Фермерські господарства і їх розвиток на сучасному етапі

Фермерське господарство — суб'єкт орендних відносин, які запроваджуються в разі залучення додаткової земельної площі, розширення виробничого потенціалу. Привласнення виробленого продукту за таких обставин не обумовлено правами власності на засоби виробництва. Зазначені відносини регулюються договором про оренду.

Фермерські господарства найбільш вразливі до коливань ринку. Впливає на фінансову стійкість дрібного виробника суб’єктивні фактори, особливо здібності і знання господаря. Більшість фермерських господарств створені сільськими жителями, які одержали землю і знають тільки традиційні для даного регіону технології виробництва, зберігання та переробки продукції, але не можуть використати нові ринки збуту та способи підвищення рентабельності виробництва.Аграрна реформа та інтеграційні процеси в Україні здійснюються в загальному руслі перетворень господарських систем і форм власності. Прийняті за останні роки закони про землю, про власність, про підприємство створили умови для формування багатоукладного сільського господарства. Кожному укладу відповідає певна форма господарювання, яка реалізується у вигляді конкретного підприємства — державного, акціонерного, кооперативного, приватного тощо.

Виникнення і розвиток фермерських господарств є закономірним результатом процесу приватизації колективної власності. Ця форма господарювання як ніяка інша сприяє ефективному використанню ресурсів сільського господарства, оскільки в повній мірі реалізовується економічна зацікавленість самих виробників, які переважно і є власниками цих ресурсів або використовують окремі з них на умовах оренди.

Процес формування фермерських господарств утверджує створення нового організацїйно-економічного устрою на селі. Його основою, є такі найважливіші принципи:

• передача землі селянину в приватну власність чи оренду;

• право власності на засоби виробництва, житло, техніку, худобу та інше майно для сільськогосподарської або іншої діяльності;

• добровільність створення, добору партнерів і пошук форм взаємодії з ними;

• юридична і господарська самостійність;

• повна економічна відповідальність за результати господарської діяльності;

• надійний політичний, економічний, соціальний та юридичний захист;

• економічна підтримка держави;

• визнання рівнозначності і рівноправності діяльності фермерських господарств колективними, державними та іншими формами сільськогосподарського виробництва.

Практична реалізація названих вище принципів по створенню фермерських господарств стає можливою при виконанні деяких вихідних умов. До основних з них слід відвести такі:

1) фермерське господарство створюється для однієї сім'ї чи групи осіб, які зв’язані родинними стосунками;

2) земельна ділянка господарства повинна бути розташована компактно і, по можливості, мати вихід на шлях з твердим покриттям, до водойми, лінії електромережі;

3) при визначенні спеціалізації і розмірів фермерських господарств треба виходити з місцевих природно-економічних умов, бажань фермерів, віддаленості від ринків реалізації сільськогосподарської продукції, а також враховувати наявність трудових ресурсів у даному регіоні;

4) технічне оснащення планується, виходячи із системи машин, розробленої на найближчу перспективу;

5) в разі необхідності, фермер може приймати на роботу найманих тимчасових працівників;

6) перелік вирощуваних фермером сільськогосподарських культур залежить від спеціалізації його господарства і кормових раціонів тварин, а їх площі – від урожайності культур, потреб у товарній продукції і забезпечення тварин кормами.

Знання принципів і виконання зазначених умов при формуванні фермерських господарств є вихідною базою для розробки основних підходів до їх організації, становлення і розвитку.

Зазначені вище підходи до становлення і розвитку фермерських господарств в Україні дають змогу виділити організаційні моделі, які їм відповідають. Такі моделі допоможуть визначити можливі типи організаційної побудови фермерських господарств, вести розробку конкретних проектів по їх створенню.

Модель 1. Фермерське господарство — незалежне, самостійне формування. Виробничу діяльність здійснює на комерційній основі, використовуючи принципи господарського розрахунку. Економічні відносини з державними і кооперативними підприємствами будує на паритетних засадах — через ринок продукдії та послуг.

Модель 2. Фермерське господарство — повноправний член кооперативу, сформованого для спільного виробництва чи переробки сільськогосподарської продукції. В цьому випадку виробничі відносини грунтуються на взаємних інтаресах рівноправних партнерів, з урахуванням дольового (пайового) внеску кожного в кооперативну підприємницьку справу.

Модель 3. Фермерське господарство — суб'єкт орендних відносин, які запроваджуються в разі залучення додаткової земельної площі, розширення виробничого потенціалу. Привласнення виробленого продукту за таких обставин не обумовлено правами власності на засоби виробництва. Зазначені відносини регулюються договором про оренду.

Наявність різних шляхів становлення фермерських господарств в Україні, організаційних моделей їх розвитку дає уявлення про наявність різноманітних методичних підходів до їх створення. При цьому слід зауважити; що викладені підходи мають багато спільного щодо правової бази становлення і розвитку фермерських господарств, основних положень їх будівництва, а також принципів організації управління.

Становлення фермерських господарств в Україні припадає на 1989—1990 роки, причому на початковому етапі свого розвитку найбільше розповсюдилися вони в західному регіоні (Львівська, Волинська, Тернопільська, Івано-Франківська області). Це можна пояснити як об'єктивними (багатоукладність сільського господарства, хутірське розселення) так і суб'єктивними чинниками (збільшення розмірів присадибних ділянок, створення умов для розвитку всіх форм власності).

Таким чином, шлях до приватизації земельних ділянок для ведення фермерських господарств у розмірах, достатніх для ведення прибуткового товарного сільськогосподарського виробництва, є відкритим. Але, як відомо, далеко не всі фермерські господарства мають в даний момент грошові кошти, необхідні для викупу у приватну власність земельних ділянок, наданих їм у постійне користування. Як же їм бути? У зв"язку з цим вважаємо за необхідне підкреслити, що згідно п. 6 Перехідних положень Земельного кодексу, громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві (а до них відносяться і фермерські господарства та їх члени), повинні до 1 січня 2005 р. переоформити або право власності, або право оренди на ці ділянки. Це означає, що до зазначеної дати фермерські господарства та їх члени можуть продовжувати використання земельних ділянок, наданих їм у постійне користування. Однак, незадовго до настання 1 січня 2005 р. їм все-таки необхідно буде вирішити питання про те, як, на якому праві вони будуть далі користуватися цими ділянками. З 1 січня 2005. р. право постійного користування для них припиняється. Одже, залишається або викуп земельної ділянки у приватну власність, або укладення з відповідним державним органом договору оренди цієї ділянкки.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Особисті підсобні господарства	\|	Основні тенденції розвитку с/г виробництва у підприємствах різних організаційно-правових форм

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.