• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Роздіп 12 5 страница

Керуючись статтями 8, 71, 103, 124 Конституції України, стат­тею 13 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, статтею 98 Закону України "Про вибори Президента України", статтями 11, 243¹⁰ 243²⁰ Цивільного процесуального кодексу Ук­раїни, судова палата в цивільних справах Верховного Суду Украї­ни визнала дії Центральної виборчої комісії зі встановлення ре­зультатів повторного голосування з виборів Президента України і складання протоколу про результати повторного голосування з ви­борів Президента України від 24 листопада 2004 р. неправомір­ними, а постанови Центральної виборчої комісії "Про результати виборів Президента України 21 листопада 2004 р. та обрання Пре­зидента України" від 24 листопада 2004 р. № 1264 і "Про опри­люднення результатів виборів Президента України" від 24 листо­пада 2004 р. № 1265 скасувати.

При цьому Верховний Суд України зобов'язав Центральну ви­борчу комісію призначити повторне голосування з виборів Прези­дента України у строк, встановлений частиною першою статті 85 Закону України "Про вибори Президента України", обчислюючи

його з 5 грудня 2004 р.

Таке голосування було призначено Центральною виборчою ко­місію і відбулося 26 грудня 2004 р.

Але зважаючи на Рішення Верховного Суду України від 3 груд­ня 2004 p., а також з метою забезпечення реалізації громадянами України їх конституційних виборчих прав, дотримання засад за­гальних, рівних, вільних і справедливих виборів, законності, про­зорості та відкритості виборчого процесу як основних принципів виборчого права, встановлених Конституцією України та міжна­родними договорами, згода на обов'язковість яких надана Вер­ховною Радою України, Верховна Рада України Законом України «Про особливості застосування Закону України "Про вибори Прези-

дента України "при повторному голосуванні 26грудня 2004року» від 8 грудня 2004 р. постановила, що Закон України "При вибори Президента України" при підготовці, проведенні повторного го­лосування 26 грудня 2004 р. і встановленні його результатів засто­совується з певними особливостями, зокрема:

• Верховна Рада України за поданнями Президента України при­
значає новий склад Центральної виборчої комісії в порядку,
встановленому Конституцією України та Законом України "Про
Центральну виборчу комісію" (частина перша статті 1 Зако­
ну);

• при утворенні територіальних виборчих комісій Центральна ви­
борча комісія забезпечує для кожного кандидата рівну кількість
посад голови та секретаря територіальних і дільничних вибор­
чих комісій (вони мають бути представниками різних канди­
датів) (частини одинадцята і дванадцята статті 2 Закону);

• відкріпні посвідчення виготовляються в кількості 0,5 відсотка
кількості виборців, внесених до списків виборців (частина пер­
ша статті 4 Закону);

• голосування за межами приміщення для голосування може здійс­
нюватися лише виборцями, які є інвалідами першої групи і не
здатні пересуватися самостійно. Власноручно написана таким
виборцем заява з проханням забезпечити йому голосування за
межами приміщення для голосування має бути подана до діль­
ничної виборчої комісії разом із засвідченою у встановленому
законом порядку копією його пенсійного посвідчення або ви­
даної йому довідки медико-соціальної експертної комісії не
пізніше 12 години дня, що передує дню голосування (частина
перша статті 6 Закону);

• голосування за межами приміщення для голосування органі­
зовують два члени дільничної виборчої комісії — представники
обох кандидатів. Забороняється проведення голосування одно­
часно більше як однією переносною малою скринькою (частина
друга статті 6 Закону) та ін.

Зауважимо, що 46 народних депутатів України з 402, які 8 груд­ня 2004 р. проголосували за прийняття Закону України «Про особливості застосування Закону України "Про вибори Президен­та України" при повторному голосуванні 26 грудня 2004 року», за кілька днів після його прийняття звернулися до Конституційного Суду України з клопотанням розглянути питання про відповід-

8 5-211

ність цього Закону Конституції України (тобто його консти-туційність).

Розглянувши подання народних депутатів України, Конститу­ційний Суд України Рішенням № 22-рп/2004 від 24 грудня 2004 p., (справа № 1-45/2004) визнав такими, що не відповідають Конс­титуції України (є неконституційними) положення частини першої статті 6 зазначеного Закону, бо вони унеможливлюють голосу­вання за межами приміщення для голосування всіх інших, крім інвалідів першої групи, виборців, які не здатні пересуватися само­стійно. Зазначені положення втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Конституційний Суд України зобов'язав Центральну виборчу комісію вжити за­ходів щодо доведення прийнятого рішення до територіальних та дільничних виборчих комісій.

Окремо розглянемо також Закон України "Про внесення змін до Конс­титуції України" від 8 грудня 2004 p., прийнятий у так званому пакеті із Законом України «Про особливості застосування Закону України "Про вибори Президента України" при повторному голосуванні 26 грудня

2004 року» та іншими законами, оскільки цей Закон вносить суттєві
зміни до розділу V "Президент України" Конституції України (окремі по­
ложення Закону відповідно до його прикінцевих та перехідних поло­
жень за дотримання певних умов набирають чинності або з 1 вересня

2005 p., або з 1 січня 2006 p., або з дня набуття повноважень Верхов­
ною Радою України, обраною 2006 року).

Статтю 112Конституції України передбачено викласти в такій ре­дакції:

"У разі дострокового припинення повноважень Президента Украї­ни відповідно до статей 108-111 цієї Конституції виконання обов'язків Президента України на період до обрання і вступу на пост нового Президента України покладається на Голову Верховної Ради України. Голова Верховної Ради України в період виконання ним обов'язків Президента України не може здійснювати повноваження, передбачені пунктами 2, 6-8, 10-13, 22, 24, 25, 27, 28 статті 106 Конституції Украї­ни".

Передбачено також викласти в новій редакції:

частину четверту статті 94 Конституції України:

"Якщо під час повторного розгляду закон буде знову прийнятий Верховною Радою України не менш як двома третинами від її консти­туційного складу, Президент України зобов'язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом десяти днів. У разі якщо Президент України не підписав такий закон, він невідкладно офіційно оприлюд-

нюється Головою Верховної Ради України і опубліковується за його під­писом";

частину п'яту статті 103 Конституції України:

"Чергові вибори Президента України проводяться в останню неділю останнього місяця п'ятого року повноважень Президента України. У разі дострокового припинення повноважень Президента України вибори Пре­зидента України проводяться в період дев'яноста днів з дня припинен­ня повноважень".

Верховна Рада України постановила внести такі зміни: у статтю 106 Конституції України:

а) пункти 8-16, 19, 22 і ЗО частини першої викласти в такій ре­дакції:

"8) припиняє повноваження Верховної Ради України у випадках, пе­редбачених цією Конституцією;

9) вносить за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верхов­ній Раді України, сформованої відповідно до статті 83 Конституції України, подання про призначення Верховною Радою України Прем'єр-міністра України в строк не пізніше ніж на п'ятнадцятий день після одержання такої пропозиції;

10) вносить до Верховної Ради України подання про призначення Мі­
ністра оборони України, Міністра закордонних справ України;

11) призначає на посаду та звільняє з посади за згодою Верховної
Ради України Генерального прокурора України;

12) призначає на посади та звільняє з посад половину складу Ради
Національного банку України;

13) призначає на посади та звільняє з посад половину складу Націо­
нальної ради України з питань телебачення і радіомовлення;

14) вносить до Верховної Ради України подання про призначення на
посаду та звільнення з посади Голови Служби безпеки України;

15) зупиняє дію актів Кабінету Міністрів України з мотивів невідпо­
відності цій Конституції з одночасним зверненням до Конститу­
ційного Суду України щодо їх конституційності;

16) скасовує акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим";

"19) вносить до Верховної Ради України подання про оголошення ста­ну війни та у разі збройної агресії проти України приймає рішен­ня про використання Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань";

"22) призначає на посади та звільняє з посад третину складу Консти­туційного Суду України";

"ЗО) має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України за­конів (крім законів про внесення змін до Конституції України) з наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ра­ди України";

б) частину четверту викласти в такій редакції:

"Акти Президента України, видані в межах повноважень, перед­бачених пунктами 5, 18, 21, 23 цієї статті, скріплюються підписами Прем'єр-міністра України і міністра, відповідального за акт та його ви­конання";

у статтю 116 КонституцГГ України:

а) доповнити її пунктами 9-1 і 9-2 такого змісту:

"9-1) утворює, реорганізовує та ліквідовує відповідно до закону мі­ністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади;

9-2) призначає на посади та звільняє з посад за поданням Прем'єр-міністра України керівників центральних органів виконавчої вла­ди, які не входять до складу Кабінету Міністрів України";

б) пункт 10 викласти в такій редакції:

"10) здійснює інші повноваження, визначені Конституцією та закона­ми України".

Питання для самоконтролю

1. Становлення інституту Президента України.

2. Конституційний статус Президента України.

3. Порядок обрання Президента України.

4. Функції та повноваження Президента України.

5. Особливості проведення виборів Президента України 2004 року.

6. Повноваження Президента України відповідно до Закону Ук­
раїни "Про внесення змін до Конституції України" від 8 грудня
2004 р.

Розділ 14

Конституційно-правові засади організації

та діяльності системи
органів державної виконавчої
___________ впади в Україні

Відповідно до теорії розвитку влад виконавча влада є однією із самостійних і незалежних публічних влад у державі, що становить сукупність повноважень щодо управління державними справами, включаючи повноваження підзаконодавчого регулювання (адмі­ністративної нормотворчості), зовнішньополітичного представни­цтва, здійснення адміністративного контролю (іноді законодавчих повноважень у порядку делегованої чи надзвичайної законотвор­чості), а також систему державних органів, які здійснюють за­значені повноваження. Сучасні конституції багатьох країн світу наділяють виконавчою владою главу держави (у парламентських монархіях, республіках, президентських республіках) чи уряд (у республіках змішаного типу). Однак насправді в парламентських монархіях і республіках виконавча влада повністю належить уря-ДУ> У дуалістичних монархіях — монарху спільно з урядом, а в рес­публіках змішаного типу здійснення виконавчої влади урядом, як правило, відбувається під безпосереднім керуванням і контролем глави держави (президента). На регіональному й місцевому рівнях виконавча влада здійснюється різними органами місцевого управ­ління та самоуправління.

У конституціях багатьох країн світу міститься поняття "глава виконавчої влади". У Конституції України таке поняття не вжи­вається, оскільки нею фактично встановлено "двоїстий" центр ви­конавчої влади. Повноваження, які повинен виконувати глава ви­конавчої влади, поділені між Президентом України і Прем'єр-міністром, який очолює Уряд.

Як зазначалося, повноваження виконавчої влади, якими наді­лено Президента України, викладені в розділі V "Президент Ук­раїни" Конституції України. Статус виконавчої влади як гілки державної влади України визначається в розділі VI "Кабінет Мі­ністрів України. Інші органи виконавчої влади" Конституції Ук­раїни.

Органи виконавчої влади — це сукупність загалом однорідних державних органів, але таких, що суттєво різняться характером компетенції та організаційної структури, специфікою форм діяль­ності.

До системи органів державної виконавчої влади в Україні нале­жать Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади, центральні органи виконавчої влади та місцеві державні адміністрації.

Особливе місце серед органів виконавчої влади посідає Кабінет Міністрів України. Він, як проголошує стаття 113 Конституції Ук­раїни, є вищим органом у системі органів виконавчої влади, очо­лює цю систему. Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді в ме­жах, визначених Конституцією України.

До складу Кабінету Міністрів України входять Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр, три віце-прем'єр-міністри, міністри.

Прем 'єр-міністр України призначається Президентом за згодою більше як половини конституційного складу Верховної Ради. Пер­сональний склад Кабінету Міністрів України призначається Пре­зидентом України за поданням Прем'єр-міністра України.

Прем'єр-міністр України керує роботою Кабінету Міністрів Ук­раїни. Він спрямовує її на виконання Програми діяльності Кабіне­ту Міністрів України, схваленої Верховною Радою України.

На підставі статті 116 Конституції України до відання Кабінету Міністрів України належить:

• забезпечення державного суверенітету й економічної самостій­
ності України;

• здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави;

• виконання Конституції та законів України, актів Президента
України;

• вжиття заходів щодо забезпечення прав і свобод людини й гро­
мадянина;

• забезпечення проведення фінансової, цінової, інвестиційної та
податкової політики;

• забезпечення здійснення політики у сферах праці й зайнятості
населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охо­
рони природи, екологічної безпеки та природокористування;

• розробка і здійснення загальнодержавних програм економіч­
ного, науково-технічного, соціального та культурного розвитку
України;

• забезпечення рівних умов розвитку всіх форм власності;

• управління об'єктами державної власності відповідно до за­
кону;

• розробка проекту закону про Державний бюджет України і за­
безпечення виконання затвердженого Верховною Радою Украї­
ни Державного бюджету України, подання до Верховної Ради
звіту про його виконання;

• здійснення заходів забезпечення обороноздатності й національ­
ної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі зло­
чинністю;

• організація й забезпечення здійснення зовнішньоекономічної
діяльності України, митної справи;

• спрямування і координація діяльності міністерств, інших орга­
нів виконавчої влади;

• виконання інших функцій, визначених Конституцією України
та законами України, актами Президента України.

Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конс­титуцією України і законами України, актами Президента України. У межах своєї компетенції він видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими для виконання. Акти Кабінету Міністрів Ук­раїни підписує Прем'єр-міністр України.

За відсутності Закону про Кабінет Міністрів України його діяль­ність регулюється окрім положень Конституції України, законів України та указів Президента України Тимчасовим регламентом, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 5 черв­ня 2000 р. № 915.

Тимчасовий регламент Кабінету Міністрів України містить такі розділи:

• Загальні положення;

• Організація роботи Кабінету Міністрів;

• Організація засідань Кабінету Міністрів;

• Організація роботи органів, що утворюються Кабінетом Мі­
ністрів України;

• Порядок розробки концептуальних засад реалізації урядової
політики;

• Порядок підготовки, подання та розгляду проектів постанов і
розпоряджень Кабінету Міністрів України;

• Порядок підготовки і подання актів Президента України Кабі­
нетом Міністрів України;

• Законопроектна діяльність Кабінету Міністрів України;

• Порядок підготовки до розгляду Кабінетом Міністрів України
інформації про стан виконання Конституції та законів України,
актів Президента України та Кабінету Міністрів України і про
діяльність центральних та місцевих органів виконавчої влади;

• Реалізація повноважень Кабінету Міністрів України у відноси­
нах з Верховною Радою України (зокрема, підготовка матеріалів
до проведення Дня Уряду України і розгляд Кабінетом Мі­
ністрів України депутатських звернень і запитів);

• Взаємовідносини Кабінету Міністрів України і органів судової
влади;

• Порядок розгляду в Кабінеті Міністрів України звернень цент­
ральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної
Республіки Крим, обласних, Київської і Севастопольської місь­
ких держадміністрацій, інших органів, установ і організацій, а
також громадян.

Конституція України встановлює, що Кабінет Міністрів України складає повноваження перед новообраним Президентом України; від­ставка Прем'єр-міністра України, як і прийняття Верховною Радою України резолюції недовіри Кабінетові Міністрів України, мають на­слідком відставку всього складу Кабінету Міністрів України.

Важливою ланкою державної виконавчої влади є центральні органи виконавчої влади, які забезпечують здійснення державної політики у відповідній галузі чи сфері на всій території України, керують дорученою їм сферою управління, відповідальні за стан її розвитку. Ці органи підвідомчі безпосередньо Кабінету Міністрів України або за рішенням Президента України іншому централь­ному органу виконавчої влади.

В Україні існує кілька організаційно-правових форм центральних органів виконавчої влади:

• міністерства;

• державні комітети;

• національні агентства;

• головні управління;

• інші органи.

Кожний з перелічених органів у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, постановами Верхов­ної Ради України, указами і розпорядженнями Президента Украї­ни, декретами, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, а також відповідним положенням, розробленим на основі Загального положення про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади України, затвердженого Указом Пре­зидента України від 12 березня 1996 р.

Міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади України (далі — міністерство) узагальнює практику застосу­вання законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства і в уста­новленому порядку вносить їх на розгляд Президента України, Кабінету Міністрів України. У межах своїх повноважень міністер­ство організовує виконання актів законодавства, здійснює систе­матичний контроль за їх реалізацією.

Міністерство становить поширений в усіх державах світу склад­ний і водночас недостатньо досліджений у науковому плані цент­ральний орган державної виконавчої влади. Назва "міністерство" походить від латинського слова "ministro", що означає "служу, ке­рую". Цим терміном називають центральний орган виконавчої влади у країні, який здійснює державне управління в певній галузі чи сфері життя.

Державні комітети створюють з метою здійснення міжгалузе­вого управління, а відомства (агентства, бюро, управління, ко­місії) — з метою реалізації функцій управління у сферах, що не належать до об'єктів сфери впливу з боку міністерств і комітетів.

За характером компетенції міністерства поділяють на галузеві та функціональні. Більшість міністерств галузеві; кожне з них уп­равляє певною галуззю (міністерство оборони, міністерство транс­порту тощо). Функціональні міністерства виконують певну основ­ну функцію (міністерство фінансів — з організації діяльності у сфері фінансів, міністерство праці — у сфері праці тощо).

Центральний орган державної виконавчої влади, як правило, будується за такою схемою:

• керівництво (керівник, його заступники, колегія, комітет, ві­
домчі та інші ради);

• виробничі структурні підрозділи, що управляють службами,
які безпосередньо виконують ті завдання, для виконання яких
створено відомство. Наприклад, у Міністерстві охорони здо­
ров'я це головні управління лікувально-профілактичної допо­
моги, допомоги дітям і матерям, медико-соціальної експерти­
зи таін.;

• штабні підрозділи, які займаються організаційною діяльністю
всередині відомства (управління кадрів, бухгалтерія та ін.).
Міністерство очолює міністр, якого за поданням Прем'єр-мі­
ністра України призначає Президент України. Міністр має заступ­
ників. Міністр управляє дорученими йому сферами діяльності і
відповідальний перед Президентом та Урядом України за стан
справ у цих сферах, визначає ступінь відповідальності заступників
міністра, керівників підрозділів міністерства. Для узгодженого ви­
рішення питань, що належать до компетенції міністерства, обгово­
рення найважливіших напрямів його діяльності та розвитку галузі
в міністерстві утворюється колегія у складі міністра (керівника),
заступників міністра (керівника) за посадою, а також інших керів­
них працівників міністерства. До складу колегії можуть входити
керівники інших центральних органів державної виконавчої влади,
підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управ­
ління міністерства. Членів колегії затверджує Кабінет Міністрів
України. Рішення колегії реалізуються наказами міністра.

Міністерство є юридичною особою, що має самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного Герба України та власною назвою. Обов'язки і права міністерства передбачені Загальним положенням про міністерство, інший цент­ральний орган державної виконавчої влади України.

Члени Кабінету Міністрів України, керівники центральних ор­ганів виконавчої влади не мають права суміщати службову діяль­ність з іншою роботою, крім викладацької, наукової, творчої в позаробочий час, а також входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства, яке має на меті одержання прибут­ку (стаття 120 Конституції України).

З офіційного тлумачення положень статті 120 Конституції Ук­раїни Конституційним Судом України (Рішення № 16-рп від 17 жовтня 2002 р.) випливає, що до таких керівників належать по-

садові особи, які очолюють центральні органи виконавчої влади (крім міністерств, оскільки Міністри є членами Кабінету Міністрів України і на них як членів Кабінету Міністрів України поши­рюється зазначена норма) та органи місцевої виконавчої влади — голови місцевих державних адміністрацій.

До єдиної системи органів виконавчої влади із загальною ком­петенцією належать місцеві державні адміністрації. Згідно зі стат­тею 118 Конституції України "виконавчу владу в областях і райо­нах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації". Зокрема, до них входять державні органи виконав­чої влади в областях, районах, у районах Автономної Республіки Крим, а також у містах Києві та Севастополі, які наділені правом представляти інтереси держави та приймати від її імені розпоряд­ження, що діють на території відповідної адміністративно-терито­ріальної одиниці.

Місцева державна адміністрація є місцевим органом у системі органів виконавчої влади на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці. Вона виконує повноваження державної влади і делеговані їй відповідними радами виконавчі функції через створювані управління, відділи та інші структурні підрозділи. Місцева державна адміністрація діє під керівництвом її голови (крім міст Києва та Севастополя).

Місцеві державні адміністрації реалізують принцип поєднання централізації та децентралізації у здійсненні державної влади, по­кладений в основу побудови територіального устрою України.

В Україні функціонують місцеві державні адміністрації:

• в областях — 24,

• у районах — 506,

• ум. Києві — 1,

• у районах м. Києва — 10,

• ум. Севастополі — 1,

• у районах м. Севастополя — 4,

• у районах Автономної Республіки Крим — 14.
Організація, повноваження і порядок діяльності місцевих дер­
жавних адміністрацій визначаються прийнятим відповідно до Конс­
титуції України Законом України "Про місцеві державні адмі­
ністрації" від 9 квітня 1999 р. Місцеві державні адміністрації у
своїй діяльності керуються Конституцією України, зазначеним та
іншими законами України, указами і розпорядженнями Президен-

та України, рішеннями Кабінету Міністрів України та іншими ак­тами. У Законі України "Про місцеві державні адміністрації" ши­роко викладені засади організації діяльності місцевих державних адміністрацій, їх повноваження, повноваження голів державних адміністрацій, відносини місцевих державних адміністрацій з Пре­зидентом України, органами виконавчої влади та місцевого само­врядування, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями. Ці повноваження й відносини широко викладені також в Положенні про обласну, Київську, Севастопольську міську державну адміністрацію та Положенні про районну, районну в містах Києві та Севастополі державну адміністрацію, затвердже­них Указами Президента України від 21 серпня 1995 р. (разом з тим у Конституції України проголошено, що особливості здійснен­ня виконавчої влади в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України).

У Законі України "Про місцеві державні адміністрації" ґрун­товно викладено їх повноваження у сфері соціально-економічного розвитку, планування та обліку; бюджету та фінансів; управління майном, приватизації та підприємництва; містобудування; житло­во-комунального господарства; побутового й торговельного обслу­говування; транспорту та зв'язку; використання та охорони земель, інших природних ресурсів і охорони навколишнього природного середовища; науки, освіти, охорони здоров'я; соціального захисту населення; культури, фізкультури та спорту; молодіжної політики; праці та заробітної плати; забезпечення законності, прав і свобод громадян; міжнародних і зовнішньоекономічних зв'язків; оборон­ної діяльності.

Місцеві державні адміністрації підпорядковуються Президентові України та Кабінету Міністрів України. їх очолюють голови відпов­ідних місцевих державних адміністрацій, які згідно зі статтею 118 Конституції України та статтею 8 Закону України "Про місцеві дер­жавні адміністрації" призначаються на посади і звільняються з них Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України. (У той же час пунктом 10 частини першої статті 106 Конституції України встановлюється, що голів місцевих державних адміністрацій призначає та припиняє їхні повноваження на цих посадах Прези­дент України за поданням Прем'єр-міністра України.)

Кандидатури на посади голів обласних державних адміністрацій на розгляд Кабінету Міністрів України вносяться Прем'єр-міністром

України, а на посади голів районних державних адміністрацій — го­ловами відповідних обласних державних адміністрацій. У разі відхи­лення Президентом України поданої кандидатури в такому ж поряд­ку на розгляд Кабінету Міністрів вноситься нова кандидатура.

На посади в місцеві державні адміністрації призначаються тіль­ки громадяни України. У статті 12 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" встановлюється, що голови місцевих дер­жавних адміністрацій, їх заступники, керівники управлінь, від­ділів, інших структурних підрозділів адміністрацій не можуть бути народними депутатами України або мати інший представницький мандат, суміщати свою службову діяльність з іншою, у тому числі на громадських засадах, крім викладацької, наукової та творчої діяльності в позаробочий час, входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства чи іншої організації, що має на меті одержання прибутку. Не можуть бути призначені на посади в місцеві державні адміністрації особи, які мають судимість за вчи­нення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена або не знята в установленому законом порядку.

При цьому зауважимо, що Конституційний Суд України Рі­шенням від 4 грудня 2001 р. № 16-рп визнав таким, що не відпо­відає Конституції України (є неконституційним), положення час­тини другої зазначеної статті, за яким голови місцевих державних адміністрацій, їх заступники, керівники управлінь, відділів, інших структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій не мо­жуть мати інший представницький мандат.

Читайте також:

1. I. ОБРАЗОВАНИЕ СОЕДИНЕННЫХ ШТАТОВ 14 страница
2. А. В. Дудник 1 страница
3. А. В. Дудник 10 страница
4. А. В. Дудник 11 страница
5. А. В. Дудник 12 страница
6. А. В. Дудник 2 страница
7. А. В. Дудник 3 страница
8. А. В. Дудник 4 страница
9. А. В. Дудник 5 страница
10. А. В. Дудник 6 страница
11. А. В. Дудник 7 страница
12. А. В. Дудник 8 страница

Переглядів: 334