• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Лекції по трудовому праву України 11 страница

— компенсації на медичну та соціальну допомогу, яка може передбачати додаткове, більш калорійне харчуван­ня, придбання ліків, спеціальний медичний та соціаль­ним догляд, протезування і санаторно-курортне лікуван­ня і т. ін.

Доказом вини власника є:

— акт про нещасний випадок або про професійне за­хворювання;

— висновок службових осіб (органів), які здійснюють контроль і нагляд за охороною прані та дотриманням за­конодавства про працю;

— медичний висновок про професійне захворювання; -- вирок або рішенця суду, постанова прокурора, вис­новок органів дізнання або попереднього слідства: — рішення про притягнення винних осіб до адмініст­ративної або дисциплінарної відповідальності;

— рішення органів соціального страхування про відшко­дування власником або уповноваженим ним органом витрат на допомогу працівникові в разі його тимчасової непрацездатності у зв'язку з ушкодженням здоров'я;

— показання свідків та ін.

Власник звільняється від відшкодування шкоди, якщо доведе, що шкода заподіяна не з його вини, а умови прані не с причиною моральної чи фізичної шкоди.

Матеріальна відповідальність власника або уповнова­женого ним органу настає зокрема при порушенні ним обов'язку щодо своєчасної видачі працівникові документів про працю і заробітну плату, що призвело до затримки його подальшого працевлаштування.

Матеріальною відповідальністю с виплата заробітної плати працівникові за дні вимушеного прогулу в такому випадку, а також у випадку незаконного звільнення пра­цівника чи відмови у прийнятті на роботу деяких категорії працівників (вагітних жінок, молодих спеціалістів, які прибули на роботу за направленням, та ін.).

Спори про відшкодування матеріальної шкоди вирішу­ються в порядку, встановленому для розгляду трудових спорів.

Тема13. Правове забезпечення охорони праці

1. Поняття охорони праці

Забезпечення права працівників на безпечні і здорові умови праці, закріпленого в Конституції України, нале­жить до компетенції охорони прані.

Під охороною праці трудове законодавство розуміє сис­тему забезпечення безпеки здоров'я і життя працівників, яка включає правові, соціально-економічні, організаційно-технічні, санітарно-гігієнічні, лікувально-профілактичні, ре­абілітаційні та інші заходи. Хоча в більш широкому зна­ченні охорона праці — не визначені трудовим законо­давством норми, що встановлюють гарантії щодо охоро­ни трудових прав працівників.

Правове регулювання охорони праці в Україні здійснюється положеннями К.ЗІІП України (гл. XI, XII, XIII), Закону України «Про охорону праці», прийнято­му 14.10.92 р., та розробленими і прийнятими на їх ос­нові численними державними галузевими і міжгалузеви­ми нормативними актами.

Правове регулювання включає розробку правил та інструкцій з охорони праці, норм щодо організації робо­ти з питань охорони прані, норм щодо компенсацій і пільг за роботу в важких, шкідливих і небезпечних умо­вах, прані жінок, неповнолітніх осіб та осіб зі зниженою працездатністю, правил розслідування та обліку нещас­них випадків на виробництві.

Воно базується на принципах визнання і забезпечення пріоритету життя і здоров'я працівників стосовно резуль­татів виробничої діяльності підприємства чи організації, встановлення єдиних нормативних вимог з охорони праці для підприємств всіх форм власності, державного управ­ління діяльністю в галузі охорони праці, в тому числі нагляду і контролю за дотриманням законодавства про охорону праці, повної відповідальності власника за ство­рення безпечних і здорових умов праці. Складність завдань, що стоять перед охороною праці, потребує її тісної співпраці з іншими галузями науки: технічними (забезпечення безпечних умов експлуатації обладнання та устаткування), медичними і біологічними (оскільки основним об'єктом охорони праці є людина і довкілля), ергономікою, інженерною психологією, тех­нічною естетикою (взаємодія людини з технікою). І зви­чайно ж, з охороною праці тісно пов'язана правова на­ука, оскільки вона розробляє та встановлює норми, що визначають міру відповідальності за незабезпечення без­печних для життя та здоров'я умов праці.

2. Забезпечення охорони праці і організація роботи з цих питань на підприємстві

Обов'язок по забезпеченню безпечних і нешкідливих умов прані покладається на власника або уповноваже­ний ним орган. Виконання цього обов'язку вимагає від них точного дотримання вимог нормативних актів (інструкцій, правил, стандартів) з охорони прані, роз­роблених на державному міжгалузевому і галузевому рівнях.

Нормативно-правові акти, то містять єдині вимоги з охорони праці, яких повинні дотримуватись підприєм­ства і організації всіх форм власності, розробляються На­ціональним науково-дослідним інститутом охорони прані і базовими організаціями міністерств і відомств. Робота ця проводиться під керівництвом і за участю спеціалістів Державного комітету України з нагляду за охороною праці, а з питань санітарної, пожежної, ядерної та раді­аційної безпеки — за участю відповідних органів держав­ного нагляду.

Нормативні акти з охорони праці, які діють в межах підприємства (положення, інструкції, що встановлюють правила поведінки працівників, виконання робіт), роз­робляються безпосередньо в організаціях і на підприєм­ствах і повинні відповідати вимогам, визначеним державними міжгалузевими і галузевими нормативними ак­тами з охорони праці.

Роботу щодо забезпечення охорони прані на підприємстві організовує служба охорони праці, яка повинна створюватись на підприємствах виробничої сфе­ри, де кількість працюючих становить 50 і більше чо­ловік. Структура і чисельність служби охорони прані виз­начаються власником (уповноваженим ним органом). На підприємствах з меншою чисельністю працюючих вико­наний функцій служби охорони праці може бути покла­дено па посадову особу, обізнану з питаннями охорони прані, за сумісництвом.

У своїй діяльності служба охорони праці керується Ти­повим положенням, затвердженим Державним коміте­том України з нагляду за охороною праці (наказ № 73 під 3.08.93 р.) і підпорядкована безпосередньо керівникові підприємства. Саме на службу (відділ) охорони праці покладено обов'язок організувати забезпечення підприєм­ства нормативними документами з охорони праці і техні­ки безпеки: інструкціями, стандартами, правилами: розробку і затвердження правил поведінки працівників на виробничих територіях І в приміщеннях, правил екс­плуатації устаткування і обладнання, що діють тільки па ньому підприємстві.

Служба (відділ) охорони праці організує навчання та проведення інструктажу з техніки безпеки, організує роботу з метою досягнення встановлених нормативів без­пеки, розроблення і здійснення заходів для створення здорових і безпечних умов праці.

Організація робіт з охорони прані включає:

— забезпечення безпеки виробничою устаткування, ви­робничих процесів, будинків, споруд;

— нормалізацію санітарно-гігієнічних умов прані:

— інструктаж з техніки безпеки і навчання працюючих безпечним умовам прані;

- забезпечення працюючих засобами індивідуального захисту; — забезпечення оптимальних режимів праці і відпочин­ку;

— організацію лікувально-профілактичних заходів, соціально-побутового обслуговування робітників, профе­сійний відбір працюючих щодо окремих спеціальностей.

Забезпечення безпеки виробничого устаткування і техно­логічних процесів досягається проведенням організаційно - технічних заходів з боку власника або уповноважено­го ним органу, які включають впровадження нових про­гресивних технологій, сучасного устаткування, засобів механізації і автоматизації, досконалих засобів з техніки безпеки, своєчасне проведення ремонту будівель і спо­руд, що гарантує їх безпечну експлуатацію.

Нормалізація санітарно-гігієнічних умов праці включає забезпечення нормального функціонування вентиляції ви­робничих приміщень, опалювальних та освітлювальних систем, каналізації, водопостачання, забезпечення пра­цівників миючими засобами і т. ін.

Навчання працюючих безпечних умов праці — це одна з головних складових в охороні праці. Починається воно з прийому працівника на роботу, коли власник (уповно­важеним ним орган) знайомить майбутнього працівника з умовами і станом охорони праці, правилами поведінки на території підприємства в повсякденній практичній діяльності і в екстраординарних ситуаціях. Державний комітет України з нагляду за охороною праці затвердив Типове положення, згідно з яким всі працівники при прийомі па роботу повинні проходити вступний інструк­таж за програмою, складеною на підставі орієнтовного переліку питань, викладених в ньому положенні. Це сто­сується і інших видів інструктажу. Вступний інструктаж проводиться з усіма працівниками, які постійно або тим­часово будуть працювати наданому підприємстві, праців­ником служби охорони праці в спеціально обладнаному для цієї мсти приміщенні.

Далі, до початку роботи па робочому місці, з новоприй­нятим (чи переведеним з іншого підрозділу) працівником його безпосередній керівник проводить первинний ( всі наступні) інструктаж з техніки безпеки. Повторний інструктаж передбачає періодичне (один раз на півріччя, на роботах з підвищеною небезпекою — раз у квартал) повторення з усіма працівниками правил поведінки на робочому місці з точки зору дотримання вимог правил техніки безпеки.

Позаплановий інструктаж проводиться з працюючими при введенні нового обладнання чи устаткування, зміні вимог нормативних актів з охорони праці, в надзвичай­них ситуаціях, у випадку, якщо стався або існує загроза нещасного випадку, та інших, передбачених Типовим по­ложенням, випадках.

Ще один вид інструктажу — цільовий — проводиться з працівником при виконанні ним робіт, не пов'язаних з його прямими посадовими обов'язками (наприклад, за­лучення до разових вантажно-розвантажувальних робіт, аварійні роботи і т. ін.).

Проведення інструктажу завершується перевіркою знань з техніки безпеки шляхом усного опитування працівників І перевірки засвоєння набутих ними безпечних методів роботи.

Про проведення інструктажу у журналі, заведеному на підприємстві, робиться відповідний запис, який підтвер­джується підписами того, хто проводив інструктаж, і того, кою інструктували.

Контроль за якістю і періодичністю інструктажу з тех­ніки безпеки с однією із основних функцій служби охо­рони праці.

Система охорони праці передбачає надання працівни­кам, які зайняті на роботах, що пов'язані з забруднен­ням, а також з небезпечними умовами праці, з особли­вим температурним режимом і т. д., засобів індивідуального захисту. До них відносяться такі: спеціальне взуття, спец­одяг, маски, респіратори, захисні пояси, каски, окуля­ри і т. ін. Засоби індивідуального захисту надаються праців­никам відповідно до порядку, затвердженого Державним комітетом по нагляду за охороною праці (наказ № 170 від 29.10.96 р.). Він передбачає безоплатне їх надання згідно з нормами, встановленими за виробничою озна­кою. В разі ненадання цих засобів власник зобов'язаний компенсувати працівникові його витрати на придбання відповідних засобів індивідуального захисту.

Згідно з переліком робіт, пов'язаних із забрудненням, встановленим безпосередньо власником або уповнова­женим ним органом, працівникам, які зайняті на цих роботах, видасться мило за встановленою нормою, а за наявності на робочому місці токсичних шкідливих речо­вин — знешкоджуючі засоби. Для нейтралізації токсич­них речовин працівникам в день роботи безплатно ви­дасться молоко або інші продукти харчування, рівноцінні для підвищення захисної функції організму від впливу шкідливих речовин.

Для працюючих в особливо шкідливих умовах підприєм­ствами організовується замість молока видача лікуваль­но-профілактичного харчування у вигляді гарячих сніданків в дні роботи. Порядок видачі лікувально-профі­лактичного харчування регулюється діючою на сьогодні постановою Держкомітету Ради Міністрів СРСР з праці і соціальних питань і Президії ВЦРПС від 7.01.77 р. № 4/П-1 і здійснюється на підприємствах відповідно до рішення власника або уповноваженого ним органу за узгоджен­ням з профспілковим комітетом.

Нормативними актами встановлені також інші норми, спрямовані на забезпечення охорони праці працівників. Так, для працівників, що працюють на відкритому про­сторі в холодну пору року, передбачені спеціальні пе­рерви в роботі для обігріву і відпочинку; робітники, які працюють па гарячих виробництвах, безплатно забезпе­чуються газованою водою; на вантажно-розвантажуваль­них роботах встановлені граничні норми щодо підійман­ня і перенесення вантажів.

З метою охорони здоров'я працівників власник або упов­новажений ним орган зобов'язаний за свої кошти організовувати проведення попереднього та періодичних ме­дичних оглядів працівників деяких галузей і спеціально­стей. Як і будь-яка правова норма ця вимога врегульова­на Положенням про медичний огляд працівників певних категорій (наказ Міністерства охорони здоров'я України № 45 від 31.03,94 р.). При невиконанні працівником ви­моги щодо проходження медичного огляду власник має право відсторонити працівника від роботи без збережен­ня заробітної плати і притягнути його до дисциплінарної відповідальності. Це ж стосується працівників, які не пройшли в установленому порядку навчання та інструк­таж з техніки безпеки.

Отже, для забезпечення охорони прані і техніки безпе­ки на виробництві обов'язковим є не тільки суворе ви­конання обов'язків з боку власника або уповноваженого ним органу, а також всіх найманих працівників. Вони зобов'язані дотримуватись норм, правил і інструкцій які встановлюють правила виконання робіт і поведінки на виробничій території і в приміщеннях, вимоги щодо пра­вильного користування знаряддями праці, засобами ко­лективного та індивідуального захисту.

Працівники повинні негайно повідомляти свого без­посереднього керівника про ситуацію, небезпечну для життя і здоров'я людей, про будь-який нещасний випа­док, що стався на виробництві.

Таким чином, забезпечення охорони праці на вироб­ництві — це результат взаємних зусиль власника або упов­новаженого ним органу і працівників.

Організація роботи з охорони прані базується на по­єднанні оперативної діяльності адміністративно-техніч­ного персоналу підприємства з діяльністю служби відділу) техніки безпеки і органів контролю за дотри­манням законодавства про працю та охорону праці.

Функція контроль за дотриманням законодавства з читань охорони праці притаманна в першу чергу службі відділу) охорони праці на підприємстві. Вона підкріпле­нь правами, наданими спеціалістам служби (відділу) охорони праці: видавати керівникам структурних підрозділів підприємства обов'язкові для виконання приписи щодо усунення виявлених недоліків; вимагати відсторонення від роботи осіб, які не виконують вимог нормативних актів з охорони праці, тим більше пору­шують їх; зупиняти роботу виробництв, цехів, дільниць, машин, механізмів, які створюють загрозу життю чи здоров'ю працюючих; подавати керівникові підприєм­ства подання щодо притягнення до відповідальності працівників, які порушують вимоги нормативних актів з охорони праці.

На підприємстві передбачено також контроль за дотри­манням законодавства з питань безпеки праці і з боку тру­дових колективів та профспілкових органів — так званий громадський контроль. Трудові колективи здійснюють його через обраних ними уповноважених, які діють на підставі Типового положення, затвердженого Держкомітетом Ук­раїни по нагляду за охороною Прані (наказ № 135 від ; 28.12.93 р.). Вони наділені правом безперешкодно пере­віряти на підприємстві виконання вимог з охорони праці і вносити обов'язкові для розгляду власника пропозиції щодо усунення недоліків, виявлених при перевірці. На час виконання своїх повноважень по перевірці дотримання за­конодавства з охорони праці представники трудових ко­лективів звільняються від виконання основної роботи із збереженням середнього заробітку.

Участь профспілок у здійсненні громадського контро­лю за дотриманням власником нормативних актів з охо­рони праці проявляється через діяльність їх виборних органів і представників. Реалізуючи свої повноваження, вони перевіряють стан охорони праці на підприємстві, виконання умов колективного договору стосовно ство­рення безпечних і нешкідливих умов для працюючих, належних виробничо-побутових умов. Професійні спілки мають право вносити власнику, державним органам уп­равління подання з питань охорони прані і одержувати аргументовану відповідь.

В систему органів контролю і нагляду за дотриманням законодавства про працю і охорону праці на підприєм­ствах всіх форм власності входять спеціально уповнова­жені на те органи, які не залежать в своїй діяльності від власника підприємства або уповноваженого ним органу.

Органи державного нагляду і контролю — це місцеві органи державного управління — місцеві державні адмі­ністрації і ради народних депутатів, а також міністер­ства, державні комітети і відомства, що здійснюють відом­чий контроль.

Функції місцевих органів державного управління, виз­начені Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», включають, окрім іншого, забезпечення в ме­жах відповідної території реалізації державної політики Із галузі охорони праці шляхом здійснення контролю за дот­риманням нормативних актів з охорони прані, розробки програми заходів щодо забезпечення безпеки і гігієни праці, організації аварійно-рятувальних формувань і робіт в разі необхідності.

Державне управління охороною праці в Україні здійснює Кабінет Міністрів України через Міністерство праці і соціальної політики.

Центральним виконавчим його органом є Комітет з нагляду за охороною праці, основним завданням якого є комплексне управління охороною праці, державний нагляд за дотриманням вимог праці і виробничого сере­довища, координація робіт з профілактики травматизму невиробничого характеру, проведення експертизи про­ектної документації і видача дозволу на введення в експ­луатацію нових або реконструйованих підприємств (об'єктів), координація науково-дослідних робіт з охо­рони праці і підвищення ефективності державного на­гляду за охороною праці.

Відповідно до цих завдань Положенням про Держав­ний комітет з нагляду за охороною праці визначені і його функції. Для їх здійснення Комітет з нагляду за охороною праці створює державні інспекції і територіальні управління, посадові особи яких мають право безперешкодно в будь-який час проводити перевірки на підконтрольних підприємствах щодо дотримання ними законодавства з питань охорони праці, вимагати і отримувати від їх поса­дових осіб пояснення та інші матеріали, за результатами перевірок направляти керівникам підприємств обов'яз­кові для виконання розпорядження про усунення вияв­лених порушень аж до зупинки експлуатації виробництв і цехів, а також подання про невідповідність окремих посадових осіб займаній посаді, накладати штрафи і т. їй.

Державний контроль за додержанням норм і правил ядерної та радіаційної безпеки здійснюють Державний комітет України з ядерної та радіаційної безпеки, Голов­на державна інспекція з нагляду за ядерною безпекою, підпорядковані Міністерству охорони навколишнього природного середовища. Ці ж питання входять до компе­тенції Міністерства охорони здоров'я згідно з Законом України «Про використання ядерної енергії І радіаційну безпеку» від 8.02.95 р.

До органів нагляду і контролю відносяться також уп­равління Державної пожежної охорони Міністерства внутрішніх справ України, органи, установи і заклади Державної санітарно-епідеміологічної служби Міністер­ства охорони здоров'я, які у випадку виявлення пору­шень вимог законодавства щодо пожежної безпеки, сані­тарних норм наділені правом обмежувати, тимчасово призупиняти і навіть забороняти виконання робіт, діяльність підприємств, застосування і використання на них небезпечних для життя і здоров'я працівників речо­вин, устаткування та ін.

Загальний і виший нагляд за дотриманням і правиль­ним застосуванням законодавства з питань охорони праці (згідно з Законом «Про прокуратуру») здійснюється Ге­неральним прокурором і підпорядкованими йому проку­рорами.

Важливе значення, яке надається в нашій державі збе­реженню життя і здоров'я працівників, підкреслюється встановленням відповідальності посадових осіб за пору­шення законодавства про працю і вимог з охорони праці. "За наявності таких фактів винні посадові особи притяга­ються до дисциплінарної, адміністративної, матеріаль­ної і навіть кримінальної відповідальності.

3. Охорона праці жінок

Стверджуючи рівність усіх громадян суспільства, зокре­ма за ознакою статі. Конституція України проголошує надання жінкам рівних з чоловіками можливостей у гро­мадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті ос­віти і професійній підготовні, у праці та винагороді за неї.

Але оскільки жінки, беручи участь у суспільне корисній діяльності, несуть подвійне навантаження в зв'язку з тим, що змушені поєднувати політичну, громадську, вироб­ничу діяльність з виконанням функції материнства, на­родженням і вихованням дітей, піклуванням за членами сім'ї і т. д.. то держава прагне захистити їх спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок, встанов­ленням пенсійних пільг, матеріальною і моральною підтримкою материнства.

Конкретним підтвердженням тому є норми трудового законодавства, які забороняють використання праці жінок на небезпечних для їх здоров'я роботах, на важких робо­тах, на роботах в гірничодобувній промисловості та на будівництві підземних споруд, за винятком робіт нефізичного характеру, пов'язаних з санітарно-побутовим об­слуговуванням. Міністерством охорони здоров'я затвер­джено Перелік важких робіт та робіт із шкідливими і не­безпечними умовами праці, на яких забороняється зас­тосування праці жінок (наказ № 256 від 29.12.93 р.),

Законодавство забороняє застосування праці жінок па роботах, пов'язаних з підняттям та переміщенням важких речей з перевищенням граничних норм, зат­верджених Міністерством охорони здоров'я України (наказ № 241 від 10.12.1993 р.). Законодавством передбачені обмеження щодо застосу­вання праці жінок у нічний час. Вона дозволяється лише в тих галузях народного господарства, де це викликано особ­ливою необхідністю і як тимчасовий захід. Перелік таких галузей встановлено Кабінетом Міністрів України. Ст. 175 КЗпП України дозволяє застосування праці жінок в нічний час на підприємствах, де зайняті члени лише однієї сім'ї.

Особливі гарантії і пільги встановлені для жінок у зв'яз­ку з виконанням їх функції материнства. До них відносять­ся: гарантії при прийомі на роботу вагітних жінок, жінок, що мають дітей віком до трьох років, а також одиноких матерів; заборона їх звільнення з ініціативи адміністрації, а у випадках ліквідації підприємства — обов'язкове пра­цевлаштування; надання вагітним жінкам легшої роботи за наявності медичного висновку, причому зі збережен­ням середнього заробітку за попередньою роботою, якщо легша робота є нижче оплачуваною; зниження для цієї ка­тегорії працівників норм виробітку, норм обслуговуван­ня; надання жінкам оплачуваних відпусток у зв'язку з ва­гітністю і пологами (до і після пологів) загальною трива­лістю 126 (140 при ускладнених пологах) календарних днів; можливість приєднання щорічної відпустки до цих соці­альних відпусток; надання частково оплачуваної відпуст­ки по догляду за дитиною до досягнення нею віку двох років і відпустки без збереження заробітної плати до трьох-річного віку дитини, а за наявності медичного висновку — до шести років; надання жінці, яка здійснює догляд за дитиною, на її прохання роботи па умовах неповного ро­бочого дня. Всі вказані види відпусток зараховуються до загального і безперервного стажу роботи жінки, хоча не враховуються при визначенні стажу для щорічної оплачу­ваної відпустки. На час перебування у відпустках вказаних видів за жінкою зберігається її посада чи місце роботи.

Гарантії і пільги, передбачені законодавством для жінок у зв'язку з материнством, поширюються на батьків або інших родичів, які виховують дітей без матері, в т.ч. опі­кунів.

4. Охорона праці неповнолітніх

Неповнолітніми згідно з законодавством вважаються особи, які не досягли 18 років.

Особливості правового регулювання трудових відносин з неповнолітніми зумовлені піклуванням з боку держави про фізичне здоров'я і соціальну пристосованість моло­дого покоління. Саме цим пояснюються додаткові пільги і гарантії забезпечення трудових прав неповнолітніх. Суть їх зводиться до того, що неповнолітні користуються всіма правами в трудових правовідносинах нарівні з повноліт­німи працюючими (ст. 187 КЗІІП), а в деяких випадках навіть мають певні переваги.

Починаючи з реалізації права кожного громадянина на працю, держава допомагає молоді, яка часто не мас достатньої кваліфікації, а інколи і спеціальності, влаш­туватись на роботу, тим самим сприяючи ЇЇ соціальній адаптації. Цю функцію держава здійснює через свої служ­би зайнятості і органи місцевого управління, які забез­печують працевлаштування неповнолітніх в межах виз­наченої квоти (броні) робочих місць.

Для неповнолітніх встановлені спеціальні правила пра­цевлаштування. Трудовий договір з ними згідно зі ст. 188 КЗІІП може бути укладено лише тоді, коли вони досягли шістнадцяти років. Лише у виняткових випадках за згодою одного з батьків або особи, що його замінює, на роботу можуть прийматись особи, які досягли 15 років. Допус­кається прийняття молоді (учнів) на роботу з 14 років під час канікул, у вільний від навчання час для виконання легкої роботи, яка не шкодить їх здоров'ю, і лише за зго­дою одного з батьків або особи, що його замінює.

При працевлаштуванні відповідно до ст. 191 КЗпП Ук­раїни неповнолітні приймаються на роботу лише після проходження обов'язкового попереднього медичного ог­ляду, і до досягнення двадцяти одного року вони щоріч­но зобов'язані проходити обов'язкові медичні перевірки стану свого здоров'я. Охороняючи здоров'я неповнолітніх, трудове законо­давство забороняє використання їх праці на роботах з важкими, шкідливими та небезпечними умовами прані. Перелік таких робіт затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31.03.94 р. № 46. При вико­нанні робіт забороняється примушувати неповнолітніх до підіймання і переміщення вантажів і предметів, маса яких перевищує граничне допустимі норми, встановлені Міністерством охорони здоров'я для працівників залеж­но від їх статі і віку.

Згідно зі ст. 51 КЗпП для неповнолітніх встановлюється скорочена тривалість робочого часу: для працівників віком 16—18 років — 36 годин на тиждень, 15—16 років та учнів під час канікул — 24 години на тиждень.

Норми виробітку для неповнолітніх працівників вста­новлюються виходячи із норм виробітку, визначених для дорослих пропорційно скороченому робочому часові.

Забороняється залучати неповнолітніх працівників до роботи в нічну зміну, надурочних робіт і роботи в вихідні дні.

Трудове законодавство встановлює пільги для праців­ників, молодших 18 років і при наданні відпусток. Так, щорічна основна відпустка для них встановлена більшої тривалості порівняно з відпусткою повнолітніх праців­ників, її тривалість становить 31 календарний день і на­дається вона в зручний для них час.

Всі ці пільги, встановлені для неповнолітніх праців­ників, спрямовані на захист і охорону здоров'я, на за­безпечення їх нормального фізіологічного розвитку.

Додаткові гарантії трудове законодавство встановлює також, захищаючи неповнолітніх працівників від неза­конного звільнення з роботи. Звільнення працівників, мо­лодших 18 років, за ініціативою власника або уповнова­женого ним органу дозволяється лише за згодою район­ного (міського) комітету у справах неповнолітніх (за умови дотримання загального порядку звільнення).

5. Трудове законодавство про охорону праці осіб зі зниженою працездатністю

До осіб зі зниженою працездатністю відносяться пенсі­онери та інваліди, які внаслідок досягнення пенсійного віку чи інвалідності, що могла настати з різних причті, частково втратили працездатність і не можуть конкуру­вати на ринку праці та виконувати роботу нарівні з по­вноцінними, фізично здоровими працівниками. Трудове і пенсійне законодавство України забезпечує державну підтримку інвалідів і громадян похилого віку шляхом вста­новлення додаткових пільг і гарантій щодо трудових пра­вовідносин.

Гарантії трудової зайнятості інвалідів забезпечуються через встановлення місцевими радами народних депутатів квот прийому на роботу інвалідів, створення спеціаль­них робочих місць для них. Відповідно до цього Кабіне­том Міністрів України прийнято постанову «Про органі­зацію робочих місць та працевлаштування інвалідів» № 314 від 3.05.95 р., якою затверджено Положення про робоче місце інваліда та порядок їх працевлаштування.

Згідно з вимогами законодавства підприємства, які ви­користовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертизи та індивідуальних програм реабілі­тації, наприклад, встановлювати скорочений робочий час чи спеціальне обладнання робочого місця, забезпечити інші передбачені законодавством соціально-економічні гарантії.

Забороняється залучення інвалідів до надурочних робіт та робіт в нічні зміни без їх згоди.

Відмова в укладенні трудового договору, переведення інвалідів на іншу роботу без їх згоди, звільнення з ініціа­тиви власника або уповноваженого ним органу з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи, яка здійснюється органами Міністерства охорони здоров'я. стан здоров я інваліда перешкоджає йому виконувати його професійні обов'язки, що може загрожувати здоров'ю і безпеці оточуючих чи погіршувати здоров'я інваліда. Осо­би зі зниженою працездатністю нарівні з іншими грома­дянами мають право на зайняття індивідуальною та іншою трудовою діяльністю, бо дозволяє їм реалізовувати свої творчі та організаторські здібності. При ньому працюючі пенсіонери не позбавляються права на пенсію.

Читайте також:

1. I. ОБРАЗОВАНИЕ СОЕДИНЕННЫХ ШТАТОВ 14 страница
2. А. В. Дудник 1 страница
3. А. В. Дудник 10 страница
4. А. В. Дудник 11 страница
5. А. В. Дудник 12 страница
6. А. В. Дудник 2 страница
7. А. В. Дудник 3 страница
8. А. В. Дудник 4 страница
9. А. В. Дудник 5 страница
10. А. В. Дудник 6 страница
11. А. В. Дудник 7 страница
12. А. В. Дудник 8 страница

Переглядів: 512