Розвиток місцевих бюджетів України. Місцеві бюджети - визначальна ланка місцевих фінансів

Місцеві бюджети займають одне з центральних місць в економічній системі кожної держави де зосереджується значна частина державних фінансових ресурсів. Місцеві бюджети є також найбільш чисельною ланкою бюджетної системи країни, вони відіграють важливу роль у перерозподілі валового національного продукту, фінансуванні державних видатків, перш за все, соціальної спрямованості.

Місцеві бюджети здійснюють безпосередній вплив на задоволення різноманітних потреб населення, стан та якість надання державних послуг. Видатки місцевих бюджетів найбільш яскраво віддзеркалюють їх значення у функціонуванні місцевого господарства, утриманні об'єктів соціально-культурного призначення, проведенні інвестиційної політики, здійсненні соціального захисту населення, охороні навколишнього природного середовища.

Виникнення місцевих бюджетів на теренах сучасної України пов'язано із становленням інституту місцевого самоврядування, яке остаточно організаційно сформувалося наприкінці XIX століття. У процесі еволюції місцевих бюджетів України від другої половини XIX до початку XXI століття можна виділити наступні етапи.

На першому етапі (від земської реформи 1864 р. до 1917 р.) відбувалося становлення позицій перших органів місцевого самоврядування - земств, і, відповідно, організаційне оформлення земських бюджетів. Основу доходів земських бюджетів складало майнове оподаткування, в першу чергу землі. Майнові податки складали 2/3 сукупних доходів земських бюджетів. Решта майже порівно поділялися між дотаціями, які надавала держава земствам, та іншими надходженнями (податками від промисловості і торгівлі, судовим мито тощо). На той час була надзвичайна різноманітність переліку і ставок місцевих податків. Так, наприклад, справлялись податки з коней, екіпажів, собак, трактирного і перевізного промислу, збір за карбування мір і ваг, за використання ваги на торгових місцях, з аукціонних продажів. В окремих місцевостях запроваджувались податки з товарів, що ввозились чи вивозились з міста. Надходження від таких податків мали цільове спрямування, використовувались на будівництво і утримування портових будівель і споруд, під’їзних шляхів. Діяльність земств, також, позитивно вплинула розвиток сільського господарства і промисловості, сприяла поширенню народної освіти, охорони здоровя.

Другий етап розпочався в 1918 р. і тривав до 1930 р. Після соціалістичного перевороту 1917р. в соціалістичній державі, що утворилась і до складу якої входили українські землі, були ліквідовані органи земського та міського управління, а функції місцевого самоврядування були покладені на ради. Тільки 17 березня 1919 року був прийнятий Декрет про грошові кошти і видатки місцевих рад. Було визнано, що місцеві ради володіють: 1) грошовими коштами, які надходять з місцевих джерел; 2) коштами, які надаються центральною радою. Під час війни, у зв’язку з розладом фінансового господарства головним джерелом місцевих бюджетів стали допомоги із загальнодержавного бюджету. Поступово місцеві фінанси втратили своє значення.

Відновлення інституту місцевого самоврядування відбулося після закінчення громадянської війни у 1921 році. Першим нормативним документом, який впорядкував організацію місцевих фінансів, стало Тимчасове положення про місцеві фінанси 1923р. Цей документ регулював такі питання: склад місцевих бюджетів; права і обов’язки органів влади різного рівня у питаннях місцевих фінансів; порядок місцевого оподаткування; механізм субсидування місцевих бюджетів; порядок складання, затвердження і виконання місцевих бюджетів. У 1922-1923 бюджетному році в Україні вперше почали складати районні бюджети (у Харківській, Полтавській, Чернігівській губерніях.

У 1924р. відбулось оформлення системи місцевих бюджетів, які поділяються на три основні групи залежно від покладених на них завдань: 1) регулюючі бюджети (губернські, обласні, республіканські, окружні); 2) міські бюджети (всіх міст); 3) низові бюджети (волосні, районні, сільські).

Удосконалення бюджетної практики в наступні роки відбувалося в напрямку чіткішого розмежування функцій окремих видів бюджетів, забезпечення їх стійкості і бездифіцитності.

Третій етап (1930-1950 pp.) проходив під впливом зміцнення адміністративно-командних методів управління, що закономірно відзначилося і на бюджетних відносинах. Загалом, у першій половині 1930-х років спостерігається збільшення місцевих бюджетів та зміцнення їх позицій. Доходи сільських бюджетів формувались за рахунок самооподаткування сільського населення, яке носило примусовий характер. У 1938 році було прийнято рішення про включення місцевих бюджетів в єдиний державний бюджет, що поклало початок процесу централізації.

З початком війни централізація бюджетних коштів посилилась у зв’язку з проблемами воєнного часу. Наприкінці 50-х років структура доходів місцевих бюджетів мала такі особливості:

· значна частка доходів обласних і міських бюджетів у зв’язку із зосередженням у містах та обласних центрах основної частини комунального майна та підприємств;

· більш відчутна роль місцевих податків та зборів у бюджетах базового рівня (міст, селищ та сіл);

· значна залежність місцевих і особливо сільських бюджетів від надходжень регулюючих податків;

· обласні бюджети – транзитна ланка у русі дотацій до бюджетів нижчого рівня.

Четвертий етап охоплює 1960-1990 роки, які характеризувалися деяким послабленням централізованого управління країною, поступовим зміцненням демократичних засад.

У 1960-х роках проводилась економічна реформа, основною метою якої було вдосконалення господарського механізму. Приймаються нормативні акти, спрямовані на розширення дохідної бази місцевих бюджетів за рахунок передачі їм загальнодержавних податків. У структурі видатків місцевих бюджетів зросли видатки на народне господарство, в тому числі житлово-комунальне.

Сповільнення соціально-економічного розвитку країни у 1970-х роках змусило уряд застосувати нові підходи до управління економікою. У 1986 році було проголошено курс на прискорення соціально-економічного розвитку і відповідно до цього визначення нових завдань рад. Відбувається поглиблення демократичних засад, розширення прав місцевих рад, посилення їх зв’язку з підприємствами та організаціями, що діяли на їх території. Починаючи з 1987 року зявляється новий податок – подохідний податок з осіб, що займаються індивідуальною трудовою діяльністю.

В період перебудови, наприкінці 1980-х років, відбувається поступова відмова від командно-адміністративних методів управління економікою, що зумовило порушити питання про перехід республік на самофінансування. Почав створюватись новий господарський механізм на основі елментів госпрозрахунку: обсяги видатків республіканських та місцевих бюджетів мали плануватись лише за рахунок доходів, одержаних на відповідних територіях, передбачалося впровадження стабільних нормативів тривалої дії при визначенні видатків з місцевих бюджетів, в першу чергу на соціально-культурні заходи, житлово-комунальне та дорожнє господарство. Нові підходи вимагали чіткого розмежування дохідних джерел кожної ланки бюджетної системи.

І хоча, цей період характеризується зміцненням демократичних засад і незважаючи на всі спрби, докорінних змін в галузі місцевих бюджетів не відбулося, бо вони функціонували в межах існуючої бюджетної системи, яка була вкрай централізованою.

П'ятий етап у розвитку місцевих бюджетів розпочався у 1990р. і триває до теперішнього часу. Він характеризується відновленням місцевого самоврядування, зміцнення позицій місцевих рад, законодавча регламентація бюджетних відносин, системи оподаткування, бюджетного регулювання.

Отже, у процесі еволюції місцевих бюджетів України від другої половини XIX століття і до початку XXI століття можна виділити такі етапи.

Таблиця 2.1

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Етапи розвитку місцевих бюджетів України

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.021 сек.