МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
|||||||
Лекції по трудовому праву України 5 страницаПідприємства, установи, організації, які активно сприяють розв'язанню проблем зайнятості, мають певні пільги щодо податків та інших платежів до бюджету, які частково або повністю компенсують їх витрати, пов'язані з прийняттям на роботу додаткової кількості працівників. Процес працевлаштування за допомогою служби зайнятості починається зі звернення громадянина до такої служби за сприянням у підшуканні підходящої роботи. Право на таке звернення мають усі незайняті трудовою діяльністю громадяни, а також ті, хто бажає змінити місце роботи, влаштуватись на роботу за сумісництвом або у вільний від навчання час. Послуги державної служби зайнятості надаються громадянам безплатно. В результаті звернення громадянина до служби зайнятості між ними виникають правовідносини, що породжують певні права і обов'язки обох сторін, наслідком яких є конкретні дії по підшуканню підходящої роботи. В першу чергу, усі незайняті громадяни, які звернулись до служби зайнятості, підлягають реєстрації; особи, які прагнуть змінити роботу або влаштуватись на роботу за сумісництвом, теж беруться на облік. Для громадян, які втратили роботу у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі у зв'язку з ліквідацією, реорганізацією, перепрофілюванням підприємства, скороченням чисельності або штату працівників, стаття 26 Закону «Про зайнятість населення» передбачає певні пільги у працевлаштуванні, надання яких залежить від дотримання ними строків реєстрації в службі зайнятості. Отже, право громадян на такі особливі державні гарантії залежить від виконання ними обов'язку щодо своєчасної реєстрації. У подальшому служба працевлаштування зобов'язана підшукати громадянинові підходящу робочу відповідно до його спеціальності, кваліфікації. з врахуванням його здібностей. Крім того, враховується трудовий стаж громадянина за спеціальністю, його досвід, вік, тривалість його безробіття і стан справ на ринку прані. Порядок підшукання підходящої роботи досить докладно регламентований Законом України «Про зайнятість населення». Громадяни, які звернулись до служби зайнятості з метою вибору виду діяльності, професії, місця роботи, мають право на отримання відповідної інформації, а також консультації щодо професійної орієнтації. Процес працевлаштування не обмежується конкретними строками. Працевлаштування триває до того часу, поки Громадянин не буде влаштований на роботу або навчання. З обліку в службі зайнятості можуть бути зняті тільки ті громадяни, які в період підшукання їм підходящої роботи відмовились від двох пропозицій. Протягом шести наступних місяців (для громадян, які користуються пільгами щодо працевлаштування, — протягом трьох місяців) їм надаються лише консультаційні послуги. Після закінчення цього строку такі громадяни можуть повторно зареєструватись у службі зайнятості як такі, що шукають роботу. У разі неможливості підібрати підходящу роботу через відсутність у громадянина необхідної професійної кваліфікації, відсутності роботи, яка відповідає професійним навикам громадянина, або у разі втрати працівником здатності викопувати роботу за попередньою професією, службою зайнятості організовується проведення професійної підготовки, підвищення кваліфікації і перепідготовки осіб, зареєстрованих як такі, що шукають роботу. Виходячи із принципу свободи праці, правовідносини зі службою працевлаштування завжди можуть бути припинені за ініціативою громадянина. Він може відмовитись від послуг по працевлаштуванню як до отримання направлення на роботу, так і після нього. Направлення на роботу с рекомендацією для власника або уповноваженого ним органу прийняти громадянина на роботу, за винятком випадків направлення на роботу в межах встановлених квот, згідно укладених контрактів випускників вузів і таке інше, коли воно зобов'язує роботодавця прийняти громадянина на роботу. Тому власник або уповноважений ним орган теж може відмовити у працевлаштуванні направленого громадянина, наприклад, на підставі його невідповідності за професійними якостями чи за станом здоров'я роботі, вказаній в направленні. Процес працевлаштування закінчується укладенням трудового договору громадянина з власником або уповноваженим ним органом. 3. Правовий статус безробітного Громадяни працездатного віку, які зареєстровані в центрі зайнятості за місцем проживання як такі, що шукають роботу і не мають заробітку, набувають статус безробітних. Рішення про це приймається державною службою зайнятості, починаючи з 8-го дня після реєстрації громадянина в службі зайнятості, якщо протягом перших семи днів його перебування на обліку як такого, що шукає роботу, йому не була надана підходяща робота. Для цього громадянин повинен особисто подати в службу зайнятості письмову заяву про надання йому статусу безробітного і відсутність у нього заробітку чи інших передбачених законодавством доходів. Згідно закону не можуть бути визнані безробітними такі категорії громадян: !) особи, яким не виповнилось 16 років, за винятком тих. які працювали і були звільнені у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, реорганізацією, перс-профілюванням, ліквідацією підприємства, установи, організації або скороченням чисельності чи штату; 2) особи, які вперше шукають роботу і не мають професії (спеціальності), в тому числі випускники загально освітніх шкіл, якщо вони відмовляються від проходження професійної підготовки або від оплачуваної роботи, зокрема тимчасової, яка не потребує професійної підготовки; громадяни, які з моменту їх реєстрації в службі зайнятості відмовились від двох пропозицій підходящої роботи; громадяни, які мають право на пенсію відповідно до законодавства України. Правовий статус безробітного передбачає наявність у нього прав, обов'язків, гарантій матеріальної і соціальної підтримки, а також відповідальності. До найголовніших прав безробітних відноситься право на надання їм службами зайнятості допомоги у працевлаштуванні. У разі неможливості надати безробітному підходящу роботу. він має право на одержання допомоги по безробіттю. Допомога по безробіттю встановлюється, починаючи з 8-го дня після реєстрації громадянина в службі зайнятості аж до його працевлаштування, але не більше 360 календарних днів протягом двох років; для осіб перед пенсійного віку тривалість виплати допомоги по безробіттю становить 720 календарних днів; громадянам, які бажають відновити трудову діяльність після тривалої (більше 6 місяців) перерви, і тим, які вперше шукають роботу, допомога по безробіттю виплачується не більше як 180 календарних днів. Розмір допомоги по безробіттю визначається законодавством і залежить від середнього заробітку працівника за попереднім місцем роботи або середньої заробітної плати, що склалася у відповідній галузі за минулий місяць (якщо громадянин протягом останніх 12 місяців, що передували безробіттю, працював не менше 26 календарних тижнів), але не може бути нижчим від розміру мінімальної заробітної плати. Крім того, громадянин після закінчення строку виплати допомоги по безробіттю має право на отримання протягом 180 днів матеріальної допомоги по безробіттю у розмірі 75 відсотків встановленої законодавством мінімальної заробітної плати за умови, що середньомісячний сукупний доход на члена його сім'ї не перевищує встановленого законодавством неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Громадянин, у якого закінчився строк виплати допомоги по безробіттю і матеріальної допомоги по безробіттю, а також кожен із членів його сім'ї, який перебуває на утриманні безробітного, має право на отримання одноразової матеріальної допомоги у розмірі 50 відсотків встановленої законодавством мінімальної заробітної плати за тих же умов: середньомісячний сукупний доход на члена сім'ї безробітного не повинен перевищувати встановленого законодавством неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Держава надає також допомога на поховання членам сім'ї безробітного або особі, яка здійснювала поховання, у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні. Умови, порядок виплати і розмір матеріальної та інших видів допомоги безробітним встановлено відповідним Положенням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 року № 578. Особливі гарантії встановлені законом для безробітних, які втратили роботу з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідацією, реорганізацією, перепрофілюванням підприємства, скороченням чисельності або штату. Вони передбачають: виплату допомоги по безробіттю у більшому розмірі, ніж встановлений для громадян, зареєстрованих в службі зайнятості на загальних підставах; збереження на новому місці роботи на весь період професійного навчання з відривом від виробництва середньої заробітної плати за попереднім місцем роботи: право на достроковий (за півтора року до встановленого законодавством строку) вихід на пенсію осіб перед пенсійного віку, які мають достатній трудовий стаж. Система організаційно-правових заходів, що проводяться державою з метою допомоги громадянам-безробітним. передбачає застосування тимчасової їх зайнятості шляхом залучення до оплачуваних громадських робіт на підприємствах комунальної власності та Інших підприємствах. Організація оплачуваних громадських робіт відноситься до компетенції місцевих органів виконавчої влади. Відповідно до їх рішення служби зайнятості укладають договори з підприємствами про проведення оплачуваних громадських робіт і здійснюють направлення громадян на ці роботи. Порядок організації і проведення оплачуваних громадських робіт регулюється Положенням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 року № 578. Поряд з правами і державними гарантіями матеріальної і соціальної підтримки громадян в період безробіття законодавство України передбачає для них певні обов'язки, а також встановлює відповідальність за їх невиконання. Перш за все, громадяни повинні сприяти своєму працевлаштуванню відповідно до рекомендацій служби зайнятості. Вони повинні періодично з'являтись в органи служби зайнятості для перереєстрації і повідомляти про влаштування на тимчасову, сезонну чи постійну роботу в період одержання допомоги по безробіттю. Відповідальність за невиконання обов'язків передбачає: припинення виплати допомоги по безробіттю у разі її одержання обманним шляхом і зняття з обліку в службі зайнятості; припинення виплати допомоги по безробіттю на строк до 3-х місяців у випадку: а) приховування від служби зайнятості відомостей про влаштування на тимчасову роботу в період одержання цієї допомоги; б) порушення безробітним умов його реєстрації та перереєстрації як безробітного: в) відмови від 2-х пропозицій підходящої роботи; г) відмови від роботи за спеціальністю, набутою після перенавчання за направленням служби зайнятості; д) припинення навчання у навчальному закладі підвищення кваліфікації та перепідготовки без поважних причин. Громадяни мають право оскаржити дії працівників державної служби зайнятості до відповідного вищестоящого за підпорядкуванням органу цієї служби або до суду в порядку, встановленому законодавством. Тема 8. Трудовий договір 1. Поняття трудового договору Право на працю, проголошене статтею 43 Конституції України, реалізується її громадянами залежно від вибору професії, роду занять та виду діяльності. Це може бути наймана праця на підприємствах, в установах, організаціях різних форм власності чи заняття підприємницькою діяльністю, різновидом якої є індивідуальна трудова діяльність. В першому випадку (а за умови використання найманої праці інших працівників — і в другому, саме для останніх) право на працю реалізується шляхом укладення трудового договору. Будь-який договір — це двох чи багатостороння угода, сутність якої визначається природою тих відносин, що становлять предмет регулювання тієї чи іншої галузі права. Стосовно трудового договору— це угода між працівником і власником підприємства (установи чи організації) або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства (установи, організації) або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором чи угодою сторін. Таке визначення трудового договору закріплене в діючому на сьогодні КЗпП України. Укладення трудового договору відноситься до числа правомірних дій, після вчинення яких виникають трудові правовідносини. Відповідно до п.2 ст.21 КЗпП працівник має право укладати трудовий договір одночасно на декількох підприємствах (в установах, організаціях), якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором чи угодою сторін. Встановлення трудових відносин з іншим, крім основної роботи, підприємством (установою, організацією) проводиться на умовах сумісництва. Обмеження на сумісництво згідно постанови Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1993 року №245 можуть бути встановлені з боку керівника підприємства (установи, організації) спільно з профспілковим комітетом лише стосовно працівників, які займають професії і посади з особливими умовами та режимом праці (важкі, небезпечні і шкідливі умови). Крім того, обмеження щодо кількості укладення трудових договорів стосуються керівників державних підприємств, установ, організацій, їх заступників, керівників структурних підрозділів і їх заступників (за винятком медичної, педагогічної, наукової та творчої діяльності). Основними принципами укладення трудового договору є добровільність волевиявлення та особисте зобов'язання сторін, які виражають бажання працівника влаштуватися на роботу, його готовність виконувати покладені на нього обов'язки і згоду власника або уповноваженого ним органу доручити працівникові виконання деяких трудових функцій за певну винагороду, створивши для цього необхідні умови. Трудовий договір про виконання робіт за певною посадою чи спеціальністю слід відрізняти від цивільно-правових договорів з виконання певних трудових завдань (договір підряду, доручення, авторський договір тощо). Трудовий договір: працівником може бути тільки громадянин; предметом договору є трудова діяльність працівника; працівник підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку та колективному договору; зарахування працівника на роботу оформляється наказом; роботодавець організовує виробничий процес; оплата праці здійснюється відповідно до обліку часу правові відносини регулюються нормами трудового права; Цивільно-правові договори (угоди): суб'єктами правовідносин можуть бути як фізичні, так і юридичні особи; предмет договору — результат виконання робіт; правила внутрішнього трудового розпорядку не поширюються на виконавця робіт за договором; відносини між сторонами наказами не регулюються; учасник угоди сам регулює процес виконання роботи; оплата праці здійснюється на підставі акта виконаних робіт; правові відносини регулюються нормами цивільного права. 2. Зміст трудового договору і його види Змістом трудового договору є умови, що визначаються безпосередньо сторонами, які його укладають, і виражають взаємні права та обов'язки цих сторін. При цьому обов'язковою вимогою є те, що вказані в трудовому договорі основні умови щодо трудової діяльності, такі як розмір заробітної плати, тривалість відпустки, тривалість робочого часу, не повинні погіршувати становища працівника, визначеного законодавчими та нормативними актами (мається на увазі встановлений державою мінімальний розмір заробітної плати, максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпустки). В разі порушення вказаних вимог законодавства такі умови трудового договору згідно ст.9 КЗпП визнаються недійсними. Трудовий договір повинен містити умови, які є 060-в 'язковими: підтвердження волевиявлення сторін щодо укладення трудового договору (заява, наказ, розпорядження); вказівку на професію, спеціальність, кваліфікацію чи посаду працівника, що визначить коло його обов'язків і повноважень, детально регламентованих робочими та посадовими інструкціями, технологічними картками та іншими нормативними актами. Необхідність визначення трудової функції працівника в трудовому договорі обумовлена пов'язаними з нею правомочностями, такими як розмір посадового окладу чи тарифної ставки, тривалість відпустки, об'єм його повноважень і т. ін.; дату початку виконання роботи, що є початком трудових правовідносин. Відсутність в трудовому договорі вищезазначених умов дозволяє вважати такий договір не укладеним. Що ж стосується додаткових умов трудового договору, то вони можуть вноситись до нього за погодженням сторін; але якщо вже вони складають зміст трудового договору, то є обов'язковими для виконання, і невиконання їх є підставою для трудового спору та захисту інтересів постраждалої сторони (за умови, що вони не суперечать діючому законодавству). До додаткових умов трудового договору відносять, наприклад, строк дії трудового договору, встановлення випробного строку при прийомі на роботу з метою перевірки відповідності працівника роботі чи посаді, надання житла, додаткове соціальне забезпечення та обслуговування, деякі інші пільги працівникам. Трудові договори класифікують залежно від порядку укладення, строку дії, форми договору. Стосовно порядку укладення він може укладатися як в усній, так і в письмовій формі, хоча письмова форма укладення є переважною, а в нижче вказаних випадках — обов'язковою: 1) коли працівник наполягає на такому порядку укладення трудового договору; при укладенні контракту; при укладенні трудового договору з неповнолітніми; при організованому наборі робітників та в інших передбачених законом випадках. І письмовий, і усний порядок укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника підприємства, установи, організації чи уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Але якщо навіть такий наказ чи розпорядження не було видано, то трудовий договір вважається укладеним, якщо працівника фактично було допущено до роботи уповноваженою на це службовою особою. Обов'язковим є письмовий порядок укладення трудового договору для працівників, діяльність яких пов'язана з державною таємницею. Залежно від строку, на який він укладається, трудовий договір відповідно до ст. 21 КЗпП може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; строковим — строк його дії обумовлюється сторонами або залежить від часу і тривалості виконання певної роботи. Переважно трудові договори укладаються на невизначений строк. При оформленні ж строкового трудового договору це обов'язково повинно бути зазначене в наказі чи розпорядженні про прийняття працівника на таку роботу (вказується конкретний строк тимчасової роботи), а працівник попереджається про прийняття на роботу на таких умовах. Трудовий договір про тимчасову роботу укладається з працівниками на строк до двох місяців, а для заміщення тимчасово відсутніх працівників — до чотирьох місяців. Для таких працівників не встановлюється випробний термін і трудовий договір, укладений з ними, автоматично перетворюється в безстроковий, якщо після закінчення строку тимчасової роботи жодна із сторін не вимагає припинення трудових відносин. Крім загальних підстав припинення трудового договору з тимчасовим працівником він може бути припинений також у випадках: призупинення роботи підприємства (установи, організації) на строк більше одного тижня з причин виробничого характеру; за умови невиконання тимчасовим працівником обов'язків, покладених на нього трудовим договором; у випадку нез'явлення його на роботу протягом більше як два тижні підряд внаслідок тимчасової непрацездатності. В останньому випадку місце роботи може зберігатись за тимчасовим працівником внаслідок втрати ним працездатності через трудове каліцтво або професійне захворювання, але не більше ніж до закінчення строку роботи за договором. Тимчасові працівники мають право на розірвання трудового договору, попередивши про це власника або уповноважений ним орган за три дні. Сезонними вважаються роботи, які за природними та кліматичними умовами виконуються не весь рік, а протягом певного періоду, що не перевищує шість місяців. Порядок організації сезонних робіт регулюється Положенням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 7 квітня 1998 року, а список сезонних робіт і сезонних галузей затверджений постановою Кабінету Міністрів від 28 березня 1998 року. Трудові договори про сумісництво укладаються, коли працівник крім основної роботи у вільний від неї час береться регулярно виконувати іншу оплачувану роботу за наймом на тому ж чи іншому підприємстві, в установі, організації. Оформлення на роботу за сумісництвом на іншому підприємстві здійснюється з пред'явленням паспорта громадянина і трудова книжка йому як працівникові на цьому підприємстві не оформляється. Порядок оформлення і умови роботи за сумісництвом регулюються Положенням про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій, затвердженим наказом Міністерства праці, Міністерства юстиції та Міністерства фінансів України від 28.06.93 р. № 43. На відміну від роботи за сумісництвом, яка оформляється укладенням різних трудових договорів, суміщення професій (посад) — це виконання працівником з його згоди протягом робочого дня крім основної, обумовленої трудовим договором роботи на тому ж підприємстві за іншою спеціальністю, професією, посадою. Суміщення професій можливе за умови недостатнього завантаження чи зайнятості працівника на основній роботі, що дає можливість йому виконувати додаткову роботу протягом робочого дня чи робочої зміни з відповідною її оплатою в рамках одного трудового договору. Особливістю укладення трудового договору про надомну роботу є те, що він, як правило, укладається в письмовій формі і передбачає виконання працівником роботи особисто із матеріалів і за допомогою засобів власника, але робоче місце виділяє не власник, а сам працівник-надомник організує собі його вдома. На надомників, як і звичайних працівників, заводяться трудові книжки, але строк їх заведення, а також внесення записів про оформлення на роботу проводиться після здачі першого виконаного завдання. Переважне право на укладення трудового договору про роботу на дому надається таким категоріям працівників: жінкам, які мають дітей віком до 15 років; інвалідам і пенсіонерам; особам, які досягли пенсійного віку, але пенсії не отримують; особам, які доглядають за інвалідами або членами сім'ї, що довго хворіють; особам зі зниженою працездатністю, яким рекомендована праця в надомних умовах; особам, зайнятим на сезонних роботах (в міжсезонний період), а також тим, хто навчається в навчальних закладах з відривом від виробництва; особам, які не можуть бути зайняті безпосередньо на виробництві в даній місцевості, наприклад в районах і місцевостях, де є вільні трудові ресурси. Різновидом трудового договору є контракт. Прийняття (наймання) на роботу працівників шляхом укладення з ними контракту може здійснюватись у випадках, прямо передбачених чинним законодавством. Виключно на підставі контракту встановлюються трудові відносини з керівниками підприємств державної та комунальної форми власності, керівниками, науковими, творчими та іншими співробітниками національного закладу ( установи) України (Закон України «Про підприємства в Україні», Положення про національний заклад (установу) України, затверджене Указом Президента України від 16 червня 1995 року). Контрактна форма договору застосовується також у разі прийняття громадянина на військову службу (Закон України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року), до трудових відносин, що виникають у центрах сертифікатних аукціонів (Положення про центри сертифікатних аукціонів, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 24 лютого 1995 року № 144). Нарівні з трудовим договором правомірним є застосування контракту для оформлення трудових відносин педагогічних та науково-педагогічних працівників (Закон України «Про освіту»). Отже, застосування контракту як різновиду трудового договору можливе в різних галузях, оскільки воно не заборонене законом. Але обов'язковим воно є тільки в тих випадках, коли законодавством визнана лише така форма закріплення трудових відносин. Особливістю контракту є його строковий характер, письмовий порядок укладення, обов'язкова наявність основних та додаткових зобов'язань сторін: їх права, обов'язки та відповідальність; умови оплати та організації праці; підстави припинення та розірвання контракту; соціально-побутові умови, необхідні для виконання взятих сторонами зобов'язань. Контракт укладається в двох примірниках, що мають однакову юридичну силу, і зберігається у кожної із сторін. Трудові договори можуть відрізнятися специфікою змісту залежно від галузі застосування: державна служба, праця в сільському господарстві та ін. 3. Порядок укладення трудового договору Згідно ст. 26 КЗпП порядок укладення трудового договору регулюється законодавством України. Укладення трудового договору базується на добровільному вступі працівника в трудові відносини з власником чи уповноваженим ним органом, хоча для останнього в деяких випадках укладення трудового договору з працівником може носити зобов'язальний характер: у випадку зарахування працівника на роботу на вимогу місцевих органів державної виконавчої влади в межах встановленої для підприємства квоти щодо працевлаштування молоді, інвалідів; укладення трудового договору з молодими спеціалістами, направленими для роботи на дане підприємство у встановленому порядку, з працівниками, яким надане право повернення на раніше займану посаду чи роботу, зокрема після закінчення строку повноважень на виборній посаді і т. ін. Закон встановлює, що трудовий договір може бути укладений з працівником, який досяг 16-річного віку. У виняткових випадках за згодою одного з батьків або особи, що його замінює, можуть прийматись на роботу особи, яким виповнилось 15 років, а для виконання легкої роботи, що не завдає шкоди здоров'ю, допускається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів у вільний від навчання час після досягнення ними 14-річного віку. Відповідно до положень Конституції України і КЗпП (ст.ст. 22, 25) забороняється безпідставна відмова у прийнятті на роботу чи будь-яке обмеження прав або встановлення переваг при укладенні трудового договору, пов'язаних з походженням, соціальним станом, статтю, віком, місцем проживання, расовою чи національною приналежністю, політичними поглядами, членством в профспілках або інших об'єднаннях громадян. В зв'язку з цим при прийомі на роботу забороняється вимагати відомості і документи, надання яких не передбачене законодавством. Одночасно, захищаючи права роботодавця, закон допускає обмеження з боку власника щодо спільної роботи на одному й тому ж підприємстві (в установі, організації) осіб, які є близькими родичами: батьки і діти, подружжя, брати, сестри,— якщо їх посадовими обов'язками передбачена безпосередня підпорядкованість чи підконтрольність один одному. Такі обмеження, згідно постанови РНК УРСР від 4 червня 1933 року в редакції постанови Ради міністрів УРСР від 3 листопада 1980 року № 593, є обов'язковими для державних підприємств, хоча не поширюються на працівників, які займають виборні посади, лікарів, наукових і педагогічних працівників, спеціалістів сільського, лісного, водного господарства, артистів, художників, музикантів та деякі інші категорії працівників. Обов'язковою процедурою, передбаченою законодавством при прийомі на роботу, що вимагає професійного відбору або пов'язана з важкими, небезпечними чи шкідливими умовами праці, є проходження працівником попереднього медичного огляду. Проводиться він з метою з'ясування здатності працівника виконувати дану роботу і попередження виникнення професійних та поширення інфекційних захворювань. Ст. 24 КЗпП забороняє укладення трудового договору з громадянином, якому за медичним висновком робота, на яку він претендує, протипоказана за станом здоров'я. Перелік професій і видів діяльності, для яких обов'язковим є проведення медичного огляду, (попереднього при прийомі на роботу і періодичних) встановлений Міністерством охорони здоров'я. При прийомі на роботу і укладенні трудового договору майбутній працівник зобов'язаний пред'явити трудову книжку і документ, що посвідчує його особу. Якщо особа оформляється на роботу вперше і не має трудової книжки, то вона повинна надати довідку з місця проживання і свідоцтво про народження. Звільнені із Збройних сил подають військовий квиток, із місць відбування покарання — довідку про звільнення. При зарахуванні на роботу, яка вимагає спеціальних знань, роботодавець має право вимагати подання диплома чи іншого документа про відповідну освіту або спеціальну підготовку. Згідно ст. 24 КЗпП трудовий договір укладається переважно в письмовій формі. Вона передбачає докладний перелік взаємних обов'язків працівника і роботодавця, викладений у двох примірниках, один з яких належить працівникові. Трудовий договір вважається укладеним, якщо працівник і роботодавець (власник або уповноважений ним орган) досягай згоди з усіх питань трудових відносин і працівник приступив до роботи за розпорядженням (усним чи письмовим) уповноваженої на це власником особи. Читайте також:
|
||||||||
|