ІV. Розвиток освіти та книгодрукування в ХVІІ-XVIІІ ст. (20 хв.)

Порівняно з Росією освіта в Гетьманщині досягла високого рівня, у той час як на Правобережжі, де більшість шкіл контролювали єзуїти, польська початкова освіта для українських селян була практично недоступною. Це й було однією з причин незначної ролі, яку відігравало Правобережжя в культурному житті України тієї доби.

Основним духовним центром Гетьманщини, яка разом зі Слобідською Україною жила спільним культурним життям, був Київ зі своєю Могилянською Академією, яка за сприяння Мазепи досягла найбільшого розцвіту.

Києво-Могилянська Академія – була заснована на базі Київської братської школи. У вересні 1632 року Київська братська школа об'єдналася з Лаврською школою і в результаті було створено Києво-Братську колегію. Згодом колегія іменувалася Києво-Могилянською на честь свого благодійника та опікуна київського митрополита Петра Могили. Після входження українських земель у склад Московського царства у 1701р. на прохання І. Мазепи колегія отримала статус академії.

Процес навчання в Київській Академії тривав дванадцять років. Тут вивчали граматику, поетику, риторику, філософію та богослов'я. Викладались слов'янська, українська літературна, грецька, латина, польська мови, історія, географія, математика (курси включали алгебру, геометрію, оптику, діоптрику, фізику, гідростатику, гідравліку, архітектуру, механіку, математичну хронологію), музика, нотний спів, малювання, вище красномовство, медицина, сільська та домашня економіка. В 1751 р. в академії почали викладати російську мову та поезію. Тут відбувалося становлення української літературної мови, складалися літературна та поетична школи, але в 1784 р. було заборонено навіть читати лекції українською мовою. А згодом релігійна орієнтованість і традиціоналізм стали на перешкоді залученню до академії молоді, зацікавленої сучасними знаннями. Відповідно, славетний учбовий заклад перетворився на богословську семінарію.

За час існування Києво-Могилянської академії, з її стін вийшло багато відомих випускників: І. Мазепа, П. Орлик, І. Гізель, Г. Сковорода, М. Ломоносов, а також багато хто з козацької старшини. Авторитет та якість освіти в академії також приводили сюди іноземних студентів: росіян і білорусів, молдаван, сербів, чорногорців, болгар, греків та італійців. Вихованці академії часто продовжували освіту в університетах Європи і Росії, оскільки, згідно з європейською традицією, викладання проводилось латиною.

Своєрідними філіями Могилянської Академії були колегіуми, засновані в Чернігові (1700 p.), Білгороді (1722 p., що в 1726 р. був перенесений до Харкова) і в Переяславі (1730 p.). Цей останній, у 1738 р. перетворено на Духовну Семінарію, яка стала освітнім центром Полтавщини. Колегії здійснювали підготовку служителів релігійного культу, службовців державних установ та учителів початкових класів.

Із Києво-Могилянською академією та її колегіями підтримував зв'язок і Львівський університет. Львівський університет (тепер імені І. Франка). Єзуїти постійно домагались перетворення своєї колегії в академію з тим щоб потім перетворити її на університет. Після неодноразових клопотань король Ян ІІ Казимир у 1661 р. підписав диплом, який надавав єзуїтській колегії у Львові «гідність академії і титул університету» з правом викладання всіх тодішніх університетських дисциплін. Від часу заснування і до 1773 р. Львівський університет повністю перебував під контролем єзуїтського ордену і підпорядковувався генералові єзуїтів у Римі. Університет складався з двох відділів (факультетів) — філософського і богословського (теологічного). Викладання велося латиною, а після входження Галичини до складу Австрії – німецькою та польською мовами. Роль середнього навчального закладу при Львівському університеті відігравала колегія, яка була підготовчим етапом для охочих продовжувати навчання.

Але у кінці XVIII ст. провідні учбові заклади імперії знаходилися тепер не на Україні, а в Росії.

У прямій залежності від освіти знаходилась видавнича справа. Щодо книгодрукування, то з середини ХVII ст. в Україні нараховувалося вже близько 40 різних друкарень. Найбільшу вагу у друкарській продукції мали книги релігійного характеру, але видавалися також трактати, довідники, підручники. Деякі з підручників відігравали дуже важливу роль у освіті, зокрема граматика М. Смотрицького (1619р.) перевидавалась понад 150 разів у незмінному вигляді.

На відміну від європейських та південнослов'янських першодрукарів українські майстри не використовували пергамент, а друкували книжки на папері, що його більшість виготовляли на вітчизняних фабриках (папірнях). Папір був особливим, з філігранями – водяними знаками. Для філіграней використовували герби засновників папірень, зображення монастирів або братських церков, яким належали друкарні, герби міст тощо.

Взагалі друкарні того часу були не просто прибутковими поліграфічними підприємствами, а й осередками письменства, навколо яких гуртувались письменники, знавці мов, майстри мистецького оформлення книги. Українське друкарство козацької доби підтримувалось гетьманським урядом і козацькою старшиною.

Але після входження українських земель до складу Московського царства російський уряд заборонив Київській і Чернігівській друкарням видавати будь-що крім передруків давніх видань, які не повинні були відрізнятися мовою і навіть наголосами від російських.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ІІІ. Європейське бароко. Література козацької доби (20 хв.)	\|	V. Українське бароко в архітектурі та образотворчому мистецтві. (20хв.)

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.088 сек.