сукупний попит змінюється за кривою AD.

Нецінові фактори, що визначають сукупний попит:

1 Зміни в споживчих витратах:

а) добробут населення;

б) очікування споживача;

в) заборгованість споживача;

г) податки.

2 Зміни в інвестиційних витратах:

а) процентні ставки, зміна яких викликана, наприклад,
змінами грошової маси в країні, а не зміною цін;

б) очікувані прибутки від інвестицій;

в) податки з підприємств;

г) технологія виробництва;

д) надлишкові потужності.

3 Зміни у витратах на чистий експорт:

а) національний дохід у закордонних країнах;

б) валютні курси.

4 Зміни в державних витратах.

Під дією нецінових факторів крива сукупного попиту (AD) (рис. 11.6) переміщується:

а) вправо вгору, коли попит зростає (AD ® AD₁);

б) вліво вниз, коли попит зменшується (AD → AD₂)

Рисунок 11.6 - Вплив нецінових факторів на криву сукупного попиту (AD)

11.5 Сукупна пропозиція та її динаміка

Сукупна пропозиція (AS) - це обсяг товарів та послуг, який фірми готові виробляти та продавати протягом року за кожного рівня цін (та інших сталих умов).

Крива сукупної пропозиції (AS) показує обсяг реального національного виробництва за кожного можливого рівня цін при незмінних інших умовах (рис. 11.7).

Рисунок 11.7 - Короткострокова крива сукупної пропозиції (AS): Р - рівень цін; Q - реальний обсяг виробництва; AS - крива сукупної пропозиції

Крива сукупної пропозиції (AS) відображає динаміку витрат виробництва на одиницю продукції у зв'язку зі зміною рівня цін.

Для короткострокового періоду (декілька місяців або років) характерна короткострокова крива сукупної пропозиції (рис. 11.7).

Для довгострокового періоду (декілька років, десятиліття або більше) розглядається довгострокова крива сукупної пропозиції, яка зображується вертикальною лінією AS (рис. 11.8). Це означає, що підвищення цін не викликає збільшення обсягу національного виробництва у довгостроковому періоді.

Рисунок 11.8 - Довгострокова крива сукупної пропозиції (AS): Р - рівень цін; Q - обсяг національного виробництва; Q_F - потенційний обсяг виробництва (за умов повної зайнятості)

Сукупна пропозиція в основному залежить від потенційного обсягу виробництва.

Потенційний ВНП - це такий реальний обсяг ВНП, який виробляється в країні за умов повної зайнятості, тобто коли фактична норма безробіття дорівнює природному рівню безробіття. Найновіші дослідження оцінюють природний рівень безробіття приблизно 6% робочої сили.

Сучасна економічна наука розглядає узагальнену криву сукупної пропозиції (AS), яка має три складові:

1 Горизонтальний (кейнсіанський) відрізок показує зміни в обсязі виробництва в умовах неповної зайнятості за постійних цін (депресивний стан економіки).

2 Проміжний (висхідний) відрізок показує зміни в обсязі виробництва в умовах, що наближаються до повної зайнятості, коли збільшення реального ВНП супроводжується підвищенням рівня цін.

3 Вертикальний (класичний) відрізок показує зміни в обсязі ВНП за умов повної зайнятості, коли рівень фактичного безробіття дорівнює природному безробіттю і додаткового зростання реального ВНП не відбувається, а спостерігається інфляційне зростання цін.

Графічне зображення узагальненої кривої сукупної пропозиції (AS) подано на рис. 11.9

Рисунок 11.9 - Узагальнена крива сукупної пропозиції (AS)

Ціновими факторами, що визначають сукупну пропозицію є:

- зміна процентної ставки;

- зміна рівня цін.

Під дією цінових факторів зміни в сукупній пропозиції зображується рухом за кривою сукупної пропозиції (AS).

Неціновими факторами, що визначають сукупну пропозицію є:

1 Зміна цін на ресурси:

а) наявність власних ресурсів;

б) ціни на імпортні ресурси;

в) співвідношення на ринку національних та імпортних ресурсів.

2 Зміни економіко-правових норм:

а) податки з підприємств та субсидії;

б) державне регулювання.

3 Зміни в продуктивності праці.

Під дією нецінових факторів крива сукупної пропозиції (AS) (рис.11.10) переміщується:

а) вліво вгору, коли сукупна пропозиція скорочується в результаті зростання витрат виробництва (AS → AS₁);

б) вправо вниз, коли сукупна пропозиція зростає (AS → AS₂)

Рисунок 11.10 - Вплив на сукупну пропозицію (AS) нецінових факторів

11.6 Рівновага сукупного попиту та сукупної пропозиції

Взаємодія та взаємозв'язок між сукупним попитом (AD) та сукупною пропозицією (AS) здійснюється через систему цін (рис. 11.11).

Рисунок 11.11 - Рівновага сукупного попиту та сукупної пропозиції

Точка перетину кривої сукупного попиту (AD) та кривої сукупної пропозиції (AS) - точка рівноваги, яка визначає рівноважний рівень цін (РА) та рівноважний реальний обсяг національного виробництва (QA) (рис. 11.11).

Визначають три варіанти макрорівноваги:

1 Якщо сукупний попит змінюється в межах кейнсіанського відрізка, то зростання попиту приводить до зростання реального обсягу національного виробництва і зайнятості при сталих цінах.

2 Якщо сукупний попит зростає на проміжному відрізку, це приводить до зростання реального обсягу національного виробництва, рівня цін та зайнятості.

3 Якщо сукупний попит зростає на класичному відрізку AS, це призводить до інфляційного зростання цін та номінального ВНП при незмінному обсязі реального ВНП (оскільки він не може зростати за межі рівня “повної зайнятості”).

12 ЕКОНОМІЧНЕ ЗРОСТАННЯ ТА ЙОГО ЧИННИКИ

12.1 Типи економічного зростання

Суспільне відтворення - це непреривний процес повторення суспільного виробництва. Для того, щоб виробництво повторювалось, необхідно вироблений продукт постійно реалізувати, тобто доводити до споживача й тим самим давати новий поштовх для виробництва. Якщо продукція реалізується не повністю, тоді частина капіталу, яка вкладена у фактори виробництва, не повертається (заморожується у готовій продукції). Торговельний підприємець не може розплатитися з промисловим, останній не має змоги виплатити заробітну плату робітникам, закупити нову сировину, повернути кредити банку і т.д. Настає криза неплатежів, яка породжує кризу виробництва.

Отже, проблема реалізації полягає в тому, щоб вироблений продукт без перешкод міг реалізуватись і тим створювати умови для подальшого продовження процесу виробництва, і не тільки в незмінних масштабах, а й забезпечувати економічне зростання. А це означає, що відтворення - процес неоднорідний.

Розрізняють два типи відтворення - просте і розширене. Просте означає, що виробництво з року в рік повторюється в незмінних масштабах. Це може відбуватися за умов, коли створена додаткова вартість буде використовуватися на задоволення особистих потреб виробника. Розширене відтворення передбачає, що виробництво з року в рік повторюється у зростаючих масштабах. Це можливо лише за умови, коли частина додаткової вартості буде використовуватися для нагромадження. Отже, розширене відтворення передбає розподіл додаткової вартості на дві частини: частина відходить в особисте споживання, а частина йде на додаткове придбання засобів виробництва та робочої сили (фонд нагромадження). Тільки розширене відтворення забезпечує постійне збільшення обсягів виробництва, а цим самим більш повне задоволення зростаючих потреб суспільства.

Читайте також:

1. E) теорія раціонального вибору.
2. I. ОБРАЗОВАНИЕ СОЕДИНЕННЫХ ШТАТОВ 14 страница
3. I. Теорія граничної продуктивності і попит на ресурси
4. V теорія граничної корисності визначає вартість товарів ступенем корисності останньої одиниці товару для споживача.
5. А. В. Дудник 1 страница
6. А. В. Дудник 10 страница
7. А. В. Дудник 11 страница
8. А. В. Дудник 12 страница
9. А. В. Дудник 2 страница
10. А. В. Дудник 3 страница
11. А. В. Дудник 4 страница
12. А. В. Дудник 5 страница

Переглядів: 723