Українська церква XVII—XVIII ст. була свого роду політично чинним фактором. За організаційною структурою, принципами налагодження внутрішнього життя в Україні і взаємодії зі "світом" церква відтворювала форми держави, перебираючи на себе насамперед проблеми духовного життя.
Інтеграція церкви в суспільне життя України зробила її чинником не так моральним, як практичним, певного роду владною інституцією на місцевому ґрунті, стабілізатором суспільного життя навіть за умов іноземного панування.
Вона зберігала етнокультурну етнополітичну єдність певних українських територій. Історичне буття українського народу як колонізованого етносу зумовило й те, що в Україні церква як соціальний інститут відігравала досить значну роль в національному самовиявленні українства. І не просто церква як духовна сила, а церква як братство віруючих, світський елемент якого поширював свій вплив на всі сфери життя.