Експериментальний етап розвитку фармакології розпочався тоді, коли почався бурхливий розвиток базових та суміжних наук – біології, анатомії, фізіології, фізики та хімії.
Лікарям вже було недостатньо наявних знань з анатомії, фізіології, терапії, настала потреба в підтвердженні знань, отриманих попередніми поколіннями та в збільшенні асортименту ЛЗ.
Для підтвердження набутих знань та пошуку нових використовувався метод експерименту – виконанням досліду з прогнозованим результатом та оцінюванням набутих під час досліду знань.
Синтетичний етап пов’язаний з необхідністю створення ЛЗ з цільовою дією (впливом на певну структуру, відсутністю побічних ефектів, певною тривалістю дії, тощо.).
Це стало можливим після набуття знань з біохімії, біофізики, молекулярної біології щодо правил, принципів протікання фізіологічних процесів в організмі та спрямованості дії ліків на ці процеси. Тобто, наразі відбувається цілеспрямоване створення ЛЗ з необхідними властивостями.
ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ФАРМАКОЛОГІЇ –САМОСТІЙНА РОБОТА.
ДАВНІЙ СВІТ
АНТИЧНА ДОБА
СЕРЕДНІ ВІКИ
НОВИЙ ЧАС
НАШ ЧАС
ФАРМАКОЛОГІЯ ЯК НАУКА
Фармакологія (грец. Pharmakon - ліки, logos - вчення); єгипетське «фар-макі» - той, хто дарує зцілення) - це наука про дію на організм хімічних сполук, які використовуються для лікування, профілактики і діагностики захворювань людей і тварин.
Видатний український учений академік О.І.Черкес дав таке визначення фармакології: «Фармакологія - це наука про фізіологічні та біохімічні механізми дії лікарських засобів, про їх фізико-хімічні властивості, шляхи введення в організм, розподіл, перетворення, виведення, дозування, про всі аспекти взаємодії лікарських засобів з організмом».