• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Розвиток особистості. Періодизація психічного розвитку

Ми вже зазначали, що особистість людини є динамічним утворенням, вона змінюється протягом життя, розвивається. Розвитком називають необхідні, спрямовані та закономірні зміни матеріальних та ідеальних об’єктів. Розвиток відбувається у реальному часі і тим самим виявляє спрямованість. Процес психічного розвитку здійснюється як накопичення новоутворень (якісні зміни) під впливом кількісних змін. Кількісні зміни - це система практичних дій, що інтеріоризуються у процесі практичної діяльності у зовнішньому світі. Процес інтеріоризації є привласненням людиною суспільно - історичного досвіду людства, зафіксова­ного у практичній та психічній діяльностях. Поняття «привласнення» має вживатися поряд із поняттями «навчання» і «виховання», але як загальне і більш широке.

У психічному розвитку виділяють три особливості.

Перша. Навчання і виховання людини є привласненням нею суспільно - історичних здібностей.

Друга. Навчання і виховання (привласнення) є загальними формами психічного розвитку людини.

Третя. Привласнення і розвиток не можуть розглядатись як два самостійних процеси. Вони співвідносяться між собою як форма і зміст єдиного процесу психічного розвитку людини.

Кількісні і якісні зміни взаємозалежні і взаємообу­мовлені, і пов’язані з особливостями психічного розвитку. Так, розвиток мислення людини безпосередньо пов’язаний із засвоєнням мови. Оволодівши 20-30 словами, дитина розуміє звертання до неї, а 60-70 слів – забезпечують вживання їх у правильній граматичній формі. А це змінює процес мислення і відкриває можливості для засвоєння інших суспільно-історичних здібностей, зокрема управління поведінкою дитини за допомогою слова.

Процес психічного розвитку складний, але єдиний і цілісний. У ньому тісно переплітаються всі стадії, умови, взаємовідносини. При цьому процес розвитку здійснюється нерівномірно, стрибкоподібно. У ньому виділяють як спокійні, або літичні періоди, так і бурхливі, або критичні періоди.

Літичні періоди характеризуються поступовим, повільним, прихованим розвитком, без стрибків. Такі періоди займають більші проміжки часу у психічному розвитку людини. Зміни у психіці людини можна виявити лише шляхом порівняння початку і кінця вікового періоду.

Критичні періоди це періоди бурхливого, швидкого розвитку, різких змін психіки. Кризи психічного розвитку є поворотними пунктами у нормальному перебігу цього роз­витку. У такі періоди відбувається зміна потреб та діяльнос­тей. Відомо, що діти у 3, 7, 11-12 років стають особливими, відмінними від попередніх вікових періодів. Л.С. Виготський виділив три особливості таких періодів.

Перша. Межі початку і кінця кризи чітко не виділяються, тому дуже важко їх визначити. Але середина кризи характеризується загостренням. Це своєрідна кульмінація кризи.

Друга. Більшість дітей, які переживають кризові періоди розвитку, характеризується труднощами у вихованні, не піддаються педагогічним впливам.

Під час криз розвиток дітей часто супроводжується конфліктами з оточуючими та хворобливими внутрішньоособистісними конфліктами.

Третя. Розвиток у такі періоди має швидше руйнівний характер. Прогресивний розвиток ніби згортається, стає повільнішим. На перший план виходять процеси згортання, узагальнення того, що утворилося на попередній стадії розвитку.

Для розуміння процесу психічного розвитку важливим є виділення вікових періодів. У психології існує велика кількість підходів до періодизації психічного розвитку. Найбільшим відомі дві концепції. Це діяльнісна концепція радянського психолога Д.Б. Ельконіна, та епігенетична концепція американського психолога Е. Еріксона.

Д.Б. Ельконін вважає, що психічний розвиток відбу­вається під впливом активної діяльності дитини. Провідна роль у діяльності належить змінам провідних типів діяльності. Провідним типом діяльності називають такий тип діяльності, що визначає головні новоутворення віку. Кожен провідний тип діяльності має три ознаки:

- у ньому виникають новоутворення;

- у ньому змінюються психічні процеси;

- у ньому формується новий провідний тип діяльності.

Оскільки людина живе у системі світів, то можна виділити і систему діяльностей. Так, Д.Б. Ельконін виділяє дві групи провідних типів діяльності: предметні та соціальні.

У предметних типах діяльності людина оволодіває способами дії з предметами матеріальної та духовної культури. До предметів матеріальної культури належать будь-які предмети: зошит, ручка, склянка, ложка, автомобіль і т. ін. До предметів духовної культури належать наукові поняття, ідеї, теорії. Предметна діяльність впливає на формування інтелектуальної активності. У соціальних типах діяльності люди­на оволодіває способами дії у соціальному середовищі з іншими людьми. У цих діяльностях формується соціальна активність. Суттєвою особливістю психічного розвитку є почергова зміна предметних та соціальних типів діяльності. Почергово на перше місце виходить то один тип, то інший. Кожен із них має свій оптимальний період розвитку.

Д.Б. Ельконін виділяє шість провідних типів діяль-ності, що змінюють один одного у такій послідовності:

- безпосередньо емоційне спілкування;

- предметно-маніпулятивна діяльність;

- ігрова діяльність, або рольова гра;

- навчальна діяльність;

- особистісне спілкування;

- навчально-професійна діяльність.

Безпосередньо емоційне спілкування, ігрова діяльність, особистісне спілкування – це соціальні типи діяльності, у процесі виконання яких людина засвоює норми взаємовідносин у суспільстві та включається у систему соціальних відносин, шукає своє місце у соціумі. Предметно-маніпулятивна діяльність, нав­­чальна діяльність, навчально-професійна діяльність – це предметні типи діяльності, у процесі виконання яких людина оволодіває способами дії з предметами матеріальної та духовної куль­тури. Тут дитина оволодіває знаннями, уміннями, навичками. Кожному провід­ному типу діяльності відповідає ві­ко­вий період психічного розвитку. Тут ми будемо зазначати ли­ше літичні періоди психічного розвитку і лише одну кризу – новонародженості. При цьому необхідно пам’ятати, що між літичними періодами знаходяться кризові періоди. Д.Б. Ельконін виділяє такі періоди психічного розвитку:

- криза новонародженості 0 – 2 міс.;

- період немовляти 2 міс. – 1 рік;

- період раннього дитинства 1 – 3 роки;

- період дошкільного дитинства 3 – 7 років;

- молодший шкільний вік 7 – 10-11 років;

- підлітковий вік 10-11 – 15-16 років;

- період ранньої юності 15-16 – 17-18-19 років.

Український психолог В.Ф. Моргун застосував діяльнісний підхід для розроблення періодизації всього життя людини. Він виділив 5 вікових періодів дорослості з відповідними провідними типами діяльності.

1. Період юності (19 – 23 роки). Провідним у цьому віці є професійне та загальнолюдське самовизначення.

2. Період молодості (24 – 30 років). Провідний тип діяльності – трудова діяльність в обраній галузі.

3. Період розквіту особистості (31 – 40 років). Провідним є вдосконалення творчості у діяльності.

4. Зрілий вік (41 – 55, 60 років). Провідна діяльність – діє наставництво.

5. Старший вік (55, 60 і більше). Провідна діяльність – спілкування та спогади.

Центральною ланкою теорії Е. Еріксона є положення про те, що людина у своєму розвитку проходить через декілька універсальних для всього людства стадій. Ці стадії є результатом розгортання плану особистості. Стадії успадковуються генетично і настають у визначений для кожного час. Кожна стадія супроводжується кризою – поворотним моментом у житті людини.

Е. Еріксон виділяє 2 частини періодизації розвитку особистості: - до 17 – 20 років;

- дорослого життя.

У кожній частині розвитку особистості відбувається формування головного новоутворення – ідентичності особистості.

Стадії психічного розвитку людини виділені Е. Еріксоном, наведені у таблиці.

У кожній якості особистості міститься ставлення дитини до світу і до самої себе. Це ставлення може бути позитивним (при прогресивному розвитку особистості) і негативним (при - регресивному).

Дитині доводиться вибирати одну з двох полярних якостей: довіру чи недовіру, ініціативу чи пасивність, ідентичність чи невизнання. Коли вибір здійснено, то закріплюється відповідна якість.

Негативні якості (при прогресивному розвитку) існують у прихованому стані і можуть виявитися пізніше, коли доросла людина зустрічається з життєвими проблемами.

Читайте також:

1. II. Найважливіші проблеми, що визначають розвиток місцевого самоврядування і є спільними для будь-яких урядових систем.
2. II. Розвиток математичних знань учнів.
3. II. Розвиток математичних знань.
4. II. Розвиток математичних знань.
5. II. Розвиток математичних знань.
6. II. Розвиток математичних знань.
7. II. Розвиток математичних знань.
8. II. Розвиток математичних знань.
9. II. Розвиток математичних знань.
10. II. Розвиток математичних знань.
11. II. Розвиток математичних знань.
12. II. Розвиток математичних знань.

Переглядів: 701