Розвиток здатності до саморегулювання

Поведінка людини здебільшого розгортається без зовнішнього заохочення, наслідки її дій віддалені у часі, що зумовлює необхідність постійного контролювання своєї поведінки. У цьому процесі взаємодіють:

а) самоспостереження. Завдяки йому людина збирає інформацію, необхідну для оцінювання змін у своїй поведін ці. Важливо, щоб самоспостереження враховувало якість, кількість, швидкість, доречність і наслідки поведінки.

Для підвищення його ефективності можуть бути використані різні методи. Наприклад, письмове фіксування результатів дає змогу порівнювати себе в будь-який проміжок часу, визначати повторюваність моделей поведінки у певному часовому діапазоні (наприклад, скільки протягом уроку учень думає не про навчальний матеріал, а про інші справи). Для з'ясування частоти повторюваності події необхідно вести підрахунок усіх подій протягом певного часу (наприклад, як часто учень переживає невдачу протягом шкільного дня);

б) самосудження. Виникає воно на основі самоспостереження і ґрунтується на особистісному стандарті оцінювання власної поведінки. Стандарти формуються завдяки отриманню учнями порівняльної інформації про виконання завдання подібними моделями (іншими однокласниками), а також особистому досвіду успіхів і невдач. Порівняльна інформація корисна для з'ясування того, наскільки добре виконується одне завдання порівняно з іншими.

Для оволодіння реалістичними самосудженнями потрібен час, протягом якого діти вчаться поєднувати зовнішній зворотний зв'язок і власні відчуття. Цьому сприяє тренування у використанні зворотного зв'язку щодо власного успіху чи невдачі, особливо для дітей, що менш успішні у виконанні спеціальних завдань;

в) саморегулювання. Воно є реагуванням на власні дії. Дослідники розрізняють біхевіористське (відмова йти із друзями на прогулянку, доки не буде виконано завдання з математики), особистісне (рішення переглянути розв'язок задачі, виконане завдання), а також реагування, пов'язане із зовнішніми умовами (звертання за допомогою до ровесника, вчителя).

Учні, які самостійно регулюють свою роботу, є активними суб'єктами власного навчання, спрямовують свої зусилля на оволодіння знаннями й уміннями, а не споглядають за іншими. Для регулювання власної поведінки необхідне сильне почуття особистої ефективності, яке дає індивідові змогу здійснювати дії, які ведуть до досягнення мети.

Загалом теорія соціального научіння підтверджує, що, крім навчання, через класичне формування умовних чи вироблення інструментальних рефлексів людина навчається, спостерігаючи за поведінкою інших.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Формування почуття самоефективності у навчанні	\|	Освіта як об'єкт педагогічної психології

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.