• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Самостійна робота №3 Діяльність більшовиків у сфері культури

План:

1 Національне питання.

2 Політика більшовиків щодо освіти.

Література:

1 Історія України. Бойко О.Д. – К., 2004.

2Історія України (підручник), 10 клас, Кульчицький С.В.,ЛебедєваЮ.Г.,

Освіта, 2003.

3 Історія України. Мицик Ю.А. –К., 2008.

4 Історія України (навчальний посібник), Світлична В.В. 2010 р.

5 Новітня історія України ч.1 (підручник), 10 кл., Турченко Ф.Г., Генеза, 2001.

6 Історія України. Хрестоматія, 10-11 кл., за ред.. Гусєва В.І., Вища школа, 2005.

Питання для самоконтролю:

1 Як більшовики ставились до вирішення національного питання?

2 Яку політику проводили більшовики щодо освіти?

3 Який орган влади був створений більшовиками для пропаганди комуністичної ідеології?

Більшовики встановлювали владу рад під знаком інтернаціоналізму, у сподіванні на швидку перемогу світової революції. Ставлячи на перше місце інтереси пролетарської диктатури, вони національне питання, тобто питання про майбутню долю гноблених царизмом народів, уважали другорядним. Навіть у грудні 1919 р., коли Російська імперія розпалися і на її терені існували національні республіки, вождь РКП (б) Ленін у праці "Вибори до Установчих зборів і диктатура пролетаріату" називав національне питання "незначним". У 1919 р. більшовики в Україні, ліквідувавши Українську Народну Республіку, ігнорували національні інтереси українського народу і підпорядкували УСРР російському центру - ВЦВКу і Раднаркому, а над всіма владними структурами стояв ЦК РКП(б), що залишався центра­лізованою, унітарною партією. Уряд УСРР був сформований за директивою ЦК РКП(б) з осіб, здебільшого надісланих із Росії. Головою став Х.Раковський, переважна більшість членів уряду, за винятком, мабуть, тільки М.Скрипника, були далекими від українського народу, його мови, життя, побуту, звичаїв – цього вони не знали і знати не хотіли, вважаючи прагнення до утвердження української державності справою контрреволюційною. Таких працівників було дуже багато також у губернських, повітових і навіть волосних установах. Х.Раковський у кількох своїх перших промовах в Україні зневажливо висловлювався про українську мову і явно недооцінював українське національне питання. На засіданні Київської Ради 13 лютого 1919 р. він заявив, що "декретування української мови як мови державної є реакційним заходом", а в заключному слові на ІІІ Всеукраїнському з'їзді рад висунув твердження, що ми "покінчили з національними відмінностями". За такого ставлення голови уряду і за такого складу партійних та державних працівників у всіх партійних органах, державних установах, громадських організаціях уся робота й діловодство велося не українською, а російською мовою. При цьому деякі з керівників прямо забороняли користуватися українською мовою. Так, у лютому 1919 р. один з керівних працівників Наркомату пошт і телеграфів Кролевецький розіслав циркулярну телеграму, за якою все листування й діловодство в усіх поштово-телеграфних установах мало вестися тільки російською мовою. Однак в умовах наростання українського національно-визвольного руху більшовики були змушені проводити у галузі освіти й культури деякі заходи, які мали сприяти поширенню сфери вживання української мови. Так, 4 квітня 1919 р. він прийняв постанову про обов'язкову публікацію українською та російською мовами всіх декретів, наказів, звернень та інших документів. Ряд газет, у тому числі деякі центральні, такі, наприклад, як орган ЦК КП(б)У "Більшовик", видавалися українською або українською і російською мовами. А ось щодо мови викладання в школах, то уряд надав право населенню на місцях визначати мову, якою треба вести викладання в школах даної місцевості, що об'єктивно в конкретних умовах того часу забезпечувало перевагу російської мови. Проводилася реорганізація системи освіти, яка значною мірою вела до її руйнування і зниження рівня знань, що їх могли дістати учні й студенти. За тимчасовим положенням "Про середню освіту", опублікованим Наркоматом освіти УСРР 1 лютого 1919 р., у середніх школах ліквідовувались посади директорів, інспекторів та завідуючих. Замість них для керівництва життям шкіл створювалися педагогічні ради, до яких входили вчителі, представники учнів і нижчих службовців, тобто швейцари, прибиральниці та ін. Скасовувалися перехідні та випускні іспити, бальна система для оцінки знань і поведінки учнів. Класичні гімназії перетворювалися на загальноосвітні школи. Школи мали бути трудовими. У всіх школах виключалися з викладання релігійні предмети. За декретом Раднаркому УСРР підчас вступу до вищої школи було заборонено вимагати дипломи й будь-які документи, крім посвідчень про особу і вік. До вузів могли, отже, вступати зовсім не підготовлені люди. Крім того, у вищих навчальних закладах ліквідовувалися правління й вчені ради, посади ректорів і проректорів. Замість них призначалися комісари, часто неграмотні, але дуже самовпевнені. За радянської влади продовжувала діяти Українська Академія наук, заснована в 1918 р. Уряд УСРР провадив націоналізацію закладів культури і мистецтва. У січні 1919 р. були націоналізовані і передані у відання Наркомату освіти всі театри і кінематографи. Декретом Раднаркому УСРР будівлі і приміщення художньо-історичного значення (старовинні храми, монастирі, каплиці, мечеті та ін.), а також палаци, садиби й міські будівлі, будинки й приміщення, які служать цілям мистецтва (театри, сценічні студії, музеї, консерваторії, музичні школи й т.п.) були передані у відання Наркомосвіти. Діяльність усіх закладів освіти, науки, культури й мистецтва більшовицька партія підпорядковувала інтересам пропаганди комуністичної ідеології, посиленню свого впливу серед народних мас. Для цього був створений Народний комісаріат радянської пропаганди. Він став найвищим органом УСРР, який організовував і об'єднував справу загальнополітичної пропаганди як у центрі, так і на місцях. Наркомом пропаганди працював Артем (Ф.Сергєєв). Важливим засобом політичної пропаганди в руках компартії була преса. Більшість газет, які виходили в період гетьманщини й Директорії, були оголошені контрреволюційними й закриті. Виходили й розповсюджувалися більшовицькі газети "Известия Временного рабоче-крестьянского правительства Украины", "Известия ВУЦИК", "Большевик" - орган ЦК КП(б)У та ін. Більшовицькі організації в містах і селах для ведення політичної пропаганди використовували діяльність культурно-освітніх установ – хат-читалень, клубів, народних будинків, бібліотек та ін., у яких проводилися лекції, доповіді, бесіди, мітинги, збори за участю партійних і радянських працівників.

Читайте також:

1. II. Будова доменної печі (ДП) і її робота
2. IV. Практична робота.
3. VI . Екзаменаційні питання з історії української культури
4. VI. Домашня робота.
5. VI. Практична робота .
6. VI. Практична робота .
7. VI. Практична робота.
8. VI. Практична робота.
9. VI. Практична робота.
10. VI. Практична робота.
11. VI. Практична робота.
12. VI. Практична робота.

Переглядів: 662