Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Список обзорных лекций для Государственного экзамена 3 страница

Т. Гоббс все ж залишає право конкретного індивіда піти всупереч волі суверена. В разі коли суверен, порушуючи природний закон, зобов’язує індивіда вбивати чи калічити себе або забороняє захищатися від нападу ворогів, індивід має право на повстання.

Отже, Томас Гоббс розрізняє природне і позитивне правову разі, якщо фізична недоторканість індивіда порушується-Іншими індивідами, він-вважає, що людина має право на протидію. З цього можна зробити висновок, що Гоббс фізичну недоторканість особистості ставить вище за волю суверена. Життя і здоров’я людини —: важливіша Цінність, ніж держава, що є політичною організацією, утвореною людьми для того, щоб покінчити війну віх проти всіх і захищати права людини.

Представником доктрини ранньобуржуазного лібералізму в Англії, після втечі короля Якова II Стюарта, був Джон Лок (1632—1704). Він повністю поділяв ідею природного права, суспільного договору, народного суверенітету, невідчуження прав і свобод особистості, права на повстання проти тирана, збалансованості законодавчої, виконавчої та судової влад. Свободу і недоторканність людей у цілому і кожної людини зокрема він визначав як можливість за власним бажанням робити все, що не заборонено нормативно-правовими актами, а також не залежати від невизначної волі інших людей. Гарантії такої свободи він бачив у рівному для кожної людини і для всіх людей загальнообов’язковому законі.

Отже, вчення Джона Лока було гуманістичним за змістом і мало певну спрямованість. Він сформулював концепцію прав людини, де назвав такими, що не залежать від волі держави, право на власність, рівність і свободу. Цю теорію використали в подальшому різні дослідники прав людини. Наприклад, вона увійшла як складова частина до французької Декларації прав людини і громадянина 1789 року.

Гуманістичні ідеї про свободу і недоторканність індивіда, про права людини і громадянина, боротьба за утвердження цих ідей; за забезпечення честі та гідності особи дістали свій подальший розвиток в епоху Просвітництва. Французькі й німецькі просвітителі прагнули досягти свободи індивіда шляхом поширення знань і проведення реформ у суспільстві.

Одним із загальновизнаних лідерів, .французького, Просвітництва був Вольтер (1694—1778). Рідко коли доля; наділяє людину стількома талантами. Він був істориком, філософом, поетом, драматургом, романістом, сатириком, публіцистом. Його справжнє ім’я — Франсуа Марі Аруе. Прізвище Вольтер — це, власне, його творчий псевдонім. У своїх філософських працях Вольтер, виступав проти католицизму і релігійного фанатизму. Гостро критикуючи феодальні, порядки» Вольтер зазначав, що, на зміну деспотичній формі правління повинно прийти панування розуму і свободи. В такому суспільстві кожній людині забезпечуватиметься реалізація її невід’ємних, природних прав, таких як особиста недоторканність, недоторканність приватної власності, свободу друку, слова, совісті. Свободу людини, на його думку, може обмежувати тільки закон. Перешкодою для забезпечення свободи індивіда Вольтер вважав наявність феодальних порядків. Він закликав, створити сприятливі умови для творчої ініціативної, діяльності всіх людей, приватного, підприємництва. З цією .метаю він розробив безоплатну програму ліквідації кріпосної залежності селян від держави і церкви. Селяни, що належали панам, могли звільнитися за викуп за наявності на те згоди володаря.

Вольтер заклав перші ескізи програми реформ. Він вважав, що знання зможуть підняти культурний рівень пануючої верхівки, що усвідомить необхідність реформ зверху, піде на. компроміс з буржуазією, що народжується, дасть можливість розвиватися підприємницькій діяльності.

Отже, Вольтер започаткував політико-правові теорії реформ, підготував грунт для подальшого розвитку вчення про свободу і недоторканність людини в умовах переходу від абсолютної монархії до ранньобуржуазного способу виробництва.

До видатних теоретиків періоду французького Просвітництва належить Шарль Луї де Монтеск’є (16.89—1775)- Його вважали одним із засновників географічної школи. Політична та правова доктрина Монтеск’є зводиться допошуків оптимальної форми держави та місця в ній людини. Монтеск’є розглядав три основні форми правління в державі: демократію, монархію та деспотію. На його думку, деспотія є неправильною формою правління і притаманна великій імперії. Для невеликих і середніх держав характерні республіка (демократична чи аристократична) і монархія.

Як і Вольтер, Монтеск’є вважав, що свобода — це розумна організація державної влади і додержання режиму законності. Свобода за Монтеск’є — це право людини робити все, що дозволено законом. Повної свободи людина не може мати в тій державі, де не існує розподілу влад. Використовуючи вчення Лока, Монтеск’є обґрунтував необхідність у демократичній державі розподілу влад на законодавчу, виконавчу і судову, що повинні бути незалежними одна від одної. Законодавча влада, за вченням Монтеск’є, повинна належати парламенту, виконавча — королю, судова — незалежному суду присяжних. Кожна з цих влад повинна мати механізм стримувань і противаг з метою недопущення узурпації однією владою інших владних повноважень. Тільки на таких умовах існування самостійних, незалежних одна від одної влад, людина може мати повну свободу, бути вільною у виборі певного варіанту поведінки в межах існуючих в державі законів. Якщо в суспільстві не забезпечено реалізацію прав і свобод людини і громадянина, не проведено розподілу влад на вищезгаданих засадах, таке суспільство не можна вважати демократичним.

Ці та деякі інші ідеї видатного французького просвітителя про свободу людини, її правове положення в суспільстві та принцип розподілу влад на законодавчу, виконавчу та судову були враховані при підготовці Конституції США (1787 p.), Декларації прав людини і громадянина (1789 p.), Конституції Франції (1791 р.), французького кодексу Наполеона та деяких інших прогресивних документів того часу.

Монтеск’є вважають одним з піонерів концепції правової держави, його прогресивні ідеї втілилися на практиці в період буржуазних революцій в Європі. Він звинувачував аристократію в узурпації влади, вимагав надати буржуазії та іншим верствам населення, яких відносили до третього стану і які боролися за своє становище в суспільстві з феодалами, рівні права і свободи. Ідеї Монтеск’є використовуються і в наш час в умовах будівництва правової держави і громадянського суспільства в Україні та інших державах колишнього СРСР.

Проблемам недоторканності, честі та гідності людини були присвячені праці німецьких та італійських просвітителів. У Німеччині просвітительські ідеї були відображені у творах С. Пуфендорфа, X. Томазія, К. Вольффа та ін.

Самуїл Пуфендорф (1632—1694) обгрунтував ідею про те, що свобода і незалежність особистості були притаманні тільки періоду природного стану людини. В подальшому протиріччя та егоїзм людей унеможливлюють забезпечення їхніх природних прав у повному обсязі. Заради загальної користі й безпеки всіх потрібно утворити державу як організацію, в якій люди об’єднуються для спільного політичного спілкування. На думку вченого, держава виникає в результаті двох договорів: а) між людьми про об’єднання і вибір форми держави; б) між людьми та обраним ними лідером про взаємні обов’язки, які полягають у тому, що підлеглі зобов’язуються підпорядковувати свою поведінку владі, а правитель — забезпечувати права підлеглих, включаючи і їх свободу та недоторканність. Тільки необмежена влада монарха, вважає С Пуфендорф, здатна забезпечити порядок у країні та безпеку підлеглих. Характеризуючи кріпосне право, він вважав, що воно є результатом спільного договору, а тому вигідне для селянства.

Отже, незважаючи на деякі прогресивні ідеї, С. Пуфендорф був прибічником абсолютної монархії й відстоював ідею про те, що лише влада монарха, частково обмежена станово-представницьким органом, здатна забезпечити свободу, недоторканність, права й обов’язки підлеглих, суспільний порядок і загальну користь. Не підтримуючи протидію окремої особи монарху і владі, він допускав можливість народної непокори у випадках, якщо монарх своїми діями веде країну до загибелі.

Послідовником С. Пуфендорфа в Німеччині був Христіан Томазій (1655—1728). Він першим у Німеччині почав читати лекції з природного права німецькою мовою. Будучи послідовником ідей Б. Спінози, Томазій вважав, що природне право в основі своїй характеризується мораллю. Людей він поділяв на мудрих і дурнів. Управляти першими можна за допомогою норм моралі, а для інших необхідний примус за допомогою держави і права. За вченням X.Томазія право відрізняється від моралі тим, що утворюється і захищається державою. На його думку, народ може протестувати проти несправедливої і влади монарха, але такий протест повинен бути пасивним. Для усунення .несправедливості. та розбрату необхідно мати спільне майно. Та наявність спільної власності стане можливою лише у майбутньому, коли люди створять відповідні передумови .для такої організації суспільного життя.

Отже, прогресивні ідеї X. Томазія були, спрямовані у майбутнє, давали можливість людині задуматися про стан свого існування і про шляхи покращення своєї долі, варіанти одержання і подальшої реалізації своїх прав і свобод. Німецьким просвітителем, який закликав до дотримання у поведінці людей природного закону, був Крістіан Вольфф (1679—1754). Саме він одним з перших спробував використати ідеї природного права в інтересах абсолютної монархії та поліцейської держави в Німеччині. Природне право він виводить з морального обов’язку. За його вченням, природжені права людини існують тому, що існують природжені обов’язки. Він аргументує той факт, що від природи всі люди рівні, що для загальної безпеки, недоторканності та добробуту вони утворили державу і добровільно передали свою владу, а, отже, ісвою свободу, монарху. Кожен окремий індивід обмежив свою свободу, передавши себе в рабство іншому. Звідси, на його думку, з’явились пани і кріпаки. Право К. Вольфф визначає як свободу діяти для виконання обов’язку. Межі такої свободи визначає державна влада в особі монарха. Монарх повинен турбуватися і турбується про загальне благо. Монарх наділяється необмеженою законодавчою, виконавчою і судовою владою, видає закони держави, що повинні в повному обсязі регламентувати поведінку людей у всіх сферах їхнього життя (господарській, політичній, науковій, духовній, інтимній, сімейній тощо). Покора монарху повинна бути безумовною і незаперечною.

Отже, теоретичні погляди К. Вольффа слід визначити як просвітницький абсолютизм. Якщо в Англії і Франції природно-правова доктрина була ідейною зброєю боротьби третього стану з абсолютною монархією і свавіллям, то в Німеччині — засобом збереження й обґрунтування існуючого державного режиму і позитивного права.

На відміну від французької, англійської і навіть німецької італійська буржуазія того часу займалася в основному лихварством і торгівлею. Це означало, що її інтереси були далекими від інтересів народу. Економічно італійська буржуазія була пов’язана з феодалами. Буржуазні ідеологи, вчені-просвітителі далі побажань політичної централізації, осуду свавілля і беззаконня не йшли. Одним із таких просвітителів, що розглядав у своєму вченні доктрину природного права був Чезаре Бенкарія (1738^1794). Свої теоретичні погляди на державно-правові явища, свободу і недоторканність людини він виклав у праці «Про злочини і покарання». Як і Ґоббс, Беккарія розглядав природний стан людей і перехід їх до політичної форми життя заради загальної користі. Люди, об’єднуючись, втрачають частину свободи заради того., щоб забезпечити собі ту частину свободи, яка у них лишається. Беккарія розрізняє божу, природну і людську справедливість. Перші дві справедливості засновані на божих і природних законах. Людська справедливість заснована на суспільному договорі, що установлює межі держарної влади.

Беккарія відстоює ідею законності. Видавати закони, на його думку, має право суверен, тобто монарх. Освічений монарх, за теорією Беккарія, видаватиме справедливі закони, виявлятиме: турботу про своїх, підлеглих, організовуватиме виконання законів таким чином, щоб не допустити нерівності та жебрацтва, сам суворо додержуватиметься своїх законів і забезпечуватиме права людини.

Свобода людини, на думку Беккарія, це її право робити все, що не суперечить і не заборонено законом. Владні структури і сам суверен повинні додержуватися законів, бути зв’язані цими законами і за необхідності змінювати їх тільки на законних підставах і в порядку, передбаченому законом.

У руках монарха, на думку Беккарія, може знаходитися тільки законодавча і виконавча влади. Судова влада повинна належати суду. Суд повинен спиратися на закони, доводити провину суб’єкта, що вчинив правопорушення. При визначенні міри і виду юридичного впливу на винного суд не має права виходити за межі, що передбачені чинним законом.

Причини злочинів Беккаріа бачив у соціальних умовах і тому вважав, що метою покарання повинно бути попередження правопорушень і виправлення та перевиховання правопорушника.

Беккарія виступав проти широкого застосування смертної кари. На його думку, вона виправдана тільки в надзвичайних випадках для збереження існуючої форми правління чи при боротьбі нації за свободу. У всіх інших випадках ефективнішим покаранням є довічне позбавлення волі. З позиції природного права смертна кара не допустима. Жодна людина добровільно не бажає позбавити себе життя. А це означає, що люди не могли передати суверену право вирішувати за них жити їм чи померти. Смертну кару не можна виправдати ні з моральної, ні з юридичної точки зору. З моральної позиції таке рішення сприяє аморальності й жорстокості, поширюється в народі як негативне явище, а з юридичної — смертна кара не виправдана тому, що в разі судової помилки виправити її неможливо. Беккарія вважав, що склад злочину і межі покарання повинні бути передбачені законом і відповідати тяжкості вчиненого суспільно небезпечного діяння.

Отже, ідеї італійського просвітителя Беккарія були покладені в основу кримінального законодавства і кримінально-правової науки буржуазного права. Ці ідеї на той час були прогресивними, оскільки закріплювали прогресивні принципи рівності всіх перед кримінальним законом. Він стверджував гуманізм у праві, що сприяло розвитку інституту свободи і недоторканності людини та її інших прав.

Значний внесок у розвиток теоретичної думки про свободу і недоторканність людини та індивіда зробили погляди видатного французького філософа Жан-Жака Руссо (1712—1778). Цей новий напрям філософської думки дістав назву буржуазний радикалізм. В одній зі своїх праць «Міркування про науки і мистецтво» Руссо піддав сумніву положення про те, що наука і поширення знань сприяють удосконаленню природи суспільства. Така думка суперечила всім традиційним просвітительським висновкам. Згідно з теорією Руссо, спочатку в природному стані всі люди жили як звірі й були вільні. З розвитком виробничих відносин з’являється майнова нерівність, а це обумовило й обмеження свободи людини. Держава, на його думку, з’являється як результат договору між бідними і багатими, тобто багаті запропонували утворити публічну політичну владу, а бідні погодилися. Саме виникнення держави було причиною знищення природної суспільної свободи і рівності. Нерівність у приватній власності, політична і соціальна нерівність призвели до абсолютної нерівності при деспотизмі.

Розвиваючи теоретичну думку про договірний шлях утворення держави, Руссо з суспільним договором пов’язує майбутні свободи. За його теорією, громадяни, уклавши суспільний договір, набувають громадянських прав і обов’язків. Це означає, що індивідуальні права набувають юридичного характеру і забезпечуються об’єднаною силою всіх громадян. Всі учасники договору залишаються вільними і рівноправними, об’єднуючись у народ. Інтереси народу не можуть суперечити інтересам окремих індивідів.

У своїх працях Руссо обґрунтовує народний суверенітет, вважаючи, що він невідчужуванйй і неподільний. Тільки народ, як суверен, може здійснювати і фактично здійснює законодавчу владу. Сутність свободи громадян полягає в тому, щоб перебувати під захистом законів, які вони самі приймають у конкретній державі. Руссо не виступав проти приватної власності. Як ідеолог дрібної буржуазії, він пропонував лише урівняти майнову нерівність.

Отже, в умовах Просвітництва було продовжено обґрунтування гуманістичних ідей прав людини і громадянина. Свобода й особиста недоторканість людини і громадянина різні течії просвітителів обґрунтовували по-різному. Найбільш консервативними були ідеї німецьких просвітителів, які бачили завдання просвіти лише в підготовці проведення реформ зверху. Найбільш прогресивними були ідеї та теоретичні концепції французьких просвітителів, які пропагували реформи знизу, включаючи й еволюційний шлях їх здійснення.

В умовах пізнього феодалізму події в Англії, Італії та Франції характеризувалися великою активністю третього стану, в першу чергу селянства, бідних ремісників, жителів міст і пролетаріату, що почав формуватися. Захисту рівності, прав і інтересів бідноти третього стану були присвячені класичні праці утопічного соціалізму Т. Мора та Т. Кампанелли та французьких комуністів-утопістів Ж. Мельє, Мореллі, F. Маблі, Г. Бабефа.

Томас Мор {1478^1535) у своїй праці «Утопія» виступив проти приватної власності, монархічної форми правління. Він запропонував утворити ідеальну державу, в якій не буде приватної власності й усі жителі якої будуть рівні. Головними завданнями їх діяльності повинні бути виробництво товарів і продуктів та рівний їх розподіл, боротьба зі злочинністю та забезпечення мирного існування. Владні структури в утопії формувалися шляхом виборів, усі питання вирішувалися спільно. Всі утопійці повинні були мати достаток та рівні права. Послідовником Мора був італієць Томмазо Кампанелла (1568-1639). У своїй праці «Місто Сонця» він підтримував Т. Мора щодо заперечення приватної власності, виступив за рівноправність чоловіка і жінки, загальнообов’язковість праці. Т; Кампанелла вважав, що у соляріїв повинні бути однакові житло, одяг, їжа, втіхи. Інтереси держави мали домінувати над інтересами приватних осіб.

На відміну від англійських та італійських соціалістів-утопістів, французькі прихильники комуністичних ідей виступали з позиції природного права, тобто ставили природні права людини на перше місце щодо держави. Так, сільського священнослужителя, сина сільського ткача Шана Мельє (1664 — 1729) вважали ідеологом селянського революційного комунізму. В своїй праці «Заповіт» Ж. Мельє розкрив гнобительську роль релігії, пов’язуючи її найтіснішим чином з політикою; показав бідність французьких селян, закликаючи до революції; обстоював право рівності всіх від природи, природні права і свободи людини та її недоторканність.

Коріння зла і несправедливості він бачив у абсолютній монархії, де процвітають тиранія, дармоїдство, відкупщики та вельможі; існуванні армії, дворян, священиків, чиновників та інших служителів феодального ладу, що є дармоїдами; наявності приватної власності та майнової нерівності та Виступав за їх ліквідацію.

Іншим комуністом-утопістом періоду Просвітництва у Франції був Мореллі (XVIII ст., достовірних біографічних відомостей про нього не залишилося), який виклав детальний план організації і функціонування комуністичної влади у праці. «Кодекс природи». Основними, складовими цього плану були пропозиції щодо: а) ліквідації бідноти і гноблення, що їх він пов’язував з необхідністю ліквідації приватної власності; б) удосконалення законодавства шляхом встановлення в законах загальнонародної форми власності, гарантованої роботи з виконанням по черзі обов’язків посадових осіб, обов’язку кожного громадянина сприяти всіма своїми силами досягненню загальної користі, регулювання добуту, виховання, участі в громадських справах; в) покладання на державу обов’язків регулювати економічні процеси виробництва; г) організації державної влади у вигляді комуністичного самоврядування; д) мирного шляху досягнення такого суспільного ладу. Все це, на думку Мореллі, повинно сприяти особистій свободі людини.

Багато в чому схожі на попередні ідеї утопічного соціалізму Габріеля Бонно Шаблі (1709—1785), викладені в працях «Про права і обов’язки громадян» та «Про законодавство чи принципи законів». Це такі ідеї індивідуальної свободи й особистої: недоторканності, людини: а), ліквідація приватної власності; б) прийняття справедливих законів, у яких слід обмежити рівень багатства, торгівлі, спадщини, провести аграрну реформу, встановити безоплатне виконання державними службовцями своїх обов’язків; в) критика абсолютної монархії та обґрунтування демократичної республіки, в якій би було установлено принцип розподілу влад, де носієм верховної влади повинен бути народ; г) пропонується не революційний, а реформістський шлях встановлення комуністичної влади.

Одним з найколоритніших мислителів епохи європейського. Просвітництва був Гракх Бабеф (1760—1797). Його погляди можна вважати вершиною розвитку соціалістичної ідеї у Франції. Сутність його ідей характеризується такими настановами: а) повне несприйняття приватної власності; б) побудова народної держави; в), проголошення республіканської форми правління; г) утвердження невід’ємних прав кожного громадянина; д) досягнення добробуту для всіх та щастя для кожної окремої людини; є) підкорення громадян чинним законам та вказівкам верховної адміністрації; є) забезпечення всіх членів однаковим середнім достатком та тим, чого кожен потребує; ж) ігнорування індивідуальності та самобутності будь-якої особистості.

Отже, між клерикально-природною і буржуазно-раціональною концепціями природного права існує наступництво. Водночас буржуазно-раціональна концепція природного права дає змогу стверджувати: а) раціональне і формальне право не збігаються, бо перше виводиться з об’єктивних законів природи, а друге — з суб’єктивного погляду законодавця; б) не існує однакових для всіх типів держав і права принципів природного права; в) у кінці епохи філософсько-правового Просвітництва буржуазія вже панувала повністю. Однак природне право не було піднято до правового. На словах було право, а на ділі — панування і диктат. Право вибирати людину, щоб здійснювала управління, оберталося на право того, хто буде обраний, заволодіти будь-якими благами, до яких він мав доступ. Особлива роль в ідейній спадщині належить теоріям утопічного соціалізму (комунізму), що займала певне місце в концепціях пізнього феодалізму щодо свободи та особистої недоторканності людини.

XVIII століття, особливо його друга половина, характеризувалося прогресивними ідеями та нормативним їх закріпленням не тільки в Європі, а й на атлантичному узбережжі Америки, де йшла визвольна війна американського народу (в Першу чергу англійських колоністів) проти метрополії англійців, що гнобили і тримали в колоніальному рабстві народ Америки. В результаті війни у 1775—1783 pp. утворилась незалежна держава Сполучені Штати Америки. На формування політичної і правової думки в колоніях великий вплив мали політичні та правові ідеї мислителів Європи періоду буржуазних революцій. До них можна віднести природно-правові теорії Гоббса, Лока, Вольтера, Руссо, Монтеск’є та деяких інших. їх ідеї та ідеї американських мислителів було закріплено в «Декларації незалежності Сполучених Штатів Америки» та «Білі про права».

Декларація незалежності США закріпила основні положення, які відображали ідеї природного права, що їх обстоювали в той час американські революціонери-демократи Томас Пейн (1737-1809) і Томас Джефферсон (1743-1726). До таких ідей слід віднести: а) право на життя, свободу, недоторканність, власність, щастя і безпеку; б) право на знищення уряду, що не задовольняє інтереси народу; в) ідея суверенітету народу; г) принцип розподілу влад; д) право народу на вибір такої форми правління, що відповідає його інтересам; є) ідею про те, що уряд лише слуга народу і повинен діяти в інтересах народу.

Ідеї великої торгово-промислової буржуазії і плантаторів-рабовласників в США в період боротьби за незалежність обстоював Александер Гамілтон (1757—1804). Він виступив проти включення Біля про права до Конституції США 1787 року. Цією конституцією було закріплено сильну урядову владу, оформлено утворення республіки буржуазії та плантаторів. Біль про права не був включений до Конституції США, навіть попри те, що в конституціях штатів біль про права знайшов своє відображення. І тільки завдяки активним ініціативам Джефферсона і деяких інших революційних демократів та прогресивних політичних діячів Америки до Конституції США було прийнято десять доповнень, що вступили в дію в 1791 p., проголосили права і свободи громадян Сполучених Штатів Америки і ввійшли в історію правової думки як американський Біль про права.

Важливу роль в історії формування першого покоління прав людини відіграла французька «Декларація прав людини і громадянина» 1789 р. Революція проходила в три етапи: а) конституціоналістський (1789—1792); б) жирондистський (1792— 1793); в) якобінський (1793-1794).

Конституціоналісти, що прийшли до влади в результаті революції, проголосили ліквідацію феодалізму і станово-феодальних порядків. Було проголошено і проведено низку прогресивних політичних, соціально-економічних та правових перетворень. 26 серпня 1789 р. Установчі Збори прийняли «Декларацію прав людини і громадянина».

Після прийняття Декларації велика буржуазія, захопивши владу, почала діяти всупереч проголошеним демократичним принципам і прийняла низку антидемократичних законів.

У серпні 1792 р. у результаті народного повстання було ліквідовано режим конституційної монархії і до влади прийшла середня буржуазія. Це був. жирондистський етап революції у Франції. Жирондисти прийняли низку законів, спрямованих на ліквідацію; залишків феодального режиму і встановлення французької-республіки.

У .результаті повстання .31 травня—2 червня 1793 р. жирондистів було вигнано з Національного: Конвенту і до влади прийшла дрібна буржуазія (якобінці). Вони встановили якобінську диктатуру.

Отже, ідеї свободи та недоторканності людини і громадянина у ХVIІІ ст. у Франції та СЩА:

а) зробили певний внесок у .загальносвітову скарбницю формування прав, людини, мали прогресивний характер, оскільки були спрямовані проти феодальних порядків;

б) теоретичні доктрини Просвітництва, революційно-демократичні концепції та теорії утопічного комунізму сприяли подальшому розвитку формування прав і свобод, правової думки в Німеччині, Росії, інших державах;

в) вони в подальшому були використані у працях філософів, юристів, вчених (теоретиків і практиків) при формулюванні другого і наступних поколінь прав людини і громадянина.

Подальший розвиток прав людини і громадянина, їх свободи і недоторканності можна прослідкувати, аналізуючи світову юридичну думку, законодавство та юридичну практику XIX—XX ст. Для першої половини XIX ст. характерно зміцнення буржуазних прав і свобод. У цей час відбувалась активна-кодифікація законодавства, виникає представницька держава в її сучасному розумінні, буржуазія поступово завойовує собі політичні права і політичне панування. Прагнення буржуазії до свободи, прогресу і законності сприяли виникненню в державно-правовій ідеології того часу буржуазного лібералізму, що характеризувався розширенням свободи дій, свободи торгівлі, свободи приватної власності і промислової конкуренції, свободи і недоторканності людини та іншими громадянськими правами і свободами.

Видатним вченим-філософом Німеччини, що розпочав систематичне обґрунтування, буржуазного лібералізму, був професор Кенігсберзького університету Іммануїл Кант (1724— 1804). Вчення Канта в основі своїй навіяне духом Просвітництва з використанням ідей індивідуалістичної школи природного права. Особу він розглядав як абсолютну цінність з висуванням апріорного закону, абстрактно-обов’язкового та формального «категоричного імперативу». Кант вважав, що свобода особистості полягає в тому, щоб визначати самому собі мету і варіанти, що відповідають цій меті, поведінки. Він був упевнений, що держава може примусити особу вибирати ті чи інші засоби для досягнення певної мети, але не може наказувати людині, заради чого вона повинна жити. Кант уперше висунув ідею про те, що устрій і режим держави повинні максимально відповідати праву (правовому закону). Держава повинна спиратися на право, додержуватися прав і свобод людини, забезпечувати їх реалізацію та здійснення позитивних законів.

Право Кант поділяв на природне, позитивне і справедливість. Однак Кант заперечував право народу на повстання проти деспотичного управління, вважаючи, що зміна політично-юридичних установ повинна проходити зверху шляхом реформ. Методи відкритої боротьби втягують народ у хаос, анархію і злочинність. У працях Канта обґрунтовується необхідність миру як в межах держави, так і в міжнародних відносинах між державами. Кант виступав проти війн, за політичне вирішення всіх проблемних питань шляхом укладання і додержання міжнародних договорів і угод, невтручання у внутрішні справи держави, за розвиток між народами торговельних, культурних та інших зв’язків.

Отже, в правовій філософії Канта, як одного з перших авторів, що обґрунтовував буржуазний лібералізм, яскраво виявляється конфлікт ліберальних та етичних переконань. З одного боку, він прихильник справедливості, а з другого — не залишає людині можливості відстоювати справедливість, протистояти тиранії. Справедливою організацією суспільства, на його думку, повинно бути встановлення «вічного миру». Досягти цього в майбутньому можна завдяки утворенню федеративного союзу незалежних рівноправних держав республіканського типу.

В такому суспільстві, на думку Канта, особі забезпечуватиметься реалізація повної свобода і недоторканності.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Список обзорных лекций для Государственного экзамена 2 страница	\|	Список обзорных лекций для Государственного экзамена 4 страница

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.