• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Розвиток постнекласичної науки та особливості її філософсько-методологічного осмислення

єдиною метою науки за словами А.Ейнштейна є визначення того, що існує насправді,тобто з гносеологічної точки зору – наука це процес пізнання явищ, які вже спостерігаються або будуть можливі для спостережень в майбутньому.

Сучасне визначення науки є органічним синтезом онтологічної та гносеологічної характеристик, оскільки наукова теоріяякузагальнення емпіричних даних,це – своєрідне гносеологічне утворення,яке охоплює не лише риси, ознаки об’єкта дослідження, але й специфічність процесу наукового пізнання,основною метою якого є опис об’єктивно існуючої реальності, тобто з’ясування суті явищ чи об’єктів природи.

Найбільш характерною ознакою сучасної науки є стрімке підвищення її інтелектуального рівня.Головним чинником цього стала наявність дотепер унікального емпіричного базису наукового пізнання, який забезпечує можливість наукових досліджень як в мікросвіті, так і в мегасвіті, а також появу нових наукових напрямків, завдяки синтезу досягнень окремих наук природознавства, що закономірно призвело, до значного зменшення нерівномірності рівня розвитку цих наук, яка спостерігалося до останнього сторіччя.

Суттєво зросли динамізм процесу наукового пізнання та темпи втілення наукових розробок в межах різних галузей виробництва, яке відбувається на очах одного покоління. Хоча навіть сучасне природознавство поки що не в змозі забезпечити в необхідній мірі вирішення таких актуальних потреб людства, як високі темпи розвитку виробничих сил, ріст рівня споживання, збереження біосфери та ряд інших.

Сучасна наука, модернізуючи процес виробництва, одночасно розширює та підвищує можливості свого емпіричного базису – важливої компоненти процесу наукового пізнання.

Однією з ознак сучасної науки є надзвичайно суттєве зростання обсягу капіталовкладень для проведення фундаментальних наукових досліджень. Досить обмежитися прикладами Великого адронного колайдеру (сучасного прискорювача елементарних частинок) або міжнародного наукового проекту „Геном людини” на реалізацію яких передбачені витрати в десятки мілліардів доларів за рахунок спільного внеску багатьох країн.

Існуючі об’єктивні тенденції сучасного природознавства зумовлюють відповідне забезпечення, тобто наукові прогнози повинні узгоджуватися з оптимальною структурою капіталовкладень в народне господарство з врахуванням моральної амортизації не лише засобів виробництва, але й експериментальної бази досліджень та досягнень науки (реакторів, прискорювачів, нетрадиційних джерел енергії тощо).

Характерною тенденцією сучасної науки, є зростаюча криза фундаментальної науки,перш за все, сучасного природознавства,яке в значній мірінабуває прикладного характеру.Варто нагадати, що на фінансування фундаментальних наукових досліджень в бюджетах розвинених країн поки що передбачається від 2 % до 4 % валового національного продукту, хоча прогнозується поступове скорочення цих витрат з відповідним спрямуванням коштів на фінансування перш за все тих наукових програм, які гарантують отримання значного прибутку за досить незначний проміжок часу (комп’ютерні розробки, технологічні іновації тощо).

Відбулися суттєві зміни соціальних функцій наукив країнах пострадянського простору, зумовлені зміною їх адресату, оскільки „основна клієнтура” науки визначається характером суспільства. В тоталітарному суспільстві вона виконує переважно „державні” функції, в демократичному – „громадські”, в елітаристському – „елітарні” [108].

В сучасних умовах лише розвинені країни здатні забезпечити не лише умови постійного подальшого розвитку своїх власних національних наук, але й дозволити собі не мати власну науку, витрачаючи кошти на імпорт науковців з інших країн та на закупівлю новітніх наукових розробок та технологій, консервуючи в певний мірі свої власні наукові дослідження. Слід зазначити, що подібна тенденція потребує значно більших за обсягом капіталовкладень у порівнянні з варіантом забезпечення постійного розвитку власних національних досліджень.

Сучасна наука починає поступово втрачати одну з своїх головних функцій, а саме – формування наукового світогляду, на зміну якому починає претендувати глобальна містифікація свідомості людства, яка грунтується на зростаючій дотепер активностіта масштабів розповсюдження псевдонауктаких як астрологія, парапсихологія, містицизм, вчення про аури та інших. Досить нагадати про те, що два десятки років тому серед науковців відомого центру наукових розробок США, а саме в Силіконовій долині, кількість професіональних астрологів перевищували кількість професіональних фізиків [94].

Цілком природньо, що зазначені тенденції постнекласичної науки, перелік яких є далеко не повним, суттєвим чином визначають напрямки, інтенсивність розвитку та стан сучасної філософії та методології науки. Для сьогодення найбільш значущимє суттєва зміна характеру наукового знання, тобторізке підвищення не лише теоретичного рівня нових наукових напрямків, але й процесів та засобів наукового пізнання.

Ускладнилося поняття об’єкту досліджень, бо знання втратило в значній мірі той описовий стиль та безпосередній зв’язок з реальною дійсністю, які були притаманні класичній науці. Тому корінним чином змінилося свпіввідношення між науковим знанням та процесом пізнання. Існуючі дотепер основні форми наукового знання і засоби його досягнення стали нерозривнимивзаємодоповнюючими складовими філософії науки, методології сучасної науки або цикла споріднених наук.

Без філософії науки взагалі стає неможливим не лише процес подальшого розвитку сучасної науки, але й процес пізнання, засвоєння досягнутого рівня наукового знання. Суттєво, що саме методологія науки не лише передбачає, але й надає реальні можливості індивідуально-особистісного оволодіння науковою істиною.

Філософія при аналізі співвідношення та теорії практики, надає поняттю „теорія” надзвичайно широкого значення, розглядаючи її як узагальнену пізнавальну діяльність людства. В філософії та методології науки поняття теорії є більш звуженим, бо зводиться лише до найвищого рівняпізнавальної діяльності, на якому і виявляються найбільш суттєві властивості та закономірності досліджуваних явищ в систематизованому, логічно-завершеному вигляді.

Характерною тенденцією методології та філософії постнекласичної науки є суттєвий перегляд засобів, форм наукового пізнання, які використовувалися в класичній науці.

В останньому випадку, як правило, наукові концепції були наслідком логічних незмінних схем, основою апріорних фундаментальних принципів, які були узагальненням багато- вікового практичного досвіду людства і знаходили підтвердження шляхом подальшим експериментальних перевірок.

В сучасній науці існує надзвичайно потужний і унікальний за своїми можливостями арсенал експериментальних засобів який не лише стимулює розробку нових теоретичних концепцій, але й є основою,поштовхом до корінного перегляду фундаментальних принципів (логічних, геометричних, фізичних).

Теорія відносності (СТВ і ЗТВ) та квантова теорія відмовилися від апріорності простору та часу(форм існування матерії), а також від фізичної реальності як актуально заданого, розширившийогодо потенціально можливого.

Поряд з зазначеним переглядом змінилося поняття вимірювання, якезгідно сучасним уявленням охоплює не лише суб’єкт-об’єкт(як було у класичній науці), але й процес взаємодії вимірювального приладу з об’єктом. Те, що сучасна фізична наукова картина світу охоплює в якості внутрішньо необхідної і обов’язкової складової саме умови пізнання об’єктів чи явищ природи, в значній мірі зумовлює єдність не лише фізичної, але й всієї наукової картини світу.

Закономірним наслідком розглянутого перегляду методів наукового пізнання та їх співвідношення, які характерні для постнекласичної науки, стали і неминучі зміни стилю наукового мислення, а отже і еволюція уявлень про саму науку, її мету, науковий ідеал.

Якщо ідеалом класичної науки здебільшого було завершене знання і випадки недосяжності такого знання вважалися абсолютною межою пізнання, констатацією наявності проблем, які не можна вирішити, то метоюсучасної наукиє не досягнення кінцевої, остаточної абсолютної істини, а пошуки найбільш оптимального, ефективного шляху,напрямку руху процесів пізнання до істини.При цьому будь-які фундаментальні наукові досягнення (експериментальні чи теоретичні) переконливо підтверджують відсутність межі пізнання, необмеженість наукового прогресу.

Отже, головною ознакою та особливістю постнекласичної науки є незамкненість, незавершеність як існуючихтак іможливих уявлень відносно Всесвіту, що призводить до неминучого перегляду існуючих фундаментальних принципів.

При цьому основною метою науки на будь-яких історичних етапах було і залишається не пошуки найбільш узагальненого, закономірно необхідного в існуючій сукупності одиночних об’єктів та явищ, а саме пошуки єдиного матеріального підгрунття існування неживої і живої природи. Саме такий підхід, характерний ще для античних філософів, є актуальним і для сьогодення.

Потенціальна нескінченність процесу наукового пізнання виявляється в намаганні розкриття узагальненого в індивідуально-особливому, зокрема, у спробах перейти від тлумачення елементарних частинок як найпростіших структурних утворень матерії до з’ясування їх глибинної суті як складних дуалістичних утворень. Тому нескінченність процесу пізнання свідчить не лише про існуючу нерозривність складних форм руху матерії відносно більш простих, елементарних, але разом з цим і про одночасну неможливість їх зведення до більш простих форм.

Найбільш характерною тенденцією філософії сучасної наукиє зростаючапотреба в розробці нових фундаментальних філософських ідей, категорій та понять, визначення оптимальної сукупності методологічних принципів, уточнення їх суті з одночасною еволюцією відповідних понять та категорій, взаємозв’язку зазначених принципів та меж їх застосування з метою створення цілісної змістовної системи наукових уявлень відносно оточуючого нас Всесвіту.

При цьому методологічне значення категорій, як і будь яких інших абстракцій полягає в тому, що саме вони є концентровано-інтегрованим відображенням властивостей поодиноких об’єктів та явищ. За допомогою категорій можливе утворення групи об’єктів чи явищ, які обрані саме на підставі існування їх загальних властивостей, взаємозв’язків та взаємовідносин.

В залежності від рівня наукового пізнання, від розвитку експериментальної бази відбувається постійне еволюційне уточнення як класичних понять та категорій (сила, енергія, ентропія), так і з’ясування суті нових понять(кварк, спін) або категорій (доповнювальність, невизначеність тощо) постнекласичної науки.Це надзвичайно складний, кропіткий процес, який потребує врахування особливостей індивідуальних об’єктів чи їх сукупності. Так поняття ентропії, є ефективним для сукупності об’єктів (статистика) але втрачає свій сенс в теорії поодиноких об’єктів.Існує припущення, що ентропія взагалі не має певного фізичного змісту. Тому не дивно, що Лаплас свого часу і не міг збагнути зміст цього поняття.

При цьому взаємозв’язок будь-якого з сукупності методологічних принципів сучасного природознавства з відповідною філософсько-методологічного категорією, неминуче призводить і до постійної еволюції відповідних методологічних принципів.

На протязі останнього сторіччя відбулися суттєві зміни і в стилі наукового мислення,які знайшли відображення в роботах філософів та природознавців (зокрема заслуговує на увагу стисла за обсягом, але змістовна характеристика особливостей сучасного наукового мислення, що надана Б.Г.Кузнецовим в його роботі „Философия оптимизма”) [43].

Визначальною рисою сучасного стилю науковогомислення, перш за все в фізиці, є інтегрований підхід до існуючих окремих теорій, корінний перегляд основ картини Всесвіту в надзвичайно широкому просторово-часовому масштабі(вид мікросвіту „елементарних частинок” до мегасвіту поза межами нашої Галактики). Хоча подібна широта інтеграційного уявлення про світ була притаманна ще античним філософам (в першу чергу це стосується Фалеса та в певній мірі Арістотеля), проте вони не прагнули до обов’язкової однозначностісвоїх припущень, гіпотез. І лише, починаючи з ХVІІ сторіччя (Г.Галілей, І.Ньютон) спостерігається прагнення до експериментальної перевіркитеоретичних принципів та висновків, до однозначності наукових результатівза умови ідентичності умов існування досліджуваних об’єктів або явищ.

Таким чином, сучасний стиль науковогомислення є по суті органічним синтезом інтегральної широти (від мікросвіту до космічного мегасвіту) та експериментально перевіреної достовірності висновків фундаментальних теорій, однозначності результатів з врахуванням існуючих невизначеностей,зумовлених ймовірнісним характером явищ в мікросвіті. Подібний стиль наукового мислення залишається ймовірніснимстилем, який спрямований на відображення не лише суті індивідуальних об’єктів мікросвіту, але й потенціальної можливості розкриття дійсної суті цих об’єктів в умовах певної матеріальної системи (електрони в атомі, нуклони в ядрі тощо). Тому ймовірнісний науковий стиль мислення є в значній мірі закономірно необхідною стадією переходу до застосування системних уявлень, які можливі лише за умови узагальненого аналізу навіть окремих індивідуальних об’єктів.

Сучасне наукове знання має гіпотетико-дедуктивну структуру,тобто будь-яке фундаментальна теорія охоплює не лише опис, аналіз свого емпіричного базису, але й формальний логіко-математичний апарат,який не може бути утворений шляхом індуктивного узагальнення результатів експериментальних досліджень, характерного для класичної науки. Головним чинником усвідомлення гіпотетико-дедуктивної структури сучасних наукових теорій стала сукупність абстрактних понять та категорій, утворюючих їх логіко-математичний каркас і позбавлених наочності, можливості безпосереднього емпіричного тлумачення, співставлення з поняттями та категоріями класичної науки.

Характерною ознакою квантових теорій мікросвіту є насиченість математичними символами(вектори, градієнти, дивергенції, оператори тощо), які в певній мірі надають можливості для з’ясування суті, фізичного змісту абстрактних понять (спін, кварк тощо), маючи при цьому свій власний математичний зміст. А це призводить до певної різнорідності сучасного наукового знання, до формування абстрактно-символічного стилю наукового мислення, позбавленого обмеженості наочних уявлень.

Особливістю сучасного наукового стилю мислення є також наявність процесів розвитку загальнонаукових засобів та форм наукового пізнання. Підґрунтям цього є виникнення та постійна еволюція в межах окремих наук понять, методів та філософських категорій (модель, структура, інформація, симетрія та асиметрія, перервність та безперервність, можливість та неможливість тощо), які в значній мірі відповідають вимогам загальнонаукового статусу.

Визначення змісту та перелік загальнонаукових понять можливе на підставі не лише зближення, але й взаємопроникнення, взаємодоповнення методів наукового пізнання, висновків та прогнозів фундаментальних теорій окремих наук та узагальнюючих філософських висновків.

На думку багатьох філософів, таким сучасним загальнонауковим стилем мислення може стати, зокрема, кібернетичний стиль, який виходячи навіть за межі сучасного природознавства орієнтує процес наукового пізнання на можливість управління складними системами і характеризується оптимальними засобами постановки наукових проблем, відбору методів дослідження, логічністю побудови теоретичних концепцій, позаяк саме кібернетика є наукою про основні закономірності побудови та функціювання керуючих систем.

Слід зазначити, що неможливо однозначно передбачити, в яких формах і яким саме чином зможуть бути реалізовані наведені особливості сучасного наукового мислення, а також передбачити практичні наслідки подібної реалізації в майбутньому.

Наведений стислий перелік основних особливостей і тенденцій сучасної філософії та методології постнекласичної науки досить переконливо свідчить про складність науково-методологічних проблем, пошуку оптимальних методів наукового пізнання, які стоять перед нею, особливо в умовах посилення прикладної спрямованості сучасної науки. Це дає певні підстави для досить неоднозначної оцінки сучасного стану філософії науки, яку надають наші сучасники, філософи та методологи науки – від вкрай песимістичної до обережно оптимістичної.

Зокрема, досить поширеним є прогнозна оцінка, згідно якій „…можливо, ми є свідками виродження тієї гілки наукового пізнання, яка так успішно розвивається на протязі 400 років і яка здавалася нам втіленням істинної науки – а саме: природознавства” [54]. Посилаючись на те, що філософія науки завжди в своїх міркуваннях щодо наукового пізнання здебільшого спиралася на фундаментальні досягнення природознавства, О.Л. Нікіфоров цілком слушно зазначає, що наукові розробки логічних позитивістів (Куна, Поппера, Лакатоса та інших) грунтуються на аналізі досягнень класичної та квантової фізики від ХVІ сторіччя і лише до першої половини ХХ сторіччя.

На підставі зазначеного констатується, що „наука другої половини ХХ сторіччя в філософії науки практично невідома”, а також те, що спостерігається досить тривалий „…застій в області філософії науки, в якій за останні 30 років не з’явилося, здається, жодної значної ідеї. Філософія науки поступово витісняється філософією техніки…”. Подібний процес заміни пізнавальних цілей прагматичними захопив також суспільні та гуманітарні науки [54].

В певній мірі подібну оцінку стану сучасної методології науки поділяє і Б.І.Пружинін: „…На жаль, сучасна логіка мало що може надати в розумінні нинішніх проблем методологічної свідомості. Хоча логіко-методологічні та логіко-філософські дослідження науки сьогодні дещо оживилися, але поки що без серйозних ідейних наслідків для методологічної свідомості” [76].

При цьому констатується відсутність науково-методологічних розробок, подібних до появи математичної логіки на початку минулого сторіччя. Саме розробки та концепції подібного рівня змогли б забезпечити суттєве посилення епістемологічного змісту існуючих дотепер логічних досліджень мови науки.

В якості одного з можливих варіантів логічних досліджень пропонується, зокрема, „дослідження, пов’язані з розробкою нової, відповідної теперішній ситуації, трактовкою історії науки, що поєднувала б історизм та раціональність, …пам’ятаючи про ту історичну та логічну точку, з якої почався рух пізнання, з якої наука почала осягати світ своїми особливими засобами, не втрачаючи нічого з своїх онтологічних основ, які постійно змінюються” [76].

Характерною ознакою сучасного стану філософії та методології науки є активізація „дискриптивної методології, яка не претендуючи на узагальнення нормування пізнавальної наукової діяльності обмежується лише описом наукової практики, …констатуючі ті стійкі констеляції норм, які виникають в тих чи інших пізнавальних ситуаціях. Вочевидь, це означає надзвичайно суттєву зміну в самій природі та функціях методологічної свідомості науки” [76].

Отже, ми є свідками спроб відходу від „конструктивної” методології Нового часу, яка поєднувала в певній мірі ідею об’єктивності наукового пізнання з ідеєю пізнавальної активності суб’єкта. Зазначена взаємозаміна двох типів методології поряд з іншими радикальними змінами стали чинниками суттєвої зміни типу методологічної свідомості, який нині „передбачає зовсім іншу науково-пізнавальну реальність” у порівнянні з тією, яка цілком успішно керувалася, починаючи з нового часу, єдиними методологічними орієнтирами [76].

Таким чином, сучасна методологія науки, не заперечуючи методологічні здобутки попередніх логіко-методологічних програм (зокрема такі процедури обгрунтування наукового знання, як гіпотетико-дедуктивна модель теорії, верифікація, фальсифікація та інші), водночас відмовляється від доцільності універсального методологічного нормування та набору відповідних методологічних ідей (епістемологічного розриву, теоретичної завантаженості експерименту, історико-культурної зумовленості наукового пізнання та ряду інших), спираючись на методологічну свідомість, яка відповідає „реальності прикладного дослідження – реальності дослідницьких ситуацій, жорстко заданих вирішенням конкретних практичних задач, тобто таких, що передбачають обов’язковий приріст лише того знання, яке має пряме відношення до вирішення заданої конкретної практичної задачі і яке оцінюється лише з цієї точки зору” [76].

Запитання для самоперевірки

1. Які основні передумови становлення філософії науки як самостійного напрямку в європейському теоретичному осягненні законів природи?

2. У чому полягає криза натурфілософії у розумінні природи?

3. Чим відрізняються поняття „філософія науки” у його „широкому” та „вузькому” значеннях?

4. Які чинники зумовили виникнення різних форм позитивізму у ХІХ-ХХ ст.?

5. Які існують досягнення та обмеженості у діалектико-матеріалістичному підходу щодо розуміння філософських проблем науки?

6. В чому полягає специфіка філософії науки у другій половині ХХ сторіччя (розкрийте на прикладі одного з існуючих напрямків)?

7. Які головні тенденції у розвитку постнекласичної науки початку ХХІ ст. спонукають до нових пошуків у галузі філософії науки?

Читайте також:

1. I. Особливості аферентних і еферентних шляхів вегетативного і соматичного відділів нервової системи
2. II. Найважливіші проблеми, що визначають розвиток місцевого самоврядування і є спільними для будь-яких урядових систем.
3. II. Розвиток математичних знань учнів.
4. II. Розвиток математичних знань.
5. II. Розвиток математичних знань.
6. II. Розвиток математичних знань.
7. II. Розвиток математичних знань.
8. II. Розвиток математичних знань.
9. II. Розвиток математичних знань.
10. II. Розвиток математичних знань.
11. II. Розвиток математичних знань.
12. II. Розвиток математичних знань.

Переглядів: 1085